Українська та зарубіжна культура 1 страница

Роман-исследование

Кофырин Николай Валентинович

ПОСЛЕСЛОВИЕ

Все истины давно открыты. Зачем же вновь и вновь пишут о них? В чем смысл этого бесконечного повторения, если все уже давным-давно найдено и сказано? Быть может, смысл в том, чтобы искать и открывать заново, чтобы кто-то брал на себя ответственность и смелость произнести истину, исходя из своего личного опыта, а значит, по-новому?

Не прав будет тот, кто скажет, что все описанное здесь выдумка. Нет, не все, а точнее, очень мало пришлось додумать; и то лишь для того, чтобы связать в единое целое все кажущиеся случайными встречи и мысли, поступки и чувства. И когда стало ясно, что в нашей жизни нет ничего случайного, что все происходящее с нами есть наша судьба, что существует связь с другими судьбами в пространстве и во времени, тогда-то и возникла идея данного повествования. Хорошо ли, плохо ли получилось — не мне судить. Но главное, благодаря роману я стал другим. Наверно, это единственное оправдание такому огромному количеству страниц. Если бы не роман, то со мной вряд ли произошли бы те разительные перемены, которые трудно представить, не пережив самому. Можно даже сказать, что это не столько я сотворил данную книгу, сколько она сотворила меня. Хотя, в конце концов, важно не как кто-то написал о чужой жизни, а насколько хорошо ты проживешь свою. Ведь не прочитанными, и даже не написанными книгами измеряется жизнь, но только тем, сколько раз мы любили и сколько добра принесли в мир.

Трудно поверить в то, чего сам не видел. Еще труднее понять то, что не пришлось пережить самому. И лишь однажды попытавшись любить несмотря ни на что, вы убедитесь — другого пути быть счастливым просто не существует!

Каждый день — это целая жизнь. И если не попытаешься сегодня, возможно, завтра будет уже поздно. Ведь завтра может и не быть.

Не верите? Попробуйте сами. Быть может...

“Чужой, странный, непонятный, необыкновенный, чужак”

ISBN 5-88407-048-9

Подписано в печать 10.07.98.

Бумага офсетная. Гарнитура Таймс. Печать офсетная. Тираж 1000 экз.

“Издательство Буковского”

191028 Санкт-Петербург, Моховая улица, 26. тел. [phone].

Лицензия N 063371 от 20 мая 1994 года.

Типография “Дизайн”

191028 Санкт-Петербург, Моховая ул., 26. тел. [phone].

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України

Київ 2003

Зміст

Переднє слово............................. 3

План вивчення дисципліни і семінарських занять 5

Плани семінарських занять та методичні поради 6

Вузлові проблеми курсу «Українська та зарубіжна культура». 49

Теоретичні засади культури................... 49

Культура первісної епохи.................... 69

Культура протослов’янських та слов’янських племен.... 100

Культура Київської Русі.................... 112

Культура середньовіччя.................... 129

Культура епохи Відродження................. 141

Українська культура в XIV—XVI ст.............. 146

Козацька епоха і формування культури українського бароко 162

Культуротворчі процеси та здобутки української
культури ХІХ ст......................... 182

Українська культура ХХ ст................... 205

Нова соціокультурна реальність в Україні 221

Українська мова — основа культури українського народу.. 238

Цивілізаційний вибір України................ 255

Модерн та постмодернізм ХХ ст................ 259

Етнокультура в системі національної культури........ 269

Додатки............................... 288

Додаток 1. Орієнтовні зразки тестів для контролю
та самоконтролю знань............. 288

Додаток 2. Стисла хронологія розвитку української культури 311

Додаток 3. Термінологічний словник............ 318

Додаток 4. Ілюстрації..................... 360

Додаток 5. Телефони музеїв.................. 364

ПEРEДНЕ СЛОВО

Українська та зарубіжна культура — навчальний курс, який вивчається в усіх вищих навчальних закладах України.

У Київському національному економічному університеті він читається на першому курсі. Студенти називають його просто «культура» або «культурологія». Цей предмет новий, він уведений у вищій школі трохи більше десяти років тому. Це було своєрідною відповіддю на необхідність гуманітаризації суспільства, на його зацікавленість проблемами розвитку, формування культури і людини. Така зацікавленість особливо зростає в людства в переломні моменти історії, в епоху криз і катастроф, як стверджував видатний філософ і культуролог, наш земляк Микола Бердяєв.

Починаючи з економічних учень ХVІІІ ст. основна увага в гуманітарних науках приділялась тлумаченню основ економіки.

Сьогодні ж усім зрозуміло, від глибокого культурологічного пізнання, від стійких моральних прагнень людини і суспільства, рівня оволодіння культурою залежить економічне мистецтво і його результат, добробут і загальне благо.

У світі є багато прикладів, коли народи економічно і ресурсно бідні, але багаті культурою та вмінням нею користуватись, швидко досягають процвітання.

Курс охоплює теоретичні основи культури і культурології, історію світової і української культури, стилі і напрями художньої культури.

Його мета — допомогти студентові зрозуміти роль культури, як цілісного і провідного чинника в житті людини і суспільства, в історії, ознайомити зі структурою, типами, формами і видами культури, її духовними і матеріальними надбаннями, допомогти набути навичок орієнтування й оцінювання класичних і сучасних стилів та напрямів мистецтва і творчості, підготувати майбутніх бакалаврів і магістрів до творчої діяльності, самореалізації у творчості в обраній ділянці професійної діяльності: економічній, управлінській, юридичній практиці чи теорії.

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни «Українська та зарубіжна культура» складається з передбачених навчальною програмою тем, ураховує специфіку самостійної підготовки бакалаврів економічного профілю.

Він знайомить студентів з основами культури, вузловими проблемами історії світової і української культури. Спочатку дається програмний виклад усіх тем, плани семінарських занять, рекомендована література та першоджерела, теми рефератів, запитання для контролю та самоконтролю, завдання для самостійної роботи над поняттями та категоріями культури.

Дисципліна вводить в науковий лексикон студентів багато нових понять і слів.

Самостійному вивченню предмета допоможуть підготовлені згідно з наказом ректора, рішенням Ученої ради і рекомендаціями науково-методичної ради орієнтовні зразки тестів, які за змістом охоплюють усі розділи (модулі) робочої програми дисципліни «Українська та зарубіжна культура».

Подаються також вузлові проблеми тем курсу «Українська та зарубіжна культура».

Крім того, у «Додатках» наводиться стисла хронологія української культури, яка вносить системність у її вивчення; допоміжні нотатки для підготовки з окремих тем; глосарій з античної культури, просвітництва; основні художні стилі і напрями; художньо-стильові та архітектурні терміни; перелік відомих діячів культури української музики.

ВУЗЛОВІ ПРОБЛEМИ КУРСУ
«УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА»»

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КУЛЬТУРИ

1. Методологічні основи курсу.

2. Поняття і сутність культури.

3. Структура культури.

4. Функції культури.

5. Концептуальні підходи до розуміння культуротворчих процесів.

6. Співвідношення та розмежування понять «культура» та «цивілізація».

Культура. Що містить у собі це слово? Що розуміємо, промовляючи його? Який би зміст ми не вкладали у це слово, але завжди виходимо з того, що є два світи, які оточують нас: світ, який створив нас, і світ, який творимо ми. Тобто існує світ, незалежний від нас, залежний лише від Бога, і світ штучний, що ми створили і творимо щоденно. Світ дивовижний, неосяжний, різнобічний.

Євген Маланюк — український поет і культуролог — стверджував: культура — це все, що від людського розуму, від людської діяльності.

Український культуролог Вадим Скуратівський наголошує, що культура — це сума людської присутності на Землі.

Так, культура — це самореалізація людини у світі, її самовираження, спосіб її життєдіяльності.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що два світи творять людину:

Одночасно людина творить культуру. Культура є продуктом людської творчості.

І ці два світи, і людина взаємозв’язані, функціонально взаємозалежні:

Ця взаємофункціональність і взаємозалежність об’єктивна і являє собою цілісність, залежну від людської діяльності та від рівня культури, підпорядковану Всесвіту (Богові, Абсолюту). Ці відносини можна сформулювати як закон функціональної єдності: взаємозалежності існування природи, людини і культури у Всесвіті.

Слід розрізняти в словниковому обігу термін (слово) і поняття культури.

Слово за своїм змістом багатозначне.

На початку свого виникнення воно могло означати:

1) обробіток;

2) вирощування, догляд, плекання;

3) ушанування.

Тобто із самого початку воно стосувалось обробітку землі, агрокультури. При цьому розуміння обробітку землі йшло поряд з її вшануванням, шанобливим ставленням до неї. Земля, природа обожнювалась, наділялась людиною духовними якостями. Уважається, що вперше термін «культура» стосовно духовної (ро-
зумової) діяльності вжив відомий римський оратор Ціцерон
(100—43 р. до н. е.). У «Тустуланських бесідах» (45 р. до н. е.) він називає філософію культурою душі (Cultura animi philosophia est). Плекаючи, обробляючи свій розум, ушановуючи його як селянин землю, людина розвиває свої духовні здібності, стає досконалішою її розумова діяльність.

Слово «культура» набуває значення

4) виховання, освіта (розумова та моральна).

Пізніше термін «культура» став сприйматись як ступінь

5) розвитку, людської досконалості.

У 1684 р. німецький юрист і філософ С. Пуфендорф уживає термін «культура» для позначення суспільної людини, яка пройшла процес соціалізації (входження в суспільство) і ввібрала в себе досягнення цього суспільства. Термін набуває і морального змісту, коли людина визначає мету своєї поведінки в суспільстві, формує духовні цінності, спираючись на моральний обов’язок, традиції і звичаї. Термін вбирає в себе естетичні елементи людської діяльності, дедалі частіше термін сприймається як само-
ствердження людини (суспільства) в природі.

Як науковий термін слово «культура» стало вживатись з другої половини XVIII ст. Сьогодні дослідники називають сотні і навіть понад 1000 визначень культури. Ці уявлення формувались протягом століть. Це й античні уявлення про людський розвиток, середньовічні (теологічні) уявлення, просвітницькі символічні, функціональні та ін. У книжці російського культуролога М. С. Кагана «Філософія культури» (СПб., 1996) дається близько 70 різних визначень культури. На міжнародному філософському конгресі наводилось понад 250 визначень.

Є чимало спроб упорядкувати ці визначення, об’єднуючи в групи. Зокрема, розрізняють такі групи визначень:

Описові, де перелічуються окремі елементи і прояви культури (звичаї, види діяльності, вірування).

Антропологічні — трактують культуру як сукупність продуктів людської діяльності, світ речей, що протиставляється природі як штучно створений людиною (світ зроблених речей, друга природа).

Ціннісні — виходять з того, що культура є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених людиною.

Нормативні — стверджують, що основою культури є норми, правила, котрі регулюють життя людей.

Адаптивні — (aдаптація — пристосування) — культура визначається як специфічний вид людської діяльності, завдяки якій люди пристосовуються до природи.

Історичні — підкреслюють, що культура є продуктом історії суспільства, розвивається шляхом успадкування досвіду від покоління до покоління (яких, як стверджують учені, було понад 1200, якщо середнім віком покоління вважати 60 років).

Функціональні — характеризують культуру через функції, які вона виконує в суспільстві, і розглядають взаємозв’язок цих функцій.

Семіотичні — у них культура трактується як система знаків, що використовуються суспільством (мови, писемність, живопис, хімічні, математичні формули, нотний запис тощо).

Символічні — звертається основна увага на вживання символіки в культурі.

Герменевтичні — розглядають культуру як сукупність текстів, які продуковані людством, осмислюються ним та інтерпретуються.

Ідеаційні — визначають культуру як духовне життя суспільства, потік ідей.

Дидактичні — розглядають культуру як систему людських умінь, того, чого людина навчилась, а не успадкувала генетично.

Соціологічні — розглядають культуру як чинник організації суспільного життя, як сукупність принципів, соціальних інститутів, регулюючих діяльність людського суспільства.

У кожній з груп визначень підкреслюються істотні риси культури.

В українській культурології даються такі визначення:

«Культура — це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес їх творення і розподілу» (Н. Я. Горбач).

Автори підручника «Теорія та історія світової і вітчизняної культури» за ред. А. К. Бичко схильні до такого загального визначення:

«Культура — це специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, реалізований у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і настанов, у духовних цінностях, у сукупності відносин між людьми, ставлення людини до природи і самої себе».

Автори підручника «Історія світової та української культури» (В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко) вважають, що «у найзагальнішому вигляді культура — це сукупний результат продуктивної діяльності людей. В особистісному розумінні культура — це певні цінності та норми поведінки людей у соціальному і природному оточенні».

У навчальному посібнику «Історія української та зарубіжної культури» (за ред. проф. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука — К., 1999) культура визначається, як «усе, що створено людиною, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні — ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, у фізичному та моральному вихованні».

Українська культура цими ж авторами тлумачиться як комплекс матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис людності на етнічних українських землях і в суспільстві, що містить не лише різні види мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій, вірувань.

Спираючись на вищенаведені приклади, культуру можна визначити як сукупність матеріальних і духовних цінностей, систем та об’єктів, створених людством, продукт спільної життєдіяльності людей, узгодженої виробленими правилами, технологіями, нормами моралі з метою подальшого спільного існування, удосконалення, розвитку задля досягнення справедливості, спільного блага й усвідомлення необхідності збереження життя на Землі.

Творцем, об’єктом і суб’єктом культури, її носієм, її змістом і її результатом є людина. Людина, будучи біологічною істотою, творить інший світ, переробляючи першу природу, укладаючи в цей процес свою не тільки фізичну силу та енергію, а й культурну, розумову, вольову енергію, які, як і матеріальні цінності, творились, накопичувались під Сонцем тисячоліттями, збагачуючи людські гени, створюючи колективний розум, культуру і створюючи одночасно себе.

Культура, штучно створений світ — це факт людської присутності на Землі. Едвард Тейлор — англійський культуролог і етнограф — у своїй праці «Первісна культура» підкреслює: «З ідеальної точки зору на культуру можна дивитись як на загальне вдосконалення людського роду шляхом вищої організації окремої людини з метою одночасного сприяння розвитку моральності, сили і щастя людини».

Щоб зберегти життя, людина колись навчилась мислити, захищатись, боротись, навчилась діяти, захопила і підкорила собі воду, повітря, вогонь, океани, досягає найвищих вершин, підкорює космос, побувала на Місяці. З кожним її кроком такі моральні цінності, як справедливість і благо, наближуючись, одночасно віддаляються. Досягнення цієї мети сьогодні стає змістом культури, смислом людської діяльності й об’єктивного існування.

Кожна людина, народжуючись, маючи певні генетично-куль­турні задатки, все ж має пройти процес входження в суспільство, оволодіння соціальним досвідом часу, в який вона народилась (тобто процес соціалізації), і процес входження в культуру, ви­вчення культурного досвіду (процес інкультурації). Інакше вона залишиться на рівні лише біологічного виду.

Перетворюючи природу, створюючи штучне середовище людського існування й удосконалення, людина творить одночасно світ продуктів людської думки — духовну сферу — найважливішу для людського творення і найнедосяжнішу в ідеальному розумінні. Коли «другу природу» ми називаємо матеріальною культурою, то духовну слід назвати другим Всесвітом. Це «царство людського розуму» (А. М. Кармін). Колективним розумом називає цей духовний всесвіт сучасний український учений і мислитель О. О. Кришталь.

Поняття культури таке ж неосяжне, невичерпне, як і поняття життя. І це не лише сума актів життєдіяльності людини і суспільства, це, крім усього, складна система норм, оцінок, критеріїв здійснення інтелектуальних, моральних і практичних дій, це плекання, становлення людської особистості, формування її творчо-реалізаційних чинників для створення сучасного і нового в технологіях та духовній сфері діяльності. Кожну людину, кожен етнос, кожне суспільство в процесі розвитку та культуротворення охоплює культуротворча активність. Саме цей час творчості і є вищим благом. Такі поривання забезпечують перемогу людського в людині, забезпечують людське вдосконалення, перемогу
Добра. Але культуротворчі процеси, людська діяльність є об’єк­тивними і регулюються певними закономірностями.

Структура культури. Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить орга­нічне цілісне єство. Структура — означає порядок, будова, зв’я­зок. Це сукупність стійких зв’язків об’єкта, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей. І все ж дослідники вивчають цей світ, розкладають, ділять його на частини. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, предметні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізовані і побутові рівні), ділять за певними ознаками. Кожен з елементів культури може ділитися, у свою чергу, на дрібніші складові. Найчастіше бачимо поділ: за носієм, змістом, роллю, принципами, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мовою. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особис­тісну, сім’ї і т. ін.

Світова культура — це синтез досягнень культур усіх націй і народів.

Загальнолюдська — це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська цивілізація, мета якої — гуманізм і всезагальне благо.

Національна культура — продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формується її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, літературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура — продукт праці інтелектуальної еліти цієї нації.

Етнічна культура — вікова, сучасна й архаїчна, культура певного етносу, база національної культури, поєднує в собі тисячолітній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію, джерело для творчості інтелектуальної національної еліти. Етнічна своєрідність культури найчастіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, міфології. Матеріальна культура набуває своєрідності, спираючись на духовне джерело певного народу.

Дуже часто ми зустрічаємо такі словостандарти, як матеріальна, духовна, фізична культура. Це поділ за різновидами діяльності, формами існування або родовою ознакою. Матеріальна, як матеріальна основа відіграє основну роль, є фундаментом духовної, яка потребує матеріального посередника. Духовна є головною, адже вона робить людину людиною.

Матеріальна культура містить у собі весь штучно створений предметний світ, що оточує людину (світ зроблених речей, другу природу). Деякі дослідники (С. Саприкін) відносять сюди ж куль­туру праці і матеріального виробництва (сільськогосподарського і промислового), культуру побуту, житла, міста, села, ставлення до власного тіла.

У підручнику «Культурология» (М., 2000) за ред. А. Н. Мар­кової наголошується на нетотожності матеріальної культури ні матеріальному життю суспільства, ні матеріальному виробництву, ні матеріально-перетворюючій діяльності. Матеріальна культура розглядається лише з погляду її впливу на розвиток людини: у якій мірі вона дає можливість застосувати творчі можливості людини.

Більшість авторів нових підручників (Ю. В. Рождественський, В. І. Поліщук, С. М. Клапчук, В. Ф. Остафійчук, В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко, Н. Я. Горбач та ін.) схильні відносити до матеріальної культури весь штучно створений матеріальний світ. Такий підхід, на нашу думку, більше відповідає культуротворчим реаліям, оскільки дає можливість детально простежувати розвиток окремих типів господарювання, його галузей, категорій (видів) матеріальної культури.

«Матеріальна культура, — підкреслюється в посібнику «Історія української та зарубіжної культури» за ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука (К., 1999), — це сукупність засобів виробництва, матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку».

Матеріальна культура (друга природа) поділяється на такі окремі категорії (види):

Засоби захисту і нападу. Вони, на нашу думку, виникли найраніше. Першим таким засобом був просто підручний матеріал (камінь, палиця) у хвилини небезпеки, до якого звертались на­ші пращури. Потім з’явились вторинні засоби — оброблена палиця, дрібні камнекидальні пристосування, а в епоху мезоліту — лук, стріли. Можна простежувати весь шлях розвитку засобів захисту і нападу до сучасної бойової техніки, ядерної зброї, ракет і т. д.
і зробити висновок, що людина і вся планета Земля ще ніколи не були такими беззахисними, як у XXI ст. Проблему роззброєння слід вирішувати політичними методами. Інакше людство очікує штучно створена глобальна катастрофа.

Інструменти та знаряддя праці — категорія матеріальної культури. З їх створення, власне, і розпочалась матеріальна культура. Ця категорія була першою в людській практиці, адже перші засоби захисту і нападу були знаряддями. Інструменти та знаряддя забезпечують і фізичну, і розумову працю за галузями застосування. Вони пройшли розвиток від палеолітичних форм через «неолітичну революцію», продуктивний тип господарювання, індустріальний, постіндустріальний, до інфобіотехнологічних видів і підходів створення. Найкращий перелік інструментів і знарядь зустрічаємо в маркетологічній практиці, у складених маркетологами номенклатурах.

Побутове та виробниче устаткування можна виділити окремою категорією матеріальної культури. Водночас це і більш складна розвинута форма інструментів та знарядь праці. Устаткування є додатком до інструментів, дає змогу працювати ефективніше, продуктивніше. Устаткування можна поділити за галузями: промислове, сільськогосподарське, побутове, офісне і т. д.

Як первісні знаряддя праці, так і сучасні в міру їх удосконалення і витіснення посідають місця в музеях. Вони зберігаються як культурна цінність, пам’ятники тим, хто працював на цьому устаткуванні. Це первісні знаряддя й індустріальні (лінотип, друкарська машина, трактор ХТЗ, ДТ-54, перші комбайни і т. ін.). Вони є сполучною ланкою в розвитку технічної культури поколінь.

Зв’язок і засоби зв’язку — це найдавніша і найсучасніша галузь матеріальної культури. Вона пройшла становлення від візуальних, орієнтирних, голосових форм, через посильних, до сучас­них інформаційних. Сьогодні до цієї категорії матеріальної культури належать пошта, телеграф, стільниковий, телевізійний, радіо­телефонний зв’язок та інші системи.

Зв’язок і його засоби є найважливішою організаційною формою культури і людського розвитку, його інтелектуального руху вперед. Зв’язок — специфічна категорія, він потребує обов’яз­кового управління підготовленими професіоналами (посильні, листоноші, фельд’єгері, сучасні технологи зв’язкових супутникових радіо- і телесистем).

Технології — категорія матеріальної культури, яка об’єднує в собі трудову майстерність у всіх галузях людської праці, матеріальної і духовної культури. Це методика праці. З виникненням перших елементів культури з’явились і технології, навички і прийоми діяльності, трудове мистецтво. Першими технологічними операціями були удари, обжими, свердління, пиляння, різання, плетіння, склеювання, добування вогню. Технології стрімко розвиваються. Хто володіє новітніми технологіями, вкладає кошти в їх розвиток, досягає найвищих успіхів у розвитку культури і найближче стоїть до людського блага.

Найголовнішу роль у формуванні цього виду матеріальної культури відіграє наука й освіта. Навчання прийомам праці, оволодіння її методиками, вміннями є змістом освіти. У процесі загальної, а згодом професійної освіти знання, досвід, уміння систематизуються, технології вдосконалюються. Особливо важливе доцільне наукове використання сучасних технологічних методик, прийомів в економічній діяльності.

Сорти рослин. Природа подарувала людині багатющий рослинний світ. Уже в епоху неоліту, коли людина оволодіває сучасним сільськогосподарським циклом робіт, тобто в умовах «неолітичної революції», людина втручається в природні процеси і згодом стає цілеспрямовано плекати і вирощувати рослини, доби­рати ті, які краще плодоносять. Сьогодні ми маємо штучно створений людиною дуже багатий рослинний світ. Саме до процесу вирощування рослин, роботи на землі вперше стало застосуватись слово «культура» у первинному його значенні. Сьогодні завдяки селекції і цілеспрямованому плеканню створено тисячі нових сортів (зернових, овочевих, садових, ягідних, технічних куль­тур і т. д.). Над цим працюють науково-дослідні селекційні інститути, дослідні господарства. Велике значення має насінницька робота, її вдосконалення, кодифікація, збереження насіннєвого фонду, районування сортів. Тут варто навести приклад про подвиг українського академіка А. З. Ремесла, який у своїй фронтовій сумці проніс через бої, вогонь і воду Другої світової війни кілька колосків селекціонованої ним пшениці і подарував світові новий продуктивний її сорт. Сьогодні ми вступаємо у світ нових біотехнологій — це нове світорозуміння і нове бачення культури. Генетично змінені пшениця, картопля, соя — ними вже харчується півсвіту.

Культура ґрунтів — елемент матеріальної культури, становлення якого розпочалось у найдавніші часи. Україна володіє найбільшими запасами чорноземних плодоносних ґрунтів, що свідчить про людське життя тут з доісторичних часів. Дослідники свідчать, що на цих землях зростало доісторичне населення Європи, тут сформувалась могутня трипільська землеробська цивілізація. На цій благодатній землі, доклавши розум і працю, можна прохарчувати населення всієї планети. Ґрунт — живий. Він об’єднує органічні і неорганічні сполуки, віруси і бактерії, черви, гриби, багато інших живих елементів, які формувались тисячоліттями. Удобрюючи, обробляючи і розпушуючи ґрунт ми підвищуємо його плодючість. Наші пращури вшановували землю, поклонялись їй, здійснювали ритуали, пов’язані з сівбою, збиранням урожаю. Тобто з найдавніших часів на нашій етнічній території сформувався культ вшанування (згадайте дрібну пластику, фігурки родючості), поклоніння землі. Спочатку було висічне землеробство, рільництво (на Поліссі), потім осідле, яке потребувало механічної обробки, рихлення, боротьби з бур’янами, удобрення органікою, а нині й мінеральними добривами та мікроелементами. Важливе значення мала зміна посівів різних культур (сівозміни). Завдяки цій дбайливій роботі, плеканню землі її родючий шар збільшується, життя в ньому стає активнішим, зростає плодоносність. Людська діяльність підвищує культуру ґрунтів і врожайність на них. Необдуманими актами можна назвати господарську діяльність, спрямовану на затоплення родючих земель у зв’язку з будівництвом морів та недосконалих АЕС. Повернути ці землі на службу людству дуже важко. Сьогодні всі вчені дотримуються думки, що неузгоджена зі здоровим глуздом людська господарська діяльність завдає найбільшої непоправної шкоди біосфері й усьому живому на Землі. У цьому найбільше і виявляється рівень культури.

Дата добавления: 2015-05-09