Моя прекрасна батьківщино, Така багата і блискуча! Хто тебе тільки не мучив! (Т. Г. Шевченко). 3 страница

Близько 50 % усього морського вилову риби повністю використовується, ще 25 % становлять обсяг перевилову й лише решта 25 % являє собою потенціал для поповнення рибних запасів. Наприклад, риболовецький флот Північного моря необхідно скоротити на 40 %, аби він відповідав рибним ресурсам. Загальні обсяги морського вилову на більшості основних акваторій рибного промислу в Атлантичному й частково в Тихому океанах досягли максимально можливих значень. Такий пере-вилов не лише гальмує економічне зростання, а й загрожує продуктовій безпеці, а також позбавляє засобів існування населення, що проживає на узбережжях і в невеликих острівних державах, що розвиваються.

Ліси.

Знелісення стало загрозливим явищем. Протягом 90-х років було знищено 90 млн. га лісу. Темпи втрати лісового покриву найвищі в Африці, де за вказаний період було винищено 7 % лісів. Утрата лісового покриву в таких масштабах становить серйозну загрозу біорізноманітності, оскільки в лісах мешкає дві третини наземних видів. Крім того, близько 9 % видів дерев у світі загрожує зникнення, що є потенційним ризиком втрати тієї вигоди, яку можна отримати від використання ботанічних ресурсів у медичних цілях. Міграції населення також часом призводять до знелісення та інших екологічних наслідків.

Триває швидке перетворення лісових масивів на території сільськогосподарського та іншого призначення. Темпи знелісення на глобальному рівні оцінюються в 14,6 млн. га на рік (переважно це стосується тропічних лісів).

Водночас у деяких країнах лісові площі збільшуються завдяки як природному приростові лісів на вивільнених із сільськогосподарського використання землях, так і насадженню лісових плантацій (5,2 млн. га на рік). Так, площа лісів у Західній і Центральній Європі після 60-х років збільшилася на 10 %, але майже 60 % лісів серйозно потерпає від забруднення, підкиснення, посухи та пожеж.

Узбережні та морські екосистеми.

Багато узбережних зон, зокрема естуарії, болота, мангрові ділянки, лагуни, території морських водоростей і коралові рифи, роблять основний внесок у морську біопродуктивність і відіграють вирішальну роль у захисті уразливих узбережних і морських екосистем від штормів. За оцінками, близько 27 % рифів було втрачено як унаслідок прямого антропогенного впливу, так і через зміни клімату. За прогнозом, якщо в найближчі 30 років не буде вжито термінових заходів, то 32 % коралових рифів можуть утратити свої функціональні властивості.

Щоб задовольнити дедалі більшу потребу в морепродуктах, стрімко розвиваються морські господарства з вирощування аквакультур. Для збалансованого розвитку цієї сфери потрібні серйозні дослідження щодо її впливу на довкілля.

Зміни клімату.

Наукові дослідження дали нові переконливі докази того, що глобальне потепління, яке відбувається протягом останніх 50 років, є наслідком людської діяльності. Вчені застерігають, що ймовірне руйнівне глобальне потепління в XXI ст. може супроводжуватися підняттям рівня Світового океану, зміною погодних умов, у тому числі виникненням таких широкомасштабних явищ, як Ель Ніньо. Незважаючи на те, що необхідність скорочення використання викопного палива й зменшення викидів «парникових» газів для обмеження змін клімату є загальновизнаною, споживання цього виду палива зростає, з чим значною мірою пов'язане збільшення викидів «парникових» газів, особливо транспортними засобами. За період 1992—1999 рр. споживання енергії у світі збільшилося на 10 %. У розвинених країнах споживання енергії на душу населення залишається найвищим, незважаючи на вжиті заходи з енергозбереження, впровадження чистіших технологій, а в деяких випадках і обмеження. Глобальна емісія вуглецю за період з 1965 по 1998 р. подвоїлася, досягши зростання в середньому на 2,1 % за рік. Рекордний рівень глобальних викидів СО2 (23 900 млн т) було зафіксовано в 1996 р. У 1999 р. в розвинених країнах річне споживання енергії на душу населення в середньому було еквівалентне 6,4 т нафти. Це в 10 разів перевищує показники країн, що розвиваються.

Стихійні лиха — посухи, повені, зсуви, землетруси, виверження вулканів — спричиняють великі людські втрати, завдають економічних збитків і становлять серйозну перешкоду розвиткові суспільства, яке незахищене від них. Деякі зі стихійних лих привели до економічних потрясінь. В Індонезії, Еквадорі та інших країнах унаслідок спустошливої дії на їхні сільські господарства такого суворого природного явища, як Ель Ніньо, в 1997— 1998 рр. вибухнула фінансова криза. Нераціональна експлуатація земельних ресурсів може стати причиною частих і потужних стихійних лих, таких як повені, а непродумане планування поселень і відсутність запобіжних заходів можуть збільшити масштаби шкоди від природних явищ.

Шляхи виживання людства.

У технологічного суспільства є два шляхи розвитку. Перший — чекати, поки катастрофічні невдачі не зроблять очевидними недоліки системи, її викривлення й самообмани. Другий — увести соціальний контроль і баланс, щоб виправити вади системи ще до того, як настане катастрофа. (М. Ганді, видатний індійський філософ і політик).

На початку XXI сторіччя, коли людство переживає надзвичайно складний період загрозливого розростання глобальної екологічної кризи й необхідно дбати про її нейтралізацію та ліквідацію, переходити до нової політики природокористування й нової філософії життя, найважливішими завданнями мають стати:

– безумовне здійснення конверсії свідомості й моралі (екологічної конверсії) в планетарному масштабі;

– на базі цього — здійснення контролю за зростанням народонаселення (насамперед — у країнах, що розвиваються);

– збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

– реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й. самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державами й, зрештою, людською спільнотою;

– впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і технологій виробництва енергії, промислових і продовольчих товарів, які завдають найменшої шкоди довкіллю (тобто таких, що виробляють найменшу кількість відходів і забруднень);

– розроблення та ефективне впровадження нових технологій переробки відходів (особливо синтетичних — поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів, поверхнево-активних речовин тощо) із доведенням ККД до 100 %.

Ці завдання мають вирішуватися на основі плідної кооперації з довкіллям, гармонізації стосунків із природою, що дасть змогу забезпечити стійкий, збалансований розвиток цивілізації у XXI столітті. Для цього необхідно дотримуватися таких правил:

– у кожному конкретному регіоні використовувати такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;

– управління стабільністю природних процесів має орієнтуватися не на окремий елемент довкілля чи окремий процес, а на всі елементи й процеси, оскільки вони нерозривно пов'язані;

– економічні фактори не мають домінувати над екологічними — потрібен розумний баланс;

– слід завбачати віддалені наслідки негативних впливів на природу й запобігати їм.

Підставою для будь-яких природо-перетворюваних дій має слугувати науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов'язкове, незалежно від масштабу заходів — регіональних, континентальних чи планетарних. Цю вимогу ми називаємо екологічним імперативом. На нього зобов'язані зважати не лише ті, чия діяльність має господарський характер, а й політичні діячі, від яких залежить спосіб розв'язання міжнародних проблем. (М. М. Мойсеєв).

Упроваджувати нові технології, реалізовувати нові програми треба поступово, обережно, з урахуванням уже допущених помилок і можливостей їх виправлення з використанням світового досвіду.

Нове суспільство зобов'язане приймати далекосяжні рішення, що забезпечують довгострокову сталість розвитку.

У найближчі 20—30 років на людство очікують величезні труднощі, та є надія, що вони будуть подолані: вже робляться перші спроби запобігти розростанню екологічної кризи, з'являється перший позитивний досвід реалізації нової екологічної політики, дедалі більше країн переводять проблему охорони природи, збереження біосфери до рангу найбільш пріоритетних, актуальних, таких, що потребують вирішення. Приклад цього — сплеск природоохоронної активності в усьому світі за останні 20 років — від вражаючих доповідей Римського клубу й доленосних міжнародних екологічних форумів до вироблення десятків локальних, регіональних і міжнародних програм збереження й відновлення природних ресурсів, ландшафтів, територій та акваторій, розвитку екологічного виховання та освіти, поява численних екологічних матеріалів у засобах масової інформації, виникнення сотень «зелених» рухів та організацій у всіх куточках світу.

З 1990 р. в багатьох країнах світу (з 1991 р. — в Україні) ухвалюються нові закони про охорону навколишнього природного середовища, стає жорсткішим контроль за дотриманням природоохоронного законодавства.

У результаті в усьому світі дедалі ширше впроваджуються ефективні маловідходні технології, оборотне водопостачання, розвиваються альтернативні види енергетики (насамперед вітрова, геліо- та біоенергетика в США, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Італії, Швеції, Японії, Китаї).

Чимдалі більше людей переходять на користування невеликими, економічними автомобілями, на спорудження житлових будинків нових конструкцій (зі значно меншими витратами тепла, з обігріванням за допомогою сонячних колекторів тощо).

У Нігерії, Китаї, Австралії, Центральній Америці, інших країнах і регіонах останніми роками завдяки зусиллям «зелених» висаджено сотні мільйонів паркових і лісових дерев. У десятки разів чистішими стали води Рейну, Одеру, Ельби, в них відродилася риба.

В Японії розроблені й упроваджуються нові стандарти здоров'я та найжорсткіші в світі вимоги до якості води. Тим, хто потерпів від забруднень, обов'язково виплачуються належні компенсації.

У Великій Британії діє система повторних екологічних експертиз, аналізується динаміка забруднень будь-якими об'єктами, що дає змогу практично цілком уникати помилок під час таких експертиз.

Екологічна політика Швеції зорієнтована на розвиток тільки екологічно чистих виробничо-технологічних процесів та обладнання (автомобільний концерн «Вольво» ще в 1990 р. розробив прекрасний варіант нового екологічно чистого автомобіля XXI сторіччя).

У Франції виникло нове соціальне поняття «якість життя»: замість соціально-економічних показників рівня життя (вони дуже приблизно визначались обсягами валового національного продукту на душу населення) введено новий узагальнюючий індекс, за допомогою якого враховуються густота населення на 1 км2, розміщення й ступінь екологічної небезпеки промислових та аграрних комплексів, забезпеченість природними ресурсами, а також стан довкілля.

Отже, новий підхід сучасної екополітики до проблеми збереження біосфери й стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого-економічних.

Відомий німецький філософ та еколог Е. Калленбах пропонує низку етичних правил поводження людини на Землі. Запам'ятаймо їх:

– Люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним.

– Вважай кожний твій день на Землі священним і святкуй зміну пір року.

– Не вважай себе вищим за інші живі істоти й не поводься так, щоб вони зникали.

– Будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають.

– Обмежуй кількість своїх нащадків, бо велике число людей обтяжливе для Землі.

– Не занапащай і не забруднюй багатств Землі зброєю війни.

– Не ганяйся за прибутками від багатств Землі, а намагайся відновлювати її виснажені сили.

– Не приховуй від себе й від інших наслідків твоєї діяльності на Землі.

– Не обкрадай майбутніх поколінь, виснажуючи й забруднюючи Землю.

– Споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають однакове право на її багатства.

В узагальненому вигляді етичні й еколого-економічні принципи подано відомим американським ученим-екологом Д. Чирасом (1992). Він вирізнив три основних етичних принципи:

– людство має обмежені запаси природних ресурсів, які необхідно розподіляти між усіма живими істотами планети («не все тільки для нас»);

– людство — частинка Природи й суб'єкт, на який поширюються всі її Закони. Ми не маємо права ґвалтувати Природу й нехтувати її Законами, бо це згубить цивілізацію;

– людство не повинне керувати Природою, воно має навчитися співпрацювати та існувати в гармонії з нею.

Ми додамо ще один принцип: людина — також частинка Космосу, могутні сили якого постійно впливають на її здоров'я, психіку й поведінку. Нам необхідно вивчати процеси й закони розвитку космічних систем і враховувати їх у своїх стосунках із навколишнім світом. Найближчим часом особливу увагу слід звернути на стан близького Космосу (10—30 тис. км від поверхні планети), який для Землі не менше важить, ніж атмосфера чи гідросфера, але набагато вразливіший. У зв'язку з освоєнням космічного простору людиною забруднення близького Космосу набуло загрозливих масштабів: у межах екосфери вже «літає» близько 3 тис. т предметів штучного походження, уламків супутників, космічних ракет і кораблів, що в 150 тис. разів перевершує масу метеоритних тіл; у першій половині XXI ст. маса космічного сміття може збільшитися до 4—5 тис. т, а це вже — реальна загроза середовищу та існуванню людства через появу електромагнітних аномалій.

Головні еколого-економічні принципи:

– консервація, збереження ресурсів та енергії, розумне самообмеження в усіх сферах життєдіяльності;

– рециклічність, тобто максимально можливе багаторазове використання матеріалів у виробництві;

– відновлення ресурсів;

– контроль рівня забруднень усіх типів, його стабілізація та зниження, впровадження нових технологій в енергетиці, промисловості, сільському господарстві, на транспорті, вповільнення темпів зростання населення.

Перебудова мислення, переоцінка цінностей — важливі, але надзвичайно складні завдання людства, оскільки їх вирішення пов'язане з руйнуванням міфів, усталених уявлень, доктрин і навіть деяких релігійних настанов, що протягом тривалого часу вкорінювались у свідомість людей. Як зазначив А. Печчеї, нова людина мусить знищити в собі насамперед такі риси характеру, як жорстокість, жадібність, заздрість, ненависть і невігластво.

У регулюванні характеру та рівня психологічних реакцій населення на ті чи інші екологічні процеси й ситуації провідна роль належить учителям, викладачам вищих закладів освіти, журналістам, письменникам, ученим-публіцистам, служителям церкви, діячам мистецтва, засобам масової інформації. В екологізації свідомості людства важливу роль відіграли такі видатні особистості, як Дж. Даррелл, Г. Торо, Б. Коммонер, А. Швейцер, Р. Карсон, Ж.-І. Кусто, Л. Олдо, Д. Медоуз, Дж. Адамсон, А. Гор, А. Чехов, К. Паустовський, Ч. Айтматов, Л. Леонов, О. Яблоков, М. Мойсеєв, М. Реймерс, В. Данилов-Данільян, К. Лосєв, В. Распутін, Л. Адамович, А. Платонов, О. Гончар, С. Плачинда, Ю. Щербак, В. Поліщук і багато інших.

На завершення слід зазначити, що шлях, яким прийшли до свого благополуччя розвинені країни, неприйнятний для людства в цілому, бо не гарантує екологічної й соціальної безпеки планети в соціально несправедливому світі. Досвід останнього десятиліття засвідчив, що кожна країна повинна мати свою стратегію еколого-збалансованого розвитку, свій шлях збереження й відтворення природи рідного краю з урахуванням природних, географічних, історичних, соціально-економічних аспектів.

Сучасні шляхи розвитку ведуть до нестабільності, поглиблення кризи. Настав час гармонізувати життєдіяльність суспільства на таких принципах:

– зміна філософії життя людини, суспільства, в основу якої мають бути покладені культурні й духовні традиції, настанови на збереження соціально-екологічної цілісності середовища існування;

– визнання людини, родини, етносу, суспільства, нації, держави вищою цивілізаційною цінністю;

– всебічний розвиток освіти, особливо екологічної, як рушійної сили цивілізаційного розвитку;

– визнання стабільності суспільства, соціумів, поселень метою гармонізації життєдіяльності людства;

– екологічне оздоровлення природних об'єктів, ландшафтів як середовища існування й домінанти життя, зменшення техногенного навантаження на них;

– спрямування технологічних та інноваційних змін на підтримання стабільності й динамічної рівноваги довкілля й розвитку.

Дата добавления: 2015-05-24