Та окремі доручення слідчого

Взаємодія слідчого з органом дізнання. Доручення

Взаємодія слідчого з органом дізнання — це основана на вимогах закону, узгоджена за цілями, місцем, часом діяльність незалежних суб'єктів кримінального процесу (слідчого та органу дізнання), спря­мована на вирішення завдань розслідування злочинів.

Слідчий і орган дізнання діють у межах своєї компетенції. Єдині цілі досягаються узгодженими діями цих суб'єктів із використанням притаманних для кожного із них методів і засобів. Мета узгодженої діяльності слідчого та органу дізнання, як її бажаний результат, є спільною для цих органів, бо за наявності різних цілей буде неможли­вим сам факт узгодженості дій.

Форми взаємодії слідчого з органом дізнання можуть бути як про­цесуальні, так і непроцесуальні.

Процесуальними формами взаємодії слідчого з органом дізнання є:

1) виконання органом дізнання слідчих дій та оперативно-розшу­кових заходів за дорученням слідчого. Згідно з ч. 3 ст. 114 КПК слід­чий у справах, які він розслідує, має право давати органам дізнання доручення і вказівки про проведення окремих розшукових і слідчих дій. Вони є обов'язковими для органу дізнання. Доручення і вказівки слідчого надсилаються начальнику органу дізнання у письмовій фор­мі у вигляді листа або постанови, де повинні бути чітко сформульовані питання, які належить з'ясувати, і викладена інформація, що необ­хідна для виконання доручення. Строк виконання доручення, як пра­вило, не повинен перевищувати 10 діб. Якщо за цей час виконати його неможливо, то слідчий і орган дізнання визначають окремий строк з урахуванням конкретних обставин справи.

Для розкриття і розслідування тяжких, багатоепізодних злочинів, коли це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і опера­тивно-розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу ді­знання і слідчого підрозділу, прокурора можуть створюватися спеці­альні слідчо-оперативні групи (СОГ).

2) вжиття органом дізнання оперативно-розшукових заходів з ме­тою встановлення особи, яка вчинила злочин, та інформування слід­чого (в письмовій формі) про результати оперативно-розшукових за­ходів, здійснених для досягнення цієї мети (ч. 3 ст. 104 КПК);

3) сприяння працівників органу дізнання при проведенні окремих слідчих і розшукових дій;

4) сприяння слідчому у здійсненні ним заходів процесуального примусу, виконання постанов слідчого про привід учасників досудо­вого слідства (потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого). які ухиляються від явки за викликом (ч. 2 ст. 70, ч. З ст. 72, ст.ст. І35, 136 КПК);

5) виконання органом дізнання постанови слідчого про розшук обвинуваченого (ст. 139 КПК).

До непроцесуальних форм взаємодії' слідчого з органом дізнання! належать: спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й результатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшу­кових заходів, виконання на основі спільних планів заходів із профі­лактики правопорушень, взаємний обмін інформацією за повідомленнями про злочини, спільне використання засобів зв'язку і транспорту, можливостей інформаційних систем, криміналістичних та оперативно-розшукових обліків тощо.

Згідно зі ст. 118 КПК слідчий має право проводити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших районах, областях. Він має право також доручити проведення цих дій слідчому або органу дізнання іншого району, які зобов'язані виконати це доручення в десятиденний строк.

На відміну від доручення слідчого органу дізнання, передбаченого ч. 3 ст. 114 КПК, окреме доручення слідчий дає органу дізнання за межами свого району.

Отже, окреме доручення — це, як правило, письмове прохання слід­чого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, до слід­чого органу або органу дізнання іншого адміністративного району про виконання там окремих слідчих дій. Однак у межах свого міста чи ра­йону, хоч і розділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'я­заний проводити особисто всі слідчі дії (ч. 2 ст. 118 КПК).

КПК не обмежує прямо коло слідчих та інших процесуальних дій, які можуть провадитися в інших районах за дорученням слідчого. Проте враховуючи, що всю повноту відповідальності за законне і своє­часне проведення розслідування несе той слідчий, у провадженні яко­го знаходиться справа, він не може доручити проведення таких най­важливіших у кримінальній справі процесуальних дій, як винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, пред'явлення обвину­вачення, допит обвинуваченого, застосування запобіжних заходів, ознайомлення учасників процесу з матеріалами закінченого слідства, винесення рішення, яким завершується провадження, навіть в окре­мій його частині (закриття справи щодо окремої особи або за окремим епізодом).

На практиці окреме доручення оформлюється у вигляді офіційно­го листа на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або на­чальника органу дізнання іншого району, міста України. В цьому листі коротко викладаються обставини справи, зокрема ті, що викли­кали потребу в проведенні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство; зазначається, яку саме слідчу дію (або дії) на­лежить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні, за якою адресою вислати документи й речові докази. До вказаного листа слід­чий повинен додати документи, які необхідні для проведення відпо­відної слідчої дії.

Десятиденний строк виконання окремого доручення обчислюєть­ся з дня його одержання органом досудового слідства чи органом дізнання.

Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який ви­конував окреме доручення, зазначає, за чиїм конкретно окремим до­рученням вони провадилися.

Слідчий або орган дізнання, виконуючи окреме доручення, має пра­во провести й інші слідчі та пошукові дії, якщо в цьому виникне необхідність, і ці дії тісно пов'язані зі вказаними в окремому дорученні.

Направлення слідчим окремого доручення органом розслідування іноземних держав здійснюється відповідно до договорів України про правову допомогу у кримінальних справах з цими державами (ст. 31 КПК).

95. Поняття, система та класифікація слідчих дій.

У теорії та практиці кримінального процесу існує два основних під­ходи щодо визначення обсягу цієї категорії.

Так, відповідно до першого підходу слідчі дії є способом здійснення реалізації норм кримінально-процесуального права. Поняттю «слідчі дії» надається широке тлумачення і відповідно до цього слідчими вва­жаються всі передбачені кримінально-процесуальним законом дії слідчого (органу дізнання, прокурора), які виконуються у криміналь­ній справі, котра знаходиться в його провадженні.

Другий підхід базується на вузькому розумінні терміна «слідчі дії», тобто як передбачені кримінально-процесуальним законом дії слідчого, що виконуються з метою збирання і перевірки доказів. При такому вузькому тлумаченні під «слідчими діями» слід розуміти спо­сіб збирання і перевірки доказів, що є у свою чергу регламентованим кримінально-процесуальним законом і здійснюваним слідчим комп­лексом пізнавальних та засвідчуючих операцій, що відповідають особ­ливостям слідів певного виду і пристосованих для ефективного пошу­ку, сприйняття і закріплення доказової інформації, які містяться в них. Усі інші дії слідчого в кримінальній справі пропонується імену­вати процесуальними діями.

До системи слідчих дій входять: затримання підозрюваного; допит (підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, судового екс­перта, неповнолітніх); очна ставка; пред'явлення для впізнання; від­творення обстановки і обставин події (перевірка показань на місці, слідчий експеримент); огляд (місця події, предметів, речей, докумен­тів, трупа); ексгумація трупа; освідування; виїмка; обшук; накладен­ня арешту на кореспонденцію, її огляд і виїмка; зняття інформації з каналів зв'язку; підготовка та призначення експертизи.

За методом відображення фактичних даних усі слідчі дії можна розділити на дві основні групи: вербальні та невербальні.

До першої групи варто включити ті дії, в основі структури яких ле­жать прийоми розпитування та опису, тобто слідчий отримує інфор­мацію, яка зберігається в пам'яті осіб (ідеальні сліди). Сюди нале­жать: допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, перевірка по­казань на місці, слідчий експеримент.

До другої групи належать слідчі дії, які базуються на безпосеред­ньому спостереженні слідчого й інших осіб, що беруть участь у дії. Ця група охоплює способи відображення інформації, що відбивається в фізико-хімічних, медико-біологічних ознаках (протяжність, форма, обсяг, колір, запах, температура й ін.), тобто виявлення, попереднє дослідження та фіксація матеріальних слідів. До цієї групи входять:

огляд, обшук, виїмка, освідування, ексгумація трупа, накладенні арешту, виїмка та огляд кореспонденції, зняття інформації з каналії зв'язку, підготовка й призначення судової експертизи.

Важливою підставою класифікації є мета слідчої дії. Метою кожної такої дії, звичайно, е отримання доказової інформації. Разом з тим, існують слідчі дії, які спеціально пристосовані законодавцем дс перевірки вже зібраних доказів і для досягнення цієї мети розроблена процесуальна форма, яка дозволяє досліджувати вже здобуті фактичні дані в ході провадження інших слідчих дій та інших способів збирання доказів. Ці слідчі дії іменують перевірочними й вони можуть проводитися тільки тоді, якщо перед цим були виконані інші дії. Наприклад, проведенню очної ставки повинні передувати допити осіб, з якими провадиться ця дія та в показаннях яких маються суттєві протиріччя. До перевірочних слідчих дій належать: очна ставка, пред'явлення для впізнання, перевірки показань на місці, слідчий експеримент, призначення і проведення експертиз.

Слідчі дії також поділяються на невідкладні та інші. Під невідкладними варто розуміти такі слідчі дії, невиконання яких в терміновому порядку може потягти втрату, псування або фальсифікацію доказів. Залежно від обставин конкретної кримінальної справи будь-яка слідча дія може опинитися в розділі невідкладної.

Слідчі дії можна розмежувати на первісні, наступні та повторні слідчі дії. Первісними слід визнати ті дії, з яких за звичаєм почина­ється розслідування до встановлення особи підозрюваного, до пред'яв­лення її обвинувачення, або дії, які проводяться органом дізнання незалежно від категорії кримінальної справи протягом 10 діб після по­рушення кримінальної справи (ст. 108 КПК). А всі інші слідчі дії вва­жаються наступними. Серед останніх варто виділити повторні, тобто ті однорідні дії, які виконуються знову (за винятком упізнання одного й того ж об'єкта) в повному обсязі.

Основні і додаткові слідчі дії. Якщо при провадженні первісної слідчої дії залишилися нез'ясованими будь-які обставини або потре­бується уточнення якихось окремих моментів, то проводиться додат­кова дія. Різниця між иовторною і додатковою слідчими діями — в обсязі обставин, що досліджуються.

Обов'язкові і необов'язкові. Законом передбачена низка слідчих дій, проведення яких є обов'язковим. Це: призначення судово- медичної експертизи з метою встановлення причин смерті, тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо їх осудності; для встановлення статевої зрілості потерпілого, для встановлення віку підозрюваного або обвинува­ченого (ст. 76 КПК). Обов'язковим є допит обвинуваченого в справі, яка передається до суду з обвинувальним висновком, оскільки тим са­мим реалізується його право на захист (ст. 43, ч. 2 ст. 74 КПК), а в ч. 1 ст. 143 КПК прямо вказано, що слідчий зобов'язаний допитати обви­нуваченого одразу ж після його явки або приводу і у всякому випадку не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення. Також обов'язковим є допит підозрюваного (ст. 106 КПК).

У всіх інших випадках проведення слідчих дій е обов'язковим тіль­ки тоді, коли: а) є клопотання обвинуваченого або іншого учасника процесу для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи; 6) якщо маються вказівки про­курора або начальника слідчого відділу (ст.ст. 114, 114-1, 227 КПК). решта слідчих дій є необов'язковими і їх провадження зумовлюється конкретною ситуацією розслідування і визначаються предметом дока­зування в кримінальній справі.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можуть розподілятися на такі, які провадяться:

1) за постановою слідчого або без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий проводить такі дії: допити, очні ставки, впізнання, огляди, відтворення обстановки і обставин події, та, як виняток із за­гального правила, обшук особи (ч. 3 ст. 184 КПК) у випадку фізичного захоплення підозрюваного, при затриманні його, при взятті особи під варту і в разі наявності підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводився обшук або примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, що мають значення для справи;

2) з дозволу (рішення, постанови) суду або без нього.

3) з санкції і без санкції прокурора.

4) з участю понятих і без них.

96. Підстави та умови провадження слідчих дій.

Для проведення слідчої дії необхідна наявність двох підстав — юридичних і фактичних.

Юридичні (правові) підстави — це положення, відповідно до якого в законі міститься вказівка на те, що слідчий має право проводити певні слідчі дії та наявність відповідної постанови, а у випадках, пря­мо передбачених законом, ще й наявність санкції прокурора або до­зволу суду.

Деякі слідчі дії, наприклад, затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, обшук, виїмка, освідування мають примусовий ха­рактер, та й інші дії прямо чи непрямо можуть зачіпати чиїсь права та законні інтереси, а тому неодмінною вимогою, що пред'являється до будь-якої слідчої дії, є наявність для того достатніх фактичних під­став.

Останні становлять собою фактичні дані, що маються в розпоря­дженні слідчого, які дозволяють дійти висновку щодо необхідності виконати в інтересах розслідування конкретну слідчу дію. Ці дані не завжди повинні мати характер доказу в справі, вони можуть бути отримані і з непроцесуальних джерел. Залежно від характеру слідчої дії, зокрема від того, наскільки вона пов'язана з втручанням у сферу інтересів особистості, організацій, установ, рішення про проведення слідчої дії знаходить своє відображення в таких процесуальних фор­мах: 1) винесення спеціальної постанови, в якій містяться юридичні і фактичні підстави для проведення даної дії (обшук, виїмка, ексгума­ція трупа й ін.); наявність санкції прокурора або дозволу суду; 2) за­значення юридичних і фактичних підстав для проведення конкретної слідчої дії у вступній частині відповідного протоколу (огляд місця по­дії, відтворення обстановки і обставин події і т.д.); 3) наявність у про­токолі вказівки лише на юридичні підстави для провадження слідчих дій (допити, пред'явлення для впізнання) і та обставина, що закон не вимагає при складанні протоколу цих дій посилання на фактичні під­стави, ще не означає, що слідчий може їх проводити при відсутності цих підстав. Провадження слідчих дій допускається лише у порушеній кримінальній справі. Як виняток у невідкладних випадках до порушення кримінальної справи може бути накладено арешт на кореспонденцію; знята інформація з каналів зв'язку, а також проведено огляд місця події. Слідчі дії мають бути проведені: а) в межах визначеної законом підслідності (ст. 112 КПК); б) і тільки до закінчення або призупинення досудового слідства (ст.ст. 212, 206 КПК), але з цього правила є ви­нятки, оскільки згідно зі ст. 316-1 КПК суд (суддя) можуть доручити органу досудового слідства виконати певні слідчі дії.

Відповідно до ст. 400-8 КПК слідчі дії провадяться і при розслідуванні кримінальних справ за нововиявленими обставинами.

Провадження слідчих дій здійснюється слідчим у справі, яка noрушена і знаходиться в його провадженні. Без порушення криміналь­ної справи і прийняття її до свого провадження слідчий може проводити слідчі дії у зв'язку з виконанням окремого доручення (ст. 118 КПК), а також у зв'язку зі включенням його до складу слідчої групи (бригади) (ст. 119 КПК). В окремих випадках слідчі дії виконуються органон дізнання за дорученням слідчого або прокурором.

Прокурор і начальник слідчого відділу мають право брати участь у проведенні слідчих дій і давати слідчим відповідні вказівки, задавати питання допитуваним, але при цьому важливо, щоб участь цих поса­дових осіб обов'язково була зафіксована в протоколі певної слідчої дії.

Співробітники органів дізнання також можуть бути учасниками слідчих дій у тих випадках, коли слідчий реалізує свої повноваження і притягує їх до участі в розслідуванні справи. Ця допомога, сприяння має кілька форм, про які вже була мова вище.

Також у провадженні слідчих дій можуть брати участь поняті, спе­ціаліст, експерт, захисник, перекладач, обвинувачений. Що ж стосу­ється участі підозрюваного, потерпілого, свідка, то такого положення чинний кримінально-процесуальний закон не містить, але аналіз ін­ших норм, а також відсутність заборони говорить про те, що їхня участь в окремих слідчих діях можлива. Дане питання передано на до­звіл і розсуд слідчого.

При провадженні слідчих дій повинні бути дотримані вимоги щодо часу і місця їх проведення. Кримінально-процесуальний закон не міс­тить чітких указівок стосовно часу проведення слідчих дій, а лише за­бороняє допит обвинуваченого, проведення виїмки та обшуку в ніч­ний час, окрім випадків, коли не можна зволікати. В слідчій практиці це правило поширюється й на інші слідчі дії, крім затримання і допи­ту підозрюваного (ст.ст. 106 ч. 2,107 КПК), огляду місця події.

Разом із тим і з цього правила можуть бути винятки. Допит обви­нуваченого, наприклад, може проводитися із настанням нічного часу, якщо відкладення допиту може призвести до втрати або фальсифіка­ції доказів або перешкодам попередженню нових злочинів і т.п. Допит свідка в нічний час може бути зумовлений його бажанням дати важли­ві, на його погляд, показання.

За загальним правилом, слідчі дії можуть проводитися за місцем провадження досудового слідства, а в більш вузькому значенні, в службовому приміщенні, яке закріплене за слідчим (ч. 4 ст. 143, ч. 5 ст. 101 КПК). Як правило, слідчі дії провадяться там, де це визнає до­цільним сам слідчий. Зміст діяльності зі збирання і перевірки доказів не вичерпується сприйняттям слідів злочину, відображенням їх у свідомості слідчого, необхідно, щоб отримана інформація була зафіксована належним чи­ном. Обов'язковим способом фіксації будь-якої слідчої дії є протоко­лювання. Решта засобів фіксації виступають як факультативні (зву­козапис, відеозапис).

97. Процесуальний порядок та особливості допиту.

Допит — це слідча дія, змістом якої є отримання та фіксація у вста­новленій кримінально-процесуальним законом формі показань, в яких містяться дані, що мають значення для правильного вирішення справи.

Від процесуального стану допитуваних допит поділяється на до­пит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, судового експерта.

Допит свідка. Свідок може бути допитаний про будь-які обставини, що цікавлять слідство, в тому числі і про особу обвинуваченого, потер­пілого та своїх взаємовідносин із ними. Предметом допиту свідка, тоб­то коло обставин, що встановлюються за допомогою показань свідка, визначається слідчим. До предмета допиту насамперед належать об­ставини, які підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст. 64 КПК).

Слідчий викликає на допит свідка, як правило, повісткою, яка вручається йому під розписку, а у випадку його тимчасової відсутнос­ті — кому-небудь із дорослих членів сім'ї, органу місцевого самовряду­вання, ЖЕКу або адміністрації за місцем роботи. В повістці повинно бути вказано: хто викликається як свідок, куди і до кого, день та час явки, а також наслідки неявки, передбачені ст.ст. 70, 71, 166 КПК. Свідок може бути викликаний також телефонограмою або телегра­мою. Повістка надсилається поштою або посильним з таким розрахун­ком, щоб свідок мав можливість своєчасно з'явитися за викликом. Розписка з означенням дати і часу вручення повертається слідчому.

Свідок допитується як у місці провадження слідчої дії, тобто в службовому кабінеті слідчого, так і за місцем його перебування, якщо це диктується ситуацією, що склалася.

Свідок допитується у відсутності інших свідків. При цьому слід­чий вживає заходів до того, щоб свідки які викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту (ч. З ст. 167 КПК). Сам допит свідка, особливо коли мова йде про перший допит, можна умовно розділити на три частини, стадії: підготовча, вільна розповідь і відповіді на запитання слідчого.

На підготовчій стадії допиту слідчий, відрекомендувавшись сам, упевнившись в особі свідка шляхом перевірки особистих документів (паспорта, військового квитка, службового посвідчення), складає вступну частину протоколу і фіксує в ній його анкетні дані. Потім слід­чий зобов'язаний роз'яснити свідку його права та обов'язки (ст.ст. 69, 70 КПК), акцентувати увагу на п. 6 ст. 69 КПК і положення ст. 69 КПК, тобто на його право не давати показання проти себе та стосовно членів сім'ї і близьких родичів. Заяви свідка про згоду або незгоду да­вати показання з цих питань заносяться до протоколу. Слідчий попе­реджає свідка про кримінальну відповідальність за відмову від даван­ня показань і давання завідомо неправдивих показань.

Далі, слідчий повинен з'ясувати характер взаємовідносин між свідком і потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим, оскільки це необхідно не тільки для правильного визначення тактики допиту, але й об'єктивної оцінки показань свідка.

Друга стадія — стадія вільної розповіді, яка починається з пропозиції слідчого допитуваному розповісти все, що йому відомо про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит (ч. 4ст. 167КПК]. Перед цим свідка, хоча б у загальних рисах, слід інформувати про справу, в якій він викликаний на допит, щоб йому було зрозуміло, які саме обставини цікавлять слідчого.

Оскільки отримані показання в подальшому підлягають перевірці, то є потреба їх деталізувати, і тоді допит переходить у наступну стадію — постановку запитань слідчим і отримання на них відповідей допитуваного. Забороняється ставити навідні та вловлюючи питання а також запитання, які ображають честь і гідність допитуваного, або такі, що потребують висловлення особистих думок, суджень, висновків щодо суті подій, які розглядаються.

Під час допиту свідку можуть пред'являтися різні документи, зачитуватися витяги з показань інших осіб, відтворюватися відеозаписі звукозапис. Усе це фіксується в протоколі допиту свідка.

У свою чергу, свідок може користуватися нотатками, розрахунка­ми, робити малюнки, плани, схеми, які теж обов'язково додаються до протоколу.

Свідок має право особисто написати свої показання, але при цьому необхідно дотримуватися таких вимог: а) коли він сам про це просить; б) у присутності слідчого. Перед цим слідчому доцільно самому запов­нити анкетну частину протоколу й усно допитати його. Про те, що по­казання написані свідком власноручно, вказується в протоколі допи­ту. Після закінчення допиту слідчий повинен надати свідкові можли­вість особисто ознайомитися з його змістом. На прохання свідка про­токол може бути йому прочитаний слідчим.

Свідок і особи, які брали участь або були присутні на допиті, мають право просити про внесення змін і поправок до протоколу. Ці зміни і доповнення заносяться слідчим у протокол. Протокол підписують сві­док, слідчий і особи, які були присутні або брали участь у допиті. Якщо він написаний на кількох сторінках, то свідок підписує кожну сторінку окремо (ст. 170 КПК).

Відповідно до ст. 169 КПК допит німого або глухого свідка провадиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі. Якщо німий або глухий пише і читає, слідчий за власною ініціативою або за його проханням може поставити йому запитання письмово і він у при­сутності слідчого та особи, яка його розуміє, може написати свої по­казання власноручно.

Допит потерпілого. Виклик і допит потерпілого проводиться 38 правилами виклику і допиту свідка, але з деякими відмінностями. Пе­ред початком допиту він, як указано вище, попереджається слідчим про кримінальну відповідальність лише за дачу завідомо неправдивих показань; з'ясовуються відносини потерпілого з підозрюваним і обви­нуваченим.

Перед першим допитом особи як потерпілої слідчий оголошує йому постанову про визнання потерпілим І роз'яснює права, перед'

бачені ст.ст. 49, 52-1 КПК. У протоколі допиту слідчий також зазна­чає, що потерпілому роз'яснено його право заявити цивільний позов (ч. 2 ст. 122 КПК).

Допит підозрюваного. Допит підозрюваного проводиться негайно після затримання або обрання запобіжного заходу. Якщо це неможли­во зробити за об'єктивними причинами, допит особи, яка поставлена в становище підозрюваного, може бути відкладено не більше ніж на 24 години (ст. 107 КПК).

Перед допитом підозрюваному повинні бути роз'яснені його проце­суальні права і ще раз повідомлено, в чому він підозрюється. Йому та­кож слід роз'яснити положення ст. 63 Конституції України, згідно з яким ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе, членів сім'ї та близь­ких родичів.

У перебігу допиту підозрюваному необхідно надати можливість ви­класти свою позицію щодо суті справи. Питання, що задаються йому слідчим, повинні лежати в площині дослідження таких груп обставин: 1) про обставини і підстави затримання; 2) про обставини злочину, у вчиненні якого він підозрюється і про докази його причетності до скоє­ного, що маються у слідчого; 3) про наявність у нього алібі; 4) щодо особистості, минулого, місця та образу життя, трудової й іншої діяль­ності підозрюваного та його зв'язки.

Допит неповнолітніх. У КПК неповнолітні свідки і потерпілі розді­ляються на три головні групи: вік до 14 років, від 14 до 16 і від 16 до 18 років. Стосовно осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння, КПК указує на вікову групу від 11 до 14 років (ч. З ст. 7-3 КПК), а також від 14 до 16 і від 16 до 18 років (ст. 438 КПК).

Виклик неповнолітнього на допит здійснюється, як правило, через батьків або законних представників. Інший порядок допускається лише в тих випадках, коли це зумовлюється обставинами справи, на­приклад, у випадках його приводу або коли доцільно допитати його у відсутності законного представника, оскільки маються підстави вва­жати, що він може негативно впливати на неповнолітнього. Неповно­літній, який знаходиться під вартою, викликається через адміністра­цію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).

Допит неповнолітнього може провадитися за місцем навчання, ро­боти, мешкання, а також у службовому кабінеті слідчого. Остаточний вибір місця залежить від конкретних обставин справи та віку непов­нолітнього. Неповнолітній обвинувачений (підозрюваний) допитуєть­ся в кабінеті слідчого або в ІТУ, СІЗО.

Учасниками допиту неповнолітнього є його законні представники, педагог, захисник, лікар. Згідно з законом при допиті осіб, які не досягли 14-річного віку, обов'язкова присутність спеціаліста, який во­лодіє знаннями в галузі дитячої психології. При необхідності при до­питі може бути присутнім і лікар.

При допиті неповнолітніх у віці від 14 до 16 років (у т.ч. підозрюва­ного і обвинуваченого) присутність означених осіб залежить від роз­суду слідчого. Допит неповнолітнього обвинуваченого в обов'язко­вому порядку проводиться у присутності захисника (ст. 438 КПК).

Процесуальний порядок допиту неповнолітніх не відрізняється від порядку допиту дорослих за винятком того, що свідки (потерпілі), які не досягли 16 років, не попереджаються про кримінальну відповідаль­ність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідки ще й за відмову дати показання. Перед початком допиту слідчий роз'яснює такому свідку необхідність правдиво розповісти все, про що йому відомо і справі (ч. З ст. 168 КПК).

Особам, які беруть участь у допиті неповнолітнього, слідчий до початку допиту зобов'язаний роз'яснити їм про обов'язок бути присутні, ми на допиті і після його закінчення своїм підписом засвідчити правильність запису показань, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати питання, знайомитися з протоколом до­питу, клопотати про занесення до нього доповнень, зауважень та по­правок.

Власне допит неповнолітнього також складається з двох частин - вільної розповіді і відповідей на поставлені запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, части­на відповіді або підказка до неї (навідні питання).

Допит експерта. Відповідно до закону (ст. 201 КПК) слідчий, ознайомившись із висновками експерта, має право допитати його з ме­тою одержання роз'яснень або доповнень до висновку. Метою такого допиту є: уточнення даних, які характеризують компетенцію експер­та і його відношення до справи; роз'яснення термінології та окремих формулювань; з'ясування перебігу дослідження експертом й застосо­ваних ним методів, установлення причин розбіжності між обсягом по­становлених питань і відповідями експерта, між висновками членів експертної комісії та інші питання.

Порядок виклику і допиту експерта не регламентований законом.

Допит експерта проводиться за правилами допиту свідка з ураху­ванням відмінностей у їх процесуальному стані. Перед допитом слід­чий, після того як пересвідчиться в особі експерта, роз'яснює йому мету допиту, його обов'язки та права (ст. 77 КПК) і робить про це по­значення в протоколі, яке завірене підписом допитуваного. Потім слідчий з'ясовує дані про особу, спеціальність, компетенцію експерта, його взаємовідносини з потерпілим, обвинуваченим (підозрюваним), чи не має підстав, які виключають його участь у справі.

Допит рекомендується проводити у формі постановки перед експер­том питань, які доцільно викладати конкретно і фіксувати дослівно. Відповіді на поставлені питання експерт надає тільки в межах своеі компетенції і у зв'язку з проведеним експертним дослідженням. Екс­перт має право власноручно викласти свої відповіді в протоколі допиту.

Дата добавления: 2015-05-07