Й. Ф. Гербарта

Джон Локк (29.08.1632 - 28.20.1704) — англійський просвітитель, філософ-матеріаліст. Народився в сім'ї ад­воката, початкову освіту отримав вдома, пізніше закінчив Вестмінстерську аристократичну середню школу. В 1652 році вступив до Оксфордського університету, після закінчення якого викладав у ньому грецьку мову та літерату­ру. В 1667 році почав працювати домашнім лікарем і вихователем у видного політичного діяча, лідера партії вигів — лорда Ешлі (графа ІНефтсбері), з яким емігрував до Голландії. Повернувся до Англії після революції 1688 року.

Англія в XVII столітті пережила буржуазну револю­цію, яка була спрямована проти феодального устрою і проголошувала початок нового часу, політика якого забез­печувала участь буржуазії в керівництві державою та доводила перевагу режиму конституційної монархії.

Локк був ідеологом цієї революції, що стала компро­місом між буржуазією і аристократією, і його погляди відповідали вимогам як нової буржуазії, так і англійського дворянства. У своїх творах він відстоював договірну теорію виникнення держави і теорію природничого пра­ва, тобто люди свої права добровільно передали керівни­кам держави для того, щоб ті захищали їх життя, свободу майно. У разі невиконання керівниками своїх обов'язків, ^8аРод може відібрати владу. Він рішуче виступав проти ^вчення про вроджені ідеї і принципи, душа, за його думкою є «tabula rasa», тобто «чиста дошка», а уявлення і поняття виникають у людей під впливом предметів зовнішнього світу, через органи відчуттів, бо в них є джерело знання світу. На підставі цього положення ним було о високу оцінку ролі виховання в розвитку людини.

Свої погляди (філософські, соціально-політичні та педагогічні) Локк виклав у творах: «Досвід про людський розум» «Думки про виховання», «Про виховання розуму» Педагогічні погляди в цілому мали прогресивний характер і були спрямовані проти пануючих рис середньовічної церковної школи, яка була побудована на зневазі до дитини на пригнобленні її особистості.

Система виховання, яку пропонував Джон Локк, була розрахована на дітей знаті, метою виховання він вважав формування джентльмена — людини ділової, кмітливої «світської», підготовку якої треба здійснювати індивідуально в домашніх умовах під наглядом спеціально підготовлено­го вихователя. Джентльмен повинен отримати фізичне моральне та розумове виховання. Для фізичного вихован­ня ним було запропоновано цілу низку загартовуючих вправ необхідних для створення «здоровою духу в здоровому тілі». Моральне виховання мало на меті вироблення дис­ципліни духу, яка виховується обмеженнями, рішучими припиненнями дитячих примх. Однак Локк заперечував авторитаризм у вихованні і фізичні покарання, бо дитину треба виховувати не насильством, а ласкою, умовлянням, роздумом, прищепленням корисних звичок і особистим прикладом вихователя. Крім того, треба використовува­ти догану, нагороду, похвалу, ознайомлювати дітей з ідеєю Бога, але, при цьому, не використовувати релігійні обряди.

У формуванні людини, на думку Локка, найважливіши­ми завданнями було фізичне і моральне виховання, але певного значення він надавав і розумовому вихованню, мета якого полягала в підготовці людини до сприйняття вся­кого знання. До програми освіти він радив включати, за­мість мертвої латинської мови, англійську і французьку, крім того, географію, математику, астрономію, натуральну філософію, право, історію. Поряд з оволодінням «світськи­ми» талантами — танцями, верховою їздою, фехтуванням — пропонував вивчення бухгалтерії, ремесла (столярне, теслярне) та сільського господарства.

Локк надавав великого значення ролі виховання Д^лЯ людини і, водночас, недооцінював роль навчання, навіть вва­жав шкільні науки шкідливими. Користування розумом, яя думку Локка, це насамперед, звільнення від забобонів та упереджень, самостійне судження, спрямоване на вивченні явищ, а не пустих слів. Отже, розглянута система виховання була запропонована дітям буржуазії і дворянства. Локк вважав зайвою освіту трудящих мас, вона може і повинна відбуватися в шко­лах за рахунок дитячої праці, діти можуть прясти, в'язати тощо, щоб оплатити вартість щоденно спожитої ними їжі.

Педагогічні погляди Джона Локка значно вплинули на

формування світогляду і практичну діяльність Ж.-Ж. Руссо, філософів-матеріалістів і соціалістів-утопістів та на розвиток педагогічної думки ХУШ-ХІХ століття в цілому.

Ж.-Ж. Руссо (28.06.1712 - 02.07.1778) — французь­кий просвітитель, філософ, письменник, педагог, компози­тор. Народився в Женеві в сім'ї майстра-годинникаря. Він рано втратив батьків, тому сам заробляв на хліб, змінив­ши безліч професій: був учнем нотаріуса, гравером, лаке­єм, секретарем, домашнім вихователем, учителем музики. Багато подорожував по Швейцарії, Італії, Франції і, на­решті, оселився в 1741 році в Парижі, де познайомився з видатними людьми того часу — Д. Дідро, Д'Аламбером, К. Гельвецієм. У 1749 році, на замовлення Діжонської ака­демії, Руссо написав твір на тему «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?», за який отримав першу премію. У цьому творі він різко виступив проти соціальної нерівності та культури людей того часу, продовживши розкриття цієї теми в наступних творах: «Походження нерівності серед людей» та «Суспільний договір». Використовуючи договірну теорію Д. Локка, Руссо намагався довести, що природа створила людей рів­ними, добрими і щасливими, а суспільство зробило їх не­щасливими. Він також доводив перевагу прав народу над правами керівників держави, закликав народ повалити владу короля й ліквідувати феодальну систему.

У 1761 році вийшов роман «Юлія, або Нова Елоїза», в якому Руссо засуджує численні пороки суспільства та со­ціальну несправедливість, породжені феодалізмом, а також приділяє велику увагу питанням виховання. Проте най­більш повно він розкрив свої погляди на виховання, а саме, виховання вільної людини нового буржуазного суспільства в романі «Еміль, або про виховання» (1762). Книга викликала великий інтерес у передової частини суспільтва. У аристократів та духовенства книга викликала обурення і на їх вимогу її було спалено на одній з площ Парижу.

У педагогічній системі Руссо було зроблено спробу виділити основні вікові періоди в розвитку людини від народження до повноліття і намічено основні завдання вихо­вання для кожного з них.

Перший період — від народження до появи мови. Ц_е період фізичного виховання, загартування організму.

Другий — від появи мови до 12 років. Головним завдан­ням цього періоду є створення умов для розвитку уяви дитини та органів почуттів. Це період, на думку Руссо, «сну розуму». Він заперечує систематичне навчання, пропагує навчання без книг, тобто на практиці засвоювати елемен­ти астрономії, географії, арифметики, геометрії. Моральне виховання пропонує здійснювати на прикладах, без мора­лізування та настанов.

Третій — від 12 до 15 років — період розумового та трудового виховання. Діти готові до сприйняття знань на основі власного досвіду і самодіяльності. Першою кни­гою для читання має бути «Робінзон Крузо», яка вчить створювати свій добробут власними силами. Пропонує в цей період кожній дитині оволодіти якимось корисним ремеслом.

Четвертий період — з 15 до повноліття — характери­зується формуванням моральності обліку людини, що знайомиться з життям суспільства. Це період виховання почуття доброї волі і добрих намірів, у цей період юнак повинен жити в місті і спостерігати життя міського насе­лення. Головним засобом морального виховання Руссо вважав читання історичних книг, головним чином біографії знаменитих людей. У цей період юнак може визначитися з релігійною вірою.

Головним завданням виховання Руссо вбачав виховання людини незалежної, яка жила б зі своєї праці, цінила право інших трудівників, уміла захищати свободу, тобто «вільну людину». Трудівників і їх дітей виховувати не треба, бо вони вже виховані самим життям, а виховував треба аристократів та їх дітей, щоб кожний з них став людиною, а не дармоїдом. Запропонована Руссо система природного та вільного виховання передбачала здійснювати виховання відповідно природи самої дитини та її вікових особливостей, розвивати в неї цінні якості, як зародок у зерні. На осно­ві принципу природовідповідності Руссо закликав пова­жати особистість дитини, вивчати її інтереси, додержува­тися законів розвитку організму дитини та її здібностей. Завдання вихователя, на його думку, полягає в тому, щоб створити сприятливі умови для розвитку дитини, засте­регти її від шкідливих впливів; як зерно потребує добре обробленого ґрунту і догляду, так і дитина потребує ви­ховання, яке б не перешкоджало її природному розвиткові. Від поганого вихователя краще відмовитися, бо він не змо­же правильно виховати дитину; добрий вихователь разом з природою і речами досягне великих успіхів. Оскільки природним правом людини є свобода, то дитина має бути вільна у виборі змісту навчального матеріалу і методів на­вчання, тобто теорія вільного виховання Руссо спрямова­на проти придушення волі та особистості дитини. Він та­кож протестує проти фізичних покарань та суворої дис­ципліни.

Особливе значення в системі виховання надається жін­ці, яка повинна допомагати чоловікові в добрих справах, і її виховання повинно відповідати інтересам чоловіка. Оскільки жінки живуть більше почуттями, ніж розумом, то освіта жінці не обов'язкова. Руссо вірив, що внаслідок пра­вильного виховання чоловіка і жінки буде створено іде­альну сім'ю.

Педагогічні погляди Руссо мали певні недоліки, проте, вони були пройняті глибоким демократизмом та патріо­тизмом. Його педагогічна система була протестом проти мертвої схоластичної середньовічної школи, а погляди значно вплинули на розвиток педагогічної думки в наступ­ай період, на формування філософських і педагогічних по­глядів Песталоцці, Дістервега та ін.

Йоганн Генріх Песталоцці (12.01.1746-17.02.1827) — Швейцарський педагог-демократ, один з основоположників дидактики початкового навчання. Народився в Цюріху в родині лікаря, рано втратив батька, виховувався під наглядом матері. Після закінчення середньої школи вступив у 1763 році до Цюріхської вищої школи Каролінського колегіуму, де навчався на філософському та філологічному відділах. Знаходячись під впливом викладачів колегіуму, Песталоцці примкнув до робот» «Гельветичного (швейцарського) товариства кушнірів (шкіряників)», на зборах якого обговорювалися питання історії, політики, моралі, виховання в дусі вчення Руссо В журналі «Нагадувач», який видавало товариство Песталоцці друкував свої статті. За участь у роботі цього товариства в 1767 році Песталоцці було заарештовано. Згодом Песталоцці вирішив зайнятися сільським господарством, тому придбав в 1769 році невелику садибу «Нейгоф». Пізніше, після невдалих експериментів із сільським господарством, він разом зі своєю дружиною відкрив «Установу для бідних», яка була школою інтернатного типу для дітей селян. У школі навчалося 30 дітей, яких привчали до праці в прядильно-ткацькій майстерні. Після закриття установи Песталоцці написав соціально-педагогічні романи «Лінгард і Гертруда (книга для народу)», «Крістоф та Ельза», публіцистичні статті та редагував газету. У 1798 році в місті Станца Песталоцці відкрив притулок для дітей-сиріт. Пізніше, в 1799-1804 рр., керував Бургдорфським, а потім у 1804-1825 рр. — Івердонським педагогічними інститутами; слава остан­нього сягала далеко за межі країни. При ньому щорічно постійно діяв семінар для 30-40 чоловік, які бажали дістати теоретичну і практичну підготовку до педагогічної діяльності. Досвід роботи цих інститутів вивчали знамениті люди того часу. Останній твір Песталоцці — «Лебедина пісня» підкреслює глибоку впевненість автора в доцільності своєї 60-річної педагогічної діяльності.

Виховання, на думку Песталоцці, полягає в поступово­му розвитку природних задатків тих чи інших здібнос­тей у відповідності до природних законів розвитку дитя­чого організму і доведенні їх до досконалості. В школі дитина повинна почувати себе так само природно й віль­но, як серед природи. При вмілому керівництві вчителя, що застосовує різкі вправи, діти дістануть чудові умови для розвитку. Моральне вихованні є основою всієї роботи школи його метою є виховання в дітей дієвої любові до людей. Для гармонійного розвитку дітей необхідне також фізичне і трудове виховання. Він розрізняв три сили людської природи: розумові, фізичні і моральні, які треба розвивати в тісному взаємозв'язку. Вимога до гармонійного розвитку лежить в основі його «теорії елементарної освіти». Згідно дією теорією, вихователь повинен здійснювати природо-відповідний розвиток дитини, починаючи з найпростіших елементів: числа, форми і слова й поступово переходити від однієї сходинки до іншої, ускладнюючи процес.

Величезним вкладом у дидактику є ідея розвиваючого навчання, основною метою якого Песталоцці вважав збу­дження розуму дитини до активної діяльності та розвиток її пізнавальних здібностей: уміння логічно і самостійно мислити, коротко виражати сутність засвоєних понять. Розкриваючи чуттєве сприйняття світу, як висхідний мо­мент пізнання, головним принципом навчання він уважав наочність, а також систематичність, послідовність, поступо­вість та міцність знань. Він бажав психологізувати про­цес навчання, будуючи його за відповідними методиками: вивчення грамоти, письма, лічби і виміру.

«Все для інших, нічого для себе» — слова на пам'ят­нику Песталоцці є кращою характеристикою його діяль­ності; він щиро любив дітей і прагнув поліпшити життя народу.

Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервег (29.10.1790-

07.07.1866) — німецький педагог-просвітитель, прогресив­ний представник германської буржуазно-демократичної педагогіки, «вчитель німецьких учителів». Народився в мі­сті Зігені (Вестфалія, Німеччина), в сім'ї чиновника-юриста вчився в середній латинській школі. У 1808 році всту­пив до Гербонського університету, в якому вивчав філосо­фію, історію, математику, потім вчився в Тюбінгенському Університеті, здобувши ступінь доктора філософії (1811). працював учителем фізики і математики в середніх школах Вормса, Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда, директором учительських семінарій у Мерсі і Берліні. У 1827-"«рр. видавав педагогічний журнал «Рейнські листки ^{я в}иховання і навчання», в якому опублікував біля 400 статей. Дістервег написав понад 20 підручників для учнів з різних галузей знань — математики, природознавства, географії, астрономії, німецької мови, а також кілька посібників для вчителів, серед них: «Посібник до математичної географії», «Елементарна геометрія», «Посібник для освіти німецьких учителів».

У 1847 році Дістервега за «небезпечне вільнодумство (боровся проти принципу конфесійної школи, проти засиль релігії в шкільній справі) було усунуто з посади директора вчительської семінарії, а в 1850 році звільнено у відставку. Але він продовжував літературно-педагогічну та громадську діяльність; видавав журнал «Педагогічний щорічник», був обраний до Палати депутатів від учительства Берліна, керував товариством «Загального німецького учительського союзу».

Педагогічні погляди Дістервега знаходилися під впли­вом ідей Песталоцці, якого він високо цінив. Він уважав, що мирним шляхом можна перетворити суспільство, насамперед, через розвиток народної освіти та поліпшення виховання і навчання молоді. Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей, головним його завданням має бути виховання любові до всього люд­ства і до всього народу на основі принципів: природовідповідності, культуровідповідності й самодіяльності (активності та ініціативності). Виховання «самодіяльності на служіння істині, красі та добру» — ось найвища мета. «Ви­ховувати — означає збуджувати» — наголошує формула Дістервега.

У відповідності з теорією виховання визначився і основ­ний принцип навчання: «Збуджуй пізнавальні нахили ви­хованця, щоб вони розвивалися під час засвоєння та в пошуках істини». Водночас, Дістервег наголошував, що на­вчання повинно розвивати не тільки мислення, справжнє розвиваюче навчання, діє на волю і характер учнів. Основ­ну роль у дидактиці, на його думку, відіграє ідея формаль­ної освіти, а не матеріальної, тобто розвиток сил дитини, а не повідомлення конкретних знань. Формальна освіта прямує до вищих розумових здібностей людини, задає їм імпульс, збуджує до розвитку. Всього ним було сформульовано 33 правила навчання, серед яких: навчання має розвивати при­родні сили і задатки дитини, збуджувати пізнавальну Діяльність, розвивати самодіяльність тощо.

За принципом виховуючого навчання Дістервег ставив вимоги до вчителя, який повинен постійно працювати над власною освітою. Вони повинні багато читати, добре знати історію, художню літературу, психологію, педагогіку і методику. Для вчителя він сформулював наступні правила: навчай захоплююче, енергійно, пам'ятаючи, що джерело сили викладу матеріалу — в знаннях і енергії; виробляй в собі вольові риси характеру тощо.

Отже, погляди Дістервега для свого часу були прогре­сивними і мали великий вплив на розвиток педагогічної думки наступних поколінь,

Йоганн Фрідріх Гербарт (04.05.1776-1841) — німе­цький педагог, просвітитель, учений. Народився в Ольден-бурзі, в сім'ї чиновника-юриста. Його вихованням займа­лася мати до 12-ти років, першим вчителем став Юльцен, який прищепив йому любов до філософії. Пізніше юнака зацікавили питання психології, метафізики, мора­лі. У 14 років він написав перший філософський твір на тему «З приводу вчення про людську свободу волі». По­ряд з цим Гербарт почав цікавитися музикою, одночасно опановуючи рояль, скрипку, віолончель та арфу. Після за­кінчення латинської класичної школи вчився в Ієнському університеті, який на той час був центром філософської думки в Німеччині, особливо захоплювався юриспруден­цією, математикою, філософією, естетикою. Великий вплив на світогляд Гербарта мала філософія Христіана Вольфа, яка розкривала особливості душі людини, пізніше — фі­лософія Канта, Фіхте. Після закінчення університету з 1797 по 1800 рр. Гербарт жив у Швейцарії, працював домашнім вихователем дітей в аристократичній сім'ї. По­вернувшись до Німеччини, він працював доцентом, а по­тім професором Геттінгенського і Кенігсберзького Університетів, в яких читав лекції з філософії, психології, педагогіки. У Кенігсберзькому університеті він відкрив педагогічну семінарію і створив при ній дослідну школу, в якій викладав математику.

Гербарт написав твори: «Головні пункти метафізики», «підручник психології», «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання», «Нариси педагогічних читань» та ін.

Основною метою виховання Гербарт вважав гармонію волі з етичними ідеями і вироблення багатостороннього інтересу. Основні шляхи і засоби досягнення мети виховання: керування дітьми, виховуюче навчання, моральне виховання. У процесі виховуючого навчання дітей велике значення, на думку Гербарта, має розвиток у них шести видів багатостороннього інтересу: емпіричного — до навколишнього світу; спекулятивного — до речей і явищ; естетичного — до прекрасного; симпатичного — до близьких; соціального — до всіх людей, релігійного — служіння релігії «найвищому духові».

Систему керування дітьми Гербарт зводить до придушення їх самостійності, ініціативи і діяльності. Керування дітьми має своїм завданням не підготовку їх до майбутнього життя, а підтримання порядку серед них зараз, у процесі навчання та виховання. Його системою керуван­ня дітьми користувалися в багатьох країнах світу і в царській Росії (погрози, тілесні покарання, суровий нагляд тощо).

Гербарт був прихильником класичної освіти, пропону­вав такі типи шкіл: елементарна (початкова), міська школа і гімназія. У реальних школах повинні вчитися ті, хто буде займатися торгівлею, ремеслами та іншими видами прак­тичної діяльності, а в класичних гімназіях — ті, хто за­йматиметься розумовою діяльністю.

Процес навчання був обґрунтованим, виходячи з психіч­ної діяльності дітей, яку він розумів, як принцип алерцепції, розглядаючи його у вигляді чотирьох формальних ступенів: виразність, асоціація, система і метод. Виразність — зосередження уяви і пам'яті учнів у стані спокою: на цьому етапі навчання здійснюється через ознайомлення учнів з новим матеріалом при широкому застосуванні наочності, ілюстрації, демонстрації. Асоціація — встановлення зв'язків нового уявлення з попереднім, що відбувається під час про­ведення «невимушеної бесіди». Система — виклад навчаль­ного матеріалу, усвідомлення, уявлення (міркування), зведен­ня знань у певну систему, поглиблення її, теоретичне узагальнення тощо. Метод — усвідомлення навчального матеріалу учнями в стані руху, застосування знань яз практиці, вироблення навичок: розвиток логічного мислення і творчого уявлення.

Гербарт запропонував свою теорію видів навчання: опи­сового, аналітичного, синтетичного. Описове навчання ставить своїм завданням виявити досвід учнів, доповнити і розирити його живою й образною розповіддю вчителя про різні явища природи і події в суспільстві. Аналітичне має здійснюватися через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надання уяві учнів певної системи. Синтетичне — це узагальнення і синтезу­вання учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зве­дення його до певної системи, такий вид навчання засто­совується переважно в старших класах школи.

Система морального виховання Гербарта ґрунтується на п'яти моральних ідеях: ідея внутрішньої волі, яка робить людину цільною, без «душевного розладу»; ідея вдоскона­лення, яка поєднує силу й енергію волі та забезпечує «вну­трішню гармонію» людини; ідея приязні, яка сприяє пого­дженості волі однієї людини з волею інших; ідея права, яка має вирішальне значення в розв'язанні конфліктів між волею людей; ідея справедливості, якою треба користува­тися, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила.

Ідеї Гербарта значно вплинули на розвиток буржуазної педагогіки і поширилися у всіх країнах Європи.

Література:

1. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. — К.: Вища школа, 1973.

2. Хрестоматия по истории педагогики. Т. 2. — М.: Учпедгиз, 1940.

3. Педагогическая знциклопедия. Т. 2-3. — М.: Сов. знциклопедия, 1966.

4. Константинов НА. и др. История педагогики. — М-: Просвещение, 1966

Дата добавления: 2015-05-24