Питання для самооцінювання

План

Індивідуальні завдання

Запитання до практичного заняття

Питання для самооцінювання

1. Схарактеризуйте завдання та зміст спільного виховання сім’ї, школи та громадськості.

2. У чому полягає сутність методики виховання сім’ї, школи та громадськості?

3. Що являє собою батьківський комітет? Які його виховні особливості?

4. Назвіть виховні аспекти громадськості.

1. Схарактеризуйте педагогічний зміст спільного виховання сім’ї, школи та громадськості.

2. Які методи та прийоми навчання батьківського комітету (на прикладі схеми)?

3. Відповідно до напрямку виховання школярів сформулюйте мету. Які цільові завдання та зміст спільного виховання в умовах школи?

4. Що розуміють під методикою спільного виховання у школі (на прикладі блок-схеми)?

5. У чому полягає педагогічна сутність виховного впливу громадськості (на основі письмового повідомлення)?

1. Розкрити зміст методики роботи з батьківським комітетом (на прикладі конкретної школи).

2. Прийоми та засоби залучення громадськості до виховання шкільної молоді.

3. Педагогічні особливості виховного впливу церкви на школярів.

Рекомендована література

[8-10, 16, 26, 51]

Змістовий модуль 6. Організаційні особливості виховання

студентства як соціальної групи

6.1. Визначення та сутність студентства.

6.2. Класифікація студентства.

Ключові слова: студентство, соціальні позиції студента,
соціальна зрілість студентів, студентський соціум, класифікація студентства, адаптація студентів у ВНЗ, студентське самоврядування.

6.1. Визначення та сутність студентства

Сучасна науково-технічна революція зробила потребу в освіті насправді масовою. Рівень освіти є не тільки наслідком, але й необхідною умовою науково-технічного прогресу. Студентство – найкультурніша частина молоді в усіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення інтелігенції.

У педагогічній літературі ще немає повного визначення поняття «студентство», як і немає одностайності щодо тлумачення характеру і специфіки праці студентства. Проте наявний великий інтерес до цієї соціальної групи, який пояснюється необхідністю підвищення якості підготовки спеціалістів для держави, що розбудовується.

Студент у перекладі з латинської означає «той, хто сумлінно працює, бажає знання». За визначенням вчених-педагогів, студентство – це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці й культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям.

Педагогіка зосереджує увагу на тому факті, що студентство є складовою такої суспільної групи як молодь. Як соціальна група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Водночас студентство має свої особливості. Однією з таких специфічних особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлює, що вищий навчальний заклад є одним із засобів соціального просування.

Студентство являє собою мобільну групу, метою якої є організована за певною програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

Студентство як соціальна група, з погляду педагогів, вчених і практиків, функціонує в системі вищої освіти, виступає об’єктом виробництва, предметом якої є не річ, а сама людина, особистість. Тому головна форма виробництва – це навчально-освітня діяльність.

Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованості. Сам процес навчання у вищому навчальному закладі передбачає входження студентства в систему соціальних суспільних відносин, заміщення позицій і засвоєння соціальних цінностей.

Важливою особливістю студентства є те, що активна взаємодія з різними соціальними утвореннями суспільства, а також специфіка навчання у ВНЗ створюють для студентів великі можливості для спілкування. Тому висока інтенсивність спілкування становить специфічну рису студентства.

Студентство є складовою молоді, її специфічною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці,
суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій, у зв’язку з цим студентство необхідно розглядати як соціальну групу в системі вищого навчального закладу, що має свою мету, свої специфічні особливості й готується до виконання соціальних ролей і функцій інтелігенції.

Права та обов’язки студентства визначені Законом України «Про освіту» (ст. 51), «Положенням про вищий навчальний заклад». Студенти мають гарантоване державою право: на навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів; вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного ос-вітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти; одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у т. ч. за кордон; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у науково-дослідній, дослідно-конструктор-ській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах; особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту; участь в об’єднаннях громадян; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці; забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; трудову діяльність у встановленому порядку в позаудиторний час; перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти; користування послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Обов’язками студентів є: дотримання законодавства, моральних, етичних норм; систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю; підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Студент є об’єктом виховної діяльності. Продукти діяльності педагога матеріалізуються у психічному обличчі іншої людини – в її знаннях, вміннях, навичках, рисах характеру. Своєрідність даного об’єкта полягає в тому, що він одночасно є суб’єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної. Об’єктом діяльності студента є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має володіти. Продуктами його
діяльності є відповіді: усні, письмові, графічні.

Таким чином, у студента як суб’єкта діяльності наявна мета, об’єкт, способи досягнення мети і можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не відповідає її схильностям, то вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.

Організовуючи вплив на свій об’єкт, викладач має обов’язково враховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залежності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, властивими його психіці – особливостями сприймання, розуміння, запам’ятовування, становлення волі, характеру, формування загальних і специфічних здібностей. Студент не народжується суб’єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.

Саме викладачі мають допомогти студентові стати суб’єктом
діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, само-вдосконалення.

У соціальній позиції студента останнім часом сталися істотні зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально використовувати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Студент припускає, що він може висловити своє незадоволення кваліфікацією викладача. При цьому втрачається та стабільність, яка ґрунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого. Студент не довіряє красивим словам, він хоче відчути повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, визнання права бути вислуханим, права на самовираження, визнання його потреб законними. Студент очікує на самокритичність викладача.

Студенти навчального закладу відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, і тому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної та переможної життєстверджувальної стратегії особистості. Викладач має виступати представником позитивних соціальних цінно-стей, нести ідеї моральної перспективи. Звідси вимоги з боку студентів бути усміхненим, вірити в краще майбутнє, не виказувати своєї
знервованості побутовими турботами під час заняття, вміти приховати втому і підбадьорити студента.

Студентський вік від 17 до 25 років є доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки покликання, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до ознайомлення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, утворення сім’ї.

Все це пов’язано з гостротою емоційних переживань, значною кількістю рішень, які необхідно ухвалити в найкоротший період, саме вони визначають долю людини, тому це:

1) період найінтенсивнішого дозрівання особистості. Саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

2) вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення її свідомих мотивів. Проте спеціалісти в галузі вікової психології та
фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (немотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

3) вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

4) центральний період формування якостей характеру та інте-лекту. Саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22-24 роки, в подальшому в 27, 29 років – спад; пік розвитку пам’яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22 до 25 років).

Протягом цього вікового періоду найменше змінюється образна пам’ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбільших змін зазнає короткотривала, вербальна пам’ять. У цьому віці посилюється роль практичного мислення.

Є ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі дуже часто навчання і виховання випереджували
розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випереджає навчання і виховання.

Коло інтересів студентів не обмежується тільки навчальним матеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає спроможність кожної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча).

Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. Серед них педагогіка, психологія, соціологія, акмеологія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб’єкта діяльності та індивідуальності. Особистісну соціальну зрілість утворюють такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу (цей компонент наявний у всіх попередніх).

У першокурсників часто можна спостерігати різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептичного, критичного та іронічного ставлення до викладачів та університетського режиму.

Наступний період юності характеризується максималізмом (від лат. maximum – найбільше, крайність у будь-яких поглядах, вимогах) і категоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить у негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і нерозважливого неприйняття їхніх порад. Оскільки юність має підвищену соціальну активність, за відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства постають нові проблеми: невпевненість у завтрашньому дні є наслідком «запрограмованого» неблагополуччя молоді; агресивність з одного боку, со-ціальна інфантильність з іншого – все частіше характеризують сту-дентів, особливо енергійних і романтичних. Романтизм часто змінюється скептицизмом і цинізмом, прагнення до високих ідеалів – споживацькою психологією. У 2/3 студентів немає установки працювати за спеціальністю; 32% взагалі не впевнені, чи знайдуть собі роботу.

Труднощі у підтримці бажаної структури ціннісних орієнтацій у студентської молоді породжені вже тим, що навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах дотепер не враховує впливу
зовнішніх чинників на свідомість і поведінку як засобів масової комунікації, так і міжособистісних відносин. Робота викладачів здійснюється без знання специфіки групи, курсу, не враховується посилений вплив громадської думки на мотиваційну сферу свідомості молоді.

Розв’язанню вказаної проблеми може допомогти аналіз студентського соціуму (щоб впливати на нього, на процеси, які в ньому відбуваються, треба знати загальні закономірності колективного спілкування). Студентський соціум варто розглядати: 1) як цілісну систему зі своєю структурою, зв’язками і 2) як частину більшого соціального середовища, соціальної спільноти – макросередовища суспільства.

Вплив на особистість студента мають усталені контакти свого й інших соціумів. Звичайно, особистість формують не лише прийоми і форми педагогічного впливу, але й засоби масової інформації. У
кожному соціумі, як правило, є своя система взаємин, морально-психологічна атмосфера, вимоги й еталони поведінки. Так, наприклад, вимоги наукового мікросоціуму, абсолютно не обов’язкові в
гуртожитку чи клубі, де цінуються комунікабельність, розкутість, кмітливість, привабливість. В одному випадку мікросоціум може
ініціювати діяльність студента, в іншому – гальмувати або вони будуть взаємно індиферентними (від лат. indifferens – байдужий).

Вчені-психологи виокремлюють ряд характерних рис, що мають місце у розвитку студентської молоді. В цей період людина визначає свій майбутній життєвий шлях, здобуває професію і пробує себе в
різноманітних галузях життя; самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відстоює самостійність суджень і дій. У цьому
віці складається світогляд, етичні й естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, самостійного розуміння і практичних дій.

Факт вступу до ВНЗ зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності, посилює надію на нове і цікаве життя. Водночас на першому та другому курсах часто постає питання про правильність вибору професії, спеціальності, що супроводжується розчаруванням. До кінця третього курсу остаточно вирішується питання про пріоритетне самовизначення.

У дослідженнях педагогів і психологів зафіксовано, що у сту-дентської молоді третього курсу спостерігається пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних стосунків, підвищується інтерес до інших студентських груп. У цей час постає проблема створення сім’ї. Студенти проявляють розбірливість у виборі навантажень, доручень; мають місце випадки, коли інтимне, особистісне у структурі спілкування витискує інші складові.

Пошук супутника життя відіграє на 3-4 курсах велику роль, впливає на успішність і громадську активність студентів. Дані соціологів свідчать про те, що, як правило, студентські сім’ї не залишаються поза групою, не випадають з її впливу.

Якщо на першому курсі кількість «діад» і «тріад» (мікрогруп, об’єднаних дружніми стосунками) в групах нечисленна, то до третього курсу майже кожен студент є представником якоїсь з груп, що різняться своєю спрямованістю, спільністю світоглядних позицій та інтересів.

6.2. Класифікація студентства

У психолого-педагогічній літературі наведені класифікації студентів за структурними особливостями особистості, або за іншими критеріями. Переважна більшість науковців вважає, що в структурі особистості необхідно виокремлювати певні групи властивостей, тобто стійких особливостей, що виявляються у різних видах діяльності. Це такі таки групи властивостей:

· спрямованість особистості, до якої входять її потреби, мотиви, цілі, переконання та ідеали;

· темперамент – психічна властивість особистості, що визначає динаміку її виявів у різних видах діяльності;

· здібності, тобто психічні властивості особистості, що являють собою потенційні й реальні можливості людини у виконанні тієї чи іншої діяльності;

· характер – сукупність основних, стрижневих властивостей особистості, що визначають стиль її поведінки у суспільстві.

У педагогічній літературі визначено класифікацію, в основу якої були покладені критерії ставлення до навчання, наукова і громадська активність, загальна культура:

1) студент, який відмінно навчається з профілюючих, загально-теоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково-дослідною роботою. Має високу культуру. Бере активну участь в громадській роботі. З колективом пов’язаний різнобічними інтересами. Являє собою ідеал сучасного студента;

2) студент добре навчається. Вважає отримання спеціальності єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Суспільними дисциплінами цікавиться у межах програми. Пов’язаний з групою навчальними і професійними інтересами. Бере участь у громадській роботі. Оцінюється викладачами та колегами як хороший студент;

3) студент відмінно встигає у навчанні, розглядає науку як основ-ну сферу інтересів і діяльності. Виявляє інтерес до суспільних наук як засобу пояснення дійсності та своєї поведінки. Має високу загальну культуру. Активний у громадській діяльності, з колективом пов’язаний широкими науковими інтересами. Студент цього типу – май-бутній учений. Серед цих студентів є такі, хто займається тільки наукою, всі ж інші заняття вважає марною тратою часу;

4) студент встигає у навчанні, активно цікавиться суспільними науками понад вимоги програми, проте науково-дослідною роботою, як правило, не займається. Загальна культура обмежена професійними інтересами. Активний винятково у громадській роботі, житті колективу, інтереси якого розглядає як власні. Це активний громадський діяч. Його поважають за чесність, принциповість, єдність слова і справи. Він завжди в авангарді життя. Вчиться на «добре» і «відмінно»;

5) студент встигає у навчанні з усіх дисциплін. Науково-дослід-ною роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуру як основну сферу своїх інтересів і діяльності. В суспільному, громадському житті не бере активної участі. З групою його пов’язують культурні та розважальні інтереси. Серед студентів він є визнаним ерудитом, знавцем сучасного мистецтва, за його порадою інші студенти читають ті чи інші книжки. Іноді це заважає навчанню, але такий студент добре навчається і сумлінно ставиться до майбутньої професії;

6) студент погано навчається, має низьку успішність. Науково-дослідною роботою не займається. Пасивний щодо участі в громад-ській діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу своєї діяльності. З колективом пов’язаний головним чином інтересами відпочинку. Це посередній студент, який вважає себе «оригіналом», іноді морально нестійкий. До вищого навчального закладу він вступив тому, що це «модно, «всі йдуть». Свою професію не любить і цінує її лише як джерело доходу. Навчається з мінімальним зусиллям: якщо є можливість, то використовує шпаргалку.

У педагогічній практиці поділ студентів визначається за рівнем відповідального ставлення до навчальної діяльності. Критерієм
відповідальності найчастіше вважають: повноту виконання завдань, термін їх здачі, зацікавленість роботою. Виходячи з цих критеріїв, студенти поділяються на дійсно відповідальних, виконавців і безвідповідальних.

Дійсно відповідальних студентівхарактеризує творчий підхід до виконання роботи. Завдання вони виконують вчасно, у великих обсягах, мають бажання виконувати наукову роботу.

Виконавці за все беруться, дотримуючи всі «від і до» вимоги, їх ставлення до навчання (роботи) – формальне, немає бажання працювати, завдання дуже часто виконуються в останній момент.

Безвідповідальні виконують завдання епізодично. Слід зауважити, що більшість студентів є представниками другого рівня.

Вчені поділяють студентів залежно від типу мислення на групи: 1) високий рівень – творчий тип мислення, 2) достатній рівень – репродуктивно-творче мислення, 3) середній – репродуктивне мислення, 4) низький – інтуїтивне мислення.

Студенти з високим рівнем професійного мислення виокремлюють істотні ознаки фактів, явищ, ситуацій, аргументують їх, можуть прогнозувати результат, ухвалювати власне рішення.

Студенти з достатнім рівнем професійного мислення виокремлюють істотні ознаки фактів, явищ, обставин, ситуацій, встановлюють між ними причинно-наслідкові зв’язки і залежності, але недос-татньо аргументують свої рішення, прогнозують можливі результати взаємодії з учнями, колегами.

Студенти з середнім рівнем професійного мислення виокремлюють істотні ознаки педагогічних явищ, фактів, обставин, ситуацій, але не завжди можуть прогнозувати, не виходять за межі відомих правил, вважають за краще діяти за зразком.

Низький рівень професійного мислення мають студенти, яким важко визначити істотні ознаки педагогічних фактів, ситуацій, обставин, їх діяльність підпорядкована інтуїції.

Наведена типізація студентів певною мірою допомагає викладачеві в організації навчально-виховної роботи, процесу адаптації молодої особи у вищому навчальному закладі.

Найважливішою умовою для успішного всебічного розвитку кожного студента є розуміння ним своєї неповторності, індивідуальності.

Індивідуальність – це своєрідність психіки особистості індивіда, її неповторність. Вона проявляється в рисах темпераменту і характеру, в емоційній і вольовій сферах, в інтересах, потребах і здібностях людини.

Зі вступом до освітнього закладу студент проходить соціальну адаптацію до процесу в освітньому закладі.

Соціально-педагогічна адаптація – це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, входження в систему міжособових стосунків групи.

Адаптацію студентів ВНЗ слід розглядати як комплексну проблему, розрізняючи в ній рівні та ланки, кожна з яких має специфічні
механізми, обумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу. Процес адаптації студентів проходить на декількох рівнях «пристосування»: до нової системи навчання, зміни режиму праці й відпочинку, входження в студентську групу.

Протягом перших курсів утворюється студентський колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці, усвідомлюється покликання до обраної професії, виробляється погляд на
дозвілля, побут, установлюється система роботи з самоосвіти і самовиховання професійно значущих якостей.

У педагогічній літературі наведений ряд труднощів процесу першокурсників: негативні переживання, пов’язані з виходом учорашніх учнів зі шкільних колективів з їх моральними допомогою і підтримкою; невизначеність мотивації вибору професії; недостатня психологічна підготовка до неї; невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності; відсутність повсякденного контролю педагогів; пошук оптимального режиму праці та відпочинку в нових умовах; налагодження побуту і самообслуговування, особливо під час переходу з домашніх умов до умов гуртожитку; відсутність навичок самостійної роботи; невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками.

Для вироблення тактики і стратегії, що забезпечує оптимальну адаптацію студентів до вищого навчального закладу, важливо знати життєві плани, інтереси першокурсника, систему домінуючих мотивів, рівень домагань, самооцінку, здатність до свідомої регуляції поведінки. Успішне розв’язання цієї проблеми залежить від розвитку психологічної служби у вищому освітньому закладі. Дані психодіагностики потрібні насамперед самому студентові, а потім – кураторові, викладачеві.

Специфіка навчання у вищих закладах освіти така, що викладач, який читає лекцію, майже не має можливості враховувати індиві-дуальний темп засвоєння, рівень розвитку мислення кожного студента. У куратора теж мало часу на спілкування зі студентами. Тому першокурсники дуже часто відчувають дискомфорт.

Нові умови діяльності у ВНЗ – це якісно нова, інша система взаємин відповідальної залежності, де на перший план виходить необхідність самостійної регуляції своєї поведінки, наявність того ступеня свободи в організації своїх занять і побуту, які нещодавно були їм
недоступні.

Процес адаптації кожного студента проходить по-різному. Юнаки і дівчата, що мають трудовий стаж, легше адаптуються, ніж вчорашні школярі.

Адаптації першокурсників ВНЗ сприяє така система заходів: робота з комплектування академічних груп із урахуванням психологічних особливостей студентів та їх психологічної сумісності; ритуал «Посвята у студенти»; виступи викладачів; курс «Вступ до спеціальності»; ознайомлення з історією вищого навчального закладу і його випускниками; організація консультпунктів у гуртожитку; ведення щомісячної атестації, яка дає змогу контролювати самостійну роботу і допомагати першокурсникам.

Формуванню студентської групи сприяє створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз’яснення значущості навчання, його мети і задач, стимулювання активу для згуртування колективу; розвиток свідомості, творчості, розуміння дружних відносин; закріплення авторитету активу; забезпечення дружньої спільної діяльності; прояв турботи про студентів, врахування їх запитів.

Студентська група проходить кілька стадій у своєму розвитку за рівнем згрупованості, наявністю громадської думки, авторитетністю активу, а також рівнем вимогливості особистості до себе.

Роль педагога в процесі адаптації студентів зводиться до того, щоб бути організатором соціального виховного середовища, регулятором і контролером його взаємодії з кожним студентом.

Прямий обов’язок професорсько-викладацького складу вищого навчального закладу полягає в тому, щоб допомогти студентові в процесі становлення його не тільки як майбутнього спеціаліста, але й особистості, сприяти створенню атмосфери свободи, самоповаги та творчості, цікавитись не лише навчальними програмами і методами викладання, а й життям студента (ступенем його самостійності, способом проведення вільного часу).

У студентському житті перехрещуються лінії формальних і неформальних зв’язків. Однак, на жаль, групи комплектуються за рішенням адміністрації, не враховуючи бажання студентів, та інших факторів сумісності й рівня соціальної зрілості.

Студенти різняться характером, інтелектом, спроможністю до самооцінки, емоційністю. Ці індивідуальні здібності потрібно враховувати у процесі особистісно-середовищної взаємодії. Без цього неможливо ефективно впливати на студентство.

Безумовно, якість засвоєних знань залежить від самого студента. Проте не можна, щоб університетська молодь проявляла себе як
соціальна група тільки через цю провідну діяльність.

Результати досліджень переконують, що останнім часом постійні контакти в межах навчального мікросоціуму слабшають. Можливо, стійкий інтерес до обміну знаннями послабився; якщо студент не зміг самоствердитися у межах основного соціуму, то він зазнає негативного впливу системи морально-психічного дискомфорту.

Важливе місце в системі особистісно-середовищних стосунків студента посідають комунікативні зв’язки з професорсько-викла-
дацьким складом. Сьогодні переважає суб’єктно-об’єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійська поведінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів. Доцільнішою була б суб’єктно-суб’єктна взаємодія, що має метою: розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітництва, прагнення до самореалізації та самовираження обох суб’єктів у навчальному процесі, вдосконалення техніки спілкування.

Постає необхідність пожвавлення роботи органів студентського самоврядування. У вищому закладі освіти студентське самоврядування функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов’язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

Задачами органів студентського самоврядування є: забезпечення і захист прав та інтересів студентів; забезпечення виконання студентами своїх обов’язків; сприяння навчальній, науковій та творчій
діяльності студентів; сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів; створення різноманітних студент-ських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами; організація співробітництва зі студентами інших вищих закладів освіти і моло-діжними організаціями; сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень; сприяння працевлаштуванню випускників; участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Отже, студентство – це особлива соціально група зі своїми психологічними особливостями, етапами розвитку соціальної адаптації у ВНЗ.

1. Які соціальні проблеми студентства вивчає педагогіка?

2. Схарактеризуйте мету та напрями виховання студентів у ВНЗ.

3. Які педагогічні аспекти соціальної адаптації студентів?

4. У чому полягають призначення, задачі та сутність виховання студенів в умовах ВНЗ?

5. Схарактеризуйте типологію сучасного студентства.

6. Що являють собою структурні компоненти процесу виховання студентів?

7. Назвіть принципи виховної роботи зі студентами.

8. Розкрийте педагогічні аспекти формування і становлення особистості студента як фахівця.

9. У чому полягає вплив соціальної адаптації студентів на їх вихованість?

Дата добавления: 2015-05-24