Розкрийте передумови формування українського театру та музичне життя козацько-гетьманської доби

Театралізація в організації та проведенні традиційних календарних свят та обрядів, ігрові ситуації, які були обов’язковим елементом, з часом трансформувались у сценічні рішення. Залежно від сценарію дійство розгорталось в хаті або на вулиці, неодмінною його умовою була масовість, глядачів як таких не було, кожен мав роль і виконував її. Популярними були свята побутові (вечорниці, посиденьки, весілля), обрядові (різдво, колядування, щедрування, засівання, Івана Купала та ін.), ігрові та розважальні. Трансформація театралізованих народних дійств у народну драму відбувається в XVI – XVII ст.. Їх грали на ярмарках напівпрофесійні трупи або учні. Розширюється коло сюжетів, вводяться сатиричні та комедійні жанри. Особливої популярності зажили вертепні драми. Активним пропагандистами вертепу були студенти Києво-Могилянської академії.Народні театральні дійства, народна драма, вертеп стали передумовою створення українського драматичного театру.Музичне життя.Доба козаччини – період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. У цей складний час з’являється велика кількість народних дум, історичних, побутових пісень. Перші публікації народних дум і пісень з’явилися 1648 р.: «Дума про козака Голоту», пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі», «Був Сава в Немирові» та ін.. Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналії, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі.Кобзарі виконували у той час кілька функцій: пропагандистську та складання пісень. Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний.Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побутових пісень.

16.Охарактеризуйте українську барокову архітектуру. Початок бароко спостерігається вже на початку ХVIIст. у будовах Києва і Львова, але справжній розквіт його припадає на другу половину століття. Фундаторами його були передові гетьмани, козацька старшина, а також багатії і вище духовенство. Перші барокові споруди з'являються вже в першій половині XVII ст. у Львові (два польських костьоли: бернардинів і єзуїтів) і в Києві (перебудова Успенського собору італійцем С. Брачі в 1613 р.) Однак самостійна творчість українських майстрів цього стилю розпочинається у другі половині XVII ст., сягаючи найбільшого розвитку в добу гетьмана Івана Мазепи. Саме в той час сформувався в архітектурі стиль, що дістав назву українського або козацького бароко. У цей період було закінчено Спасько-Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині. Поряд зі спорудженням нових Мазепа оновлював старі храми. Завдяки йому барокове оформлення набули Софіївський собор у Києві, Успенський собор Києво-Печерської лаври та Михайлівський собор Видубицького монастиря. Крім того по всій лівобережній Україні було споруджено ряд монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами. Справжніми перлинами українського бароко є будинки Києво-Печерської лаври, які створив архітектор Степан Ковнір

17. Українське бароко в архітектурі козацько-гетьманської держави. Українська архітектура другої половини XVII — XVIII ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко.Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Найяскравіше Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх українських земель.У Києві, Чернігові та інших містах поновлювалися старовинні храми, що загалом зберігали первісну просторову структуру, однак зовні їм надавали барочного вигляду — з вибагливими декоративними-фронтонами, обрамленнями вікон і дверей, мальовничими багатоярусними грушоподібними банями, ступінчастими дахами. До таких архітектурних споруд належать Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Спаський та Борисоглібський собори в Чернігові.Нове муроване будівництво охоплювало різні типи монументальних споруд, серед яких виділялися тридільні, хрещаті п'ятидільні, тринефні стовпні храми, які завершу-валися однією, трьома, п'ятьма або сімома банями. Досягненням українського монументального будівництва стали муровані п'ятидільні храми, споруджені в Ніжині, Новгороді-Сіверському, Прилуках, Переяславлі, Чернігові, Києві. Характерними особливостями даних споруд є хрещатий план, пірамідальна, спрямована вгору композиція, гран-частість об'ємів, просторі, сповнені світла інтер'єри, вишукана пластика архітектурних форм і оздоб.Мистецька довершеність і монументальність притаманні таким спорудам стилю бароко, як Андріївська церква у Києві, собор св. Юра і костьол Домініканців у Львові, собор Почаївської лаври, церква у Великих Сорочинцях, собор Різдва у Козельці та ін.На Київщині жив і творив у той час визначний будівничий Степан Ковнір. За його участю споруджені дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, також церква Антонія і Феодосія у Василькові, Троїцька церква в Китаївській пустині поблизу Києва.Кращі риси українського будівельного мистецтва нової доби розвинув вихованець Київської академії І. Г. Григорович-Барський. За його проектами споруджені надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі, Покровська та Миколи Набережного церкви, бурса Київської академії тощо. У цих спорудах простежуються перші паростки архітектури стилю класицизму.Значні досягнення монументальної архітектури пов'язувалися з творчістю народних майстрів. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яні хрещаті п'ятизрубні, багатоверхі храми, які споруджував майстер Панас Шелудько. Потяг до естетичної виразності, мальовничості і декоративності поширився і на цивільне будівництво. Більшість тогочасних житлових і господарських будівель споруджувалися з дерева. До кращих архітектурних ансамблів, створених наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належали палаци графа К. Разумовського в Батурині та П. Завадського у Ляличах, а на Правобережжі — паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві, Тульчині та Умані.

Дата добавления: 2015-05-09