Форми перевірки судових рішень. Підстави для зміни або ска­сування судових рішень

Тема 13. ПЕРЕВІРКА СУДОВИХ РІШЕНЬ, ЯКІ НЕ НАБРАЛИ ЗАКОННОЇ СИЛИ, У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Перевірка судових рішень у кримінальних справах здійснюється у межах двох стадій кримінального процесу: перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, та перегляду судових рішень, які набра­ли законної сили.

Рішення, які не набрали законної сили, перевіряються у порядку апеляційного та касаційного провадження (ч. 1 ст. 383 КПК). В апеля­ційному порядку перевіряються рішення місцевих судів, які не набра­ли законної сили. У касаційному порядку перевіряються рішення, ви­несені апеляційним судом як судом першої інстанції, а також вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному по­рядку.

Касаційне провадження з перегляду судових рішень, які не набра­ли законної сили, нагадує апеляційне провадження, за винятками:

1) за назвою та формою: апеляція та касаційна скарга, касаційне подання;

2) за строками оскарження; загальний строк апеляційного оскар­ження вироку — 15 діб з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — з моменту вручення йому копії вироку; строк касаційного оскарження — один місяць з моменту проголошення ви­року чи оголошення ухвали, постанови, які оскаржуються, а засудже­ним, який перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови;

3) за судами, чиї рішення можуть бути оскаржені;

4) за судами, які розглядають скарги (подання);

5) за процедурою: апеляційний суд може визнати необхідним про­ведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підста­ви вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно; при цьому апеляційний суд не вправі дати до­казам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи. Верховний Суд України не має повноважень на проведення власного судового слідства, він у дослідженні доказів обмежений наявними матеріалами справи, додатковими матеріалами та поясненнями сторін; відсутні су­дові дебати та останнє слово підсудного;

6) за результатами розгляду приймаються ті ж рішення, крім по­становления нового вироку (таке повноваження має лише апеляцій­ний суд). Постановления свого вироку можливе при необхідності за­стосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвину­вачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстан­ції; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необгрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; не­правильного звільнення засудженого від відбуття покарання). При цьому скасування вироку суду першої інстанції та постановления сво­го вироку допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, по­терпілого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав; тобто становище засудженого (виправдано­го) може бути погіршено лише за апеляцією сторони обвинувачення. При перегляді справи у касаційному порядку не може бути погіршено стан засудженого або виправданого — за необхідності цього справа на­правляється на додаткове розслідування, новий судовий розгляд.

Рішення, які не набрали законної сили, переглядаються вищестоя­щими судами з точки зору їх законності та обґрунтованості.

Рішення, які набрали законної сили, перевіряються у порядку ка­саційного провадження (ч. 2 ст. 383 КПК) та виключного проваджен­ня. У касаційному порядку перевіряються рішення місцевих та апе­ляційних судів, які набрали законної сили. Строк оскарження скла­дає шість місяців з моменту набрання вироком, постановою, ухвалою законної сили.

Судові рішення (вироки, постанови, ухвали), що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у порядку виключного провадження у трьох формах, а саме:

1) за нововиявленими обставинами;

2) у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'я­зань при вирішенні справи судом.

Підставами для скасування або зміни судових рішень є:

1) однобічність або неповнота дізнавня, досудового чи судового слідства. Однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи. Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним: 1) коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які ма­ють істотне значення для правильного вирішення справи; 2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо; 3) коли необ­хідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді; 4) коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи ви­правданого;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постано­ві), фактичним обставинам справи. Вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи: 1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судово­му засіданні; 2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) коли при наявності суперечливих до­казів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (по­станові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності. Вирок чи постанова із зазначених підстав підля­гають скасуванню чи зміні лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення пи­тання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону. Істот­ним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрун­тований і справедливий вирок чи постанову. Вирок (постанову) в уся­кому разі належить скасувати, якщо: 1) за наявності підстав для за­криття справи Ґі не було закрито; 2) вирок винесено незаконним скла­дом суду; 3) порушено право обвинуваченого на захист; 4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача; 5) розслідування справи прова­дила особа, яка підлягала відводу; 6) справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 262 КПК; 7) порушено правила підсудності; 8) порушено таєм­ницю наради суддів; 9) вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів; 10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксував­ся технічними засобами; 11) порушено вимоги статей цього Кодексу про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розсліду­вання для ознайомлення; 12) обвинувальний висновок не затвердже­ний прокурором чи він не був вручений обвинуваченому; 13) поруше­но вимоги статей КПК, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом;

4) неправильне застосування кримінального закону. Неправиль­ним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасу­вання або зміну вироку (постанови), є: 1) незастосування судом кримі­нального закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування кримі­нального закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлу­мачення закону, яке суперечить його точному змісту;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

При цьому в апеляційному провадженні застосовуються усі ці під­стави, у касаційному провадженні щодо рішень апеляційного суду як суду першої інстанції — також усі ці підстави, у касаційному прова­дженні в інших випадках — лише такі підстави, як істотне порушен­ня кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяж­кості злочину та особі засудженого.

148. Подача апеляцій. Строки подачі апеляцій та суб'єкти, які мають право на подачу апеляцій.

Апеляція, відповідно до ст. 347 КПК України, може бути подана:

1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими су­дами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана:

1) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;

2) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;

3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК.

Апеляцію мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник — у части­ні мотивів і підстав виправдання;

3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам непов­нолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного харак­теру, — у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувало­ся питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний пред­ставник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;

6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове роз­слідування, його законний представник і захисник — у частині моти­вів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

7) цивільний відповідач або його представник — у частиш, що сто­сується вирішення позову;

8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої ін­станції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висно­вок, — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник — у частині, що стосується інте­ресів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

10) цивільний позивач або його представник — у частині, що стосу­ється вирішення позову;

11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

12) інші особи у випадках, передбачених КПК.

Апеляція (крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 349 КПК) подаєть­ся через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. Якщо апе­ляція подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, він надси­лає її до суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених ст.ст. 350 і 351 КПК.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК, може бути подана протягом п'ят­надцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебу­ває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії ви­року. Протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення пода­ються апеляції на постанови про застосування, скасування або зміну примусових заходів медичного характеру (ст. 424 КПК); на постанову про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 449 КПК).

Апеляція на інші ухвали чи постанови подається у строки:

— 3 доби з дня винесення постанови про відмову в задоволенні скарги на постанову про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування (ст. 52-5 КПК); про взяття особи під варту або про відмову в цьому (ст, 165-2 КПК); про продовження строку тримання

під вартою чи про відмову в цьому (ст. 165-3 КПК); про відмову в про­веденні обшуку (ст. 177 КПК); про направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-медичну чи судово-психіатричну експертизу, або відмову в такому направленні (ст.205 КПК);

— 7 діб з дня одержання копії постанови — про відмову в порушен­ні кримінальної справи (ст. 99-1 КПК);

— 7 діб з дня винесення (оголошення) постанови — про законність чи незаконність затримання особи (ст. 106 КПК); за результатами роз­гляду скарги на постанову про закриття справи (ст. 236-6 КПК); за ре­зультатами розгляду скарги на постанову про порушення криміналь­ної справи (ст. 236-8 КПК); за результатами розгляду скарги на поста­нову про відмову у порушенні кримінальної справи (ст. 236-2 КПК); з питань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 407 КПК); з питань звільнення від покарання за хворобою (ст. 408 КПК); з пи­тань скасування звільнення від відбування покарання з випробуван­ням (ст. 408-2 КПК); з питань скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох ро­ків (ст. 408-3 КПК); з питань заміни штрафу покаранням у виді гро­мадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлен­ня волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дис­циплінарному батальйоні (ст. 410 КПК); з питань застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи нарко­манами, і його припинення (ст. 411-1 КПК); з питань розгляду клопо­тання про зняття судимості (ст. 414 КПК).

У разі подання апеляції з пропуском встановленого строку і при відсутності клопотання про його відновлення апеляція постановою го­ловуючого визнається такою, що не підлягає розгляду. У разі пропус­ку строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотан­ня. За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, поста­нову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє у його віднов­ленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду. Постанова судді чи ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстан­ції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, ви­знати апеляцію такою, що підлягає розгляду.

При поданні апеляції мають бути дотримані вимоги КПК щодо апе­ляції. В апеляції зазначаються:

1) назва суду, якому адресується апеляція;

2) особа, яка подає апеляцію;

3) вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду, який їх постановив;

4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, по­станови та доводи на її обґрунтування;

5) прохання особи, яка подає апеляцію;

6) перелік документів, які додаються до апеляції.

До апеляції прокурора і захисника додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

При обґрунтуванні прокурором та захисником необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

У разі невиконання особою вимог щодо змісту та форми апеляції, головуючий своєю постановою залишає апеляцію без руху та повідом­ляє про необхідність виконання зазначених вимог закону протягом семи діб з моменту одержання повідомлення. Постанова оскарженню не підлягає. Якщо у визначений строк ці вимоги не будуть виконані, то апеляція постановою головуючого визнається такою, що не підля­гає розгляду. Постанову може бути оскаржено до суду апеляційної ін­станції, який має право своєю ухвалою визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду.

Після виконання вимог, передбачених статтею 351 КПК щодо по­відомлень про апеляцію, ознайомлення із апеляцією та отримання за­перечень на апеляцію, суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеля­цією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату роз­гляду ним справи. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Справа повинна на­дійти до апеляційного суду не пізніш як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду. Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересова­них осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщен­ня оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідом­ляється через начальника відповідної установи.

149. Попередній розгляд справи апеляційним судом.

Апеляції розглядаються апеляційними судами:

1) апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційни­ми судами областей, міст Києва і Севастополя — на судові рішення ра­йонних (міських) судів;

2) військовими апеляційними судами регіонів і Військово-Морських Сил — на судові рішення військових судів гарнізонів.

Апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд справи. Попередній розгляд справи здійснюється в судовому засіданні суддею одноособово за обов'язковою участю прокурора. У су­дове засідання можуть бути викликані інші учасники судового роз­гляду, однак їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді судді, який по­відомляє про підстави, з яких справу було внесено на попередній роз­гляд. Прокурор, інші учасники судового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд. Постанова судді виносить­ся в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийня­ти одне з таких рішень:

1) про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду. При попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляцій­ного розгляду: а) про необхідність проведення судового слідства та його обсяг (суд може визнати необхідним проведення судового слід­ства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно); б) про витребування у необхідних випадках додаткових доказів; в) про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання (засудже­ний чи виправданий, їхні законні представники підлягають обов'яз­ковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їхнього становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їхні захисники, якщо їхня участь у справі відповідно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. За­суджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому викли­ку в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання); г) про доручення суду першої інстанції; д) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу; е) про виклик у необхід­них випадках перекладача; є) про розгляд справи у відкритому чи за­критому судовому засіданні; ж) про день і місце розгляду справи; з) всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи;

2) про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду — якщо апе­ляція подана особою, яка не має на це права;

3) про зупинення провадження в справі — у разі захворювання під­судного, участь якого при апеляційному розгляді справи визнано обо­в'язковою;

4) про повернення справи суду першої інстанції — якщо: 1) прото­кол судового засідання не підписаний головуючим чи секретарем су­дового засідання; 2) суд першої інстанції не розглянув зауваження на протокол судового засідання чи не надав можливість ознайомлення з матеріалами справи; 3) засудженому, виправданому не було вручено копію вироку; 4) суд першої інстанції прийняв апеляцію, яка не відпо­відає вимогам ч. 1 ст. 350, ст.ст. 351 чи 352 КПК; 5) судом першої ін­станції не виконано вимог, передбачених ст. 353 КПК (порушення строків на апеляційне оскарження та їх відновлення).

При попередньому розгляді справи ведеться протокол.

150. Розгляд справи за апеляцією. Обсяг перевірки справи апеляційним судом.

Апеляції розглядаються апеляційними судами:

— апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційни­ми судами областей, міст Києва і Севастополя — на судові рі­шення районних (міських) судів;

— військовими апеляційними судами регіонів і Військово- Морських Сил — на судові рішення військових судів гарнізонів.

Апеляційний суд повинен розглянути справу у день, визначений судом першої інстанції. Не пізніш як за три дні апеляційний суд опо­віщає заінтересованих осіб шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду про час і місце розгляду справи. Засудженому, який утри­мується під вартою, про день розгляду справи повідомляється через начальника відповідної установи. У випадках, коли при попередньо­му або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав необхід­ним провести судове слідство, витребувати додаткові докази, викли­кати в судове засідання певних осіб, зробити доручення суду першої інстанції, а також у разі особливої складності справи, він може пере­нести розгляд справи не більш, як на тридцять діб.

У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває су­дове засідання і оголошує, яка справа буде розглядатися, хто із учас­ників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх. Коли в розгляді справи бере участь перекладач, головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити по­трібний у судовому засіданні переклад і попереджає його про відпові­дальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підпис­ка. Головуючий встановлює особу засудженого або виправданого, якщо він з'явився, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, міс­це, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімей­ний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи. Головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду в даній справі, прізвище прокурора, захисника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря і роз'яснює учасникам судового розгляду належне їм право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти будь-кого відвід; у разі заявления відводів вони вирішуються. Якщо викликані свідки, голо­вуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового за­сідання в окрему кімнату і вживає заходів до того, щоб допитані свід­ки не зносилися з недопитаними. Виконавши ці підготовчі дії, голо­вуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їхні права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, — право підтримувати апеляції або відмовитись від них.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє ким і в якому обсязі вони були оскаржені, ви­кладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників проце­су, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, піс­ля виконання цих дій головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матері­алами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їхні пояснення з приводу поданих апеляцій і переходить до судових дебатів.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами су­дового слідства у суді першої інстанції лише щодо тієї частини виро­ку, законність і обґрунтованість якої оспорюється в апеляції. Прото­кол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу су­дового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведення ним судового слідства. Апеляційний суд з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. Протокол судового засідання передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції полягають у промовах учасників судового розгляду стосовно тієї частини вироку, яка оскар­жена. Першими виступають особи, які подали апеляції. Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, ви­ступає першим, а в інших випадках останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановления рі­шення щодо законності і обґрунтованості вироку суду першої інстан­ції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.Якщо під час судових дебатів виголошення останнього слова засу­дженим або виправданим чи при постановленні рішення апеляційним судом виникне необхідність дослідження нових обставин справи або доказів, що їх підтверджують чи спростовують, і якщо ці обставини і докази стосуються оскарженої частини вироку суду першої інстанції, апеляційний суд ухвалою відновлює судове слідство.

Обсяг перевірки справи апеляційним судом. Вирок, ухвала чи по­станова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних об­ставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до ви­мог ч. 1 ст. 299 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не переві­ряються. Якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

151. Результати розгляду справи в апеляційному суді.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 1 ст. 347 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції — без задоволення; скасування вироку чи постанови і по­вернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на но­вий судовий розгляд в суд першої інстанції; скасування вироку чи по­станови і закриття справи; зміну вироку чи постанови;

2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК, апеляційний суд:

виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції — без задоволення; скасування ухвали чи постанови і повернення її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, а у випадку скасування ухвали чи постанови про закриття спра­ви і повернення її на додаткове розслідування; скасування окре­мої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

— постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

У разі відмови особи, яка подала апеляцію, від своїх вимог і при відсутності апеляцій інших учасників судового розгляду, апеляцій­ний суд виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені ст.ст. б, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10,11-1 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи поста­нову і закриває справу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у ч. 1 ст. 347 КПК, при розгляді справи в апеляційному суді є:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постано­ві), фактичним обставинам справи;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Апеляційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не вправі скасувати постанову про незастосування примусових за­ходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного по­рушення прав особи, стосовно якої ставилося питання про застосуван­ня цих засобів.

Апеляційний суд змінює вирок у випадках:

1) пом'якшення призначеного покарання, коли визнає, що пока­рання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі за­судженого;

2) зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального зако­ну про менш тяжкий злочин;

3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і квалі­фікацію злочину;

4) в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища за­судженого.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру у випадках:

1) зміни кваліфікації суспільно небезпечного діяння і застосуван­ня статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;

2) пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру.

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на додаткове розслідування у випадках:

1) коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виклю­чали можливість постановления вироку чи постанови;

2) якщо є підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника;

3) якщо є підстави для застосування кримінального закону, який передбачає більш тяжке на відміну від встановленого досудовим слід­ством суспільно небезпечне діяння, у справах про застосування при­мусових заходів медичного або виховного характеру;

4) якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку одно­бічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не мо­жуть бути усунені в судовому засіданні.

Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, якщо при розгляді справи в суді першої інстанції були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість по­становления вироку чи постанови, зокрема, порушення, зазначені в ч. 2 п. 2, 3, 4, 6-10, 13 ст. 370 КПК.

Апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постанов­ляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання. Скасування вироку суду першої інстанції і постановления вироку апе­ляційним судом у випадках, передбачених ч. 1 ст. 378 КПК, допуска­ється лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

Апеляційний суд скасовує постанову про застосування примусо­вих заходів виховного чи медичного характеру і постановляє свою по­станову у випадках:

1) необхідності кваліфікації суспільно небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про за­криття справи і застосування примусових заходів виховного характе­ру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

2) застосування більш суворого виду примусових заходів виховно­го чи медичного характеру;

3) скасування необґрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчини­ли суспільно небезпечне діяння.

Скасування постанови суду першої інстанції і винесення постанови апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з цих же підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представ­ником.

152. Касаційне оскарження і внесення касаційного подання на рішення, які не набрали законної сили: порядок, строки та суб'єкти.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КПК у касаційному порядку можуть бути розглянуті касаційні скарги і касаційні подання на судові рішення, які не набрали законної сили:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апе­ляційному порядку.

Касаційні скарги на зазначені судові рішення мають право подати оеобя, коло яких визначено у ст. 348 КПК, а саме:

засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що стосується інтересів засудженого;

виправданий, його законний представник і захисник — у части­ні мотивів і підстав виправдання;

законний представник, захисник неповнолітнього та сам непов­нолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного харак­теру, у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувало­ся питання про застосування примусового заходу медичного характеру:

обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;

§} обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове роз­слідування, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направления справи на додаткове розслідування;

7) цивільний відповідач або його представник — у частині, що сто­сується вирішення позову;

8) потерпілий і його представник — у частині, що стосується інте­ресів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

9) цивільний позивач або його представник — у частині, що стосу­ється вирішення позову;

10) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

11) інші особи у випадках, передбачених КПК.

Касаційне подання має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційні скарги та подання розглядаються: колегією суддів Судо­вої палати у кримінальних справах Верховного Суду України — на судові рішення, постановлені Апеляційним су дом Автономної Респуб­ліки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастопо­ля, вироки районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів; колегією суддів Військової судової колегії Верховного Суду Укра­їни — на судові рішення, постановлені військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил, судові рішення військових судів гарнізонів.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення апеляційним судом вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вар­тою, — в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи поста­нови. У випадку подачі касаційної скарги, подання з пропуском вста­новленого КПК строку та при відсутності клопотання про його понов­лення, вони постановою головуючого визнаються такими, що не під­лягають розгляду. У разі пропуску строку на оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання касаційної скарги, подан­ня, можуть заявити клопотання перед судом, що постановив оскаржу­ване рішення, про відновлення пропущеного строку. Питання про від­новлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який роз­глядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідом­ляються сторони, неявка яких у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами розгляду клопотання суд ви­носить ухвалу (постанову), якою відновляє пропущений строк або від­мовляє у його відновленні і визнає касаційну скаргу, подання такою, що не підлягає розгляду. Ця ухвала, постанова може бути оскаржена до суду касаційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати касаційну скаргу, подання такою, що під­лягав розгляду.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову. При подачі учасником процесу касаційної скарги чи подання безпосередньо до суду касаційної інстанції, скарга або подання направ­ляються Верховним Судом України до апеляційного суду, який постано­вив оскаржуване рішення.

Зміст касаційних скарг і подання повинні відповідати вимогам, за­значеним у ст. 350 КПК. Касаційна скарга, подання повинні містити: 1) назву суду, якому адресується касаційна скарга, подання; 2) особа, яка подає касаційну скаргу, подання; 3) вирок, ухвала чи постанова.

на які подається касаційна скарга, подання, і назва суду, яким їх постановив; 4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови, та доводи на її обґрунтування; 5) прохання особи, яка подає касаційну скаргу, подання; 6) перелік документів, які додають ся до касаційної скарги, подання. _

До скарги, подання додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосу­ється. Цей обов'язок не поширюється на засудженого, який перебував під вартою.

Про надходження касаційної скарги, подання апеляційний суд оповіщає прокурора, інших, зазначених у статті 348 КПК, осіб, інтере­сів яких стосується касаційна скарга, подання, направленням відпо­відних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці ого­лошень суду. Протягом п'яти діб з часу поміщення оголошення на дошці оголошень суду, зазначені особи мають право одержати в суді копію касаційної скарги чи подання або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії касаційної скарги чи подання або з озна­йомленням з ними їм роз'яснюється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення на скаргу чи подання. Засудженому, що утримується під вартою, повідомлення про надходження касаційної скарги чи подання та її копія вручаються через начальника відповід­ної установи. Одночасно йому роз'яснюється право протягом п'яти діб з часу вручення цих документів подати свої заперечення на скаргу чи подання.

Дата добавления: 2015-05-07