Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі

Дисидентський рух — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
За часів Брежнєва відбуваються перші арешти шестидесятників і розгортається дисиденський рух - рух незгодних. Він виник як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень і очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники спочатку виступали проти недоліків існуючої системи, порушення законів, прав людини, свободи слова, друку і т.д. Першим документом цього руху став відкритий лист до ООН, надісланий українськими політв’язнями з Мордовії (1955). Рух дисидентів поділяється на такі напрямки: самостійницький (Л.Лук’яненко); національно-культурницький - вільний культурний розвиток (І.Світличний, І.Дзюба); правозахисний - вимоги дотримання прав і свобод людини (Українська Гельсінська спілка (1959), очолив М.Руденко); релігійний - дотримання свободи віросповідання.

1959 - перша дисиденська організація Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). Мета - здобуття незалежності України мирним шляхом.

Особливість дисиденського руху - поєднання правозахисних і національно-визвольних ідей.

Відсутність чіткої політичної програми, належної організації, репресії призвели до її поразки.

Учасники: Ю.Литвин, О.Тихий, В.Мороз, Н.Осадчий, М.Мосютко, П.Григоренко, В.Симоненко, І.Дзюба.

58. Політика "радянізації" на західноукраїнських землях в 1939-1941 рр.

Причини: Західна Україна відійшла до сфери впливу СРСР, багатовікове прагненняукраїнців до возз’єднання послужило прикриттям геополітичних планів керівництва СРСР.

Перший період: вересень 1939 - грудень 1939 - формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії.

Другий період: грудень 1939 - лютий 1940 - перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях.

Третій період: Лютий 1940 - червень 1941 - розбудова партійних, радянських правоохоронних і господарських структур управління. Репресії, розстріли, порушення законів і прав людини, кардинальні зміни в економіці і соціальній сфері.

У період 1939-1941рр на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцніти, тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагалися привести Зх Україну у відповідність з радянською системою на інших територіях. Відразу ж за вступом Червоної армії в Зх Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську та інші сфери областей направлялися працівники різних спеціальностей. Першими заходами нової влади стало створення спочатку тимчасових, а потім постійних органів влади у формі радю Здійснювалися націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювалися житловий фонд, сфера торгівлі, школи, оголошувалися державною власністю залізничний транспорт, ліси надра тощо. Великі маєтки булт конфісковані, а їх землі були передані безземельним селянам. Відбувалася депортація власників великих промислових підприємств, господарів хуторів до віддалених районів СРСР. Один із перших ударів нової влади було нанесено по греко-католицькій церкві. Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації Зх земель. Вона мала підірвати нац.-визвольний рух і духовну опору Зх українців. Найболючішим для краю став процес колективізації. Колективізація мала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення; встановити контроль над селянством; позбавити підтримки збройний рух опору тоталітарній системі.Вона проводилась притаманними радянській системі методами: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбиства. Проте радянізація на Зх землях дала і позитивний результат, зокрема промисловий рівень розвитку став таким же як і у східних областях, формувалася нова система освіти, яка б охоплювала усіх громадян, тобто відбулася ліквідація неписемності, але поряд з цим і давалася в знаки ідеологізація освіти. Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування. Процес радянізації було завершено в основному наприкінці 50-х років

59. Початки національного відродження в Галичині. "Руська Трійця".

Під впливом політики “просвіченого абсолютизму”, нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін з’являється перше покоління “будителів” у Галичині. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де згуртувалось коло представників національно свідомої інтелігенції: І.Могильницький, Й.Левицький, А.Добрянський. Вони створили початкові школи для місцевого населення та перші граматики української мови; виходять перші збірки народної творчості.

«Руська трійця» — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель. «Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Більшість примірників було конфісковано. Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

Дата добавления: 2015-05-07