Дитячий колектив як об'єкт і суб'єкт виховання. Ознаки колективу

План

Лекція 21. Дитячий колектив як об’єкт і суб’єкт виховання

Підготовча робота

З боку ради справи:

· доведення складеного плану до відома всіх учасників;

· розподіл доручень між мікроколективами;

· контроль за вчасністю та якістю виконання доручень.

Позиція вихователя: дійти до кожного учня, стимулювати активність, підтримувати інтерес, направляти зусилля.

Проведення КТС – справа всього колективу, що відбувається під чітким керівництвом ради справи. Роль вчителя полягає в тому, щоб у разі потреби допомогти, підбадьорити, а коли треба, й осадити. Головне правило для нього: не підміняти собою своїх вихованців. Навіть коли вони попали в скрутну ситуацію, нехай спробують виплутатися самі. Якщо не вдасться – не біда, розберуться, підбиваючи підсумки. Це їх навчить значно краще, ніж будь-яка допомога.

Підбиття підсумків вирішує три завдання: чого та завдяки кому досягли; що не вдалося й чому (не переходячи на персоналії); що врахуємо на майбутнє чи візьмемо в традицію. Позиція вихователя на цьому етапі КТС полягає в тому, щоб:

· забезпечити кожному можливість висловити свою думку, що буде всіма вислухана й узята до уваги;

· узагальнити дитячі висловлювання;

· у разі потреби внести доцільні мотивовані корективи.

Форми підсумкового обговорення колективної творчої справи можуть бути різноманітними – від бесіди до вогника біля багаття (інтерв’ю, стіннівка, творчі рапорти, фотогазети, огляди, вогники тощо). Часто вони являють собою не менш ефективний виховний захід, ніж сама творча справа.

Післядія – обов’язкова складова комунарської методики виховання. Вона забезпечує наступність у вихованні та безперервний рух до досконалості як кожного вихованця, так і колективу в цілому. Її сенс полягає у використанні напрацьованого позитивного досвіду в своїй майбутній діяльності та в діяльності інших колективів.

Література:

1. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання / С. Г. Карпенчук. – К., 1997. – С. 94–104.

2. Подласый И. П. Педагогика в 2-х томах / И. П. Подласый. – М., 1999. – Т. 1. – 1999. – С. 59–93.

3. Волкова Н. П. Педагогіка / Н. П. Волкова. – К., 2002. – С. 165–206.

4. Глазиріна В. М. Педагогіка сучасної школи / В. М. Глазиріна. – Донецьк, 2006. – С. 195–210.

1. Дитячий колектив як об’єкт і суб’єкт виховання. Ознаки колективу.

2. Закон розвитку дитячого колективу. Система перспективних ліній.

3. Етапи розвитку колективу. Шляхи формування дитячого колективу.

Термін «колектив» у перекладі з грецької означає збірний і показує найвищу стадію добровільно організованої людської спільноти. У педагогічній теорії та практиці дитячий колектив несе суттєве навантаження. Він виступає як умова індивідуального розвитку дитини, інструмент і суб’єкт її виховання, як середовище та спосіб соціалізації особистості вихованця, а також як об’єкт виховного впливу та ціль виховної роботи. Це говорить про те, що згуртування дітей у колектив має неабияке значення в теорії та практиці виховання.

Найбільш повну педагогічну теорію колективу створив
А.С. Макаренко. Її життєздатність зумовлена тим, що вона виникла внаслідок узагальнення практичної діяльності великого педагога.

Ознаками колективу є:

1) наявність особистісно та соціально значущої мети, яку усвідомлюють усі члени дитячої спільноти;

2) спільна суспільно-корисна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети;

3) відношення взаємної залежності, система підпорядкування й відповідальності за себе та інших;

4) психологічний клімат: відчуття емоційного комфорту, мажорний тон існування (жвавість, піднесеність, радість, задоволення, небайдужість тощо), співвіднесення активності зі стриманістю (достоїнство);

5) традиції, ритуали, атрибути, що з’являються під час життєдіяльності дитячого колективу, і лежать в основі наступності його розвитку.

Якщо дитяча спільнота не відповідає переліченим ознакам, то вона не є колективом, і вихователь має спрямувати свої зусилля на його створення.

Дата добавления: 2015-05-24