Характерні риси та періодизація культури Стародавньої Греції

Тема 1.5. Антична культура

1. Характерні риси та періодизація культури Стародавньої Греції.

2. Класичний період розвитку культури Древньої Греції.

3. Культура епохи еллінізму.

4. Культура Стародавнього Риму.

5. Криза античної культури. Виникнення християнства.

Під античністю (від лат. antiquus – стародавній, древній) в історії культури розуміється особливий тип культури, цілісне утворення, що охоплює історичні форми суспільної самосвідомості грецької і римської традицій. Незважаючи на близькість цих культурних феноменів і певну наступність, їх ставлення до культурних цінностей, світорозуміння, уся система ідеологічних установок були різні. Тому таке об’єднання грецької і римської культур досить умовне.

Головним критерієм тут постає протиставлення «Схід – Захід», котре численні автори відносять ще до часів античності. Вважається, що під Заходом звичайно розуміють культури тих народів, що успадкували основоположні принципи соціальних і інтелектуальних форм, які проявилися в житті Стародавньої Греції та Риму.

На думку ж інших авторів, поділ на «Схід – Захід» періоду античності не має підстав. Стародавня Греція не була частиною Заходу, вона була нерозривно пов’язана з культурною системою Сходу. Самі елліни усвідомлювали молодість своєї цивілізації, шанували Схід як країну мудрості, вважали себе учнями. Грецький духовний світ виростав і самовизначався у взаємодії і розмежуванні зі Сходом.

Основні параметри античної культури заклала і виразила з найбільшою силою і повнотою Стародавня Греція (Еллада). В історії культури Древньої Греції виділяються такі періоди:

1.Егейський або крито-мікенський – XX–XII ст. до н.е.

2.Гомерівський (дорійського завоювання, «темних віків») – XI–IХ ст. до н.е.

3.Архаїчний – VIII–VI ст. до н.е.

4.Класичний – V–IV ст. до н.е.

5.Елліністичний – IV–I ст. до н.е.

Крито-мікенський період історії зберігся в пам’яті самих стародавніх греків у вигляді міфів і епосу. Завдяки успіхам археології дослідники добували з-під казкової оболонки зерна історії. Оскільки перші археологічні знахідки пам’ятників егейської культури були зроблені на Криті й у Мікенах, цей період був названий крито-мікенським.

У III тися­­чоріччі до н.е. на островах Егейського моря й на материковій Греції ви­­никла розвинена цивілізація. Її характерними рисами було існування специфічних державних утворень, що одержали назву палацевих цент­рів. Палаци були осередком військово-політичного, економічного, релі­гійного життя.

«Палацева» культура характеризується наявністю цент­ра­лізованої бюрократичної системи, жрецького стану, функції вер­хов­ного жерця виконував цар (ванака). Їй властива хтонічна релігій­ність (культ землі і родючості). У II тис. до н.е. відбувається заселення Балкан­сько­го півострова, островів Егейського моря й узбережжя Малої Азії най­­дав­нішими грецькими племенами – ахейцями, котрі частково зруй­нували більш ранні поселення догрецького населення (загальна назва «пелазги»), частково асимілювали їх. У числі «народів моря» ахейці на­па­дали на Єгипет. Останнім великим військовим заходом ахейців була оспівана Гомером Троянська війна. Крито-мікенська цивілізація мала тісні зв’язки з деспотичними державами Сходу і за своїм типом була їм по­­­дібна.

Гомерівський період (названий так тому, що за переказом саме в цей час жив Гомер) пов’язаний з переселенням у XII ст. до н.е. численних грецьких дорійських племен, котрі переживали розклад первісного ладу, з півночі Балканського півострова на південь. Їхній перемозі над більш розвиненими в соціальному відношенні державами сприяло те, що вони володіли залізною зброєю, на відміну від ахейців, котрі знали лише бронзу. Залишки ахейського населення частково збереглися в Аттиці, але більшість їх перебралася на егейське узбережжя Малої Азії. Тому малоазійські греки, зберігши елементи крито-мікенської культури, вия­вилися найбільш розвинутими в соціальних і культурних від­ношеннях у наступних поколіннях. Балканська Греція і прилеглі острови дегра­дували в соціальному відношенні. Дорійське завоювання призвело до повернення родових відносин. Фактично народження грецької циві­лізації відбувалося в 2 етапи:

– культуротворчий рух першого, мікен­ського періоду, завершився катастрофою, але послужив основою для більш стрімкого й успішного розвитку на другому етапі, у вік архаї­ки.

У VIII–VI ст. до н.е. відбувається формування в найбільш чистому і вираженому варіанті власне античної цивілізації, що досягла свого розквіту в класичний період. Перші контури нової етнокультурної єд­ності греків виявляються вже наприкінці гомерівських часів; потім в архаїчну епоху –затвердження практично повсюди нового, античного рабовласницького принципу, одночасно з ростом економічних, полі­тич­них і культурних зв’язків між грецькими містами і відтворенням, в умовах цивілізації, древньої етнокультурної єдності грецького народу.

Різноманіття факторів культурного розвитку, раннє осмислення греками своєї історичної винятковості призвело до появи усвідомленої опозиції еллінства і варварства, що була й етнічною, і соціальною.

Значну роль у переході грецького народу на античний шлях розвитку зіграла «велика грецька колонізація» VIII–VI ст. до н.е. Колонізація розрядила соціальну обстановку в Греції, давши відтік надлишковому аграрному населенню на незасвоєні (за уявленням греків) заморські землі. Вона дала могутній імпульс заняттям торгівлею, ремеслами, товарними видами сільського господарства, зв’язавши ланцюгом більш-менш взаємовигідних еконо­мічних відносин метрополії і колонії, грецькі міста і варварську округу. Вели­ка колонізація стала першим етапом загального наступу античності на світ навколишніх варварів.

Дата добавления: 2015-05-09