Публій Овідій Назон 3 страница

002] Здобич, яку я ловив, - ось вона в сітях моїх.

003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:

004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?

005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів

006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.

007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,

008] Гіпподаміє, й повіз - боєм добутуткону.

009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій - ще^ередзюря,

010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.

011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:

012] Вчив я ловити, а ще - здобич зумій зберегти.

013] Штука впіймати, та втримати спіймане - штука не менша:

014] Там випадковість, а тут - вміння в пригоді стає.

015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!

016] Нині - й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!

017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура -

018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.

019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету -

020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.

021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-

022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.

023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,

024] Чи півмужчина-півбик - втіхи злочинної плід.

025] "Годі вже, - мовив митець, - мене стримувать тут, справедливий

026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.

027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,

028] Долею гнаний у світ, - дай хоч померти у ній!

029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;

030] Може, хлопчини не жаль - старця тоді пожалій!"

031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати -

032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот.

033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, - промовив, -

034] Доля для хисту твого гарну поживу дає.

035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,

036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.

037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!

038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю.

039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних -

040] Хочу з неволі втекти - й іншого шляху нема.

041] Стіксом дорога б вела - я тривожив би Стіксову хвилю!

042] Мушу природі людській дати спромогу нову".

043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,

044] Що на повітряну путь може людина ступить?

045] Крила - весла птахів - укладає з пір'їн ряд до ряду,

046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.

047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни -

048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.

049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском -

050] Де йому знати, що це - снасть для хлоп'ячих плечей!

051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,

052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.

053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, -

054] Щоб у повітря ступить - ось тобі винахід мій.

055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона,

056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.

057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,

058] Будеш триматись мене - буде безпечний твій лет.

059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні

060] Далі, - розтопиться віск: він нетривкий при жарі;

061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати -

062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.

063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:

064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".

065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає -

066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.

067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло

068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив.

069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком -

070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.

071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий -

072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою.

073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила

074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.

075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,

076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.

077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю

078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.

079] Самос ліворуч лишивсь, а далі - Наксос і Парос,

080] Й Делос - край, що його клароський бог полюбив.

081] З правого боку - Лебінт і лісами поросла Калімна,

082] И Астіпалея, де скрізь - щедрі на рибу ставки.

083] От і полинув Ікар (молоде - нерозважне звичайно)

084] Вище - позаду лишив батька, провідця свого.

085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,

086] Помахом рук своїх - крил - вітру не ловить уже.

087] Зляканий, глянув з висот: під ним - лиш море безкрає,

088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.

089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря - руками,

090] Марно: прозорість довкіл - де ж тут опору знайти?

091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."

092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.

093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) - "Ікаре, - гукає, -

094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..

095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі...

096] Тіло довірив землі, морю - ім'я залишив.

097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,

098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!

099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі

100] Зрізує з лоба лошат - як приворотне дання.

101] Щоб не влягалась жага - не поможе ні зілля Медеї,

102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.

103] Кірка з Уліссом була б, а Медея - з Ясоном, та бачиш:

104] Пристрасть - чаруй не чаруй - з часом пригасне сама.

105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:

106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.

107] Геть же всі темні діла! Щоб любили - любов випромінюй!

108] Врода, постава струнка - вір мені, це ще не все.

109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,

110] Що при джерельній воді викрали німфи його, -

111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,

112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.

113] Врода - минуще добро: з перебігом літ - убуває,

114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.

115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею - вони ж одцвітають,

116] Глянь на троянду: був цвіт, потім - одні колючки.

117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,

118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.

119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,

120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.

121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум

122] І неодмінно двома мовами оволодій.

123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно -

124] І покохали його німфи дві, діви морські.

125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала -

126] > "Нині, - казала, - дарма спінювать хвилю веслом".

127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати,

128] Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде.

129] Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю,

130] Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть.

131] Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута)

132] Що їй цікавим було, те на піску й зобразив.

133] "Троя, - мовив, - ось тут (накреслив мури високі),

134] Тут - Сімоент, а ось це - табір мій. Поле було

135] (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона,

136] Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі.

137] Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі

138] Коней, що їх уночі викрали, я повернув".

139] Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла -

140] Й Трої, і Реза-вождя, й табору - мов не було.

141] "Хочеш, - богиня тоді, - довіритись хвилі, що змила -

142] Ти й ворухнутись не встиг - стільки великих імен?"

143] Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди,

144] Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір.

145] Ласка, і вправна, й тонка, - лиш вона володіє серцями,

146] Строгість - хіба до злоби й воєн дикунських веде.

147] Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою?

148] Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха?

149] В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння,

150] Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе.

151] Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні!

152] Милою мовою слід ніжну живити любов.

153] Сварка - мужів од жінок, а жінок - від мужів одганяє,

154] Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу.

155] Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість - посаг жіночий,

156] Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова.

157] Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі,

158] Ні! Не закон, а любов є володаркою тут!

159] Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй,

160] Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона.

161] Не для багатих, однак, за наставника я у любові:

162] Можеш за втіху платить - зайве мистецтво моє.

163] Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола!

164] Тут відступаємо ми, марне змагання з таким.

165] Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити:

166] Не подарунками, ні - вабив словами красунь.

167] Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче,

168] Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач.

169] Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї -

170] Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів!

171] Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив

172] Як, та сказала вона) - й щедро те відшкодував.

173] Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу,

174] А засторогою - те, що я за них заплатив.

175] З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, -

176] Мир, і забави, й все те, в чому - причина жаги.

177] Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе -

178] Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як!

179] Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати:

180] Спробуєш силу на ній - тут же зламаєш її.

181] Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш

182] Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль.

183] Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева,

184] З часом навикне і бик плуга ріллею тягти.

185] Ось Аталанту візьми нонакрійську - сама непокірність,

186] А піддалася таки: муж наполегливий був.

187] Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу

188] Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав.

189] Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї,

190] Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів.

191] З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани,

192] Глибшої рани не той - інший завдав йому лук.

193] Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись,

194] Ні під вагою тенет потом спливати, ані

195] Стріли грудьми зустрічать - моє обережне мистецтво

196] Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає.

197] Дибки стає - відступай: відступаючи, ти переможеш;

198] Тільки виконуй усе, що б не жадала вона.

199] Ганить - за нею й ти гань, а схвалює - схвалюй за нею;

200] Каже, що так, кажи "так"; "ні" - тоді й ти кажи "ні";

201] Смішно їй - ти підсміхнись, а сплакне - на сльозу спроможися

202] їй лиш одній визначать вираз обличчя твого!

203] От вона кісточку гральну метне - промахнися навмисне,

204] А промахнеться вона - виграть їй дай все одно.

205] В довгі кості йде гра - щоб їй програвать не траплялось,

206] "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона.

207] Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться - ти так зроби хід свій,

208] Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш.

209] Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати,

210] Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай.

211] Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі

212] З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов.

213] Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз

214] Ти біля серця свого власним теплом зігрівай.

215] І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна)

216] Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать.

217] Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала,

218] Хто небосхил підпирав, потім - на небо ступив,

219] Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть,

220] Зайнятий вовною був - нитку снував, як вони.

221] Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський,

222] Не завагайся ж і ти взяти його за зразок!

223] Скаже на форум прийти - завчасно на форум з'явися,

224] Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь!

225] А кудись інде звелить - поспішай, усі справи одклавши,

226] Хоч і юрба на шляху - ти не затримуйсь, біжи!

227] Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому -

228] За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба.

229] Ну, а покличе з села (кохання - не для лінивих!),

230] Ноги на плечі - й туди, як не дістанеш візка.

231] Що там надворі - дарма: чи то спека, чи інеєм зранку

232] Шлях забілів - не барись, гаяти часу не смій!

233] В любощах - як на війні: недолугий - хай відступає!

234] Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти.

235] Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі,

236] Й труднощі - все тут у цих, хоч і м'яких, таборах!

237] Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо,

238] Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать.

239] Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета,

240] Спав у хатині низькій. Хто б гордувати посмів

241] Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго

242] Любка з тобою була,-- значить, позбудься пихи!

243] А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі

244] І перед носом тобі брязнуть замком - не біда:

245] Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни,

246] Нишком до любки пролізь через високе вікно.

247] Втішиш її: через мене життям - запишається - важив,

248] Чим очевидний даси доказ кохання свого.

249] Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї,

250] Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт.

251] Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча,

252] Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік.

253] З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде),

254] Кожному руку подай, кожному чемно вклонись.

255] Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить,

256] Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби.

257] Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних

258] Римські рабині, було, галлів в оману ввели.

259] Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі

260] Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить.

261] Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись:

262] Досить дрібнички, але - вміло, доречно даруй.

263] От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти -

264] Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських:

265] Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі,

266] Серед міської юрби все це для неї придбав.

267] Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла

268] Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!).

269] Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати:

270] Доказ, що любка твоя - в тебе весь час на умі.

271] Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок -

272] Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе!

273] Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі?

274] Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер.

275] Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком:

276] Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був.

277] Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих

278] Золото шлях прокладе, золотом купиш любов.

279] Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, -

280] Як завітаєш ні з чим - вкажуть на двері тобі.

281] Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна;

282] Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть.

283] Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос:

284] Що б там на ум не спливло - солодко, ніжно читай.

285] Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать

286] Вірші любовні твої - ночі безсонної плід.

287] Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, -

288] Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя.

289] Схочеш звільнити раба - зроби так, щоб до любки твоєї

290] Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" - благав.

291] Схочеш скарати, але передумаєш, - хай за цю ласку

292] Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу.

293] Користь тобі, слава - їй; нічого не втратиш від того,

294] Що над тобою вона матиме владу всякчас.

295] Дбаєш, щоб довго була при тобі, - хай гадає, що тільки

296] В неї задивлений ти - найяскравішу з красунь.

297] Пурпур із Тіру на ній - раз у раз ним захоплюйся; з Косу -

298] Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!"

299] В золоті вся - 'Твоя врода цінніша від золота", - скажеш;

300] Вовняне буде на ній - вовняне теж похвали.

301] В туніці стане тонкій - "Ти проймаєш вогнем мене!" - скрикни.

302] "Не простудися лишень", - боязко потім додай.

303] В проділ розчешеться - проділ хвали; гарячим накрутить

304] Хвильок по всій голові - з захвату рота розкрий.

305] Голос і рухи її подивляй - як співає, танцює:

306] "Жаль, що так швидко, - зітхни, - пісеньці й танцю кінець!"

307] Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо -

308] Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.

309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, -

310] Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.

311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:

312] Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.

313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита - сором:

314] Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.

315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший

316] Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли

317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,

318] І від таких перемін тіло якесь не своє, -

319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді

320] Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, -

321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,

322] Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!

323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:

324] Що лиш дозволить вона - все власноручно роби.

325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме - не відвертайся,

326] Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.

327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді

328] Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.

329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши

330] Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.

331] Кожна з дрібниць тих - це доказ приємний твого піклування:

332] Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.

333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих

334] Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.

335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй -

336] Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.

337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає -

338] Парус нового тепер - вільного подуву жде.

339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,

340] Гарно її підживляй - з часом зміцніє вона.

341] Чи не боїшся бика? А телятком він був - його пестив.

342] Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.

343] Так і ріка - це спочатку струмок, який в себе вбирає

344] Води нові все й нові - власне тому, що пливе.

345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка - всесильна,

346] Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!

347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,

348] День ще надворі чи ніч - очі намулюй ти їй.

349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,

350] Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, -

351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,

352] Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.

353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда

354] Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.

355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,

356] За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ.

357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом -

358] Давню, далеку любов хутко замінить нова.

359] Не повертавсь Менелай - ув обіймах любовника-гостя,

360] Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.

361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома

362] (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!

363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,

364] Повну кошару овець - вовкові, жителю гір!

365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він

366] Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.

367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце -

368] Чи випадало б жоні не скористатися тим?

369] Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,

370] Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!

371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:

372] Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.

373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає

374] Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,

375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,

376] Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, -

377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі

378] Мужа: обличчя її - лютості образ живий.

379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,

380] Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.

381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних

382] Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.

383] Ластівка - другий зразок материнської люті сліпої:

384] Носить на грудях своїх крові синівської знак.

385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,

386] Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.

387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:

388] Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!

Дата добавления: 2015-05-24