У яких же обрядах зустрічається рушник?

Мовознавець. Мабуть, найчастіше використовується рушник у весільних обрядах. В українській мові існує чимало фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так, готувати рушники, дбати рушники, подавати рушники означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих фразеологізмів знаходимо в різних жанрах фольклору, зокрема у піснях.

Ой ти, мати, пораднице в хаті,

Порадь мені, що людям сказати:

Ой чи ж мені по рушнику дати,

Ой чи ж мені людей відказати.

Мовознавець. Повернутися з рушниками, значить засватати дівчину.

Вернулися люде з рушниками,

Зі святим хлібом обміненим.

Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана,

То не сором.

Мовознавець. Ставати на рушник - брати шлюб, одружуватись.

А хто ж теє відерце дістане,

Той зо мною на рушничок стане.

(«Туман яром, туман долиною»).

1-й учень. За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її ви­шивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід. Вишиванням займалися переважно дівчата і жінки. Багато вишивали дівчата на вечор­ницях довгими осінніми та зимовими вечорами.

1-а учениця. Все частіше стали ми заглядати до бабусиних стареньких скринь. Виймаємо речі, які переходили у спадок, і завмираємо. Кольорова плах­та, яскрава корсетка, шовкова запаска і барвиста вишивана сорочка - серед цих речей чи не найголовніша, найпрекрасніша.

Виникла сорочка в сиву давнину. По-різному називають її: вишиван­ка, страчеця, кошуля, стільни­ця, станки.

Спочатку сорочку не оз­доблювали, вона була прос­того покрою, та з часом почали оздоблювати. Наші пра­щури з пошаною ставилися до ви­шиваної сорочки, приписували їй чарівну силу.

Кожна господиня чи дівчина дбала, щоб сорочка була чиста і біла. Говорили: «Хоч латана, аби біленька». Вибілювали в попелі та в дерев'яних ноч­вах на морозі. За сорочкою судили про жінку, добра вона господиня чи ні, багата чи бідна. Без сорочки дівчина не йшла заміж. Дбали про багато сорочок. Мало було лише в бідної або лінивої. Існував звичай дарувати сорочку коханому, нареченому.

(Звучить пісня «Вишиванка»).

2-й учень. З особливою пошаною відносились ук­раїнці до вишитої сорочки, бо вона супроводжувала людину від колиски і до останнього подиху. Збира­ючись у далекі краї, покидаючи рідну домівку, бра­ли з собою сорочки.

2-а учениця. Їх зберігали, передавали дітям, ону­кам як реліквії. Це був і оберіг, і символ приналеж­ності до свого роду, пам'яті та любові. Недаремно народна мудрість твердила: «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», «Як неділя, то й сорочка біла», «Рукава, як писанка, а личко, як маків цвіт». Ви­шита з любов'ю сорочка стала народним символом українців, найціннішим скарбом, найкращою і най­довшою пам'яттю.

(Звучить пісня «Смерекова хата», сл. М. Бакая, муз. П. Дворського).

Одна Батьківщина і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долю не знайде в житті.

Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, вона завжди буде символом добра і надії.

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона,

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Батьківська хата. З неї починалося пізнання світу, вона завжди згадується, сниться, ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Традиційна українська хата - воістину колиска нашого народу. В ній жили, умирали цілі покоління. З селянської хати пішли у світ велетні думки: Гри­горій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко. Учитель. Рідний отчий дім. Кожна людина завжди з великою любов'ю згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство у за­тишній батьківській оселі. То родинне вогнище, ма­ленька батьківщина кожної людини. І в кожного із вас є своє родинне вогнище, є батьківський дім, в якому ви живете. Для кожної людини є святою зем­ля, де вона зробила перші кроки, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, а потім на­родну пісню, пішла стежкою до школи. Ці почуття вічні, святі, бо людина не має права бути безбатчен­ком, а завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої пішла у життя, свій рідний дім, свою малень­ку батьківщину, яку вона взяла у своє серце. Ці по­чуття вічні й святі.

Дата добавления: 2015-05-24