Тема №10. Держава в політичній системі суспільства

ПЛАН

1. Теорії виникнення держави в історії політичної думки.

2. Держава, її сутність, структура та функції.

3. Історичні типи і форми держав.

4. Проблеми розбудови правової держави.

1. Люди в усі часи, в будь-якому суспільстві прагнули знайти відповідь на питання: “Що таке держава?” Це питання виникло тому, що держава, її діяльність торкає інтереси кожної людини.

Природно, що уявлення про державу неодноразово змінювалися в процесі розвитку суспільства. Причини виникнення і сутність держави знайшли відображення в ряді теоретичних концепцій: трансцедентних, вульгарно-еволюціоністських, договірних та інших.

Трансцедентні — це, головним чином, теологічні, тобто релігійні теорії. Трактування держави були пов’язані з уявленням про божественне походження будь-якої влади і необхідність безумовного підкорення їй. Держава — це відображення Божої волі, вона походить від Бога. Фактично, таким же чином пояснює появу держави філософсько-ідеалістична теорія Ф. Гегеля. Держава, за Гегелем, — відображення абсолютного розуму, абсолютної ідеї. Держава — світське утворення, але вона є втіленням вічної істини.

Патріархальна теорія вважала, що держава — це результат історичного розвитку сім’ї, розростання якої призвело до появи держави.

Договірні теорії. Платон вважав, що поява держави — акт доброї волі людей, які в умовах поділу праці і необхідності забезпечення потреб свідомо і добровільно пішли на укладання суспільної угоди з метою координації своїх інтересів. Договірна теорія про утворення держави наповнилась новим змістом в XVII–XVIII ст. Мислителі і вчені цього періоду вважали, що держава виникла внаслідок договору між людьми, які до нього перебували в “природному стані”. Т. Гоббс “природний стан” розумів як “війну всіх проти всіх”, Ж. Ж. Руссо — як ідилічну свободу індивідів тощо. Провідною в теорії суспільного договору була ідея народного суверенітету. Вона відіграла важливу роль у підготовці буржуазних революцій, тому що утверджувала земне, а не божественне походження влади, сувереном якої є народ.

Теорія природної держави стверджувала, що держава являє собою суспільний організм, органи якого, як органи людського тіла, виконують ті чи інші функції.

Існувала теорія “нічного сторожа”, відповідно до якої держава покликана охороняти спокій своїх громадян.

Теорія “насильства стверджувала, що держава виникла в результаті завоювання одних племен іншими, як правило, землеробів кочівниками.

“Психологічна” теорія доводила, що частина населення повинна панувати, а друга підкорятися їй в силу своїх психологічних особливостей.

Діалектико-матеріалістична теорія походження держави виходить з того, що людська цивілізація починається з первіснообщинного ладу. Характерні риси життя людей в цей період:

― спільна праця членів общини;

― урівняльний розподіл продуктів;

― самоврядування.

Суспільство в умовах первіснообщинного ладу не відчувало потреби в державі як спеціальному інституті управління і регулювання людських відносин. Держава виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і розколу суспільства на класи.

2. Держава — основний інститут політичної системи суспільства який організовує його життєдіяльність, здійснює політичну владу і виступає знаряддям панування і підпорядкування, а також погодження інтересів різних класів, соціальних спільностей.

Специфічні ознаки держави:

― наявність території. Держава виступає як єдина політико-територіальна організація в масштабах всієї країни;

― наявність особливої системи органів, які здійснюють функції управління та примусу (міністерства, армія, правоохоронні органи, тощо);

― збір податків та інших платежів, проведення позик, які забезпечують економічну самостійність держави;

― суверенітет — це політико-правова властивість держави, яка виражає незалежність державної влади від будь-якої іншої влади всередині країни і в міжнародному спілкуванні. Суверенітет — це перш за все самостійність даної держави, її право самій вирішувати всі свої справи. Це верховність державної влади в межах своєї території, її неділимість і непорушність;

― легітимізм — створення правової основи життєдіяльності всіх сфер суспільства.

Структурно державу складають законодавчі, виконавчі та судові органи влади.

Відповідно до сфер діяльності, внутрішніми функціями держави є:

― захист економічної і соціальної системи;

― регулювання господарської діяльності;

― вдосконалення соціальних відносин;

― охорона громадського порядку і підтримка дисципліни;

― культурно-виховна, ідеологічна діяльність та інші.

Зовнішні функції:

― захист інтересів держави на міжнародній арені;

― забезпечення оборони країни;

― розвиток співробітництва з іншими країнами;

― поширення та пропаганда своєї системи цінностей та ін.

3. У процесі становлення і розвитку держави відбувається не тільки виникнення її сутності і змісту, але й типу і форми.

Під історичним типом держави розуміється сукупність характерних, істотних, узятих разом у єдності її ознак, які виражають сутність і умови розвитку держави певного суспільно-економічного ладу.

Відомі такі історичні типи держав: рабовласницький, феодальний, буржуазний.

Ряд політологів вважає, що є підстави для прогнозування виникнення в майбутньому держави соціально-демократичного типу — держави трудящих-власників, що становлять більшість суспільства, яка забезпечить реальне здійснення і захист основних прав людини, націй і народів.

Форма держави — це організація і будова державної влади. Форма держави — це єдність 3-х елементів:

― форма правління;

― форма державного устрою;

― форма політичного (державного) режиму.

Форма правління — це організація державної влади, її органів, порядок їх утворення, розподіл між ними компетенції. Історично склалися дві форми правління:

― монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок;

― республіка, коли державна влада здійснюється виборним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк.

Монархії бувають абсолютні, в яких влада здійснюється однією особою (імператор, цар, король тощо) без участі народу, і конституційні, в яких поряд з владою монарха є представницькі органи.

Республіки бувають:

― президентська республіка, де глава держави (президент) одноосібно або з наступним схваленням парламентом формує склад уряду, яким сам керує (США, Іран, Аргентина та інші);

― парламентсько-президентська, де глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом (Україна, Франція, Фінляндія та інші);

― парламентська республіка, де глава держави (президент) не може прямо впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (ФРН, Італія та інші).

Форма державного устрою — це адміністративно-територіальний устрій держави, характер відносин між центральними і місцевими органами.

За формою устрою держави поділяються на 3 групи:

1) унітарні, тобто єдині держави, окремі частинки яких не мають ознак державності, суверенітету (Франція, Швеція, Фінляндія та інші);

2) федерації — союзні держави, частини яких мають певні елементи державного суверенітету, ознаки державності (Росія, США, ФРН,Бразилія та інші);

3) конфедерації — союзи держав, які утворюються для певних цілей (СНД). Конфедерації, як правило, являють собою слабкі державні утворення, які або зникають, або перетворюються у федерації.

Політичний (державний) режим — це сукупність принципів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада.

Основні види політичного режиму:

1) демократичний — державна влада здійснюється на принципах свободи, рівності, народовладдя:

― рішення приймаються згідно з волею і позицією більшості, визнаються права і потреби меншості;

― шанобливе ставлення до закону і порядку;

― заперечується монополізм на істину, визнаються свободи і рівність громадян в обговоренні і вирішенні загальних проблем;

― конфлікти розв’язуються на основі компромісів тощо;

2) авторитарний — характеризується необмеженою владою однієї особи чи групи осіб, обмеженням, звуженням політичних прав і свобод громадян і громадсько-політичних організацій, повноважень демократичних інститутів, їх суворої регламентації, безумовним підпорядкуванням владі всіх соціальних структур.

3) тоталітарний — здійснюється повний контроль за життям суспільства в цілому,за кожною особою зокрема. Риси тоталітаризму:

― монополія влади, діє єдина масова партія, яка ієрархічно організована і якою, як правило, керує одна людина;

― зрощування партії і держави;

― централізоване управління всіма сферами життя суспільства;

― панування офіційної ідеології, якої, як вважається, повинні додержуватися всі;

― діє система терористичного поліцейського контролю, жорстка регламентація життя, закон і право, фактично, зведені нанівець.

4. Зародження, становлення і розвиток української державності пройшло складний і нелегкий шлях. Міжнародні процеси та внутрішні обставини після розпаду Київської Русі на тривалий час перервали процес розбудови української державності. Лише у другій половині XVII ст. частину етнічних земель, заселених українцями, було об’єднано у державу під проводом Б. Хмельницького. Щоб захистити свою державність, Україна була змушена укласти військово-політичний союз з Росією, який передбачав збереження за Україною широких автономних прав. Але царат фактично ігнорував їх. Петро І грубо порушив автономію України, створивши Малоросійську колегію. Згодом Україна втратила навіть залишки державної самостійності.

Разом з тим, політична думка в Україні створила проекти про незалежний державний устрій. В цьому відношенні найяскравішим прикладом є перша в Україні демократична Конституція Пилипа Орлика, яка передбачала встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини.

В кінці XVIII ст. відбувся новий перерозподіл етнічних українських земель між Російською і Австрійською імперіями. Таке положення повинно було назавжди стати на заваді відродженню української державності у її повних національних межах.

Революційні події 1917 р. активізували національно-визвольний рух в Україні. Керівництво ним здійснювала Центральна Рада, створена в березні того ж року. Очолив її М. С. Грушевський. З поваленням царату з’явилася реальна надія на створення Української Республіки. Після падіння Тимчасового уряду і приходу до влади більшовиків, Центральна Рада Третім універсалом від 20 листопада проголосила утворення Української Народної Республіки, а також поширила свою компетенцію практично на всі етнічні українські землі, що входили до складу Російської імперії. У листопаді 1918 р. у Львові було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку, яка виникла після розпаду Австро-Угорщини. 22 січня 1919 р. відбулось об’єднання УНР і ЗУНР.

Важливою подією в історії української державності стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України. У ній проголошувався державний суверенітет як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла “Акт проголошення незалежності України”, в якому урочисто проголошувалось про створення незалежної держави — України.

Нині постало завдання — завершити державотворчий процес, побудувати в Україні правову державу. Його чітко визначила нова Конституція нашої республіки, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. У зв’язку з цим на перший план висувається проблема співвідношення громадянського суспільства та правової держави, їх взаємодії та взаємозалежності. Формування громадянського суспільства невіддільне від трансформації індивіда у громадянина з властивою йому громадянською позицією. Такому суспільству і має відповідати правова держава.

Розвиток і зміна різних типів і форм держави відобразилась в історії політичної думки становленням концепції правової держави. Уже в Стародавньому світі починаються пошуки принципів і форм гармонійних взаємозв’язків і взаємодії права і влади, громадянина і держави. Ці ідеї пізніше були розвинуті представниками політичної думки епохи Просвітництва, які протиставляли закон феодальному свавіллю (Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо та інші).

Творцем концепції правової держави вважається І. Кант. Він так сформулював її методологічну основу: “Держава — це об’єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам”.

Правова держава — це правова форма організації і діяльності публічної влади, сутністю і основним принципом існування якої є верховенство закону і взаємна правова відповідальність суб’єктів політики.

Основні ознаки правової держави:

― верховенство закону, рівність усіх перед законом;

― встановлення дійсної рівності особи і держави;

― відповідальність держави, її органів перед суспільством та громадянами;

― контроль громадян за діяльністю державних органів;

― чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

― неухильне дотримання законів державними органами, посадовими особами, колективами та окремими громадянами;

― ефективно діюча правоохоронна система;

― політична культура громадян тощо.

Історія свідчить, що пріоритет держави перед людиною та її інтересами призводить до деформацій в суспільному розвитку, що й мало місце в колишньому СРСР, коли цілеспрямовані зміщення пріоритетів неминуче призвели до встановлення тоталітарного режиму.

Процес формування громадянського суспільства і розбудови правової держави дуже складний і потребує чимало часу та багатьох корінних змін.

Не випадково, що на вирішення саме цих завдань націлена адміністративна реформа, що проводиться нині в Україні і яка передбачає:

― поглиблення демократизму;

― подальше поетапне становлення основних засад громадянського суспільства;

― збалансованості гілок влади;

― завершення перебудови економічного управління;

― забезпечення принципу верховенства закону;

― подолання бюрократизму;

― удосконалення управління та структури органів виконавчої влади на місцях;

― істотне оновлення управлінської еліти;

― реформа держслужби тощо.

Таким чином, саме подальше формування громадянського суспільства та розбудови правової держави забезпечать всебічний прогрес українського суспільства.

Проблемні питання

1. Чи може існувати суспільство без держави?

2. Чи можлива держава без примусу?

3. Яке співвідношення понять: країна, держава, суспільство, нація, народ?

4. Чи є держава фактором утворення нації або ж вона виникає як наслідок внутрішньо-національних зв’язків?

5. Що є найважливішим в діяльності законодавчої влади? Виконавчої?

6. Чи є взаємозв’язок між формою правління, формою державного устрою і політичним режимом в суспільстві?

7. В якій мірі Україна може використати досвід інших країн в розбудові правової держави?

Теми доповідей і рефератів

1. Теорії виникнення держави в історії політичної думки.

2. Історичні типи держав.

3. Правова держава: ідеал і дійсність.

4. Проблеми федералізму і державного суверенітету в сучасному світі.

5. Політичний режим, його сутність і вплив на життя суспільства.

Література

Андреев С. С. Политический режим и политическая демократия // Социально-политические науки – 1992, №2, 3

Варивдин В. А. Гражданское общество // Социально-политические науки – 1992, №8

Дмитриев Ю. А. Соотношение политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества // Государство и право – 1995, №7

Замбровский С. Я. К вопросу о формировании гражданского общества и правового государства // Социально-политические науки – 1992, №6

История политических и правових учений / под ред. В. С. Нерсесянца – М, 1995

Кириченко В. Українська національна ідея та розбудова української держави // Розбудова держави – 1993, №9

Конституція України – К., 1996

Нерсесянц В. С. Правовое государство: история и современность // Вопросы философии – 1989, №1

Політологічний енциклопедичний словник – К.: Генеза, 1997

Політологія. Курс лекцій / За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського – К.: Вища школа, 1998

Політологія / За ред. акад. О. І. Семківа – Львів: Світ, 1994

Политология. Энциклопедический словарь – М., 1993

Рябов С. Г. Політологічна теорія держави – К., 1996

Тарасов К. Н. Государство как институт политической системы // Соціально-политический журнал – 1994, №2

Якущик В. М. Політична система і політичний режим // Політична думка – 1994, №1

Дата добавления: 2015-05-24