ПЕРЕДМОВА 4 страница

Ми вже говорили про важливе значення інтонації. Кожному оратору треба засвоїти, що сучасне ораторське мовлення — це насамперед природне, розмовне мовлення.

Однак, на відміну від буденної розмови, інтонація оратора повинна бути яскравішою, мелодійнішою, виразнішою. Ось чому перед оратором стоїть завдання — наполегливо працювати над інтонацією, розвивати діапазон голосу.

Діапазон голосу - це сукупність звуків різної висоти, доступних для людського голосу. Гарний оратор досконало володіє усім діапазоном власного голосу.

Невід'ємний компонент мовної техніки оратора - сила голосу. Силу голосу не можна ототожнювати з гучністю. Поняття сили голосу значно ширше: це здатність переконувати, доносити до кожного представника аудиторії свої почуття і волю. Сила звучання мови повинна бути виправдана внутрішньо, викликана силою натхнення і почуттів оратора. '.

Швидкість мовлення, тривалість звучання окремих слів, складів, тривалість пауз у поєднанні з ритмічністю мовлення складають її темпо-ритм. Як правило, чим важливіша тема і зміст, • тим повільніша мова. Оптимальний темп в українській мові складає 120 слів за хвилину. Для того, щоб визначити власний темп | мовлення, достатньо прочитати уривок з 600-700 слів, визначити | затрачений час і поділити кількість слів на кількість затраченого часу.

Визначаючи потрібний темп мовлення, треба враховувати, що до певної межі прискорення темпу мовлення прискорює процес його сприйняття. Однак, надто швидкий темп веде до того, що

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

кількість інформації, що передається в одиницю часу, перевищує "пропускну здатність" людської психіки, сприйняття погіршується і зусилля оратора витрачаються марно. Надто повільне мовлення присипляє аудиторію, слухачі втрачають здатність слідкувати за думкою, не в змозі охопити зміст усієї фрази, дослухати її до кінця.

Пауза в ораторській промові виконує різні функції. Вона полегшує процес дихання під час мовлення і надає можливість об'єднати попередні і подальші думки. Пауза допомагає зосередити увагу аудиторії і підкреслити кульмінаційний момент. Слід пам'ятати, що під час паузи, не зважаючи на перерву у звучанні, мовлення не повинно перериватися: у розпорядженні оратора залишаються поза, жести, міміка, рухи. Але не варто зловживати паузами: від цього мова стає переривчастою.

Дикція - це ясність і чіткість у вимові слів, складів, звуків. Недбалу скоромовку, поглинання звуків і складів, що припустимі у буденній розмові, деякі оратори переносять і в публічні промови, різко погіршуючи цим їх якість, відволікаючи від сприйняття і розуміння змісту.

Ми навели основні голосові характеристики, що визначають мовну техніку оратора. Вдосконалення голосу - справа надзвичайно тонка, складна і трудомістка. Воно залежить насамперед від постійного тренування, виконання спеціальних вправ і безперервного самоконтролю.

4.6. Управління аудиторією

Перед оратором, що вийшов до трибуни,завжди стоїть задача "створити" аудиторію, тобто сконцентрувати увагу усіх присутніх, перетворити сукупність індивідумів у спільність, що одностайно реагує на промову.

Як вже було зазначено, зосередження уваги досягається насамперед вступною частиною промови, але оволодіти увагою недостатньо, потрібно утримати її на протязі усього виступу.

Стійкість уваги у більшості випадків є результатом поєднання вимушеної і невимушеної уваги аудиторії. Першою умовою такого поєднання буде відповідність змісту промови інтересам та установкам аудиторії. Крім цього, стійкість уваги залежить і від цілої низки інших факторів, що відносяться до сфери різноманітних якостей мовлення і майстерності оратора. Які ж це фактори?

Промова повинна бути добре організована логічно, у відповідності до законів мислення. У цьому випадку, як зазначалося,

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

оратор веде думки аудиторії за собою.

Виступ, в якому є щось нове, цікаве, збуджує і утримує увагу в більшому ступені, ніж виступ, в якому відсутні ці елементи. При цьому, як правило, слід йти від старого до нового, від відомого до невідомого.

Підтриманню уваги аудиторії сприяє наявність конфліктної ситуації в промові, подання фактів чи ідей у протистоянні.

Конкретне завжди привертає увагу сильніше, ніж абстрактне. Тому з метою підтримання уваги абстрактні судження бажано доповнювати конкретними фактами, прикладами, ілюстраціями.

Увага аудиторії значно понижується при невиправданому затягуванні промови. У Стародавній Греції обов'язковим атрибутом у будь-якому судовому засіданні був водяний годинник. З останньою краплею води в годиннику закінчувався виступ оратора, виключення не було ні для кого. Ця крапля води, що тяготіла над кожним проголошувачем промов, охолоджувала усякі пориви до слововиливу, дисципліновувала оратора.

Якщо під час паузи перед початком виступу, оратор встановив зоровий контакт з аудиторією, то під час виступу він постійно повинен підтримувати цей контакт, використовуючи візуальний канал зв'язку для впливу на аудиторію і отримання інформації від неї.

Деякі оратори під час виступу шукають натхнення на стелі чи розглядають щось за вікном, демонструючи зневагу до аудиторії. Є оратори, які хоча і дивляться весь час на аудиторію, але нікого і • нічого не бачать: вони дивляться "крізь" слухачів і говорять по суті самі з собою.

Наявність зорового контакту зовсім не означає, що оратор в даний момент бачить усіх і кожного. Це навряд чи можливе. Однак враження контакту з кожним слухачем утворюється, якщо оратор під час виступу буде повільно переводити погляд від однієї частини аудиторії до іншої, від передніх рядів до задніх, не залишаючи без уваги жодного присутнього. Не варто, як деколи рекомендують, постійно дивитись лише на одного слухача, обравши його в якості "барометра". Погляд оратора може знітити такого слухача, або задоволений увагою, він буде реагувати активніше від інших, намагаючись догодити оратору.

Реакція аудиторії визначається по поведінці декількох присутніх, що займають місця у різних місцях залу. Всупереч природному бажанню, не варто захоплюватись спостереженням за найбільш емоційними представниками аудиторії. Найкраще

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

відображають реакцію аудиторії середні за темпераментом слухачі.

Досвідчений оратор володіє високою спостережливістю, як кажуть психологи, "сенсорною культурою". За найменшими змінами в поведінці аудиторії він може розрізнити її дійсний стан. В кожен момент свого виступу він здатен поставити себе на місце слухачів, і в той же час ніби зі сторони вдивляється в себе, вслуховується в свою мову: чи вірно він говорить, чи не заголосно, чи не турбується занадто про свою персону?

Слухачі постійно повинні відчувати, що усією сутністю оратор прагне до спілкування з ними, що він натхненний поставленою метою. Справжній контакт досягається лише тоді, коли у свідомості оратора він сам, його промова і аудиторія зіллються у нерозривну єдність.

Про зосередженість уваги аудиторії свідчить тиша у залі, спокійні пози і уважні погляди слухачів, спрямовані на оратора. Варто йому змінити положення за трибуною, і слухачі одразу зреагують, повернувши голову чи змінивши позу. У їх очах зацікавленість і захоплення. Вони відгукуються на виступ виразом обличчя, співчутливим чи погоджуючим киванням голови, посмішкою. Але ось оратор помічає, що двоє або троє слухачів неуважні, дивляться у різні боки, шепочуться, хоча інші слухають з цікавістю. Спробуйте на деякий час зосередити на них свій погляд, як правило, це допомагає.

Однак, якщо все більша кількість слухачів відволікається, в очах зникає цікавість, в залі підіймається легкий гомін - це серйозний сигнал тривоги для оратора, коли слід щось ужити, щоб повернути втрачену увагу аудиторії.

Оратори використовують різноманітні прийоми, щоб повернути увагу чи посилити невимушену увагу слухачів, чи розгладити напружену ситуацію. Наведемо деякі з цих прийомів.

Голосові прийоми. Для того, щоб активізувати увагу чи зосередити її на тому чи іншому положенні виступу, достатньо буває підвищити гучність звучання чи підвищити тон голосу. При цьому слід дотримуватися міри і не зірватися на крик. Інколи використовується обернений прийом: зниження гучності до шепоту, а також зниження тональності голосу.

Пауза. Ми вже згадували про роль початкової паузи. Розрахована і вміло витримана пауза в середині промови може також здійснити "гіпнотизуючий вплив", зосереджуючи увагу аудиторії на потрібному місці промови.

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

Жести і рухи. Емоційний чи владний жест допомагає зосередити увагу аудиторії, особливо в поєднанні з іншими прийомами. Як вже зазначалось, посилює увагу рух оратора уперед в напрямку до слухачів, тоді як крок назад дає розрядку.

В залежності від характеру промови доцільно час від часу повторювати звернення, це допомагає переключенню та утриманню уваги.

Питання, якими переривається промова, завжди вносять розрядку, загострюють увагу і активізують сприйняття аудиторії, змушують її міркувати разом з оратором.

Ми вже зазначали, що активізації уваги сприяє перехід від абстрактних суджень до конкретних прикладів, образних ілюстрацій і т.п.

Несподіване переривання думки. Увага слухачів отримує поштовх, коли оратор несподівано перериває думку,- і новий поштовх, коли говорячи про інше, вертається до недосказаного раніше. Подібна перерва може бути використана і для того, щоб повернутися до того місця в промові, яке випадково було пропущене.

Засоби наочності (ілюстрації, діаграми, реальні речі та ін.) допомагають переключити і повернути увагу аудиторії, оскільки зміна слухового сприйняття на зорове обов'язково збуджує невимушену увагу.

/улл?рупублічній промові - один з найкращих засобів розрядки. Існують різні відтінки смішного - гумор, сатира, іронія, сарказм. Гумор і сатира - протилежні полюси сміху, між якими є цілий світ відтінків комічного. Гумор-сміх доброзичливий, він закликає не до знищення якогось явища, а до його удосконалення. Сатира, на відміну від гумору, закликає до знищення явища. Іронія - це особлива форма емоційної критики, при якій за удаваною позитивною оцінкою схована гостра насмішка. Сарказм - вищий ступінь іронії, це іронія сатиричного напрямку, що розвінчує супротивника.

Гарний оратор, людина, як правило дотепна, володіє здатністю не тільки сприймати і знаходити смішне в оточенні та поведінці людей, а й "створювати" комічне. Використовуючи в промові смішне, слід, однак, дотримуватись міри. Зловживання жартами, звернення до застарілих дотепів може викликати лише роздратування аудиторії.

Звичайно, перераховані способи заохочення невимушеної уваги мають "вимушений" характер. Тому вслід за ними мають йти інші заходи, що забезпечують зосередження уваги на змісті промови.

Важливим елементом поведінки оратора є його здатність володіти собою при будь-яких несподіваних ситуаціях, випадках. Наприклад, що робити, якщо під час виступу загула сирена чи проїхала потужна вантажівка? Не робіть вигляду, що ви не чуєте щуму і не намагайтесь перекричати його. Припиніть промову і зачекайте поки знову стане тихо. Взагалі, подібні речі треба сприймати спокійно, "по-людськи". Не варто нервувати, якщо під час виступу впаде стілець чи гардеробна бірка і т.п. Якщо це смішно, смійтеся разом з аудиторією. Але найкраще ув'язати це з промовою, так би мовити обернути все на свою користь.

4.7. Виступ перед мікрофоном

Виступ перед мікрофоном має деякі особливості. Посилювальна установка за умови правильного користування нею дає можливість виразити і донести до кожного кутка залу наитонші рухи думок і почуттів, вивільняє оратора від необхідності форсування голосу і фізичної напруги. В той же час будь-яка помилка чи фальш у голосі посилюється стократно і помічаються усіма присутніми. Намагання недосвідчених ораторів кричати у мікрофон - велика помилка. Мовлення таких ораторів стає неприємним випробуванням для барабанних перетинок присутніх. Не можна впадати в іншу пристрасть: вважати мікрофон засобом економії сил, говорити в нього мало не пошепки, монотонно і в'яло.

Разом з перевагами, мікрофону притаманні деякі недоліки. Так, звук переданий мікрофоном нерідко стає нерозбірливим, тембр голосу змінюється. Ці недоліки можна частково нейтралізувати за допомогою: а) особливо чіткої артикуляції; б) деякого зниження темпу мовлення; в) дотримання рівномірного тиску голосового повітряного струму на мікрофон; г) зміни забарвлення голосу замість збільшення сили звуку.

Мікрофон володіє підвищеною чутливістю до різних сторонніх звуків: коли оратор покашлює, стукає по трибуні, шелестить паперами, наливає воду в склянку, голосно ковтає і т.п. Зменшивши зусилля оратора, мікрофон звичайно зменшує і інтенсивність руху, жестів та міміки. Тим не менше вміле використання цих додаткових засобів виразності і тут допомагає оратору. При цьому, однак, бажано дотримуватися постійної дистанції від мікрофона (50 см). Всі рухи оратора до мікрофона, від нього чи в сторони викликають то зростання, то приглушення звуку. Взагалі ж мікрофон ні в якому

Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ

разі не повинен відволікати оратора, і дивитись він повинен не на мікрофон, а на публіку, підтримуюючи з нею постійний візуальний контакт, як і за звичних умов.

Закінчуючи главу, хотілося 6 підкреслити, що в поведінці оратора перед публікою шаблон ще менш терпимий, ніж в будь-якому іншому аспекті ораторського мистецтва. Тут все вирішується складним комплексом взаємовідносин аудиторії, оточення, змісту промови, здібностей і стилю оратора.

Контрольні питання:

1. В чому заключається оцінка місця виступу?

2. Як обрати місце для виступу?

3. Як слід себе поводити оратору до початку виступу, якщо він знаходиться в президії? Як виходити до трибуни?

4. Для чого потрібна початкова пауза?

5. Які правила використання жестів та міміки в ораторському мистецтві?

6. Що означає управляти аудиторією? Як встановити контакт з аудиторією?

7. Якими способами можна забезпечити стійку увагу аудиторії? Як відновити увагу?

8. Які особливості виступу перед мікрофоном?

Завдання

1. Проголосіть промову, яку ви готуєте, перед дзеркалом. Чи усі елементи вашої поведінки відповідають рекомендаціям, наведеним у тексті глави?

2. Тренуйте перед дзеркалом, а також у присутності близьких, знайомих, сокурсників вихід до трибуни, прийняття основної пози, повернення на місце.

3. Проаналізуйте особливості поведінки двох-трьох промовців. Відмітьте їх пози, рухи, вирази обличчя, а також вкажіть, які види жестів вони використовували.

4. Зверніться до своїх друзів з проханням поспостерігати за вашою поведінкою перед аудиторією і висловити свої зауваження.

5. У своїй черговій промові використайте один-два способи переключення уваги з описаних у даній главі.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

5.1. Відповіді на запитання

Вміння вести полеміку, дискутувати та відповідати на запитання - найцінніші якості оратора. Психологічне оточення відповідей на питання чи спору відрізняється від звичайної ситуації публічного виступу. Під час промови чи доповіді активною стороною є оратор, аудиторія так чи інакше підкоряється його волі. По закінченню виступу часто розпочинається діалог між оратором та аудиторією, коли у більш чи менш підлеглому становищі знаходиться сам оратор, змушений швидко, фактично експромтом, відповідати на деколи навіть несподівані запитання.

Під час спору, незважаючи на те, що обмін репліками може відбуватися між двома чи більше партнерами, завжди береться до уваги наявність аудиторії. Репліки опонентів звернені не тільки і часто не стільки до партнера, скільки до присутніх слухачів. Оратор і аудиторія вступають в цьому випадку в такі психологічні стосунки, коли навіть одна невдала відповідь чи відмова відповісти на запитання можуть підірвати авторитет оратора і погіршити враження від його виступу. І навпаки, доречні відповіді, які демонструють ерудицію і винахідливість оратора, значно підвищують його престиж в очах аудиторії і посилюють переконливий вплив промови.

Відповіді на запитання, що подаються під час виступу чи після, являються по суті продовженням виступу. По змісту питання аудиторії до оратора можна в основному розподілити на два види: пояснювальні і додаткові. Пояснювальні подаються з проханням пояснити те чи інше незрозуміле місце в промові. Додаткові, як правило, зачіпають проблеми, що стосуються теми виступу, але не були згадані оратором.

Чим ясніша і переконливіша доповідь чи промова, тим менше пояснювальних запитань. Чим оригінальніший, цікавіший і ближчий до аудиторії виступ, тим більше додаткових запитань.

За характером запитання бувають доброзичливі, нейтральні, недоброзичливі і ворожі (провокаційні).

У всіх випадках відповіді на запитання аудиторії потребують максимальної аргументованості. Форма відповіді може бути різною: нерідко використовуються логічні прийоми: дедукція, індукція, аналогія. Підвищує переконливість відповіді використання цифрових даних, фактичного матеріалу,звернення до прецеденту чи посилання

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

на авторитетні джерела. В протилежному випадку, не дивлячись на усе красномовство оратора, відповідь буде непереконливою і у слухачів з'явиться почуття невдоволеності чи недовіри.

Але як би добре не був підготовлений оратор, відповіді на питання нерідко пов'язані з труднощами, тому під час виступу деколи корисно передбачити і відвернути частину питань аудиторії, для чого необхідно:

- передбачити і відвести можливі сумніви і заперечення шляхом відповідей типу: "Мені можуть заперечити, що...", "Хтось можливо скаже...", "Мої супротивники стверджують..." та інш,

- жорстко обмежити тему свого виступу, оголосивши, що такі і такі проблеми розглядатися не будуть;

- повторити декілька разів основні положення промови, проаналізувавши їх з різних боків, і одразу розглянути виключення з цих положень;

- пояснити на початку виступу зміст нових термінів і переосмислених старих, виключивши таким чином можливість їх. різних тлумачень.

Якщо запитання подаються у письмовому вигляді, не варто звертатись до них на протязі промови. Закінчивши виступ, треба швидко оглянути запитання і розподілити їх так, щоб найкращі відповіді виявилися в кінці.

5.2. Види і логічна структура спору

Спір в загальному розумінні - це словесна суперечка, змагання, в якому кожний відстоює свою думку. Публічний спір -як метод визначення істини отримав значний теоретичний і практичний розвиток ще в стародавньому світі. Арістотель, який вважається автором теорії спору, розрізняв: а) діалектику -мистецтво сперечатися з метою виявлення істини; б) ерістику -мистецтво будь-якою ціною залишитися правим у спорі; в) софістику

- намагання досягти перемоги у спорі шляхом використання неправдивих доводів та аргументів.

Слово "сперечатись" має широке значення, означаючи усякий виступ проти чиїхось поглядів, положень, переконань, вираз незгоди з ними. Його синоніми: "дискутувати" - публічно обговорювати суперечливе питання; "диспутувати" - приймати участь у диспуті, публічному обговоренні якогось питання; "дебатувати" - приймати участь у дебатах, з якогось питання, "полемізувати"— приймати участь у полеміці, публічно виступати з запереченням, спростуванням

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

чиїхось поглядів, доводити І проголошувати свою думку, свою точку зору.

"У спорі народжується істина"- говорили ще у давнину. Мета сперечання якраз і полягає в прагненні досягти істини шляхом співставлення різних думок. Суть будь якої суперечки, спору полягає у публічному захисті чи спростуванні і запереченні якоїсь думки (тезиса), і структуру спору в спрощеному вигляді можна уявити так:

I — висунення і захист тезиса першим опонентом;

II - спроба спростувати чи заперечити висунутий тезис другим опонентом.

Перший опонент, висунувши тезис, аргументує його за правилом доведення. Другий опонент користується логічною операцією спростування.

Далі може послідувати виступ першого опонента з метою розвинути початкові доводи і спростувати аргументацію супротивника, після чого можливий повторний виступ другого опонента і т.д.

Для нас важливо проаналізувати два основних етапи спору, оскільки всі наступні по суті є їх повторенням.

5.3. Доведення

Будь-яке доведення, як логічний прийом, складається з трьох взаємозв'язаних елементів: тезису, аргументів (доводів) і способу доведення (демонстрації). Що ж являє собою кожен з цих елементів?

Тезис - думка чи положення, істинність якого треба довести.

Аргументи (доводи, обгрунтування) - думки чи положення, істинність яких вже доведена чи перевірена.

Спосіб доведення (демонстрація) — форма логічного зв'язку між аргументами і тезисом. Демонстрація повинна переконливо показувати, що тезис доводиться аргументами і тому є істинним. В публічному виступі демонстрація повинна бути короткою, простою і зрозумілою.

Тезис. При висуненні тезису слід керуватися трьома важливими правилами: 1) тезис має бути чітко сформульований; 2) тезис повинен лишатися одним тим самим на протязі всього доведення; 3) тезис не повинен мати в собі логічної суперечності.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

Перше правило вимагає певної визначеності тезису і доступності його формулювання для аудиторії. Розпливчатість та нечіткість формулювання утруднюють процес доведення, призводять до плутанини. Суть порушення другого правила полягає в тому, що почавши доводити один тезис, поступово переходять до доведення іншого. Часто це спостерігається у виступі недосвідченого оратора. Хвилюючись, він втрачає основну думку і переходить до другого питання. Якщо така "втрата тезису" - випадкова помилка, то "заміна тезису" - показник недобросовісності оратора. Заміна тезису нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли супротивник, не зумівши довести висунуте хибне положення, прагне зробити це за допомогою заміни тезису чи спробою штучно перевести увагу публіки на інше питання.

Порушення третього правила - допущення протиріччя, суперечності у тезисі. Вступити в протиріччя, суперечку з собою -це передумови™ неуспіх виступу. І навпаки, знайти суперечливість в тезисах чи аргументах супротивника - фактично нанести йому поразку.

Аргументи. Доводячи, мало висунути вірний тезис. Необхідно забезпечити, щоб тезис спирався на достатнє обгрунтування, тобто був доведений переконливими аргументами. Щоб аргументація була надійною і переконливою, слід дотримуватись наступних правил: 1) аргументи повинні бути істинними, правдивими;2) аргументи повинні бути достатніми для даного тезису; 3) істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тезису.

Порушення першого правила - спроба довести тезис неправдивими аргументами.

Порушення другого правила - спроба навести аргументи, з яких неповністю випливає тезис, що доводиться.

Недотримання третього правила веде до логічної помилки, коли тезис доводиться через аргументи, доводи, а аргументи обґрунтовуються тезисом і обидва вони в цьому випадку виявляються непідкріпленими, "висячими в повітрі".

Вимога аргументованості тезису в доведенні не означає, однак, що треба наводити якнайбільше доводів. Оратор повинен бути економним, відбирати найбільш переконливі і яскраві аргументи, відкидаючи несуттєві.

Демонстрація. Логічний зв'язок тезису з аргументами повинен відбуватися у формі логічних умозаключень - дедукції,

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

індукції та аналогії. При цьому дедуктивний метод мислення в доведенні полягає в спиранні на ті чи інші відомі аудиторії положення, істинність яких не викликає сумніву.

Індуктивне доведення буває особливо успішним, якщо оратор оперує яскравими, вражаючими фактами. У спорі конкретне, образне діє на аудиторію в більшому ступені, ніж абстрактні загальні положення. Тому, якщо полемізуючи супротивник впадає в тривалі теоретичні розмірковування, корисно буває протиставити йому лаконічність суджень і логіку фактів.

Аналогія, як форма умозаключення,дає лише проблематичне, а не переконливе знання, однак вміле звернення до неї в процесі доведення активізує сприйняття аудиторії і підвищує переконливість виступу. У публічній промові може використовуватись ще один спосіб обгрунтування тезису - логічний прийом альтернативи. В цьому випадку оратор ніби запрошує аудиторію разом з ним розглянути декілька способів доведення тезису і обрати найбільш прийнятні.

Фактичний матеріал. Вміння доводити - обов'язковий компонент ораторської майстерності. Але розмірковування оратора не можуть складатися лише з логічних абстракцій, якими б вірними вони не були. Разом з формально-логічною стороною в публічному виступі виняткову важливість має змістовна сторона процесу доведення, пов'язана з використанням фактичного матеріалу: фактів, прикладів, цифр, посилань на авторитетні джерела, а також засобів наочності.

"Факти - вперта річ" - сказав англійський письменник Еліот. Фактичний матеріал виконує різні функції. Факти можуть складати основу тих чи інших положень у промові. Ця їх роль проявляється в найбільшому ступені в промовах, побудованих за методом індукції - від фактів - до теоретичних узагальнень.

Вміло підібраний фактичний матеріал слугує підтвердженням висунутих думок і може навіть замінити частину суджень, роблячи мовлення економним. Ще римський філософ Сенека казав: "Довгий шлях через настанови, короткий і легкий - через приклади".

Часто факти чи цифри грають роль ілюстрації тих чи інших положень у виступі.можуть слугувати приводом для самостійних висновків аудиторії. Розглянемо деякі правила і рекомендації по використанню фактичного матеріалу у доведенні.

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

Глава V МИСТЕЦТВО СПОРУ

Перше правило - відбирати факти, приклади, цифри не випадково, а системно, у всій сукупності типових явищ, що стосуються предмету промови, виступу, спору.

Друга важлива вимога до використання фактів — їх правдивість і достовірність. Використання неперевірених, фальшивих фактів дискредитує оратора і його виступ.

Факти, що наводяться, мають відповідати темі, інтересам та

освітньому рівню аудиторії.

По можливості приклади повинні володіти не тільки силою логічного впливу, але й апелювати до почуттів та емоцій аудиторії.

Підвищену дієвість мають факти, що близькі аудиторії, особливо такі, в яких слухачі зустрінуть знайомі назви та імена.

Разом з реальними фактами і прикладами інколи вводяться факти-припущення, що збуджують уяву слухачів. Яку кількість фактів і прикладів слід вводити в мовлення? Яка їх частка по відношенню до абстрактно-теоретичного матеріалу?

На ці питання не можна дати певної відповіді. Все визначається видом і змістом промови, характером аудиторії. Але в будь-якому разі не можна перенасичувати виступ фактами, навіть яскравими і

вражаючими.

В якій послідовності подавати факти і цифри?

Психологами виявлено, що найкраще сприймається і

запам'ятовується інформація, що подається на початку або в кінці

Дата добавления: 2015-05-24