Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття, види вироків




 

Серед рішень, якими закінчується судовий розгляд, особливе зна­чення має вирок, яким вирішується по суті сформульоване відносно особи обвинувачення.

Вирок постановляється і проголошується судом від імені держави і не потребує підтвердження іншими органами. За своєю правовою при­родою вирок, як і інші рішення в кримінальному процесі, являє собою акт застосування норм права до визначених правовідносин. Специфіч­на особливість, що відрізняє вирок від інших актів правозастосування, заключається в тому, що він постановляється тільки судом в пе­редбаченому законом процесуальному порядку і містить вирішення головних питань кримінальної справи.

Поняття вироку міститься в п. 12 ст. 32 КПК — це «рішення суду першої інстанції про винуватість або невинуватість підсудного у вчи­ненні злочину і призначення йому покарання»[8]. Зауважимо, що рі­шення, яким особа визнається винною, формулюється тільки у виро­ку суду, а рішення про невинуватість може міститись і в інших рішен­нях, зокрема, постанові слідчого про закриття справи.

Вирок, який постановлено судом першої інстанції, має певні озна­ки: такий вирок постановляється судом тільки в результаті судового розгляду; вироком вирішується по суті обвинувачення, яким визна­чались межі судового розгляду; обвинувальний вирок може бути по­становлений тільки у випадку доказаності вини підсудного у вчиненні злочину.

Вирок є актом застосування норм не тільки кримінально-процесу­ального, а й кримінального права. Застосування кримінально-правових норм відбувається при постановлених як обвинувального, так і ви­правдувального вироку, коли встановлюється відсутність підстав для такого застосування (наприклад, якщо у вироку обґрунтовується, що в діянні немає складу злочину). Крім того, вирок може бути також ак­том застосування цивільного, трудового права в разі вирішення ци­вільного позову.

Щодо питань, які вирішені в конкретній справі, вирок, який на­брав законної сили, обов'язковий для всіх підприємств, установ і ор­ганізацій, посадових осіб і громадян і підлягає виконанню на всій те­риторії України.

Обвинувальним вироком, який набрав законної сили, спростову­ється презумпція невинуватості відносно конкретного підсудного. З моменту набрання обвинувальним вироком законної сили почина­ється реалізація кримінальної відповідальності2.

Вирок суду може бути оскаржений зацікавленими особами, на нього може внести подання прокурор, що зупиняє набрання вироком законноі сили до розгляду його у вищестоящому суді. Це відрізняє вирок від інших правозастосовчих актів, включаючи акти слідчого і прокурора, та від більшості інших рішень суду, що виносяться в ході розгляду кримінальної справи, які, як правило, набувають сили і виконуються неза­лежно від їх оскарження. Право на оскарження підкреслює особливе значення вироку і утворює особливі гарантії його правильності.

Відносно вироку, що набрав законної сили, діє презумпція його іс­тинності, тому його скасування можливе тільки при суворо визначе­них законом умовах. Вирок виконується незалежно від оцінки тих, до кого він звернений. Виключність вироку означає, що неприпустимо постановления вироку відносно особи, щодо якої вже є вирок за тим же обвинуваченням. Виключність характеризує як обвинувальний, так і виправдувальний вирок. Тільки після скасування вироку, що на­брав законної сили, можливий повторний розгляд тієї ж самої справи.

Вирок, який набрав законної сили, має преюдиціальне значення для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки діян­ня особи, відносно якої є вирок, з питань про те, чи мали місце ці ді­яння та чи вчинені вони цією особою (ч.4 с. 61 ЦПК), а також для ад­міністративного суду з цих же питань (ч. 4 ст. 72 КАС).

Вирок суду, який проголошується публічно, сприяє формуванню правової свідомості в суспільстві, постановлений у відповідності з ви­могами закону, що правильно відображає фактичні обставини справи, містить справедливе рішення, наділений значним виховним впливом, підвищує авторитет суду, укріплює віру в справедливість.

Закон визначає два види вироків: обвинувальний і виправдуваль­ний (ст. 327 КПК). Підсудний або визнається винним у вчиненні зло­чину, або виправдовується. Існування тільки двох видів вироків ви­значається тим, що вирок повинен дати категоричну і однозначну відповідь на питання про винність підсудного, а також про його по­карання.

У кожній справі в одному судовому розгляді суд постановляє тіль­ки один вирок, незалежно від кількості злочинів, у вчиненні яких об­винувачується підсудний, і кількості підсудних у справі.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів і суд дійшов висновку про те, що в одних із них він винуватий, а в ін­ших підлягає виправдуванню, суд постановляє один вирок, в якому вказує про засудження підсудного за одні злочини і про виправдання його в інших злочинах. Для підсудного такий вирок є обвинувальним.

У випадку, коли у справі є декілька підсудних і суд одних визнав винуватими, а інших невинуватими, то він постановляє один вирок, в якому вказує про визнання винними одних підсудних і виправдання інших, такий вирок е обвинувальним для засуджених і виправдуваль­ним для інших підсудних.

Виправдувальний вирок відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК постановля­ється за наявності однієї з наступних підстав: 1) не встановлено події злочину; 2) в діянні підсудного немає складу злочину; 3) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Виправдання підсудного за будь-якою з перелічених підстав озна­чає визнання його невинним у вчиненні злочину, тобто повну реабілі­тацію підсудного, і тягне за собою обов'язок суду та інших органів за­безпечити йому відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Незважаючи на це, суд повинен у вироку точно сформулювати підставу виправдання, адже різні підстави виправдання по-різному впливають на вирішення цивільного позову, а також рішення про необхідність подальшого провадження у справі з метою встановлення особи, вину­ватої у вчиненні злочину.

Виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановля­ється у разі, якщо судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливи­ми наслідками, настанням яких зумовлюються злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали в результаті дій особи, якій заподіяно шкоду, або сил природи.

Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке стави­лось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально міс­тить ознаки злочину, але через малозначність не являє собою суспіль­ної небезпеки, відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочин­ним; діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхід­ності; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину, тощо.

Суд виправдовує підсудного за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встанов­лено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Однією із засад правосуддя відповідно до ст. 129 Конституції Укра­їни є забезпечення доведеності вини, тому згідно з ч. 2 ст. 327 КПК об­винувальний вирок постановляється лише за умови, коли в ході судо­вого розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. І тіль­ки в такому випадку можливе накладення на особу, яка визнана ви­нною у вчиненні злочину, як кримінально-правових (покарання, судимість), так і інших несприятливих наслідків злочину (покладення обов'язку відшкодувати нанесену шкоду). Постановляючи обвину­вальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивіль­ного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).

Підставою для постановления обвинувального вироку є така сукуп­ність достовірних доказів, що отримані з додержанням законодавства, які розглянуті в судовому засіданні і є достатніми для безспірного ви­сновку про те, що подія злочину мала місце, вона містить склад злочи­ну, вчинив це діяння підсудний і він винний у вчиненні цього злочину.

Суд може постановити обвинувальний вирок з призначенням пока­рання, яке має бути відбуте засудженим — коли підсудний визнається винним у вчиненні злочину, підлягає покаранню та повинен відбути покарання; зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК; зі звільненням від відбування покарання з випро­буванням вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 7 років (ст. 79 КК); зі звільненням від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього (ст. 104 КК); зі звільненням від покарання на підста­вах, передбачених у ст. 74 КК (щодо особи, засудженої за діяння, кара­ність якого законом усунена — ч. 2 ст. 74; внаслідок втрати особою су­спільної небезпечності — ч. 4 ст. 74 КК; в зв'язку з закінченням стро­ків давності — ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК); зі звільненням від покарання осіб. які після вчинення злочину захворіли на тяжку хворобу (ч.ч. 2, 3 ст. 84 КК); з повним або частковим звільненням від покарання згідно з за­коном про амністію або на підставі акта про помилування (ст. 85 КК); зі звільненням від покарання неповнолітнього із застосуванням до ньо­го примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 105 КК)[9].

Можливість звільнення особи від покарання в зв'язку з закінчен­ням строків давності передбачена ч. 5 ст. 74 КК. В самій же ст. 49 КК і у ст.ст. 7-1,11-1 КПК закінчення строків давності названо як підставу для звільнення особи від кримінальної відповідальності (шляхом за­криття кримінальної справи). Певно, звільнення від покарання в зв'язку з закінченням строків давності можливе в тих випадках, коли особа вчинила тяжкий злочин, за який може бути призначено довічне ув'язнення. В цих випадках згідно з ч. 4 ст. 49 КК і ч. 4 ст. 11-1 КПК питання про застосування давності вирішується судом; визнавши можливим застосувати строки давності суд звільняє особу від пока­рання, а не від відповідальності.

У тих випадках, коли суд своїм вироком звільняє підсудного від покарання або від відбування покарання, обвинувальним вироком суду реалізується кримінальна відповідальність, тому процесуальною формою рішення про звільнення особи від покарання може бути саме обвинувальний вирок суду, що не завжди враховує законодавець. Так, у ст. 447 КПК передбачена можливість закриття кримінальної справи відносно неповнолітнього та застосування до нього примусових захо­дів виховного характеру у випадку вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо суд дійде висновку про можливість ви­правлення неповнолітнього без застосування кримінального покаран­ня. В даній статті змішані підстави застосування двох різних інститу­тів кримінального права — звільнення особи від кримінальної відпо­відальності та звільнення від покарання.

Згідно зі ст. 97 КК неповнолітній, який вперше вчинив злочин не­великої тяжкості, або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо суд дійде висновку, що його виправлення можливе без застосування криміналь­ного покарання, до такої особи можуть бути застосовані примусові за­ходи виховного характеру. За наявності таких підстав суд, звільняю­чи особу від кримінальної відповідальності, повинен своєю постано­вою закрити кримінальну справу. В такому випадку не реалізується кримінальна відповідальність.

У ст. 105 КК зазначені підстави звільнення неповнолітнього від по­карання та застосування до нього примусових заходів виховного ха­рактеру — особа може бути звільнена від покарання у випадку вчинен­ня нею злочину невеликої або середньої тяжкості (не говориться, що особа вчинила злочин вперше), якщо буде визнано, що внаслідок щи­рого каяття та подальшої бездоганної поведінки вона на момент поста­новления вироку не потребує застосування покарання. В останньому випадку особа звільняється лише від покарання, кримінальна відповідальність реалізується і формою такої реалізації повинен бути вирок суДУ- Вважаємо, що відповідні зміни необхідно внести в ст. 447 КПК.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 1473; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.