Судові дебати та останнє слово підсудного

Судові дебати — обов'язкова частина судового засідання, в якій ви­ступають сторони. В своїх промовах вони пропонують свій аналіз до­сліджених в судовому слідстві доказів, викладають свою думку щодо того, які докази є належними, допустимими і достовірними, які фак­тичні обставини мали місце в дійсності, доведено чи не доведено ви­нуватість підсудного, які обтяжуючі та пом'якшуючі обставини вста­новлені в справі, як необхідно кваліфікувати дії підсудного, якою по­винна бути міра покарання, чи є підстави, щоб звільнити підсудного від покарання, а можливо, від кримінальної відповідальності, яке рі­шення необхідно ухвалити.

Судові дебати є процесуальною гарантією принципу змагальності кримінального процесу, адресуються не тільки суду, а й іншим учас­никам судового розгляду, а також особам, присутнім у залі судового засідання, і спрямовані на формування у суддів певного внутрішнього переконання щодо оцінки доказів, тих фактичних обставин, які мож­на вважати встановленими на підставі таких доказів. Виступ у судо­вих дебатах учасників процесу є одним із способів реалізації і захисту ними прав і законних інтересів (публічних або приватних).

Позбавлення права виступати в дебатах учасника судового розгля­ду, якому це право гарантовано законом, є істотним порушенням за­кону і може слугувати підставою для скасування вироку.

Судові дебати починаються безпосередньо після оголошення суд­дею про те, що судове слідство закінчене.

Виступу в судових дебатах повинна передувати підготовка до них учасників судового розгляду. За клопотанням сторін суддя після судо­вого слідства може оголосити перерву для підготовки до судових деба­тів. Якщо справа невелика за обсягом, сторони, зазвичай не наполяга­ють на оголошенні такої перерви.

Порядок проведення судових дебатів регламентовано ст. 318 КПК, дебати складаються із промов прокурора, потерпілого та його пред­ставника, цивільного позивача, цивільного відповідача чи їхніх пред­ставників, захисника, підсудного. Отже, у дебатах спочатку виступа­ють суб'єкти, які здійснюють функцію обвинувачення, а потім суб'­єкти, діяльність яких спрямована на захист від обвинувачення. Це повною мірою відповідає логіці доказування, адже спочатку виступа­ють ті, хто стверджує про наявність певних обставин, котрі свідчать про вчинення злочину підсудним, а потім ті, хто спростовує тверджен­ня сторони обвинувачення, веде мову про невинуватість підсудного або про вчинення ним менш тяжкого злочину, про відсутність обтяжу­ючих обставин тощо.

Якщо в справі беруть участь кілька потерпілих, цивільних позива­чів, захисників, підсудних, вони самі вирішують питання про поря­док їхніх виступів у дебатах. За відсутності погодженості в цьому пи­танні порядок виступів визначає головуючий.

Всім учасникам судових дебатів надається право виступити з судо­вою промовою, зміст якої КПК не визначає. В практиці зміст судової промови визначається конкретними завданнями, які стоять перед кожною із сторін і зумовлюються не тільки відношенням учасника судових дебатів до певної сторони, але й зібраними і дослідженими в справі доказами, обставинами злочину та іншими чинниками. Певні рекомендації щодо змісту промов прокурора та захисника містяться в літературі, різних методичних рекомендаціях. Зокрема, пропонується будувати промову прокурора з таких частин: 1) викладу фактичних обставин справи: 2) оцінки суспільної небезпеки злочину; 3) аналізу і оцінки доказів винуватості або невинуватості підсудного у вчиненні злочину; 4) юридичної оцінки діяння (кваліфікації злочину); 5) тяж­кості злочину, а також інших обставин, що характеризують підсуд­ного, пом'якшують чи обтяжують покарання; 6) пропозиції про за­стосування певного виду і міри покарання або звільнення від нього; 7) пропозиції про вирішення цивільного позову; 8) аналізу причин і умов, що сприяли вчиненню злочину та інших питань, які повинен вирішити суд при постановленні вироку. Послідовність і зміст зазна­чених частин може відрізнятись залежно від обставин справи, що розглядається.

Промова потерпілого (його представника) за своїм направленням є обвинувальною і тому за структурою і змістом може бути аналогічною структурі промови прокурора. Однак на відміну від представника пу­блічного обвинувачення — прокурора, який зобов'язаний викласти свої доводи у дебатах з усіх питань, потерпілий за своїм розсудом приймає рішення про необхідність виступу й про ті позиції, які йому необхідно висвітлити.

У промові цивільного позивача обґрунтовуються позовні вимоги, тобто підстави та розмір заявленого позову, тому він у своєму виступі торкається питання про доведеність обставин, які підтверджують факт вчинення злочину підсудним, посилається на дані, що свідчать про наявність певної шкоди та її розмір а також на наявність причин­ного зв'язку між злочинним діянням та наслідками у вигляді матері­альної або моральної шкоди. Він може висловлювати свою думку з ін­ших питань, які пов'язані з цивільним позовом, наприклад про під­стави та мотиви виправдання, оскільки від цього залежить доля ци­вільного позову, але саме цим позовом обмежене коло процесуальних інтересів цивільного позивача, тому він не вправі в своїй промові тор­катися ні юридичної оцінки злочину, ні питання про міру покарання.

Цивільний відповідач може визнати цивільний позов, а може за­перечувати, посилаючись на певні докази, які на його думку спросто­вують факт вчинення злочину підсудним, наявність шкоди чи наяв­ність причинного зв'язку між діянням та наявною шкодою. Він також може наводити аргументи для визнання меншого розміру шкоди або про відсутність у нього обов'язку з відшкодування шкоди. Зазвичай цивільний відповідач не торкається питання про кваліфікацію діяння підсудного, але в тих випадках, коли юридична оцінка діяння підсуд­ного впливає на вирішення питання про відшкодування шкоди, він може висловити свою думку і з цього питання, посилаючись на дока­зи, які, на його думку, дають підстави для висновку про заподіяння підсудним шкоди в стані необхідної оборони, внаслідок чого, така шкода не підлягає відшкодуванню.

Промова захисника містить аналіз доказів, якими встановлюються обставини, що спростовують обвинувачення, пом'якшують або ви­ключають кримінальну відповідальність підсудного. Як правило, за­хисна промова складається з таких частин: 1) вступ; 2) аналіз і оцінка доказів; 3) дані, що характеризують особу підсудного; 4) аналіз при­чин і умов, що сприяли вчиненню злочину; 5) питання, пов'язані із застосуванням покарання або звільнення від нього; б) питання, пов'я­зані з вирішенням цивільного позову.

Головна увага в захисній промові приділяється тому, що спросто­вує обвинувачення або свідчить про його недоведеність, непідтвердження будь-якої його частини, необхідності зміни кваліфікації діян­ня на статтю про менш тяжкий злочин; про наявність обставин, що пом'якшують відповідальність, про необхідність призначення підза­хисному мінімального покарання.

Обґрунтовуючи недоведеність обвинувачення підсудного, захис­ник має право як наводити докази, які підтверджують невинуватість, так і обмежитись з огляду на презумпції невинуватості посиланням на те, що фактичні дані, покладені в основу обвинувачення, є сумнівни­ми, недостовірними або недостатніми. Промова захисника, як запере­чення на обвинувальну промову прокурора, може бути побудована на тому, що обвинувачу не вдалося довести свої твердження і що, відпо­відно, підсудний є невинуватим, адже всі сумніви у винуватості тлу­мачаться на його користь. Звичайно, це не означає, що захисник не повинен використовувати всі можливості для спростування обвинува­чення.

Обираючи лінію захисту, наводячи обставини, які свідчать на ко­ристь підсудного, захисник пов'язаний однією умовою, а саме — якщо підсудний не визнає свою вину, захисник не вправі вважати це необґрунтованим і пропонувати суду лише змінити обвинувачення або призначити більш м'яке покарання. Інакше захисник фактично не за­хищав би, а звинувачував підсудного та позбавив його захисту.

Незалежно від ступеня доведеності обвинувачення, правильності кваліфікації злочину, а також наявності обставин, які негативно ха­рактеризують особу підсудного, захисник не має права відмовитися від захисту і зобов'язаний виступити із захисною промовою.

У своїй промові підсудний має право висловлюватись з будь-яких питань, що вирішуються судом при постановленні вироку. Він може відмовитися від виступу в судових дебатах.

Після проголошення промов всі учасники судових дебатів можуть виступати ще один раз з реплікою. Репліка — це коротке висловлення учасника судових дебатів щодо позиції або окремих її елементів сторо­ни в справі. Після закінчення судових дебатів головуючий опитує учасників дебатів, чи бажають вони обмінятися репліками. Користу­ватися реплікою, щоб доповнити або змінити свій виступ у дебатах, недопустимо. Право на репліку мають всі суб'єкти судових дебатів, право останньої репліки закон надає захиснику і підсудному.

У судових дебатах та репліках сторони можуть посилатися лише на докази, які були досліджені в судовому слідстві. Якщо учасник судо­вих дебатів вважає, що в обґрунтування своїх доводів йому необхідно навести докази, які не були предметом розгляду в суді, він має право клопотати перед судом про відновлення судового слідства. Дане кло­потання розв'язує суд, заслухавши думку інших учасників судового розгляду. Суд зобов'язаний буде відновити судове слідство, якщо під час дебатів у сторін виникне необхідність подати нові докази. До но­вих доказів належать фактичні дані, які судом раніше в судовому слідстві не досліджувалися, незалежно від дослідження обставин, якими ці дані встановлюються або спростовуються.

Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Обмеження тривалості судових дебатів шляхом встановлення певного часу на виступ сторін, або шляхом переривання виступу у зв'язку із закінченням певного часу, або іншим способом не допуска­ється. Головуючий має право зупинити учасника судових дебатів тіль­ки у разі, якщо він у своїй промові виходить за межі справи, яка роз­глядається, тобто торкається обставин, що не входять до предмета до­казування в даній справі.

Після закінчення виступів і реплік головуючий оголошує судові дебати закінченими. Короткий зміст судових дебатів і реплік фіксу­ється в протоколі судового засідання. Сторони вправі надати суду в письмовому вигляді запропоновані ними формулювання рішень з пи­тань, які мають бути вирішені судом. Ці формулювання, як і усно ви­словлені сторонами думки, не мають для суду обов'язкового значен­ня, але вони можуть допомогти суду краще проаналізувати й врахува­ти позиції сторін при постановленні вироку.

Обов'язковою частиною судового розгляду відповідно до ст. 319 КПК є останнє слово підсудного, до якої суд зобов'язаний перейти піс­ля закінчення судових дебатів.

Проголошення підсудним останнього слова є його правом, а не обо­в'язком, у зв'язку із чим він може відмовитися від останнього слова, про що робиться відповідний запис у протоколі судового засідання.

Ненадання підсудному останнього слова є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне скасування вироку. Не є порушенням законодавства ненадання останнього слова підсудному у разі, якщо справа розглядається за його відсутності, або коли він був видалений із залу судового засідання до кінця судового розгляду.

Останнє слово підсудного полягає в його виступі, в якому він звер­тається до суду із заявами, проханнями, клопотаннями, які можуть стосуватися його ставлення до пред'явленого йому обвинувачення, про доведеність його вини у вчиненому злочині, про можливий вид і міру покарання, яка може бути до нього застосована (наприклад, із проханням не застосовувати до нього покарання, пов'язане з обме­женням або позбавленням волі), відшкодуванні збитків, завданих злочином.

Під час останнього слова підсудного забороняється задавати йому питання, переривати його. Однак головуючий має право вказати під­судному на те, що у своєму останньому слові він виходить за межі да­ної кримінальної справи. Головуючий має право зупинити підсудно­го, якщо він в останньому слові вживає нецензурні слова, допускає образи на адресу суду або учасників судового розгляду, і попереджає його про наслідки такої поведінки. При повторному порушенні під­судним порядку проголошення ним останнього слова він за ухвалою (постановою) суду може бути не тільки позбавлений останнього слова, але й видалений із залу суду.

Обставини, викладені підсудним в останньому слові, не розціню­ються як доказ у справі, і суд не може посилатися на них у вироку. Суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора або інших учас­ників судового розгляду зобов'язаний відновити судове слідство, якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотне значення для справи. Зокрема, судове слідство може бути відновлено, якщо, наприклад, у своєму останньому слові підсуд­ний, який раніше відмовлявся давати показання, повідомляє відомості

що мають відношення до справи; якщо у своєму останньому слові підсудний, що раніше не визнавав пред'явлене йому обвинувачення, визнав свою вину, або, навпаки, заявив про відмову від раніше даних показань у зв'язку із самообмовою.

Зміст останнього слова фіксується в протоколі судового засідання.

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголо­шує присутнім у залі судового засідання. Негайне видалення суду в нарадчу кімнату після останнього слова вказує на неможливість будь- якої перерви між останнім словом і постановленням вироку, що спря­мовано на виключення можливості будь-якого впливу на суддів і спіл­кування суддів з учасниками судового розгляду та іншими особами до постановлення вироку. Крім того, ця вимога закону спрямована на збереження в суддів у пам'яті найбільш повної інформації про докази, які досліджені у судовому засіданні, і обставини, що встановлені в ньому. Якщо підсудних кілька, суд має право вийти на перерву перед останнім словом останнього з виступаючих підсудних.

Про видалення в нарадчу кімнату головуючий повідомляє присут­нім у залі судового засідання, що фіксується в протоколі судового за­сідання і вказується час видалення суду. Головуючий повідомляє та­кож, коли в справі передбачається оголосити рішення.

Дата добавления: 2015-05-07