Художня культура України в ХХ ст

На початку ХХ ст. художня культура України розвивається, поєднуючи тенденції того часу і власне закономірності, набуті художнім процесом попередніх періодів.

Попри утиски царизму, бурхливо розвивалась українська література. Зі зростанням числа письменних людей та, особливо, випускників університетів, збільшувалась кількість авторів та коло читачів. До того ж, галицька преса давала східноукраїнським письменникам можливість обминати рогатки царської цензури. Початок ХХ ст. – період не тільки активного політичного, національного руху, а й боротьби художньо-естетичних напрямів. Поруч з реалізмом з появою нової генерації авторів утверджується модернізм. Прихильники модерністських течій виступали проти звернення до реалістичних побутових описів, проти захоплення деталізацією, темою праці й проголосили аполітичне, «чисте» мистецтво. Культура модернізму спирається на психологізм, зосередженість на внутрішньому світі людини й суб’єктивних враженнях героя. При цьому зовнішні події мають найменше значення і є лише загальоокресленим фоном. Реальний персонаж перетворюється на символ.

Найяскравіше цей підхід відображений у творчості неоромантиків Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. У своїх творах митці створюють особливий художній світ, що поєднує реальне і міфічне, свідоме й півсвідоме, високий ідеал і похмуру діяльність. М. Коцюбинський є найяскравішим представником українського імпресіонізму.

Видатними письменниками цього періоду є О. Кобилянська, В. Винниченко.

На поч. ХХ ст. продовжувало розвиватись театральне мистецтво. 1907 р. Микола Садовськи, взявши в оренду Троїцький народний будинок (тепер там театр оперети), заснував перший український стаціонарний театр. Тут грала видатна українська актриса Марія Заньковецька. На західноукраїнських землях продовжував свою творчу роботу єдиний український професіональний театр «Руської бесіди» у Львові. Розширився репертуар українських театрів, ставилися п’єси І. Франка, Лесі Українки, Г. Ібсена, Г. Гауптмана.

У реалістичному напрямі розвивалося в Україні на початку ХХ музичне мистецтво. Його активним діячем є Микола Лисенко.

В архітектурі поширюється стиль модерн, який х-ризується асиметричністю планування, використанням металевих конструкцій і оздоблюванних матеріалів, ламаних ліній. Визначальних нац. рис набуває образотворче мистецтво. Продовжував працювати І. Васильківський. Найславетнішим українським скульптором зі світовим ім’ям став киянин Олександр Архипенко.

20-ті роки – це доба нац. відродження. Його коріння – в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр. Воно охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво.

Особливістю літ. процесу 20-х років було розмаїття літ. напрямів та ідеологічна боротьба між ними.

У галузі муз. мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами нар. і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький.

Переломний етап у розвитку укр. рад. кіномистецтва пов’язаний з творчістю О. Довженка. В історії світового кіномистецтва почесне місце посідають його фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля».

В 30-ті роки наступив період «розстріляного відродження». Діяльність митців стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. Державна партія керувала «культурним фронтом», об’єднав його за видами мистецтва і репресуючи. Національно-культурне Відродження 20-х років було жорстоко придушене сталінізмом.

У роки Другої світової війни укр. к-ра переживала далеко не кращі свої часи. Однак культурне життя не припинялося. Рад. влада розуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, національні почуття українців. Починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім, боротьбі з іноземними поневолювачами.

В добу «відлиги» радянський режим лібералізувався, що істотно покращило умови для розвитку укр. культури. Значним досягненням укр. прози став цикл романів М. Стельмаха «Велика рідня», «Кров людська – не водиця», «Хліб і сіль». З’являжться ціла нова генерація талановитих митців, які одержали назву «шістдесятників». Пожвавилося театральне життя, театральне мистецтво популяризується серед нар. мас. Укр. національна музика мала значні досягнення в цей період, з’являється блискуче сузір’я чудових оперних співаків. Здобутки мало і кіномистецтво.

З відставкою М. С. Хрущова і приходом до влади в СРСР Л. І. Брежнєва (1964) ситуація у сфері культури різко змінилася. Інтенсифікувався процес русифікації з метою перетворення народів на нову історичну спільність – радянського народу. Ідеологізувалися всі види мистецтва. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки політичними категоріями.

1985 р. в СРСР почалася політика «перебудови», що призвело до суттєвих змін в культурному житті. Провідні позиції зайняла публіцистика, українській мові більше не чинять опору, її обрано державною. Значною подією в культурному житті України стало проведення Першого фестивалю «Червона рута» (Чернівці, 1989), який відобразив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики.

В незалежній україні досить скромними є успіхи українського кіномистецтва. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в осн. історичному минулому України. Екранізуються твори українських письменників. Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів. Розвивається популярна музика, але доволі часто українським музикантам доводиться звертатися до послуг російських продюсерів. Складним є розвиток літературного процесу: він характеризується оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури.

Дата добавления: 2015-05-09