Симеринки

Симиренки — рід промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, вчених і практиків садівництва, меценатів української культури.

Перші достовірні відомості відносяться до Степана Симиренка, який понад 20 років козакував на Січі, а згодом чумакував. Помер наприкінціXVIII століття.

Його сина Федора записали у кріпаки. У спілці з своїм тестем ЯхненкомФедір орендував, а згодом будував млини над річкою Вільшанкою біля рідного Платонового Хутору (між містечком Городище і селом Мліїв на Черкащині) і став одним з перших українських цукрозаводчиків. Викупив себе і двох найкмітливіших синів із кріпацтва та послав їх учитися до Політехніки в Парижі.

Сини Федора Платон і Василь були відомими технологами і промисловцями та меценатами української культури; Платон захоплювався ще й садівництвом.

Син Платона Левко і син Левка Володимир були визначними помологами, засновниками раціонального садівництва не лише в Україні, а й в усій Російській Імперії, згодом в СРСР.

Син Володимира Олекса — соціолог у США.

Роки життя представників роду Симиренків

25 травня 1996 року видавництвом «Марка України» було випущено поштову маркуноміналом 20 000 карбованців, присвячену родині Симиренків.

28 листопада 2005 року Національним банком України введено в обіг пам'ятну монетуноміналом 10 гривень — «Родина Симиренків» із серії «Славетні роди України». На реверсімонети зображено стилізовану гілку родового дерева, серед листків-вітів якої розміщено імена та роки життя представників роду Симиренків: ФЕДІР (1790 — 1867), ПЛАТОН (1820 — 1863), ВАСИЛЬ (1835 — 1915), ЛЕВКО (1855 — 1920), ВОЛОДИМИР (1891 — 1938) та унизу півколом напис — РОДИНА СИМИРЕНКІВ.

На честь Левка Платоновича в Києві названо вулицю.

Євге́н Харла́мпійович Чикале́нко

Родом із села Перешори Ананьївського повіту Херсонської губернії.

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий відділ), де був діяльним в українській студентській громаді й у драгоманівському радикальному гуртку (керівник В. Мальований), за участь в якому був заарештований (1884) і перебував 5 років під наглядом поліції в с. Перешорах.

На той час батько вже помер. Тож Євген Чикаленко починає господарювати в родинному маєтку самостійно. У цей час експериментує як агроном, навіть у посушливі роки домагається хорошого врожаю на своїх полях.

Пише і видає практичні поради для сільського господарства «Розмови про сільське хозяйство» у 5 книгах (Одеса (1897), пізніше Петербург), що з'явилися півмільйонним накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію.

У 1894 переїхав до Одеси, а в 1900 — до Києва, де включився в громадське життя.

Був меценатом різних починів: на його гроші видано «Русско-український словарь» Уманця-Комарова (Львів, 1893–1898), він допомагав журналу «Киевская Старина», даючи нагороду (1000 крб) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в «Киевской Старине»; організував при НТШ у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП «Селянин» у Львові, став головним фундатором «Академічного Дому» у Львові (25 000 крб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

Від 1897 почав видавати свою працю «Розмови про сільське господарство».

Був активним членом «Старої Громади» (з 1900), Загальної Безпартійної Демократичної Організації, Української демократичної партії (з 1904), Української Демократично-Радикальної Партії (з 1905 р.); 1908 року був ініціатором заснування Товариства Українських Поступовців і його фактичним головою.

Найбільше до поширення національної свідомості спричинився фундацією (при підтримці В. Симиренка і Л. Жебуньова) єдиних українських щоденників на Наддніпрянщині — «Громадська Думка» (1906) і «Рада» (1906–1914).

Під час Першої світової війни ховався від переслідування поліції у Фінляндії, Петрограді, Москві; з початком революції1917 повернувся до Києва, але через консервативні погляди участі в політичній діяльності не брав.

У січні 1919 виїхав до Галичини (де згодом його інтернували поляки).

Художнє оформлення поштового конверта на вшанування пам'яті Євгена Чикаленка (художник Олексій Соболевський)

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія).

Будучи в еміграції, жив у великій бідності. Українська нью-йоркська газета «Свобода»навіть оголошувала збір коштів на його лікування.

З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії уПодєбрадах.

Помер 1929 року в Чехії, заповівши розвіяти його прах у рідному селі Перешори.

Свій досвід у сільсьскому господарстві виклав у брошурі «Розмова про сільське хазяйство» (1897). У формі розмови із селянином у ній оповідається про ефективні методи агрономії. Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п'ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою. Автор «Спогадів» (І-II, Львів, 1925–1926) та «Щоденника 1917–1919» (Львів, 1931), які дають багатий матеріал до історії українського руху 19 і початку 20 століть.

Творчість

Автор практичних порад „Розмов про сільське господарство” (у 5 кн., 1897), „Спогадів” (І-ІІ, 1925-1926), „Щоденника. 1917-1919”(1931).

Окремі видання:

· Чикаленко Є. Х. Зібрання творів: У 7 т. – Т. 1: Спогади. Уривки з моїх споминів за 1917 р. – К.: ТОВ „Рада”, 2003. – 432 с.

· Чикаленко Є. Листи до М. Коцюбинського // Листи до Михайла Коцюбинського / Упорядк. та комент. В. Мазного. – Ніжин: ТОВ „Видавництво „Аспект-Поліграф”, 2003. – Т. IV: Науменко-Яновська. – С. 296-335.

· Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). – Нью-Йорк: УВАН, 1955. –504 с.

· Чикаленко Є. Х. Спогади (1861-1907): Док.-худ. вид. / Передм. В. Шевчука. – К.: Темпора,2003. – 416 с.

· Чикаленко Є. Х. Щоденник (1907-1917). – Львів: Червона калина, 1931. – 496 с.

· „Горе наше, що і колись, і тепер ми не можем одностайно стати до праці, до боротьби…”. Листи мецената Євгена Чикаленка до класика Михайла Коцюбинського // Дивослово. – 2001. – № 12. –С. 17-19.

Громадський рух «Не будь байдужим» проводить щорічний Історичний табір імені мецената Євгена Чикаленка для дітей з багатодітних сімей різних областей України (2010 року проведення табору профінансував Олег Скрипка).

На вшанування пам'яті про Євгена Чикаленка Державний комітет зв'язку та інформатизаціїУкраїни випустив поштовий художній конверт із його зображенням (художник О. Соболевський).

1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом є слова Євгена Чикаленка: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені».

Дата добавления: 2015-05-09