Розвиток тіла й органів чуття — основа правильного виховання

Інтерес дитини — основний рушій її навчання

Багато клопочуться пошуками найкращих методів навчання читання, винаходять конторки, карти; перетворюють дитячу кім­нату на друкарську майстерню. Локк пропонує навчати грамоти за допомогою гральних костей. Чи неправда, вдалий винахід, слухати нудно. Є надійніший засіб, ніж усі ці винаходи, про який постійно забувають, — бажання вчитися. Дайте дитині це бажан­ня і киньте всі ваші конторки та кості; всякий метод буде добрий. Безпосередній Інтерес — ось великий рушій, єдиний, який веде правильно й далеко. Еміль дістає іноді від свого батька, від своєї матері, від своїх родичів, від своїх друзів запрошувальні за­писочки на обід, на прогулянку, на екскурсію в човні, на яке-небудь громадське свято. Ці записочки короткі, ясні, виразні, чіт­ко написані. Треба знайти кого-небудь, хто б їх прочитав йому; і цей хто-небудь не завжди буває в наявності в даний момент або платить дитині відмовою за нелюб'язність, виявлену нею напере­додні. Отже, нагода, момент втрачаються. Нарешті, хто-небудь читає записку, але вже пізно. Ах, якби вміти прочитати її самому. Надходять інші записки: вони такі коротенькі. Предмет такий цікавий. Дитина намагається розбирати їх; іноді знаходить при цьому допомогу, іноді зустрічає відмову. Вона напружує силі, розбирає, нарешті, половину записки: запрошують завтра їсти добру сметанку... Але хто і де — невідомо... Скільки зусиль при­кладається, щоб прочитати решту! Не думаю, щоб Еміль потре­бував конторки. Чи говорити тепер про навчання письма? Ні, ме­ні сором бавитися такими дурницями в трактаті про виховання.

Додам одне зауваження, в якому полягає важливе правило; звичайно досягають дуже правильно і дуже швидко того, чого зо­всім не квапляться досягти. Я майже впевнений, що Еміль до де­сяти років швидко читатиме й писатиме саме тому, що для мене зовсім не важливо, щоб він навчився цього раніше п'ятнадцяти років; але, на мою думку, краще йому зовсім не навчитися чита­ти, ніж набувати цього знання ціною всього, що робить його ко­рисним.

Оскільки перші природні рухи людини мають за мету позмагатися з усім навколишнім і випробувати в кожній речі, яку він помічає, всі чуттєві властивості, що можуть мати відношення до неї, то перші заняття дитини становлять рід експериментальної фізики, яка стосується її самозбереження.

Доки її ніжні та гнучкі органи можуть пристосовуватися до тіл, на які вони повинні діяти; доки її чуття, ще не перекручені, не знають ілюзії, треба привчати ті й другі до функцій, які їм вла­стиві; треба вчитися пізнавати чуттєві відношення, які існують між речами і нами. Оскільки все, що входить у людське мислен­ня, проникає туди за допомогою чуттів, то перший розум людини є чуттєвий розум; він, власне, і є основою розуму інтелектуаль­ного; наші перші вчителі філософії —наші ноги, наші руки, наші очі. Замінювати все це книгами не значить вчити нас міркува­ти— це значить вчити нас користуватися чужим розумом; це значить вчити нас багато чому вірити і ніколи нічого не знати.

Щоб займатися яким-небудь мистецтвом, треба насамперед мати відповідні знаряддя, а щоб мати можливість з користю ви­користовувати ці знаряддя, треба зробити їх такими міцними, щоб вони могли витримати вживання. Щоб навчитися мислити, треба, отже, вправляти наші члени, наші почуття, наші органи, які є знаряддями нашого розуму; а щоб здобути всю можливу ко­ристь із цих знарядь, потрібно, щоб тіло, яке їх дає, було дужим і здоровим. Отже, справжній розум людини зовсім не утворюється незалежно від тіла; навпаки, добра конституція тіла робить опе­рації розуму легкими і правильними.

Будемо завжди озброювати людину проти непередбачених випадковостей, Нехай Еміль бігає ранками босий, у будь-яку пору року, по кімнаті, по сходах, по садку; я не тільки не лаятиму його за це, але наслідуватиму його; намагатимусь тільки усунути скло. Я скоро говоритиму про ручні роботи й ігри. Взагалі ж, не­хай він вчиться робити всі рухи, які сприяють тілесним еволюціям, приймати в усякому положенні зручну й сталу позу; нехай він уміє стрибати в довжину і вгору, вилізати на дерево, перелазити через стіну: нехай він завжди знаходить рівновагу. Нехай усі його рухи, жести будуть погоджені з законами рівноваги задовго до того, як статика пояснить їх йому. З того, як його нога стає на зе­млю, а тіло спирається на ногу, він повинен почувати, добре чи погано він тримається. Впевненому положенню тіла завжди властива грація, і найтвердіші пози одночасно є і найкрасивішими.

Якщо дотик зосереджує свою діяльність навколо людини, то зір сягає за її межі, через що ця діяльність і стає облудною: одним поглядом людина охоплює половину свого обрію. Серед цієї без­лічі одночасних відчуттів та суджень, які вони викликають, чи можна не помилитися хоча б щодо деяких? Отже, зір з усіх на­ших чуттів найбільш облудний саме тому, що він далі за всі сягає і його операції, далеко випереджаючи всі інші, занадто швидкі і великі, щоб бути виправленими ними. Мало того, самі ілюзії перспективи необхідні нам для того, щоб пізнавати простір і порів­нювати його частини. Без хибних видимостей ми нічого не роз­глянули б удалечині, без градацій величини і світла ми не змогли б визначити відстань, або, точніше, її не існувало б для нас.

Тому тут треба застосовувати метод, протилежний попере­дньому: не спрощувати відчуття, а подвоювати його, перевіряти його кожного разу іншим, підпорядковувати орган зору органові дотику, і, так би мовити, обмежувати навальність першого чуття важкою рівною ходою другого. Оскільки ми не додержуємося ці­єї практики, то наші виміри на око дуже неточні. Ми не маємо такої точності окоміру, щоб судити про висоти, довжини, глиби­ни, відстані; а доказом того, що все це залежить не від вад чуття, а від його вживання, може бути той факт, що інженери, землемі­ри, архітектори, мулярі, живописці мають взагалі більш точний окомір, ніж ми, і набагато правильніше визначають величини, відстані, бо завдяки своєму ремеслу набувають досвіду, який ми нехтуємо і який дає їм можливість усувати двозначність кута зо­ру за допомогою уявлюваних явищ, що супроводять його і точ­ніше визначають в їх очах відношення обох причин цього кута.

Від дітей легко домогтися всього, що надає руху тілу, не зв'язуючи його. Є тисячі способів зацікавити їх у вимірюванні, визначенні, обчисленні відстаней. Ось дуже високе вишневе дерево; як нам дістати з нього вишень? Чи придатна для цього драбина з клуні? Ось дуже широкий струмок, як нам перейти йо­го? Чи дістане до того берега яка-небудь з дощок, що лежать на подвір'ї? Якби нам забагнулося з вікна ловити рибу в замковому рові, скільки брасів повинна була б мати наша вудочка? Мені б хотілося повісити гойдалку між двома деревами, чи вистачить для цього мотузка в два туази завдовжки? Мені сказали, що наша кімната в другому будинку займає двадцять п'ять квадратних фу­тів; як ви гадаєте, чи придатна вона для нас? Чи більша вона за цю? Ми дуже зголодніли, ось два села; до якого ми дійдемо ра­ніше, щоб пообідати, і т. д.

Дата добавления: 2015-05-24