Визначити мету та показники для спостереження за навчальним заняттям 1 страница

84.

80.

76.

74.

68.

65.

64.

63.

59.

57.

56.

54.

55.Функції та структура інформаційних потоків

Функції інформаційного потоку – зовнішній прояв властивостей інформації, яка знаходиться в динаміці (потоці).

- Інформуюча – служить засобом інформування про стан системи і оточуючого середовища.

- Управлінська – інформаційні потоки забезпечують: прогнозування, планування, облік, контроль, організацію, регулювання, координацію.

- Інтегративна – забезпечує зв'язок між окремими елементами системи та їх обєднання в досягнені цілей, взаємодію системи з іншими організаціями, установами.

- Комунікативна – забезпечує обмін інформації між суб’єктами управ. Учасником НВД, працівниками вище стоячих органів освіти, батьками, громадськістю…

- Прогностична – забезпечують можливість визначати подальші перспективи розвитку системи на основі інформації про тенденції суспільного, економічного, стану освіти та педагогічної освіти.

Структура інформаційного потоку: Джерело – канал зв’язку – користувач

Суб’єкт – суб’єктна взаємодія, першою і останньою є людина

58.Інформаційна культура керівника закладу освіти

Інформаційна культура- це сукупність правил поводження людини в інф с-ві,це критерії рівня розумінняі сприйняття світу,адекватне визначення людиною свого місця в ньому.

Вперше поняття «інформаційна грамотність» було введено в 1977 році в США і використано в національній програмі вищої освіти. Асоціація Американських бібліотек інформаційно грамотною людиною назвала особистість, яка здатна розвивати, розміщувати, оцінити інформацію і найбільш ефективно її використати.

Інформаційна культура налічує тисячоліття. Початком її історії логічно визнати момент зміни формального відношення до сигналу ситуації, властивого тваринному світові, на змістовне, властиве винятково людині. Обмін змістовними одиницями став основою розвитку мови. До появи писемності становлення мови викликало до життя гаму вербальних методик, породило культуру звернення зі сенсом і текстом. Письмовий етап концентрувався навколо тексту, який містив у собі всю різноманітність усної інформаційної культури.

Інформаційну культуру людства в різні часи зворушували інформаційні кризи. Одна з найзначніших інформаційних криз призвела до появи писемності. Усні методики збереження знань не забезпечували повної цілісності обсягів інформації, тому фіксація інформації на матеріальному носієві породила новий період інформаційної культури — документальний. До її складу ввійшла культура спілкування з документами: культура витягу фіксованого знання, культура кодування і фіксації інформації; культура документографічного пошуку. Оперування інформацією стало легшим, зазнав змін образ мислення, але усні форми інформаційної культури не тільки не втратили свого значення, а й збагатилися системою взаємозв'язків з письмовими.

Чергову інформаційну кризу викликали до життя комп'ютерні технології, що модифікували носії інформації та автоматизували деякі інформаційні процеси.

Сучасна інформаційна культура зібрала в собі всі свої попередні форми та з'єднала їх в єдиний засіб.

До критеріїв інформаційної культури людини відносяться:

· уміння адекватно формулювати свою потребу в інформації;

· ефективно здійснювати пошук потрібної інформації у всій сукупності інформаційних ресурсів;

· переробляти інформацію та створювати якісно нову;

· провадити індивідуальні інформаційно-пошукові системи;

· адекватно відбирати й оцінювати інформацію;

· здібність до інформаційного спілкування та комп'ютерну грамотність.

Рівні реалізації інформаційної культури людини включають до себе:

1. когнітивний рівень – знання й уміння;

2. емоційно-ціннісний – установки, оцінки, стосунки;

3. поведінковий – реальна та потенційна поведінка.

Інформаційна культура директора і педагога пов'язана з оволодінням ними електронно-комунікативними системами, засобами і технологіями освіти населення, на зчання школярів, пошуку інформації. Її розглядають на трьох рівнях.

На інформологічно-методологічному рівні передбачається знання наукових основ інфоноосферної дукології (інтегративна міждисциплінарна галузь, зчення про освітні процеси і системи в інформаційному суспільстві, про циркуляцію освітньої інформації в інфоноосфері, про інформаційну картину світу і безперервну освіту людини) та інформаційної педагогіки, а також педагогічної інформатики; розуміння ролі соціально-економічних, науково-технічних, психолого-педагогічних і фізіолого-медичних факторів використання електронно-комунікативних системам,
засобів, технологій освіти; порівняльний аналіз науково обрунтованих моделей інформатизації школи в країні і за рубежем.

Н а теоретичному рівні потрібно знання дидактичних принципів комп'ютерно-інформаційного навчання, закономірностей функціонування інформаційного середовища на знання, питань логічної побудови курсів основ інформаційного моделювання.

Н а приходному рівні потрібно формування понять, знань, умінь і навичок у галузі електронно-ко-
мунікативних засобів, систем і технологій навчання, освоєння нових інформаційних технологій навчання.

Поняття інформаційної грамотності містить у собі такі компоненти:

- знання системи послуг для одержання поточноїі ретроспектизної інформаціїі регулярне звертання до неї, наприклад, до реферативного журналу "Інформатика", до світової мережі їнтернет;

- здатність оцінити цінність, ефективність і надійність інформації, отриманої з різних джерел, для задоволення різних інформаційних потреб;

- володіння основними навичками придбання інформації в автоматизованих системах і збереження власної інформації.

60. Документи як носіїі інформації. Організація роботи з документами.

Слово «організація» походить від латинського «організм», тобто з'єднання частин в одне ціле та їх упорядкування.

Поняття «документ» визначається як засіб закріплення різним способом на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і мисленнєвої діяльності людини.

Документ як носій інформації має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим та оформленим, повинен містити конкретні та реальні пропозиції та вказівки. обов'язковими для документа є не тільки послідовність реквізитів, а й цілісність змісту, чіткість викладу, структурна організація, завершеність.

При складанні тексту необхідно дотримуватись таких вимог:

- Текст документа є достовірним тоді, коли в ньому факти відображають справжній стан справ;

- Точність тексту документа надає те, що в ньому не допускається подвійне тлумачення слів і висловів;

- Повним називають такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи;

- Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові звороти, надмірно довгі, несуттєві міркування;

- Переконливим можна вважати той текст, який призвів до прийняття адресатом пропозицій або виконання наказів, прохань, викладених у документі;

- Інформативність тобто їх здатність задовольнити інформаційні потреби користувача.

Інформативність забезпечується такими властивостями документа: достатня кількість нової для користувача інформації, відсутність або незначна кількість надлишкової інформації, повнота і точність відображення об'єкта, що описується, доступність його для сприйняття.

При підготовці тексту документа слід дотримуватися таких правил:

1. Правильно й у певній послідовності розміщувати реквізити документа.
2. Текст викладати від третьої особи.
3. Не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів та синтаксичних конструкцій.
4. Вживати стійкі сполучення типу:

Відповідно до…

У зв'язку з…

З метою… і т.д.

1. Вживати прямий порядок слів у реченнях.
2. Вживати інфінітивні конструкції.
3. У розпорядчих документах треба вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу.
4. Надавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості.

Документи класифікують за різними ознаками. Б.М.Андрушків та О.Є.Кузьмін пропонують таку класифікацію документів:

за змістом: - адміністративні;

- планові;

- облікові;

- фінансові;

- технічні тощо;

за складністю: - прості;

- складні;

за призначенням: - індивідуальні;

- типові;

за місцем в управлінні: - службово – інформаційні;

- розпорядчі;

- спеціальні.

Кібернетика ділить документи на дві групи: первинні та вторинні.

Первинний документ – документ, який містить переважно нові дані або нове осмислення відомих ідей та фактів.

Вторинний документ – документ, отриманий в результаті аналітико – синтетичної і логічної переробки інформації, яка містилась у первинному документі.

Процес пов'язаний зі складанням документів, їх обробкою, проходженням, зберіганням називають діловодством.

Науковці визначають такі функції діловодства:

- попередній розгляд й облік документів;

- контроль виконання;

- удосконалення документообігу;

- експедиційна обробка та транспортування документів.

3 основні форми роботи з документами:

- централізована, коли вся документація скеровується в єдиний центр організації;

- децентралізована, при якій документи надходять за призначенням у відділи, підрозділи тощо;

- змішана, за якої частину операцій у роботі з документами бере на себе канцелярія, а решту операцій виконують у структурних підрозділах.

Процес руху документів від джерела їх виникнення до кінцевого користувача називають документообігом. Він пов'язаний із реалізацією функцій управління.

Вся документація установи ділиться на три документопотоки:

1. вхідні документи;
2. вихідні документи;
3. внутрішні документи.

61. принципи інф. забез. ділять на дві групи: -Методологічні - Організаційні

Методологічні: Принцип системності (передбачає розгляд закладу як цілісно-множину частину необхідність виявляти взаємозалежність особливості інформаційного обліку між частинами в цілісному утворенні бачити її взаємозв’язок із зовнішнім середовищем). Принцип науковості (забезпечує врахування об’єктивних закономірностей розвитку нав.-вих. Процесу використання наукових досліджень, новітні технології роботи з інформацією). Принцип конкретності (вимагає виявлення найсуттєвіших елементів в інформаційних потоках, які відповідали особливості конкретного закладу). Принцип соціально-економічної детермінованості (виходять з наявності об’єктивних причиних зв’язків явищ закономірностей обумовленості одного явища іншим). Принцип комплектності (зумовлює поєднання зовнішньої та внутрішньої, прямої та зворотньої інформації).

Організаційні принципи: Принцип відкритості (передбачає можливість вдосконалення системи інформаційних засобів елективність (вибір) та динамічність щодо її корекції доступність до інформації всіх суб’єктів управління). Принцип правової пріоритетності та законості (забезпечує узгодженість інформаційних даних у чиний законод. України в питаннях освіти, охорони праці,прав дитини,прав людини тощо.) Принцип міри (гармонізує систему інформаційного забезпечення її структуру, механізм). Принцип інформаційної достатності (спрямований на задов..інф.потреб всіх суб’єктів управління). Принцип зворотного зв’язку (допомагає забезпечити керівників зворотною інформацією). Принцип диференційованості інфор.потоків (здійснюється за цілями та суб’єктами управл.)

62.Розпорядчі документи, їх структура та вимоги до складання.

Розпорядчі документи укладаються відповідно до нормативно – правових актів. Найпоширенішим видом розпорядчих документів є накази, які застосовуються у сфері управління.

Наказ – це офіційний документ, в якому викладається розпорядження, постанова керівника установи, підприємства, організації і т. ін..

За призначенням розрізняють накази із загальних та кадрових питань, нормативні накази (про розподіл обов'язків, правила внутрішнього розпорядку).

Текст наказу складається з констатуючої і розпорядчої частин. Констатуюча містить вступ(зазначається причина видання наказу), доведення (переказуються головні факти), висновок (викладається мета видання наказу).

Другу частину позначають словами «НАКАЗУЮ». Вона складається з пунктів, кожен з яких містить кілька частин: дія, строк виконання, відповідальний за виконання. В останньому пункті розпорядчої частини наказу зазначають осіб, яким доручається контроль за його виконанням.

У наказах, що видаються на виконання ухвал вищих органів, часто не подають констатуючої частини. Замість цього посилаються на номер, дату і найменування нормативного або розпорядчого документа.

Наказ підписує перший керівник установи. Право підпису наказу він може надавати своєму заступнику в межах його компетенції.

Витяг з наказу. Витяг – копія частини оригіналу документа. Витяг з наказу містить фактично ті ж реквізити, що й наказ. До витягу вноситься тільки розпорядча частина тексту, яка необхідна для практичної роботи. Констатуючу частину відтворюють повністю.

Вказівка – розпорядчий документ, який видається ширшим колом посадових осіб, ніж наказ, і охоплює в основному питання організаційно – методичного, оперативного характеру, що пов'язані з виконанням наказів, інструкцій та інших актів установи чи її вищих органів. Вказівки даються для розв'язання поточних організаційних питань, а також доведення нормативних матеріалів до безпосередніх виконавців.

Ухвала – розпорядчий документ, під яким розуміють правовий акт, що приймається місцевими Радами народних депутатів або виконкомами в колегіальному порядку для розв'язання найважливіших питань та компетенцій. Ухвалами також називаються спільні акти, що видаються кількома неоднорідними організаціями.

Розпорядження – акт управління владного характеру, виданий посадовою особою чи державним органом у межах наданої компетенції. Розпорядження містять певне коло питань і діють протягом зазначеного строку.

Рішення – розпорядчий документ, який є правовим актом діяльності колегій міністерств, відомств, наукових, методичних рад тощо. Його текст складається з двох пов'язаних частин: констатуючої та розпорядчої. Констатуюча покликана пояснити, чим викликане те чи інше рішення. Розпорядча частина має бути чіткою, конкретною, не суперечити змістові раніше виданих розпорядчих документів, не допускати різного тлумачення.

66. Критерії оцінки якості документування.

Принцип документування	Документація
Процес – фіксація, передавання, зберігання документів	Система – комплекс взаємопов'язаних документацій них систем і підсистем
доцільність	Відсутність можливості використання бездокументаційних каналів зв'язків	Відповідність процедурам реалізації управління і відсутність надлишкової інформації
достовірність	Достовірність вихідної інформації та відсутність помилок	об'єктивність відображення фактів, чітка термінологія
повнота	Достовірність інформації для прийняття рішень	Відповідність чинним уніфікованим системам, стандартам
правомірність	Відповідність чинному законодавству, правильність оформлення	Теж саме
системність	Комплексність раціоналізації документообігу	Поєднання уніфікованих стандартних систем і підсистем у галузевому, функціональному і територіальному розрізах
технологічність	Пристосованість форм документів для машинної обробки на робочому місці	Пристосованість уніфікованих систем до автоматизованої обробки
оперативність	Мінімальне пролежування документа	Адаптивність, рухливість документацій них систем і підсистем

67. критерії ефективності системи інформаційного забезпечення управління.

- наявність систематизованого захисту інформації

- відповідність змісту інформації цілям і змісту управління

- наявність чітко визначених об’єктів зворотного зв’язку та своєчасне надходження зворотної інформації.

- цілеспрямоване формування інформаційних потоків.

- комплексність використання методів збору інформації.

- раціональні витрати бюджету робочого часу з суб’єктами управління при досягненні максимально важливих для конкрет. умов розул.

69. Принципи вироблення управлінських рішень

Організаційна структура управління має бути побудована таким чином, щоб забезпечувати на кожному рівні управління можливість своєчасного прийняття необхідних рішень. Передумовами їх вироблення можна назвати такі:

а) контроль за виконанням завдань (тут погляд у майбутнє відсутній);

б) екстраполяція минулого в майбутнє;

в) передбачення змін (зміни можуть виникати раптово, але не так, щоб не можна було передбачити тенденції змін і реакцію на них).

Проте в сучасних умовах переважає прийняття гнучких термінових рішень, коли зміни неможливо передбачити.

Крім того, при підготовці та прийнятті рішень необхідно враховувати новизну, складність, динаміку і передбаченість багатьох явищ, які характеризують політичну, економічну, соціальну, ринкову та інші сфери діяльності.

Головною передумовою результативного управління є всебічний аналіз діяльності підприємства. Рішення, які приймаються, можуть класифікуватися за різними ознаками: за змістом, ступенем складності, формою, ступенем автоматизації-та ін.

Як правило, для успішного здійснення процесу прийняття управлінських рішень менеджеру необхідно пройти вісім основних його стадій

загальним для кожного об'єкта управління є забезпечення принципу ефективності управління. Кількісний бік ефективності управління може бути виражений шляхом зіставлення результатів діяльності об'єкта управління з витратами, якісний бік - ступенем оптимальності управління. Принцип ефективності стосується всього управління, але особливо велика його роль у підготовці управлінських рішень. Оптимальність як одна зі сторін принципу ефективності практично відображається в оптимізації управлінських рішень, у розробці таких варіантів рішень, які при їх оцінці згідно з прийнятим критерієм є найвигіднішими.

Принцип науковості управління обумовлює наукове обґрунтування управлінських рішень. Науковість управління полягає в тому, що кожний орган управління, кожний керівник при виконанні своїх обов'язків з організації взаємодії окремих частин об'єкта управління повинен виходити з наукових основ управління і визначених об'єктивних тенденцій та залежностей.

Принцип науковості, як методологічне положення розробки проектів управлінських рішень, виявляється також і в об'єктивності підходу до обґрунтування заходів, що передбачаються рішенням. Здійснення об'єктивного підходу вимагає дотримання низки вимог, насамперед до кваліфікації осіб, зайнятих розробкою рішень, рівня їх знань і розуміння об'єктивних закономірностей функціонування об'єкта, для якого готується рішення.

Принцип добору кадрів управління має бути завжди визначальним на кожному підприємстві. Його дотримання дає можливість забезпечити кожне робоче місце апарату управління кваліфікованими, ініціативними, добросовісними і дисциплінованими працівниками. Добір працівників за їх професійними і моральними якостями в кожній організації здійснює відповідний підрозділ, який, крім цього, веде облік кадрів і займається підвищенням їх кваліфікації. При прийнятті на роботу важливо використовувати систему тестів, а на відповідальні місця добирати відповідні кандидатури в університетах та інших навчальних установах. Слід підкреслити необхідність проведення систематичної виховної роботи з молодими фахівцями, виховання в них патріотизму щодо своєї організації.

Найбільш визначним принципом управління є оптимальний розподіл функціональних обов'язків апарату управління. Необхідність його використання визначено наявністю різних функцій управління і необхідністю розподілу праці. Основою розподілу обов'язків є організаційна структура управління, в якій визначаються структурні підрозділи об'єкта управління і зв'язок між ними. Організаційна структура управління забезпечує розподіл функціональних обов'язків між структурними підрозділами, які потім деталізуються між його працівниками.

Принцип єдиноначальності і колегіальності управління доповнює попередній. Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні колективного обговорення важливих проблем та єдиноначальності в ухваленні рішень і відповідальності. Колегіальність управління передбачає обговорення проектів важливих рішень на колегіях міністерств і державних комітетів, правліннях Національного банку України, комерційних банків, загальних зборах акціонерів тощо. Єдиноначальність полягає в одноосібному розпорядженні керівника організації, яке визначається в його наказах і розпорядженнях і є обов'язковим для виконання всіма працівниками організації.

Слід звернути увагу на важливість дотримання принципу індивідуальної відповідальності за доручену справу і кожне конкретне рішення. Колегіальне обговорення проблем не повинно перетворюватися на колективну відповідальність. Передова практика свідчить, що найбільшою мірою індивідуальна відповідальність досягається в організаціях, у яких обов'язки кожного працівника апарату управління визначаються посадовими інструкціями. Але при цьому слід зазначити, що в сучасних умовах вони не отримали широкого розповсюдження, що знижує ефективність управлінського рішення.

Разом з цим слід здійснювати принцип використання ініціативи і досвіду працівників. Заохочення ініціативи працівників є резервом підвищення ефективності діяльності об'єкта управління. Таке заохочення може виявлятися в різних формах. Однією із найпоширеніших форм є матеріальне заохочення у вигляді спеціальних платежів за винаходи і раціоналізаторські пропозиції працюючих, які покращують умови виробництва або ведуть до збереження ресурсів. Практикуються також видача грошових премій і цінних подарунків, надання пільгових путівок у профілакторії та різні місця відпочинку, а також інші пільги. Не менш цінним є використання досвіду працівників високої кваліфікації для вдосконалення процесу діяльності робочих місць, підвищення кваліфікації молодих кадрів.

Важливу роль у діяльності об'єкта управління відіграє принцип конкретності й оперативності керівництва. Конкретність полягає в тому, що кожне управлінське рішення має чітко визначати конкретні заходи і дії, терміни їх виконання, очікувані результати й осіб, відповідальних за виконання. Оперативність керівництва передбачає своєчасність ухвалення рішення, бо навіть правильне рішення, прийняте із запізненням, може призвести до втрат.

Принцип урахування інтересів держави і регіонів випливає з попередніх принципів. При розробці кожного рішення слід виходити з інтересів об'єкта управління, а результати й наслідки цього рішення необхідно узгоджувати з державними інтересами. І якщо наслідки здійснення рішення негативно впливають на державний інтерес, потрібно шукати новий варіант рішення, яке б задовольняло інтереси держави й об'єкта управління. Кожний об'єкт управління розташований у певному регіоні країни. Деякі організації мають підрозділи в інших регіонах. Тому наслідки рішень слід аналізувати з позицій відповідних регіонів і погоджувати з регіональними інтересами.

70.Перешкоди на шляху до повної інформованості керівників

71. Збір та обробка матеріалу

Щоб робота була повноцінною, необхідно зібрати максимальну інформацію, яка буде сприяти всебічному розкриттю теми. Перш за все потрібно використати опубліковані письмові джерела інформації - наукові монографії, спеціальні статті, енциклопедії, довідники, спеціальні (галузеві) словники. Шукаючи необхідну інформацію, необхідно спочатку створити список термінів-понять, у словникових визначеннях яких може міститися якась цінна інформація, а потім, читаючи ці визначення, потрібно робити необхідні виписки, паспортизуючи їх та вказуючи сторінки видань. Способи фіксації та систематизації відомостей, отриманих з цих джерел, - конспектування (реферування), картографування, ксерокопіювання та помітки. Крім письмових джерел доцільно використовувати й усні (усно-писемні), до яких відносять опитування, інтерв'ю, анкети, тести.

Одним із найбільш надійних джерел інформації є складений власноручно банк даних.

Після збору інформації можна приступити до обробки матеріалу.

Первинна обробка матеріалу заснована на попередньому аналізі явища, проблеми і установлення їх зв'язків з різними сторонами та явищами суспільної дійсності. Вторинна обробка заснована на аналізі основних зібраних матеріалів.

Крім того, важливо встановити зв'язки між окремими частинами одного і того ж явища, їх взаємозалежність, теоретичне і практичне значення цих зв'язків.

Наступний етап обробки - класифікація, тобто розподіл, логічна систематизація явищ за класами, розрядами, групами, типами на основі їх подібних і різних ознак.

Вироблення авторської позиції, тобто головної основоположної ідеї, - це визначення провідного орієнтира для всіх інших положень, роздумів, оцінок.

Перш ніж оцінювати, рекомендувати, потрібно щось констатувати, тобто встановити факт, наявність чого-небудь і повідомити про це. Констатація факту повинна складатися із одного або декількох речень.

Аналітичні компоненти змісту - це спостереження та роздуми, засновані на логічному аналізі та синтезі. Тут буде доречним поділ об'єкта на частини та визначення їх значущості; встановлення зв'язків з іншими явищами; порівняння з іншими явищами; протиставлення явищ; підведення слів-термінів, які позначають явище, до якогось родового поняття; узагальнення різних явищ; визначення ознак явищ; формування поняття про них.

Оцінні змістові компоненти - це судження про важливість явища, його переваги та недоліки, труднощі, особливості, можливості практичного використання, ступені перспективності.

72.Вимоги до управлінських рішень

Перша вимога зобов'язує керівників дотримуватися чинного законодавства і затверджених засновниками (акціонерами) положень статутних документів компанії. Дії УР та його результати не повинні виходити за рамки правового поля.

Друга вимога може бути виконана за чіткого розподілу функцій управління за допомогою розробки посадових інструкцій для конкретної посади і конкретного підрозділу. Кожний керівник повинен знати своє посадове поле.

Третя вимога реалізується за умови зазначення в тексті УР ясної і зрозумілої мети, заради якої розробляється і реалізується УР, а також переліком конкретних виконавців з необхідними відомостями про них, такими як найменування підрозділу, посади тощо. У тексті УР або в додатку до нього вказуються засоби, необхідні для його виконання.

Четверта вимога стосується організаційно-правового боку оформлення УР. Основні форми У Р (наказ, розпорядження, акт та ін.) складаються й заповнюються відповідно до загальних вимог до документів і служб забезпечення документації.

П'ята вимога ґрунтується на тому, що найбільшим запитом користуються очікувані і своєчасні УР. Ті, що надійшли або розроблені зарано, можуть загубитися або стати помилковими зважаючи на зміну обставин. Рішення, що запізно надійшли, можуть бути вже і непотрібними. Цю вимогу досить важко виконати.

Шоста вимога має технічний характер. Іноді керівники забувають про аналогічні, попередні УР. Нове УР може вступити в конфлікт зі старим. У цьому випадку керівник повинен вести облік УР і усувати можливу неузгодженість між ними. Якщо така неузгодженість є, то одне з рішень необхідно відмінити.

Дата добавления: 2015-05-07