Головною пам’яткою Новгорода Сіверського безумовно є Спасо-Преображенський монастир. Плануючи поїздку до Новгорода-Сіверського, одразу приготуйтеся витратити декілька годин на монастир. Навіть, якщо ви їдете з суто туристичною метою. Він був заснований наприкінці ХІ ст. Він знаходився за 2-3 км від давнього Новгорода-Сіверського. Перші будівлі були дерев’яні. А першою мурованою будівлею став Спасо-Преображенський собор, зведений наприкінці ХІІст. Монастир постійно відновлявся то від монголо-татарської навали у 1239р, то від нападів татар у 1552р, то від поляків. Після приєднання до Польщі, монастир було відновлено коштом каштеляна Манського, старости Новгород-сіверського – Олександра Пі сочинського. А у 1935р король Польщі Володислав IV передав монастир ордену єзуїтів, які пробули в ньому 13 років. Ченці монастиря на чолі з архімандритом Корнилієм лишили монастир ще у 1618р і переселилися до Рильська. У 1657р універсалом гетьмана Виговського надав монастир зі всіма маєтностями архієпископу Лазарю Барановичу, який був не тільки священнослужителем, а ще і визначним політиком та культурним діячем. Відтоді до 60-х рр XVII в монастирі розміщувалася резиденція чернігівських архієпископів. Лазар Баранович відбудував княжий Спаський собор, зробивши його трипрестольним, трапезну, корпус настоятеля, оборонні вежі. При реставрації давніх споруд їхні стіни прикрашали викладеними з цегли тризубами - знаками Рюриковичів, які мали підкреслити спадкоємність відносно далекого минулого української держави. У 1667р. тут було відкрито бурсу для учнів славяно-латинської школи. Через десятиріччя школу переведено до Чернігова і ще через десятиріччя перетворено на колегіум. Потрібно зауважити, що це був другий після Києво-Могилянської колегії вищий навчальний заклад у Наддніпрянський Україні. Тут же відкривається і друкарня. Правда, 1679 року Лазар Баранович перевіз друкарню до Чернігова, де вона плідно працювала ще протягом 100 років. Зі Спасо-Преображенського монастиря походить кілька творів ювелірного мистецтва доби українського бароко, мініатюр, гравюр, малюнків. З 1785 року, після відкриття Новгород-Сіверської єпархії, у монастирі влаштовано семінарію. 22 січня 1787 року до монастиря завітала цариця Катерина II. Вона взяла участь у освяченні Іллінської церкви, збудованої при настоятельському корпусі, і пожертвувала великі кошти на спорудження нового собору. На початку ХІХ монастир втратив оборонне значення, рів перед в’їздною баштою був засипаний. Змінився і зовнішній вигляд. Наметове завершення башти змінили на барокове. У часи другої світової війни в колишньому монастирі було розташовано фашистський табір військовополонених. Під час наступу радянських військ у 1943р. монастир було значно пошкоджено, багато споруд було знищено. У повоєнну добу на території монастиря була психіатрична лікарня. А вже тільки наприкінці ХХ ст. його почали відроджувати.
Ми входимо на територію монастиря-фортеці через башту-дзвіницю - найстарішу зі збережених будівель монастиря. Від башти ХVI ст. лишилися підмурки та нижня частина стін. Решта була знищена під час захоплення монастиря поляками у 1605р. Вежа була відбудована з цегли зі власних руїн. Вона побудована з виступом від оборонних мурів, перед в’їздом майданчик. З внутрішнього боку монастиря башта оточена відкритою двоярусною галереєю. Звернемо увагу на залишки бійниць. Вежа-дзвіниця має висоту в 30м Ліворуч від нас знаходиться мурований будинок ігумена, побудований у другій половині XVI ст. У XVІI ст. до нього прибудували корпус "на погребах". Цегляні підземні споруди на глибині 5 м складаються з зали, декілька комірок і галереї, яка вела колись в бік ріки (доречи замовивши екскурсію ви можете попасти всередину). Ще через століття до будинку ігумена було прибудовано однобанну церкву св. Іллі.
Позаминуле століття теж не пройшло дарма для цієї споруди, утворивши разом велику будівлю складної структури. У 1943р будівля була горіла, але після війни її відновлюючи значно
переробили. Напроти будинку ігумена знаходиться палатний корпус з церквою Петра та Павла. Ця будівля почалася зводитися наприкінці XVI ст. Тут розміщені келії ченців та трапезна зала з церквою. Петропавловська церква прибудована до палатного корпусу. Вона одноярусна, з великою бароковою банею. Домінантою монастиря є великий собор на честь Преображення. Як вже згадувалося, першою мурованою будівлею став Спасо-Преображенський собор, зведений наприкінці ХІІ ст. Нажаль, він не зберігся. Все що лишилося це підмурки, залишки стін. Саме сумне те, що собор не пав під час татаро-монгольської навали! А у 1791р. давньоруський собор розібрали, для того щоб на його місці побудувати собор у класичному стилі. Старий собор вдягнутий у барокову одежу можна було побачити на старій гравюрі за 1678р. Тоді як вже згадувалося цариця пожертвувало досить великі кошти на будівництво нового собору. Спасо-Преображенський собор був побудований протягом 1791-1817рр за проектом відомо архітектора Джакомо Кваренгі. (Нагадаємо, що до його творінь належали будинок Академії Наук, палац Юсупова, Асигнаційний банк, Смольний інститут, Ермітажний театр у Санкт-Петербурзі, багато споруд в Україні). Ймовірно Кваренгі не був в Новгороді, бо проект не зовсім був пристосований до місцевості і до загального комплексу будівель монастиря. Собор виявився завеликим для ансамблю, він візуально затьмарив навколишні споруди доби українського відродження. Зіграв негативно роль ще факто того, що керуванням будівництва собору поручили Івану Яснигіну, а підряд на будівництво передали калузькому 2-ї гільдії купцеві Мєшкову. Останнього Г.Квітка-Основ'яненко в "Пані Халявському" його досить добре розписав - шахраєм і злодієм: продав "наліво" залізо, що мало піти на будову, дешево закупив неякісну цеглу. Великий п'ятибанний собор тільки-но побудували, як 1816 року він почав розвалюватися. Помилки давали про себе знати. Прийшлося зробити підсилення собору. Тоді вже будівельними роботами керував архітектор Антон Карташевський. до стін прибудували своєрідні пілястри, всередині прибудували 16 спарених іонічних колон. У 1853 року в соборі влаштовано два бічних престоли: праворуч - Успіня Богородиці, ліворуч - Св. Димитрія Ростовського. В північній наві зберігся склеп з поховання сина Кирила Розумовського - Олексія. Його було поховано у 1883р. Прямо за собором знаходиться будинок вищезгаданої бурси. Побудована у XVIІст будівля являє собою рідкісний зразок будівлі учбового закладу часів українського відродження. Ліворуч від бурси знаходиться корпус келій. А ліворуч від собору під склом знаходиться "княжий терем". Монастир чудовий. Реставрація монастиря до зустрічі президентів у 2004р буквально перетворила його з Попелюшки на Принцесу. Хочеться дослідити кожен його закуток. Доречи, не слід обмежувати увагою стіни та вежі, зведені наприкінці XVI ст. Як вже писала, у ХІХ коли оборонні функції монастиря відійшли в минуле, шатрові завершення на вежах замінили на шоломоподібні, бойові галереї на декоративний аттик. Після реставрації галереї відновили. Тепер ними можна прогулятися та подивитися на прекрасні краєвиди з монастирських веж.
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление
30 червня 2008
У 1657р універсалом гетьмана Виговського надав монастир зі всіма маєтностями архієпископу Лазарю Барановичу, який був не тільки священнослужителем, а ще і визначним політиком та культурним діячем. Відтоді до 60-х рр XVII в монастирі розміщувалася резиденція чернігівських архієпископів. Лазар Баранович відбудував княжий Спаський собор, зробивши його трипрестольним, трапезну, корпус настоятеля, оборонні вежі. При реставрації давніх споруд їхні стіни прикрашали викладеними з цегли тризубами - знаками Рюриковичів, які мали підкреслити спадкоємність відносно далекого минулого української держави. У 1667р. тут було відкрито бурсу для учнів славяно-латинської школи. Через десятиріччя школу переведено до Чернігова і ще через десятиріччя перетворено на колегіум. Потрібно зауважити, що це був другий після Києво-Могилянської колегії вищий навчальний заклад у Наддніпрянський Україні. Тут же відкривається і друкарня. Правда, 1679 року Лазар Баранович перевіз друкарню до Чернігова, де вона плідно працювала ще протягом 100 років. Зі Спасо-Преображенського монастиря походить кілька творів ювелірного мистецтва доби українського бароко, мініатюр, гравюр, малюнків. З 1785 року, після відкриття Новгород-Сіверської єпархії, у монастирі влаштовано семінарію. 22 січня 1787 року до монастиря завітала цариця Катерина II. Вона взяла участь у освяченні Іллінської церкви, збудованої при настоятельському корпусі, і пожертвувала великі кошти на спорудження нового собору. На початку ХІХ монастир втратив оборонне значення, рів перед в’їздною баштою був засипаний. Змінився і зовнішній вигляд. Наметове завершення башти змінили на барокове. У часи другої світової війни в колишньому монастирі було розташовано фашистський табір військовополонених. Під час наступу радянських військ у 1943р. монастир було значно пошкоджено, багато споруд було знищено. У повоєнну добу на території монастиря була психіатрична лікарня. А вже тільки наприкінці ХХ ст. його почали відроджувати.
Ми входимо на територію монастиря-фортеці через башту-дзвіницю - найстарішу зі збережених будівель монастиря. Від башти ХVI ст. лишилися підмурки та нижня частина стін. Решта була знищена під час захоплення монастиря поляками у 1605р. Вежа була відбудована з цегли зі власних руїн. Вона побудована з виступом від оборонних мурів, перед в’їздом майданчик. З внутрішнього боку монастиря башта оточена відкритою двоярусною галереєю. Звернемо увагу на залишки бійниць. Вежа-дзвіниця має висоту в 30м 
Ліворуч від нас знаходиться мурований будинок ігумена, побудований у другій половині XVI ст. У XVІI ст. до нього прибудували корпус "на погребах". Цегляні підземні споруди на глибині 5 м складаються з зали, декілька комірок і галереї, яка вела колись в бік ріки (доречи замовивши екскурсію ви можете попасти всередину). Ще через століття до будинку ігумена було прибудовано однобанну церкву св. Іллі.
Позаминуле століття теж не пройшло дарма для цієї споруди, утворивши разом велику будівлю складної структури. У 1943р будівля була горіла, але після війни її відновлюючи значно
переробили. Напроти будинку ігумена знаходиться палатний корпус з церквою Петра та Павла. Ця будівля почалася зводитися наприкінці XVI ст. Тут розміщені келії ченців та трапезна зала з церквою. Петропавловська церква прибудована до палатного корпусу. Вона одноярусна, з великою бароковою банею. 
Домінантою монастиря є великий собор на честь Преображення. Як вже згадувалося, першою мурованою будівлею став Спасо-Преображенський собор, зведений наприкінці ХІІ ст. Нажаль, він не зберігся. Все що лишилося це підмурки, залишки стін. Саме сумне те, що собор не пав під час татаро-монгольської навали! А у 1791р. давньоруський собор розібрали, для того щоб на його місці побудувати собор у класичному стилі. Старий собор вдягнутий у барокову одежу можна було побачити на старій гравюрі за 1678р. Тоді як вже згадувалося цариця пожертвувало досить великі кошти на будівництво нового собору. Спасо-Преображенський собор був побудований протягом 1791-1817рр за проектом відомо архітектора Джакомо Кваренгі. (Нагадаємо, що до його творінь належали будинок Академії Наук, палац Юсупова, Асигнаційний банк, Смольний інститут, Ермітажний театр у Санкт-Петербурзі, багато споруд в Україні). Ймовірно Кваренгі не був в Новгороді, бо проект не зовсім був пристосований до місцевості і до загального комплексу будівель монастиря. Собор виявився завеликим для ансамблю, він візуально затьмарив навколишні споруди доби українського відродження. Зіграв негативно роль ще факто того, що керуванням будівництва собору поручили Івану Яснигіну, а підряд на будівництво передали калузькому 2-ї гільдії купцеві Мєшкову. Останнього Г.Квітка-Основ'яненко в "Пані Халявському" його досить добре розписав - шахраєм і злодієм: продав "наліво" залізо, що мало піти на будову, дешево закупив неякісну цеглу. Великий п'ятибанний собор тільки-но побудували, як 1816 року він почав розвалюватися. Помилки давали про себе знати. Прийшлося зробити підсилення собору. Тоді вже будівельними роботами керував архітектор Антон Карташевський. до стін прибудували своєрідні пілястри, всередині прибудували 16 спарених іонічних колон. У 1853 року в соборі влаштовано два бічних престоли: праворуч - Успіня Богородиці, ліворуч - Св. Димитрія Ростовського. В північній наві зберігся склеп з поховання сина Кирила Розумовського - Олексія. Його було поховано у 1883р. Прямо за собором знаходиться будинок вищезгаданої бурси. Побудована у XVIІст будівля являє собою рідкісний зразок будівлі учбового закладу часів українського відродження. Ліворуч від бурси знаходиться корпус келій. А ліворуч від собору під склом знаходиться "княжий терем". Монастир чудовий. Реставрація монастиря до зустрічі президентів у 2004р буквально перетворила його з Попелюшки на Принцесу. Хочеться дослідити кожен його закуток. Доречи, не слід обмежувати увагою стіни та вежі, зведені наприкінці XVI ст. Як вже писала, у ХІХ коли оборонні функції монастиря відійшли в минуле, шатрові завершення на вежах замінили на шоломоподібні, бойові галереї на декоративний аттик. Після реставрації галереї відновили. Тепер ними можна прогулятися та подивитися на прекрасні краєвиди з монастирських веж.