Про постійність ігор, танців і навичок у дітей

Програма навчання юнацтва

Навчанням треба б скористуватися, так би мовити, подвійно: щодо тіла— гімнастичним мистецтвом, а для розвитку до­брих якостей душі — музичним. Гімнастичне мистецтво поді­ляється на два види: по-перше, танці, по-друге, боротьба. Один вид танців відтворює мову Музи, зберігаючи величність і ра­зом з тим благородство; перший вид надає здоров'я, спритнос­ті й краси членам та частинам самого тіла відповідними для кожного з них згинаннями й розгинаннями, при чому ритміч­ний рух охоплює увесь танець і разом з тим у достатній мірі супроводжує його.

По всіх державах, запевняю я, нікому невідомо, що характер ігор надзвичайно впливає на встановлення законів у тому розумінні, чи будуть встановлені закони міцними, чи ні. Якщо ігри встановлено так, що одні й ті ж особи беруть участь в одних і тих же іграх, так само додержуючись при цьому одних і тих же правил і радіючи з одних і тих же забав, — то все це дає змогу лишитися непохитними також і серйозним узаконенням. Але коли молодь порушує цю одноманітність ігор, запроваджує щось нове, раз у раз вдається до різних змін, і не одне й те ж завжди вважає для себе за приємне, не згодна сама з собою щодо свого зовнішнього тілесного вигляду й іншого убрання, не визнає раз і назавжди встановлених правил про те, що гоже, а що негоже, але ставиться із надзвичайною пошаною до тієї людини, хто ненастанно запроваджує які-небудь сучасні новини, вносить щось інше, незвичне у зовнішній вигляд, у кольори й у все до того подібне, - то ми маємо цілковите право сказати, що для держави нема нічого більш згубного, ніж усе це. Справді, все це непомітно змінює звичаї молоді і примушує її ганьбити старе й шанувати тільки нове. Я знов повторюю: для всіх держав нема більшої кари, як такий погляд чи думка.

Отже, наша постанова в цьому питанні нехай буде така: ніхто не повинен співати чи танцювати нічого іншого, крім священних, загальнонародних пісень і всіх у сукупності танців молоді. Цього і треба стерегтися ще більше, ніж порушень першого-ліпшого ін­шого закону. Хто цього додержується — лишається некараним; неслухняного ж карають, як було зараз сказано, законоохоронці, жреці та жриці.

Художні твори мають бути спеціально дібрані й виправлені для юнацтва.

Співи ж і танці треба встановлювати так. Музичне мистецтво має багато прекрасних старовинних творів древніх поетів, а для тіла також є багато танців. Ніщо не заважає вибрати з них те, що личить і підходить до встановлюваного державного ладу. За оцінювачів будуть обрані особи, не молодші за п'ятдесят років. Во­ни зроблять вибір із старовинних творів, вони допустять ті, що підходять, зовсім невідповідні твори вони цілком відкинуть; тво­ри, що мають хиби, вони багато разів виправлять. До цього вони залучать поетів і музикантів, використовуючи їх творчий хист; при цьому вони не зважатимуть на їхній смак і пристрасті — хіба лише в небагатьох випадках,— а якнайкраще розтлумачать їм наміри законодавця і в дусі цих намірів складуть танці, пісні, та все для танців. Те заняття Музами, де безладдя замінено поряд­ком, завжди незрівнянно краще, навіть якщо тут і немає солодкої Музи. А приємність— це спільна властивість усіх Муз. Людина, що змалку й аж до літнього і розумного віку зжилася з розсудли­вою і впорядкованою Музою, почувши протилежну їй Музу, від­чуває до неї зненависть і вважає її неблагородною; хто ж вихова­вся на Музі звичайній і солодкій, той каже, що протилежна їй Муза холодна і неприємна. Тому, як і було зараз сказано, приєм­ністю чи неприємністю жодна з них анітрохи не переважає іншу. Зате одна з них надзвичайно поліпшує людей, вихованих на ній, а друга псує.

Дата добавления: 2015-05-24