Які писемні джерела оповідають про Русь і русичів?

Біля Києво-Печерської Лаври у колишньому Берестові стоять рештки церкви Спаса, усипальниці київських князів. Тут знаходиться домовина засновника Москви Юрія Долгорукого. У 60-і рр. XX ст. українськими реставраторами в ній розкрито близько 150 кв.м. фресок XII ст.

У Києво-Печерській Лаврі збереглися уламки Успенського собору, головної колись споруди ансамблю Києво-Печерського монастиря. Його зведено в 1073-1075 рр. Собор зруйновано під час другої світової війни.

Біля Національного музею історії України відкриті фундаменти Десятинної церкви, першого кам'яного храму на Русі. Він був зведений у 989-996 рр., поряд — залишки фундаментів цивільних будинків, які можна побачити на вул.Володимирській та прилеглих до неї районах.

У Золотоворітському сквері — руїни Золотих воріт та валу, що проходив по вулиці Прорізній вниз до Хрещатика та по вулиці Ярославів вал до Львівської площі, Лядських воріт. Залишки Золотих воріт сьогодні накриті декоративною спорудою, яка начебто відтворює Золотоворітську церкву.

На Володимирській гірці у 1108-1113 рр. був зведений Михайлівський монастир, зруйнований у 1934-1935 рр. у зв'язку з будівництвом урядового центру. Від комплексу залишилася тільки трапезна, а з художнього оформлення XII ст. збереглися лише фрески і мозаїки, які встигли зняти до того, як собор було підірвано. Сьогодні їх можна побачити у Трет'яковській галереї (Москва), Музеї російського мистецтва (Санкт-Петербург) та Софійському соборі (Київ).

Серед пам'яток, які визначали обличчя стародавнього Києва, варто згадати Ротонду кінця XII- початку XIII ст., палацові споруди міста Володимира, Михайлівські, Подільські й Лядські ворота, Василівську, Федорівську церкви та ін.

З київської доби зберігся ансамбль пам'яток Х-ХІІ ст. у Чернігові — Спасо-Преображенеький собор, закладений князем Мстиславом у 1031 р. Цей монументальний храм був, як і Софія Київська, багато оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки незначні фрагменти. Поряд знаходиться Борисоглібський собор, зведений у 1123 р. князем Давидом Святославичем. Він будувався як усипальниць чернігівських князів. На наддеснянських пагорбах стоїть Єлецький монастир, заснований близько 1060 р. Головна споруда монастиря — Успенський собор, побудований у XII ст.

Одна з вишуканих пам'яток Київської Русі — церква П'ятниці на торгу, або П'ятницька церква. Точний час спорудження невідомий, фахівці сходяться на тому, що вона збудована в 90-і рр. XII ст.

Навіть та незначна частина пам'яток, що вціліли і дійшли до нас, дає можливість скласти цілісну картину розвитку архітектури і мистецтва Київської Русі.

20.Зв'язок культури Київської Русі з античністю

У ІХ-Х ст. Київ входить до країн європейської коаліції, вибрана найоптимальніша ідеологія. Як новому члену співдружності русичам треба було і себе показати, і на людей подивитися.

Нову релігію, прийняту Володимиром Великим, необхідно було належним чином обставити. Своїх людей для цієї мети поки що обмаль. Спеціалісти запрошуються із Візантії. На Русь приїжджають священики, архітектори, художники і несуть разом із словом божим культурні та науково-мистецькі досягнення свого народу.

Візантійські культуррегенти разом із високим рівнем майстерності запроваджують і свою систему світобачення, що цілком закономірно. Як правило, в подібні експедиції відправлялись або романтики, або догматики, в даному випадку ми спостерігаємо останнє. Пам'ятки, залишені ними, дають підстави для такого твердження. Яскравий приклад — широковідомі мозаїки Софії Київської: Євхаристія, святительський чин, Пантократор, Оранта, що вражають своєю канонічною вивершеністю, а от фрески, виконані місцевими майстрами, з теплотою і добрим гумором ведуть оповідь про життя і побут киян. В очі впадають два протилежних бачення світу, два світогляди — канонічний догматизм і щире, безпосереднє сприйняття дійсності, радість життя.

Чи була Русь дикою, "варварською" країною, якою нам малюють її "освічені" греки? Безперечно, ні. Це була економічно незалежна держава, яку силою покорити греки не змогли. Отже, спрацював психологічний фактор - перекласти на народи, яких не вдалося поставити в залежність, власні вади. Слов'яни нічого не спростовували, та чи була в цьому потреба сильному народу? "Свідчення" греків залишилося в історичних анналах як незаперечна істина.

Та життя само внесло корективи у бачення історичних реалій. Життєрадісність боролася з догматом усіма можливими засобами, і коли естафету у візантійців переймають місцеві майстри, то культові споруди стають набагато спокійніші, тепліші, пластичніші, органічно вписуються в навколишнє середовище. Особливо це помітно в північних районах Київської Русі, на Псковщині, де храми будувалися місцевими майстрами і за своєю пластикою нагадують скульптуру.

Античні впливи на мистецтво Русі були і прямі, й опосередковані як за формою, так і за змістом, а те, що русичі були з ними знайомі, красномовно засвідчує один цікавий факт. В одному з лівих нефів Софійського собору при останній реставрації був відкритий малюнок античної голови. Скільки гарячих дебатів було з цього приводу:

звідки 1 як з'явилася вона в Софії. Можна запропонувати дуже просту гіпотезу: серед художників, які приїхали з Візантії, не всі були догматиками, хтось із них, розповідаючи місцевим художникам про античне мистецтво, тут же проілюстрував це на стіні, знаючи, що незабаром малюнок покриється фрескою, а тому ніякої крамоли у цьому він не бачив. Відгуки античності можна знайти і в зразках українського мистецтва того періоду.

Вільніше відчували себе художники і майстри в оформленні книги. Тут античні, візантійські й східні впливи ПОМІТНІШІ.

Сплав місцевих досягнень і античних впливів дав той феномен, який ми сьогодні звемо мистецтвом Київської Русі. Воно у всеохопленні часу представляє широкий спектр прямих і опосередкованих впливів у виробленні власного стилю.

Літописи та літописні зводи періоду Київської Русі доносять до нас подих часу і живі голоси свідків та учасників подій. Окремі з них говорять неупереджено, мовою фактів, дехто на історичні події накладає свої оцінки, власне бачення явищ чи історичних осіб. А відтак ми читаємо не лише літопис, але й бачимо портрет історика, що, безперечно, розширює нашу інформацію про минувшину.

Історія нашої Батьківщини не може похвалитися дуже давніми літописними та літературними пам'ятками. Донедавна в обігу були здебільшого, як єдино вірні й незаперечні, історичні джерела Геродота, Плінія, Павсанія, Прокопія, Йордана та Нестора, інші ж обходили мовчанкою. Так, зокрема, відома широкому науковому загалу за кордоном -"Влесова книга" була опрацьована славістами Франції, Англії, Німеччини, США, Канади. По ній вийшли ґрунтовні дослідження, а у колишньому Радянському Союзі були тільки репліки критичного змісту в періодиці.

"Влесова книга", а точніше, дощечки, на яких вона була написана, були знайдені полковником Ізенбеком у 1919 р. на території в маєтку Задонських, що знаходився у Великому Бурлюку Харківської губернії. Доля сім'ї Задонських трагічна, вони були зарубані більшовиками. Підібрані й збережені полковником Ізенбеком у пограбованому маєтку дощечки здійснили подорож через Київ, Прагу, Берлін, Париж і зупинились у Бельгії, де їх досліджував Юрій Миролюбов. Хімік, поет, письменник та історик, якому Ізенбек їх показав при розмові про пошуки сюжету для написання повісті про слов'ян. Миролюбова вони зацікавили, точніше, захопили, і вивчшшюїх він віддав 14 років. Він переписав кожну дощечку і зробив спробу дешифрувати. Частково це вдалося. Наче відчуваючи, що на дощечки очікує чергове випробування, Миролюбов переслав копії до музею Російського мистецтва у Сан-Франціско. Секретарем музею на той час був генерал Куренков, псевдонім - А.Кур. Він став першим дослідником текстів дощечок і зробив перші публікації у 1954 р. у газеті44Жар-птиця". Отже, через 35 років після знахідки слов'яни дізнались про існування цієї пам'ятки.

Над "Влесовою книгою" працювали Сергій Лісний (проф. Парамонов, книга "Русь, звідки ти прийшла?", 1959 р.), Лазаревич, Соколов, Качур; Кірніч зробив переклад українською мовою, а Володимир Шаян видав у Гамільтоні (Канада) працю "Віра наших предків" (1987 р.), в якій грунтовно дослідив цю пам'ятку історії слов'ян. Самі ж дощечки по смерті Ізенбека у 1941 р. зникли в бурях другої світової війни.

Багато історичних хронік говорили про народи, що населяли Україну: ці варвари були неписьменні і найвища благодать, яку їм надало християнство,— писемність. Дана теза активно розробляється і сьогодні. Зокрема, академік Д.С.Ліхачов у статті "Тисячоліття культури" (Альманах бібліофіла, вип.26.—М.,1989) твердить: "Я гадаю, 3 хрещення Русі взагалі можна починати історію російської культури. Як і української, і білоруської. Але характерні риси російської, білоруської й української культури — східнослов'янської культури давньої Русі — сягають того часу, коли християнство змінило язичництво.

Християнство — писемна релігія, що прилучила Русь до високорозвинутої міфології, до історії європейських і малоазіатських країн.

З варварської країни на краю світу раптом з'явилася держава із світовою культурою, світовою релігією, і одразу це було ознаменовано розквітом давньоруської культури".

Як бачимо, шановний академік або не бачив, або не хотів бачити того, що у дохристиянську добу Україна-Русь уже мала не лише міфологію, як у стародавніх Греції та Римі, але й релігію, яка не поступалася християнству, а точніше, відповідала його основним постулатам, а не догматам його послідевників.

Алфавіт Влесової книги " має характерні особливості Це не кирилиця і не глаголиця. Професор Парамонов робить спробу ввести новий термін, назвавши цей шрифт влесовицею. "Влесова книга " відсуває відому нам історію принаймні на 1500 років углиб. Окрім історичних хронік, які подані у книзі і які досить легко накладаються на історичну канву, в ній закладена ціла низка моральних норм і правил наших пращурів. Ось одне з них: "Потрібно молитися і змиватися 5 разів на день, щоб у чистому тілі був здоровий дух, і потрібно захищати землю предків, що дивляться на нас з неба". ч

Ми знаходимо дати, які дають можливість "прив'язатися" до певних історичних подій: "Наш народ вирушив до Карпатських гір, де і жив протягом 500 років. А потім повернувся на береги ріки Непра (Дніпра), де жив 300 років до приходу готів... Це сталося за 1300 років до Германаріха".

Вождь готів добре відомий в історії. У тексті дощечки 1В йдеться про загарбника Ізви, констатується, що "ми сильні тоді тільки, коли об'єднуємо наші сили". Заклик до єднання —постійна теза, яка звучить у словенських пам'ятках.;

На дощечці 7Е наводиться цікаве свідчення про племена, які, об'єднавшись, створили першу руську державу — Київську Русь. Також говориться про племена братів та їх допомогу;; р тому числі збройну, для відсічі поневолювачам. |Рут же знаходимо відомості про експансію греків північного Причорномор'я, які, почавши з торгівлі, закінчили тим, що "з'явилися з численною озброєною молоддю" і прогнали геть русичів (молодь — синонім армії). Так було окуповано Су рож та узбережжя Синього (Чорного) моря. Греки про це також написали, але по-іншому, за ними були готи, які "чинили нам зло", гуни, "хотіли красти нашу худобу і забирати наших людей", варяги, "яких ніхто не запрошував". Це дещо інший погляд на вітчизняну історію.

Наведемо декілька цитат з "Влесової книги": " Справедливою людина є не тоді, коли каже, шо має намір нею бути, а коли її вчинки відповіланхгь її словам. Давно сказано предками нашими, шо ми повинні діяти краще, ніж попередники --"Обробляй засіяне поле і буде згодом тобі".

"Сто разів Русь відроджувалась і сто разів руйнували від півночі до півдня".

"І отак ми осіли землеробами (огнищанами) на* землі руській. Було це "дві темі" (темь — одиниця часу, довжину якої визначити важко). Перед нашим часом і після цих "двох темей" прийшли варяги і почали загарбувати землі хазарів і підкорили нас, і ми були змушені працювати на них."

"І вміли ми добре виготовляти посуд, обпалений у печах, і були ми добрими гончарами і вміли добре обробляти землю і годувати худобу. Отак жили наші батьки."

"Проте прийшов злий народ і підкорив їх, і змушені ми були податися до лісу, і були там мисливцями та рибалками, щоб втекти від того страху. Тривало це одну "темь", і почали ми зводити міста і закладати повсюду оселі."

" І молимо ми ВЛЕСА, батька нашого, щоб послав він нам багата сил небесних і щоб Сонце повернулося до нас і щоб оберталося колесо руху Сонця, яке сяє над нашими домами, і порівняно з яким блідими виглядають вогні наших помешкань."

"І ми будемо працювати отак день у день, помолившись і допоївши, ми йдемо у поле, щоб обробляти його, як наказали це боги кожній людині, яка має сили, щоб виростити свій хліб."

"Онуки Даждьбога, ви — обранці богів, і боги вас "скорорала" (слово, важке для розуміня, утворене від слів "скоро" та "орала").

"Слава богам нашим за те, що маємо ми віру, яка не вимагає людських жертв, а це робилось варягами, які завжди приносили жертви, називаючи 'Перуна — Перкуном, і йому вони офірували. Щ ж до нас, то ми приносимо у жертву лише дари полів, плоди нашої праці: ячмінь, жирне молоко, і до* цього долучаємо ягня у день коляди (зимове сонцестояння) та під час весняних Русалій."

"Отак жили ми протягом довгого часу, об'єднавшись у плем'я..."

"Влесова книга" — непересічна пам'ятка слов'ян, яка чекає свого дослідника в Україні, там, де вона була створена.

Наступні за значенням літописні пам'ятки і зводи: "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, яке стало своєрідною основою літописання руського; всесвітньо відома "Повість минулих літ", що до певної міри узагальнила всі відомі на той час пам'ятки і свідчення пра те, "звідки пішла земля руська"; Галицько-волинський літопис, який висвітлює події із середнїш 1205 р. до зими 1289/90 р.; "Патерик Печерський" — збірка оповідань, а точніше, історичних хронік про заснування і перші роки діяльності та житія святих, зв'язаних з Києво-Печерською Лаврою. Цікаві дані, де підтверджується багато історичних подій, викладені у книзі В.Висоцького "Графіті Софії Київської". Це наукове дослідження дало можливість уточнити значну кількість історичних дат та подій, що відбувалися в ІХ-Х11ст.

22.Чи були знищені культурні набутки за татаро-монгольської навали?

У російській та радянській науці монгольська експансія або обходилася мовчанкою, або стверджувалося, що монголи залишили по собі пустелю. Спробуємо розібратися в цьому.

Що собою являла Україна ІХ-ХІІІ ст.? Це було перехрестя торговельних шляхів з півночі на південь та зі сходу на захід. Монголи контролювали шлях із Китаю до Європи, бо він приносив їм значні прибутки. Торговельна експансія Китаю і Монгольської імперії простягалась аж до Каспію, південні території контролювалися Римською імперією. Походи монголів у європейську частину активізувалися на початку XIII ст. Завоювання Європи тривало 6 років. Монголи розбили війська Києва, Галича, знищили під Лічницею хрестоносців і поляків, завоювали Чехію, Угорщину, Болгарію, спалили Краків, Люблін, Вроцлав, а у 1242 р. повернулися до своєї столиці. Розорена війнами Європа їх не цікавила. Яка основна мета цих походів? Одержати території, на яких можна торгувати, тобто взяти під економічну залежність і мати щорічні збори. Наскільки великі були спустошення, скоєні монголами? Вони не йдуть у порівняння з другою світовою війною. Було знищено насамперед міста-фортеці та аристократичні форти. Ремісників та купців їм не.було сенсу чіпати, адже це підірвало б економічний добробут завойовників. За свідченням Плано Карпіні, який побував у Києві через 6 років після того, як через нього пройшли монголи, Київ був великим торговельним центром.

Монголи великої уваги і значення надавали торговельним шляхам та їх упорядкуванню. Історичні хроніки зберегли свідчення про те, що вони влаштовували спеціальні охоронні пункти та зимівники по торговельному шляху, який пролягав аж до Далекого Сходу. Не виключено, що українські чумаки-купці користувалися цією магістраллю. Ця версія підтверджується китайськими хроніками — в Пекіні у 1330 р. в імператорській гвардії була окрема руська когорта.

Впродовж усього періоду татаромонгольського протекторату ми майже не помічаємо впливів монгольської мови. Продовжують функціонувати церкви і монастирі, та ще й опікуються Ордою,?а також школи при них. Працюють хлібороби і ремісники, в їх виробах не спостерігаються східні впливи. Князі активно збагачуються за рахунок податків, які вони збирають для хана, левову частку залишаючи собі. Продовжує діяти Своє судочинство. Аналіз фольклору не засвідчує великої кількості пам'яток усної народної творчості, де зафіксовані події монгольського періоду, щоправда, окрім першого, завойовницького. Князі знаходяться у напіввасальному стані, вони продовжують економічні й політичні зв'язки зі своїми сусідами. Яскравим прикладом цього є Данило Галицький, який навіть утворює свою державу, а московський князь Іван Калита фан-тастично збагачується і зміцнює московську державу, яка і пішла на "ви" з монголами.

Напевно, настав час переглянути усталену історичну традицію і дати об'єктивну оцінку цьому періодові.

23. Вплив культури Київської Русі на життя Литовського князівства

У середині XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на декілька улусів. У 1355- 56 рр. литовський князь Ольгерд повоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, де більшість становило руське населення.

Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвинутішу політичну систему, виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво. Широкі міжнародні зв'язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою досконалішої системи управління, принципів і норм культурного розвитку.

Литовці дотримувалися правила "Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями, основою литовського судочинства стала "Руська правда". Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання в школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.

У Литовському князівстві здобуває популярність православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім'ї приймають православ'я (литовці в масі своїй були язичниками) та споріднюються з українськими князями.

культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

24.Братства і розвиток культури

Історія створення братств сягає давніх часів, в Іпатіївському літопису за 1134-1159 рр. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули значного поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення. Їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств Львівсько-Успенське 139 р.) та Віленсько-Кушнірське (1458 р.).

Стан православної церкви на той час був не кращий. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан - мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки формаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь.

Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяльність, почали подавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Медоварення було державною монополією, але на храмові свята братства одержували право зварити і реалізувати мед, що також давало їм прибуток.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятки, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб’язність як до братчиків, так і до всіх людей/

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.

Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім, виходячи щоразу із своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — краща зброя для захисту своєї віри, дальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та інші. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускалася різноманітна література, а що найголовніше — підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

Дата добавления: 2015-05-09