Результат виховної роботи та критерії вихованості дітей

Результат виховання прогнозується його ціллю. Він може бути змістовним і технологічним. Технологічний результат відображає засвоєння механізму виховання. Він втілюється в самовихованні, що складається з адекватної самооцінки (що є, чого не вистачає), самокорекції (поповнення нестатків) та саморозвитку в обраному напрямку. Він являє собою механізм особистісного та професійного самовдосконалення.

У якості змістовного результату виховання виступає вихованість дитини, визначити яку можна за певними критеріями. У педагогічній літературі в якості таких критеріїв фігурують вчинки дітей або їх мотиви. На користь першого підходу висловлюється думка, що лише реальна дія, яку можна зафіксувати, яку бачать люди, є ознакою вихованості. Але цей підхід не враховує ситуації, коли гарні вчинки спонукаються особистісним негативом (підлабузництвом, лицемірством, нещирістю тощо). Чи можна такі вчинки вважати показником вихованості? Мабуть, ні. Другий підхід наголошує на тому, що дійсну (а не показну) вихованість засвідчує внутрішній стан людини, її думки, вподобання, мотиви, переконання тощо. З цим не можна не погодитись, але яким же чином розібратися у внутрішньому світові дитини? – Лише вивчаючи зовнішні його проявлення, тобто вчинки. Внаслідок цього вважаємо, що в якості критерію вихованості доцільно поєднати вчинки та їх мотиви як сукупну єдність, що в теорії виховання називається відношеннями (зовнішніми і внутрішніми), сукупність яких становить собою особистість.

Способи виховання. Основними способами виховання вважаються переконання або навіювання, коли головним засобом є слово, привчання, що відбувається шляхом багаторазових вправ, та наслідування, що передбачає наявність прикладу. Усі зазначені способи відпрацьовують передачу та засвоєння готового досвіду. У вихованні основним компонентом, до якого прагнуть інші його складові, є творчість, на відміну від навчання, де таку роль відіграють відношення. Іншими словами, вершина навчання лежить у виховній сфері (формування відношень), а вершина виховання – у навчальній (набуття досвіду творчої діяльності). З іншого боку, порівняння способів виховання зі складовими змісту навчання показує їх співвіднесеність: привчання відбувається за рахунок формування умінь і навичок, переконання або навіювання – під час передачі знань, наслідування – завдяки формуванню досвіду емоційно-ціннісних відносин. Це говорить про інтегрованість основних категорій педагогіки. Така цілісність педагогічного процесу найбільш переконливо демонструє те, що не можна відокремити навчання від виховання, вони існують як складові педагогічного (навчально-виховного) процесу, що являє собою єдине ціле, яке може лише розглядатися з різних боків, а не існувати як сукупність відокремлених складових.

Література:

1. Педагогика / [под ред. Ю. К. Бабанского]. – С. 91–104; С. 327–328.

2. Глазиріна В. М. Педагогіка сучасної школи / В. М. Глазиріна. – Донецьк, 2006. – С. 161–172.

3. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. – К., 2002. – С. 81–97.

4. Подласый И. П. Педагогика в 2-х томах / И. П. Подласый. – М., 1999. – Т. 1. – 1999. – С. 5–38.

5. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К.: Вища школа, 1995. – С. 67–92.

6. Харламов И. Ф. Педагогика / И. Ф. Харламов. – М., 1990. – С. 309–318.

7. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання / С. Г. Карпенчук. – К., 1997. – С. 7–93.

8. Ягупов В. В. Педагогіка / В. В. Ягупов. – К., 2002. – С. 422–506.

Дата добавления: 2015-05-24