КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Поняття, види вироків
Серед рішень, якими закінчується судовий розгляд, особливе значення має вирок, яким вирішується по суті сформульоване відносно особи обвинувачення. Вирок постановляється і проголошується судом від імені держави і не потребує підтвердження іншими органами. За своєю правовою природою вирок, як і інші рішення в кримінальному процесі, являє собою акт застосування норм права до визначених правовідносин. Специфічна особливість, що відрізняє вирок від інших актів правозастосування, заключається в тому, що він постановляється тільки судом в передбаченому законом процесуальному порядку і містить вирішення головних питань кримінальної справи. Поняття вироку міститься в п. 12 ст. 32 КПК — це «рішення суду першої інстанції про винуватість або невинуватість підсудного у вчиненні злочину і призначення йому покарання»[8]. Зауважимо, що рішення, яким особа визнається винною, формулюється тільки у вироку суду, а рішення про невинуватість може міститись і в інших рішеннях, зокрема, постанові слідчого про закриття справи. Вирок, який постановлено судом першої інстанції, має певні ознаки: такий вирок постановляється судом тільки в результаті судового розгляду; вироком вирішується по суті обвинувачення, яким визначались межі судового розгляду; обвинувальний вирок може бути постановлений тільки у випадку доказаності вини підсудного у вчиненні злочину. Вирок є актом застосування норм не тільки кримінально-процесуального, а й кримінального права. Застосування кримінально-правових норм відбувається при постановлених як обвинувального, так і виправдувального вироку, коли встановлюється відсутність підстав для такого застосування (наприклад, якщо у вироку обґрунтовується, що в діянні немає складу злочину). Крім того, вирок може бути також актом застосування цивільного, трудового права в разі вирішення цивільного позову.
Щодо питань, які вирішені в конкретній справі, вирок, який набрав законної сили, обов'язковий для всіх підприємств, установ і організацій, посадових осіб і громадян і підлягає виконанню на всій території України. Обвинувальним вироком, який набрав законної сили, спростовується презумпція невинуватості відносно конкретного підсудного. З моменту набрання обвинувальним вироком законної сили починається реалізація кримінальної відповідальності2. Вирок суду може бути оскаржений зацікавленими особами, на нього може внести подання прокурор, що зупиняє набрання вироком законноі сили до розгляду його у вищестоящому суді. Це відрізняє вирок від інших правозастосовчих актів, включаючи акти слідчого і прокурора, та від більшості інших рішень суду, що виносяться в ході розгляду кримінальної справи, які, як правило, набувають сили і виконуються незалежно від їх оскарження. Право на оскарження підкреслює особливе значення вироку і утворює особливі гарантії його правильності. Відносно вироку, що набрав законної сили, діє презумпція його істинності, тому його скасування можливе тільки при суворо визначених законом умовах. Вирок виконується незалежно від оцінки тих, до кого він звернений. Виключність вироку означає, що неприпустимо постановления вироку відносно особи, щодо якої вже є вирок за тим же обвинуваченням. Виключність характеризує як обвинувальний, так і виправдувальний вирок. Тільки після скасування вироку, що набрав законної сили, можливий повторний розгляд тієї ж самої справи. Вирок, який набрав законної сили, має преюдиціальне значення для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки діяння особи, відносно якої є вирок, з питань про те, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою (ч.4 с. 61 ЦПК), а також для адміністративного суду з цих же питань (ч. 4 ст. 72 КАС).
Вирок суду, який проголошується публічно, сприяє формуванню правової свідомості в суспільстві, постановлений у відповідності з вимогами закону, що правильно відображає фактичні обставини справи, містить справедливе рішення, наділений значним виховним впливом, підвищує авторитет суду, укріплює віру в справедливість. Закон визначає два види вироків: обвинувальний і виправдувальний (ст. 327 КПК). Підсудний або визнається винним у вчиненні злочину, або виправдовується. Існування тільки двох видів вироків визначається тим, що вирок повинен дати категоричну і однозначну відповідь на питання про винність підсудного, а також про його покарання. У кожній справі в одному судовому розгляді суд постановляє тільки один вирок, незалежно від кількості злочинів, у вчиненні яких обвинувачується підсудний, і кількості підсудних у справі. Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів і суд дійшов висновку про те, що в одних із них він винуватий, а в інших підлягає виправдуванню, суд постановляє один вирок, в якому вказує про засудження підсудного за одні злочини і про виправдання його в інших злочинах. Для підсудного такий вирок є обвинувальним. У випадку, коли у справі є декілька підсудних і суд одних визнав винуватими, а інших невинуватими, то він постановляє один вирок, в якому вказує про визнання винними одних підсудних і виправдання інших, такий вирок е обвинувальним для засуджених і виправдувальним для інших підсудних. Виправдувальний вирок відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК постановляється за наявності однієї з наступних підстав: 1) не встановлено події злочину; 2) в діянні підсудного немає складу злочину; 3) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Виправдання підсудного за будь-якою з перелічених підстав означає визнання його невинним у вчиненні злочину, тобто повну реабілітацію підсудного, і тягне за собою обов'язок суду та інших органів забезпечити йому відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Незважаючи на це, суд повинен у вироку точно сформулювати підставу виправдання, адже різні підстави виправдання по-різному впливають на вирішення цивільного позову, а також рішення про необхідність подальшого провадження у справі з метою встановлення особи, винуватої у вчиненні злочину.
Виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановляється у разі, якщо судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких зумовлюються злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали в результаті дій особи, якій заподіяно шкоду, або сил природи. Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє собою суспільної небезпеки, відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним; діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину, тощо. Суд виправдовує підсудного за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. Однією із засад правосуддя відповідно до ст. 129 Конституції України є забезпечення доведеності вини, тому згідно з ч. 2 ст. 327 КПК обвинувальний вирок постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. І тільки в такому випадку можливе накладення на особу, яка визнана винною у вчиненні злочину, як кримінально-правових (покарання, судимість), так і інших несприятливих наслідків злочину (покладення обов'язку відшкодувати нанесену шкоду). Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).
Підставою для постановления обвинувального вироку є така сукупність достовірних доказів, що отримані з додержанням законодавства, які розглянуті в судовому засіданні і є достатніми для безспірного висновку про те, що подія злочину мала місце, вона містить склад злочину, вчинив це діяння підсудний і він винний у вчиненні цього злочину. Суд може постановити обвинувальний вирок з призначенням покарання, яке має бути відбуте засудженим — коли підсудний визнається винним у вчиненні злочину, підлягає покаранню та повинен відбути покарання; зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК; зі звільненням від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 7 років (ст. 79 КК); зі звільненням від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього (ст. 104 КК); зі звільненням від покарання на підставах, передбачених у ст. 74 КК (щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена — ч. 2 ст. 74; внаслідок втрати особою суспільної небезпечності — ч. 4 ст. 74 КК; в зв'язку з закінченням строків давності — ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК); зі звільненням від покарання осіб. які після вчинення злочину захворіли на тяжку хворобу (ч.ч. 2, 3 ст. 84 КК); з повним або частковим звільненням від покарання згідно з законом про амністію або на підставі акта про помилування (ст. 85 КК); зі звільненням від покарання неповнолітнього із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 105 КК)[9]. Можливість звільнення особи від покарання в зв'язку з закінченням строків давності передбачена ч. 5 ст. 74 КК. В самій же ст. 49 КК і у ст.ст. 7-1,11-1 КПК закінчення строків давності названо як підставу для звільнення особи від кримінальної відповідальності (шляхом закриття кримінальної справи). Певно, звільнення від покарання в зв'язку з закінченням строків давності можливе в тих випадках, коли особа вчинила тяжкий злочин, за який може бути призначено довічне ув'язнення. В цих випадках згідно з ч. 4 ст. 49 КК і ч. 4 ст. 11-1 КПК питання про застосування давності вирішується судом; визнавши можливим застосувати строки давності суд звільняє особу від покарання, а не від відповідальності. У тих випадках, коли суд своїм вироком звільняє підсудного від покарання або від відбування покарання, обвинувальним вироком суду реалізується кримінальна відповідальність, тому процесуальною формою рішення про звільнення особи від покарання може бути саме обвинувальний вирок суду, що не завжди враховує законодавець. Так, у ст. 447 КПК передбачена можливість закриття кримінальної справи відносно неповнолітнього та застосування до нього примусових заходів виховного характеру у випадку вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання. В даній статті змішані підстави застосування двох різних інститутів кримінального права — звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання. Згідно зі ст. 97 КК неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо суд дійде висновку, що його виправлення можливе без застосування кримінального покарання, до такої особи можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру. За наявності таких підстав суд, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, повинен своєю постановою закрити кримінальну справу. В такому випадку не реалізується кримінальна відповідальність. У ст. 105 КК зазначені підстави звільнення неповнолітнього від покарання та застосування до нього примусових заходів виховного характеру — особа може бути звільнена від покарання у випадку вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості (не говориться, що особа вчинила злочин вперше), якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки вона на момент постановления вироку не потребує застосування покарання. В останньому випадку особа звільняється лише від покарання, кримінальна відповідальність реалізується і формою такої реалізації повинен бути вирок суДУ- Вважаємо, що відповідні зміни необхідно внести в ст. 447 КПК.
Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 1473; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |