І чинить через необхідність

Дитина дістає за потребою

Не давайте розвинутися в дитині тиранії

Чи знаєте ви найповніший засіб зробити вашу дитину нещас­ною? Це привчити її ні в чому не знати відмови, бо її бажання зростатимуть безперервно через легкість їх виконання, і рано чи пізно неможливість виконати їх змусить вас мимоволі відмовити їй, а ця незвична відмова дасть їй більше муки, ніж саме позбавлення бажаного. Спочатку вона вимагає тростини, яку ви тримаєте; потім вашого годинника; потім птаха, який літає; потім зірки, яка сяє на небі; вона вимагатиме всього, що побачить; не бувши Богом, як ви її задовольните?

Якщо ці ідеї влади і тиранії роблять їх нещасливими вже в ди­тинстві, то що ж буде, коли вони виростуть і коли їх зносини людьми почнуть розширюватись і примножуватись? Звикнувши бачити, що все перед ними гнеться, як вони здивуються, коли, вступивши у світ, відчують, що все їм чинить опір, що вони роз­давлені тягарем того самого всесвіту, який сподівалися рухати за своєю сваволею! Їх нахабні манери, їх дитяча бундючність ви­кликають тільки образу, презирство, глузування; вони п'ють об­рази як воду; жорстокі негоди скоро навчають їх, що вони не зна­ли ні свого становища, ні своїх сил; усвідомлюючи, що не мо­жуть всього, вони починають думати, що не можуть нічого. Ця без­ліч незвичних перешкод залякує їх, це презирство принижує їх: вони стають підлими, боягузами, плазунами і падають настільки ж нижче самих себе, наскільки намагалися піднятися вище.

Дитина не повинна нічого діставати через те, що вона вимагає, а лише через те, що вона потребує, не повинна нічого робити із слух­няності, а тільки з необхідності: таким чином, слова «слухатися» і «наказувати» будуть викреслені з її словника, слова «обов'язок» і «повинність» — і поготів; але слова «сила», «необхідність», «безси­лість» і «примус» повинні відіграти в ньому велику роль.

До настання віку розуму неможливо мати ніякої ідеї ні про моральні істоти, ні про соціальні відносини; значить, треба уни­кати, наскільки можливо, вживання слів, які визначають їх, з по­боювання, щоб дитина не зв'язала з самого початку з цими сло­вами хибних ідей, яких потім не зуміють або не зможуть знищити. Перша хибна ідея, яка забереться в її голову, буде в ній зародком облуди і пороку; на цей перший крок треба звернути особливу увагу. Влаштовуйте так, щоб, доки вона може сприйма­ти тільки чуттєві предмети, всі її ідеї зупинялися на відчуттях; влаштовуйте так, щоб з усіх боків вона помічала навколо себе тільки фізичний світ; інакше, будьте певні, вона не стане вас слу­хатися або створить собі про моральний світ, про який ви їй ка­жете, фантастичні уявлення, яких вам не витравити довіку.

Міркувати з дітьми було головним правилом Локка; воно й тепер користується величезною популярністю; на мій погляд, проте, його успіх не може викликати до. нього довір'я; і я зі свого боку не знаю нічого дурнішого за дітей, з якими багато міркува­ли. З усіх людських здібностей розум, який є, так би мовити, спо­лукою всіх інших, розвивається найважче і найпізніше; і цією-от здатністю хочуть користуватися, щоб розвивати первісні. Вінець доброго виховання — зробити розумну людину, і раптом претен­дують виховувати дитину за допомогою розуму. Це значить по­чинати з кінця, бажати зробити з роботи знаряддя.

Якби діти розуміли розумне, вони не погребували б вихован­ня; але, говорячи їм в їх ранньому віці мовою, якої вони не розу­міють, їх привчають задовольнятися словами, контролювати все, що їм кажуть, вважати себе за таких же розумних, як їх учителі, ставати сварливими та дріб'язковими; і все, чого сподіваються домогтися від них розумними мотивами, досягається тільки мо­тивами жадібності, або страху, або суєтності, які завжди дово­диться приєднувати до перших.

Ось формула, до якої можна звести майже всі моральні по­вчання, що їх дають і що їх можна давати дітям.

Наставник. Цього не слід робити.

Дитина. А чому цього не слід робити?

Наставник. Тому, що це поганий вчинок.

Дитина. Поганий вчинок. Що це таке — поганий вчинок?

Наставник. Це те, що вам забороняють робити.

Дитина. Чому ж погано робити те, що забороняють?

Наставник. Тому, що за неслухняність карають.

Дитина. Я зроблю потихеньку, так. що не дізнаються.

Наставник. За вами стежитимуть.

Дитина. Я сховаюся.

Наставник, Вас запитають.

Дитина. А я збрешу.

Наставник. Брехати не слід.

Дитина. Чому не слід брехати?

Наставник. Тому, що це поганий вчинок, і т. д.

Ось неминуче коло. Вийдіть з нього, і дитина перестане вас розуміти. Чи ж неправда, це корисні правила? Мені було б дуже цікаво знати, що можна придумати замість цього діалогу. Самому Локкові, напевне, було б дуже важко це зробити. Пізнання добра і зла, розуміння обов'язку людського - це не справа дитини.

Намагаючись переконати ваших вихованців, що слухня­ність — їх обов'язок, ви приєднуєте до цього уявлюваного переконання силу і погрози або, що ще гірше, улесливість і обіцянки. Отже, притягнені інтересом або примушені силою, вони вдають, що переконані розумом. Вони дуже добре бачать, що слухняність, їм вигідна, а обурення шкідливе, якщо ви помітите те або інше. Але оскільки ви вимагаєте від них тільки того, що їм неприємно, і оскільки завжди важко виконувати чужу волю, то вони потай роблять по-своєму, переконані, що чинять добре, якщо їх неслухняність залишається невідомою, але готові згодитися, що зроби­ли погано, якщо вона буде відкрита, з побоювання ще більшого лиха. Оскільки розуміння обов'язку неприступне їх вікові, то не­ма на світі людини, яка зуміла б зробити його справді зрозумілим для них; але страх покарання, надія на пробачення, набридання, невміння відповідати виривають у них. всі зізнання, які від них вимагаються; і ми гадаємо, що переконали їх, коли насправді тільки набридли їм або залякали їх. Поводьтеся з вашим вихованцем, відповідно до його віку. Насамперед поставте його на належне йому місце і вмійте втримати його на ньому так, щоб він не намагався зійти з нього. Тоді, ще не знаючи, що таке мудрість, він практично здійснить найважливіший урок її. Не наказуйте йому ніколи нічого, абсолютно нічо­го. Не допускайте в нього навіть думки, що ви претендуєте на будь-яку владу над ним. Нехай він знає тільки, що він слабий, а ви дужі, що внаслідок свого і вашого стану вій через необхідність залежить від вас; нехай він знає це, нехай навчиться цього, нехай почуває це; нехай він почуває з раннього віку над своєю гордови­тою головою суворе ярмо, яке природа накладає на людину, важ­ке ярмо необхідності, під яким має згинатися всяка смертна істо­та; нехай він бачить цю необхідність у речах, але ніколи в примхах людей; нехай узда, яка стримує його, буде силою, а не владою. Не забороняйте йому того, від чого він повинен утрима­тися; перешкоджайте йому робити це без пояснень, без мірку­вань; те, що ви дозволяєте йому, дозволяйте за першим його сло­вом, без набридань, без прохань, особливо без умов. Дозволяйте із задоволенням, відмовляйте тільки з неохотою, але нехай усі ваші відмови не будуть скасовані; нехай ніяке набридання не примушує вас вагатися; нехай вимовлене «ні» буде незламною стіною, яку дитина, виснаживши об неї разів п'ять або шість свої сили, не пробуватиме більше повалити.

Ось яким способом ви зробите її терплячою, рівною, покір­ною, смирною, навіть коли вона не дістане бажаного, бо в при­роді людини терпляче зносити необхідність речей, але не про­тидію чужої волі. Слова — більше нема - ось відповідь, проти якої дитина ніколи не обуриться, якщо тільки, не думатиме, що це брехня.

Не давайте вашому вихованцеві-ніяких словесних повчань, бо ній повинен здобувати їх тільки з досвіду; не піддавайте його ні­яким карам, бо він не знає, що таке бути винним; ніколи не змушуйте його просити пробачення, бо він неспроможний вас скри­вдити. Не маючи ніякого морального начала у своїх діях, він не і може зробити нічого, що було б морально поганим і заслуговувало б покарання або догани.

Приймемо за безперечне положення, що перші рухи природи завжди правильні: нема природженої зіпсованості, в серці людсь­кому; в ньому не знайдеться жодного пороку, про який не можна було б сказати, як і звідки він проник у нього. Єдина пристрасть, під природи властива людині, це любов до самого себе, або самолюбство в широкому розумінні. Це самолюбство, саме по собі або щодо нас, добре і корисне; і оскільки воно не має відношення до іншого, то в цьому розумінні, природно, байдуже: воно стає добрим або поганим тільки внаслідок застосування, яке з нього роблять, або відношень, яких йому надають. Тому, варто щоб до­ти, доки керівник самолюбства, тобто розум, це може зародитися, дитина нічого не робила через те, що її бачать або чують, одне слово, нічого не робила щодо інших, а робила б тільки те, чого вимагає від неї природа; у такому випадку вона робитиме тільки добре.

Я не хочу сказати, що вона не спричинить ніякої шкоди, що вона, не поранить себе, не розіб'є, може, цінну річ, якщо та по­трапить їй до рук. Вона, може наробити багато лиха, не роблячи поганого, тому, що поганий вчинок залежить від наміру завдати шкоди, а в неї не буде такого наміру. Якби він з'явився в неї хоч раз, все було б уже втрачене; вона була б поганою, майже безна­дійно.

Отже, початкове виховання має бути суто негативним. Воно полягає не у навчанні чесноти або істини, а в оберіганні серця від пороку і розуму від облуди. Якби ви могли нічого не робити і не давати нічого робити, якби ви могли довести вашого вихо­ванця здоровим і дужим до 12-річного віку так, щоб він не міг відрізнити правої руки від лівої, то з перших ваших уроків очі його розуміння відкрилися б для розуму; без забобон, без зви­чок він не мав би в собі нічого, що могло б протидіяти нашому піклуванню. Незабаром він став би у наших руках наймудрішим із людей; і, почавши з дозвілля, ви зробили б чудо вихо­вання.

Дата добавления: 2015-05-24