Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов'ян 2 страница

Видатні радянські кінорежисери: С. Ейзенштейн, В. Пудовкін, О. Довженко, Д. Вертов, Г. Александров, Л. Куліджанов, С. Бондарчук, А. Тарковський,

С. Ростоцький, М. Михалков, Г. Данелія, В. Шукшин, Є. Рязанов та інші (за вибором студента).

з дисципліни: Історія сучасного світу для студентів І-ІІ курсів

денної та вечірньої форм навчання всіх спеціальностей

Види самостійної роботи	Трудомі- сткість	Планові терміни викон.	Форми контролю та звітності	Максимальна кількість балів
Денна форма навчання
І. Обов’язкові
За систематичність і активність роботи на семінарських заняттях
1.. Підготовка до семінарських занять: - вивчення та конспектування наукової літератури по темам семінарських занять; - визначення основних термінів з курсу «Історія української та зарубіжної культури». Складання словника термінів; - опрацювання спеціальної історичної літератури, присвячено діяльності видатних культурних діячів; - відвідування музеїв.			Активна участь студента у роботі семінарських занять: - повна відповідь по одному з питань семінару – 5 б. - аргументовані доповнення впродовж семінару – 5 б. - виступ з повідомленнями та рефератами з актуальної проблеми семінару – 5 б. - захист індивідуального завдання – 5б.	20
УСЬОГО 35 год. 20
За виконаня модульного (контрольного) завдання
2. Підготовка до контрольного проекту.			Перевірка правильності виконання завдань контрольного проекту.	50
УСЬОГО 20 год. 50
За виконання завдань для самостійного опрацювання
3.Написання індивідуального завдання з «Історії української та зарубіжної культури».			Захист та обговорення матеріалів під час аудиторних занять чи ІКР	20
УСЬОГО 15 год.
Усього балів за обов’язкові види СРС
ІІ. Вибіркові
За виконання завдань для самостійного опрацювання
1. Пошук, підбір інформації та написання історичної довідки про діяльність та мистецькі здобутки уславлених творчих колективів України та світу (театр, оркестр, хор та ін.).			Обговорення підготовленого матеріалу під час аудиторних занять чи ІКР	10
2. Написання історичного нарису про творчу діяльність відомих культурних діячів України та світу.			Обговорення підготовленого матеріалу під час аудиторних занять чи ІКР	10
ВСЬОГО 10 год.
Всього годин на самостійне вивчення 80 год.
Усього балів за вибіркові види СРС 10
УСЬОГО БАЛІВ ЗА СРС 100

Змістовне наповнення лекцій з «Історії української та зарубіжної культури» здійснюється відповідно до навчальної програми курсу. Логіка викладення матеріалу обумовлена тематичним планом, в основу якого покладено порівняльно-історичний метод висвітлення історії української культури з найдавніших часів до наших днів у контексті європейського та світового культурного поступу.

Такий підхід дає можливість простежити загальні тенденції й закономірності розвитку світової культури; зіставити її здобутки і впливи в межах культурних епох і паралелей за хронологічним і географічним принципом; виявити витоки національних культур та їх особливості.

Відповідно до запланованої тематики курсу формується план кожної лекції, що охоплює заздалегідь продумане коло питань, постановочно акцентованих на з’ясування складних і мінливих проблем культурного життя українців та інших народів світу у відповідні історичні епохи.

Крім того, з метою активізації уваги на ключових моментах лекції, сприяння в осмисленні її складних теоретичних положень, створення інтелектуального напруження викладач продумує додаткові питання і адресує їх студентській аудиторії, моделюючи в такий спосіб проблемну ситуацію змістовного і методичного характеру.

Навчальна дисципліна «Історія української та зарубіжної культури» покликана прищепити студента культуру дискусії, навчити його змістовно і стисло формулювати проблему, спираючись на власні знання і переконливі аргументи відстоювати свої погляди; критично оцінювати позицію опонента і вміти її вислуховувати; в ході спільного обговорення проблеми вийти на новий, більш глибокий рівень її осмислення, продукувати в процесі інтелектуального «зітхнення» нові знання. Студентам пропонується підготуватись до участі у семінарах-дискусіях з п’яти тем. Перелік тем наводиться. На прикладі однієї з них розписана методика підготовки і проведення такої дискусії.

Еллінський і римський погляд на світ і культуру: віддзеркалення спільного та відмінного у сфері державотворчих традицій, у галузі права, філософії та у сфері мистецтв (на семінарське заняття з теми «Антична культура: її місце і роль у розвитку європейської та світової цивілізації»).

Культура України – Русі і Галицько-Волинської держави – світовий феномен, витворений власним цивілізаційним поступом чи сплав західноєвропейських, візантійських та східних культурних впливів? (на семінарське заняття з теми: «Культурні взаємозв’язки в часи Середньовіччя: Західна Європа, Візантія, Україна - Русь»).

«Літературно-мистецька палітра другої половини XIX – початку XX ст.: результат нестабільності тогочасного суспільства чи віддзеркалення сум’яття почуттів його громадян?» (на семінарське заняття з теми «Європейська та українська культура другої половини XIX – початку ХХ ст.: духовні, естетичні та мистецькі орієнтири»).

Однією з умов дискусії є завчасне визначення в групі прихильників імпресіонізму, постімпресіонізму, символізму, футуризму, кубізму, конструктивізму та інших провідних стилів європейського мистецтва другої половини XIX – початку XX ст. Успіх дискусії буде залежати від ґрунтовної, самостійної підготовки студента-презентанта відповідного стилю. З цією метою кожний учасник дискусії має добре розібратися в теорії питання; ознайомитися з відповідними публікаціями зарубіжних та вітчизняних учених-культурологів і критиків-мистецтвознавців; підібрати ілюстративні матеріали; з’ясувати соціальні проблеми, ідейні та естетичні наслідки впроваджуваного стилю у відповідних галузях мистецтва тощо.

У ході дискусії кожний учасник аргументовано представляє власне бачення художньої і соціальної місії відповідного стилю в європейському мистецтві, висловлює критичні погляди щодо інших стилів, відповідає на зустрічні запитання опонентів. Дискутуючи між собою, студенти прагнуть максимально точно відтворити історичний та соціально-економічний контекст епохи, що дозволить їм зрозуміти ідейне підґрунтя революційних змін у мистецтві, відчути атмосферу суперництва й співпраці митців, що прагнули знайти істину та з’ясувати призначення людини у неповторних, мінливих соціальних і культурних умовах другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Після завершення дискусії кожний її учасник стисло формулює власне резюме. Загальний підсумок та оцінювання вміння студентів в умовах зіткнення точок зору декларувати свої знання та відстоювати їх у полеміці здійснює викладач.

Масова культура, американізація, сексуальна революція та інші негативні явища другої половини ХХ ст. – загроза загальнолюдським цінностям, глибинним пластам духовності, національним культурам світу (на семінарське заняття з теми «Духовна та мистецька палітра української та зарубіжної культури другої половини ХХ ст.»)

Суперечливий поступ української культури у ХХІ столітті: осмислення її минулого та історичної місії в контексті розвою світових загальнолюдських цінностей з позиції влади, з погляду філософів, діячів культури, митців та суспільної думки (на семінарське заняття з теми «Світовий культурний поступ та національно-культурне Відродження України на зламі століть»).

У ході самостійного вивчення «Історії української та зарубіжної культури» студент відповідно до карти самостійної роботи готує реферат, індивідуальне завдання, історичний нарис чи історичну довідку. Захищає основні положення та результат своїх досліджень під час семінарських або індивідуально-консультативних занять. Після завершення виступу відповідає на запитання викладача, студентів. З найбільш цікавих і гострих проблем може виникнути дискусія. Після її завершення підбиваються підсумки. Із коротким висновком виступає доповідач, по одному – два речення у форматі «резюме» - учасники обговорення. Викладач оцінює презентацію і слушні виступи студентів.

Завдання до рейтингового контрольного проекту

з курсу «Історія української та зарубіжної культури»

Рейтинговий контроль знань з навчальної дисципліни забезпечується підготовкою і захистом студентами «Контрольного проекту» (КП), який за своїм змістом охоплює програмний матеріал з курсу «Історія української та зарубіжної культури».

Структурно КП складається з п’яти тематичних розділів:

I розділ – українські народні прислів’я, приказки, приповідки тощо

IV розділ – зарубіжна естрадна та класична музика (аналізується творчість

одного естрадного виконавця та одного композитора)

V розділ – зарубіжна літературна класика (аналізується творчість

одного письменника та одного поета або художника і скульптора

До кожного з них студент за власним вибором має підібрати потрібний матеріал, оформити його текстуально та, у разі необхідності, на магнітних носіях. Зміст завдань з історії української культури перших трьох розділів студент має знати напам’ять. Він має вільно володіти матеріалом, що розкриває творчі здобутки обраних ним представників зарубіжної естрадної та класичної музики, зарубіжної літератури та образотворчого мистецтва. Там, де це можливо, доцільно забезпечити музичний супровід чи показ картин, скульптур тощо.

Публічний захист (бажана презентація) КП студент здійснює на семінарському чи індивідуально – консультативному занятті.

Максимальна кількість балів за КП – 50 балів. Зміст кожного розділу – 10 балів.

Після захисту КП подається для перевірки і оцінювання викладачеві. При оцінюванні враховується оформлення та естетичний вигляд поданого матеріалу.

Критерії оцінювання рейтингового контрольного проекту

1. Максимальна кількість балів нараховується студентові, який повністю виконав завдання всіх п’яти розділів, знав їх зміст напам’ять чи вільно володів матеріалом четвертого та п’ятого розділів. Зебезпечив їх аудіо та відеосупровід і високу культуру оформлення текстів.

Продемонстрував глибокі знання змісту КП, основних закономірностей розвитку світової та української культури під час захисту КП, відповідаючи на запитання викладача та студентів.

2. У разі невиконання завдань тих чи інших розділів або неповне їх виконання студент автоматично втрачає кількість балів, адекватну сумарній кількості невиконаних завдань.

1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. – К., 1988.

2. Большая иллюстрированная энциклопедия истории искусств. – М., 2008.

3. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. – К., 2000.

4. Історія світової культури (Керівник авт. кол. Л.Т. Левчук) – К., 1994.

5. Історія української культури (За ред. І. Крип’якевича) – К., 1994.

6. Історія української та зарубіжної культури. Навчальний посібник (С.М. Клапчук, В.Ф. Остафійчук, Ю.А. Горбань та інші. – К., 2004 р.)

8. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура. – К., 2007.

9. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво. Навчальний посібник: У 3 ч.: Ч.1.- Львів, 2003; Ч.2. – Львів, 2004; Ч.3. – Львів, 2005.

11. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1990.

12. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Львів, 2005.

13. Ліндсей Д. Коротка історія культури: у 2-х т. – К., 1995.

14. Лосєв І.В. Історія та теорія світової культури-європейський контекст. – К., 1995.

15. Основы исторической типологии культуры. – М., 1983.

16. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1999.

17. Семчишин М. Тисяча років української культури. – К., 1994.

18. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1992.

20. Українська культура: Лекції (За ред. Д. Антоновича) – К., 1993.

21. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

22. Українська культура: історія і сучасність: Навч.посібник (За ред. Черепанової С.О.) – Львів., 1994.

23. Хоменко В.Я. Українська і світова культура. – К., 2002.

24. Художня культура світу. Європейський культурний регіон. – К., 2001.

26. Європейська та українська культура в нарисах. – К., 2003.

1. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. – Львів, 1992.

3. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. – К., 1991.

5. Апанович О. Культура козацтва. Деякі аспекти розвитку культури Запорозької Січі // Українська культура. – 1991. - №1.

6. Асєєв Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К., 1980.

7. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини XVII – XVIII ст. – К., 1988.

8. Бельш А. Символим как миропонимание. – М., 1994.

10. Боннар А. Культура Древнего Рима. Т.1. – М., 1985.

11. Вагнер Г.К., Владишевская Т.Ф., Искусство Древней Руси. – М., 1993.

12. Галеркина О.И., Богданов Ф.Л. Искусство в Индии в древности и средние века. – М., 1963.

13. Голованов С.О., Крижанівська В.В. Історія культури стародавнього світу, середніх віків та відродження: Лекції для вищих навчальних закладів. – К., 1997.

14. Голомшток И. Тоталитарное искусство. – М., 1994.

15. Городская культура. Средневековье и начало нового времени. – Л., 1986.

16. Гофф Ж.Ле. Цивилизация Средневекового Запада. – М., 1992.

17. Гуновский М.А. Итальянское Возрождение. – Л., 1990.

18. Домбровська Л.Ф. Подвижницька діяльність українських професорів і студентів в XVI – XVIII ст. // Методичні вказівки для студентів І курсу. – Одеса: ОДЕУ, 2001.

19. Затонский Д. Европейский романтизм. – К., 1984.

20. Іван Франко і світова культура // Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО. Кн.. 1. – К., 1986.

21. Ивбулис В.Я. Модернизм и постмодернизм. – М., 1988.

22. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI – XVIII ст. – К., 1996.

23. История искусства. Первые цивилизации. – Пер. с исп. – М., 1998.

24. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920-х – 30-х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992.

25. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція у русі опору 1960 – 80-х років. – К., 1995.

26. Колесник І.І. Українська культура та історіографія: історія ментальностей // Український історичний журнал. – 2002. - №1. – С. 26 – 37.

27. Кручек О.А. Становлення державної політики УРСР у галузі національної культури. – К., 1996.

29. Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. – Львів – К., 1993.

31. Культура Древнего Рима: В 2-х т. / Под ред. Е.С. Голубцова. – М., 1985.

32. Культура народов Востока. Старовавилонская культура. – М., 1988.

34. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима: Пер. с пол. – М., 1990.

35. Литература и культура Древней Руси. – М., 1994.

36. Лихачева В.Д. Искусство Византии IV – XV веков. – М., 1986.

37. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. – К., 1989.

38. Макаров А.М. Світло українського бароко. – К., 1994.

39. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

40. Митці України. Енциклопедичний довідник. – К., 1992.

41. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 2006.

42. Нариси історії української інтелігенції: У 3-х т. – К., 1994.

43. Національна культура в сучасній Україні. – К., 1995.

44. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. – К., 1992.

45. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI – початок XVII ст.). – К., 1990.

46. Огієнко І. Історія українського друкарства. – К., 1994.

47. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К., 1992.

49. Оппенхейм А. Древняя Месопотамия. Портрет погибшей цивилизации. – 2-е издание. – М., 1990.

50. Остешко Т.С. З історії літературно-мистецького життя в Україні за часів Центральної Ради // Український історичний журнал. – 1998. - №3.

51. Полевой В. ХХ век: изобразительное искусство и архитектура стран и народов мира. – М., 1989.

52. Пономарьов А. Українська етнографія: Курс лекцій. – К., 1994.

53. Ревалд Дж. История импрессионизма. – М., 1994.

54. Розовик Д.Ф. Центральна Рада й українська культура // Український історичний журнал. – 1993. - № 2-3.

56. Січинський В. Чужинці про Україну. – К., 1992.

57. Стан культурної сфери та культурної політики в Україні (Аналітичний огляд). – К., 1995.

58. Степовик Д. Історія української ікони Х – ХХ ст. – К., 1996.

59. Удальцова З.В. Византийская культура. – М., 1988.

60. Українські гуманісти епохи Відродження: у 2-х частинах. – К., 1995.

61. Українське бароко та європейський контекст. Архітектура, образотворче мистецтво, театр і музика. – К., 1991.

62. Українська культура: зміст і методика викладання. Тези республіканської конференції (травень 1992 р.). – К., 1993.

63. Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». – Ч.2. – Львів, 2008.

66. Юрчук В.І. Культурне життя в Україні у повоєнні роки: світло й тіні. – К., 1995.

Пам'ятки черняхівської культури датуються ІІ-ІУ ст. н.е. Розташовані вони купно: в басейні ріки Росі, на Дністрі, середньому Бузі та Дніпрі,біля порогів на правому березі, а також між Дунаєм та Тірою. Найбільш значущий осередок — трикутник Рось—Дніпро—Київ. Археологічні пам'ятки дають можливість прослідкувати взаємозв'язок культур:

пізньоскіфська тісно пов'язана з ранньозарубинецькою,

черняхівська за певних умов виростає із зарубинецької.

Бурхливі події великого розселення слов'ян створили головний культурний центр землі руської, пам'ять про її межі дожила до XII століття.

Характерно, що культура черняхівського типу не є винятковою для однієї місцевості України, а є типовим явищем для всього ареалу пам'яток. У цей час різко збільшується заселеність території. Поселення розташовані на відстані 3-5 км. І таке явище спостерігається по всій території тогочасної України, тобто в цю добу повністю формується етнічна територія українського народу.

Поселення даного періоду мають характерні особливості. Порівняно з передскіфською і скіфською добою, коли городища були укріплені, майже неприступні, громади настільки відчували себе у безпеці, що укріплення, в тому числі воєнізовані, зникають повністю: селища відкриті з усіх боків. Жоден могильник чоловічого поховання не містить меча чи іншої зброї. Це свідчить про те, що мирне життя не диктувало потреби для небіжчика мати зброю у потойбічному світі. Натомість його забезпечували їжею, посудом, вівцею і поруч з нею залишали ніж, аби він міг урізати собі шмат м' яса та добре поїсти. Ми не знаходимо мечів і у музейних збірках, що розповідають про цей період, відсутні згадки про зброю і в літературних пам'ятках. Напевно, в цей час воїни як соціальна група не відігравали домінуючої ролі у суспільстві.

Усе це характерно для північної частини України: Київщини, Полісся, середнього Дніпра, лісової та лісостепової смуги. У степовій зоні частіше зустрічаються городища-бугри, оточені міцними стінами, глибокими ровами, а на півдні — поселення міського типу з високими кам'яними вежами, складеними з місцевого вапняку (Бизюкове городище, городок Миколаївка та ін.).

Загальна кількість населення тут становила близько 20 млн. чоловік, або майже 110 осіб на 1 кв.км. Водночас в Європі за середньої чисельності окремих народів в 100 тисяч душ загальна кількість населення всієї Великої Німеччини мала сягати 5 млн.; для варварської групи народів — цифра значна. Для наших умов — 10 душ на кв.км., або 550 на квадратну географічну милю — величина надзвичайно мала.

Розрізнені угрупування створювали майже єдину топографічно нерозчленовану цілість та культурно-топологічну єдність. Це зумовлюється значним зростанням населення, щільністю розселення і технічним прогресом: гончарне коло, всебічний розвиток металургії, диференціація ремесел, орне хліборобство, формування товарного господарства, а також великих виробничих центрів. Наприклад, Іголом'я, злиття розчленованих племінних територій в одну спільну територію —ознаки часу. У тих же формах ці процеси відбувалися і в Центральній Європі.

Певний час у науці існувала теза, що черняхівська культура — це периферійне явище культури Середземномор'я, а точніше— Риму. Але це не так. Черняхівська культура була поза впливом римських провінційних культур, вона ніколи не була римською провінцією, а пам'ятки, досліджені на всій території, охопленій черняхівською культурою, дають підстави стверджувати її самобутність. Так, багато громад мали свої гончарні промисли й гончарні печі. Це, зокрема, Завадівка, Пересічне, Коровинці, Глинжани, Томешті, Будешті та інші. В суміжних пунктах, розташованих досить близько один до одного, налічується майже 90 печей. Враховуючи, що річний цикл 10-12 випалювань при завантаженні близько 80 одиниць, неважко уявити продуктивність центру. Не менші обсяги виробництва становили фібули, гребінці, скло, намисто та інші речі місцевого виробництва, знайдені в Корчуватому та інших місцях.

Відзначимо ще один істотний фактор: коли у всій Європі панувала римська експансія і були ліквідовані всі народні мови (бо мусили поступитися місцем зіпсованій латині) у черняхівці зберегли свою мову, міфологію, систему вірувань, тобто зберегли народ і його культуру.

Це питання довго і гаряче дебатувалось і сьогодні ще не дістало остаточного розв'язання. Версії і гіпотези висувалися найрізноманітніші - від повного заперечення у праслов'ян писемності до Кирила і Мефодія аж до віднесення існування її до незапам'ятних часів.

Питання про вторинність походження слов'ян та їх мови активно "розробляють" учені Заходу, наша ж наука "визначила " точну дату народження слов'ян - V ст. до н.е. Цікаво, хто ж завірив таку довідку?!

Історичні реалії, численні пам'ятки, які знаходяться в науковому обігу, а також дешифровані пам'ятки писемності дають можливість, бодай на рівні наукової гіпотези, відсунути виникнення слов'янського письма приблизно до ХУІІ-Х ст. до н.е. Дешифровка тексту Фестського диску, здійснена Генадієм Гриневичем, пропонує таку версію: "Будемо знову жити. Буде служіння богу. Буде все в минулому — забудемо хто ми є. Де ви побудете, чада будуть, ниви будуть, прекрасне життя — забудемо хто ми є. Чада є — узи є — забудемо, хто є. Що вважати, господи! Рисіюнія чарує очі. Нікуди від неї не дінешся, не вилікуєшся. Не один раз буде, почуємо ми: ви чиї будете рисичі, що для вас почесті; в кучерях шоломи, розмови про вас.Не є ще, будемо ми її, в цьому світі божому".

Цілком вірогідно, що рисіюнія — одна із праназв України, а рисичі — наші предки. Подібні пам'ятки непоодинокі, вони знайдені й на нашій території, зокрема на пряслицях, глечиках, інших керамічних виробах періоду черняхівської культури. Так, на одному з глечиків напис "ліки" — коментар не потрібний. На другому: "Леві лої" — левячий лій.

Важлива пам'ятка слов'янської писемності - "Влесова книга". Навколо неї точилися гарячі дебати тривалий час, сьогодні її текст визнаний за оригінальний і достеменно відсунув дату зародження слов'янської писемності майже на двісті років назад. Книга написана алфавітом, близьким до кирилиці. Але ж і до цього часу були рєзи, глаголиця, але, на нещастя, майже всі писемні пам'ятки дослов'янського і слов'янського періоду виконані на нетривкому матеріалі, здебільшого на дерев'яних дощечках та бересті.

Про поширення писемності серед населення свідчить той факт, що написи зустрічаються на побутових речах: горшках, глечиках, пряслицях, мечах. Отже, той, хто користувався цими речами, і той, хто їх робив, були писемними.

Ця гіпотеза підтверджується реальним історичним свідченням — берестяними грамотами. Тексти їх зайвий раз підтверджують значне поширення писемності серед широких верств населення.

А свідчення Кирила і Мефодія про те, що вони в Корсуні зустріли мужа руського, який говорив мовою руською і показав книгу, написану руськими письменами, говорить про те, що абетка, розроблена ними, народилася не на пустому місці, а мала міцне підґрунтя. Можливо, просто була вдосконалена слов'янська система писемності на базі раніше існуючої.