Лекція 11. Європейська культура ХІХ-ХХcm. 4 страница

4. Ранні форми культури на східнослов'янських землях.

5. Язичницька культура та її значення для формування і розвит­ку культури України.

6. Міфологія східних слов'ян, обряди і свята.

7. Складники української культури.

8. Велесова книга.

Лекція 13

КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

• Київська Русь - якісно новий етап у розвитку слов'янської культури.

• Християнізація - рушій нового культурного процесу.

• Архітектура, живопис, прикладне мистецтво, музика.

• Література, літописання, писемність та освіта, фольклор.

Перша держава східних слов'ян, яку історики називають Київською Руссю, існувала в IX—XIII ст. Це була одна з найбільш розвинутих і економічно процвітаючих держав тогочасної Європи. Найбільшої могутності Русь досягла в XI ст. при князюванні Ярослава Мудрого. За різними підрахунками, Київська Русь мала від 3 до 12 млн. насе­лення і охоплювала територію близько 800 тис. км² (майже полови­на її' - в межах сучасної України).

Київська Русь розвивалася не ізольовано. Вона входила в загаль­ноєвропейський історико-культурний ландшафт (простір). На це бу­ли причини як географічного, так і історичного характеру. Україна, зокрема, займає серединне становище між центральною Європою та Азією. Через її територію з давніх часів було прокладено великі водні та сухопутні шляхи. Це давало можливість далеким одна від одної культурам. На розквіт і розвиток культури давніх слов'ян впливали і міграційні процеси.

Культура Київської Русі досягла високого рівня розвитку і не по­ступалася культурі більшості країн Європи. Причому культурна взає­модія її з ними була взаємною та рівноправною. Розвиток цієї куль­тури припинила монголо-татарська навала.

До визначних центрів давньоруської культури на півдні Русі належали: Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Холм. Київ за часів Ярослава Мудрого перетворився на великий центр культури, ремес­ла й торгівлі. Він вражав сучасників своїми розмірами, багато­людністю, величними спорудами. У період найвищого розквіту Київ за кількістю населення та розмірами не тільки не поступався великим

Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

західноєвропейським містам, а й перевершував їх. Коли Ярослав утвердився на престолі (1019), Київ вже був величезним містом, і, як свідчить німецький хроніст Тітмар (що писав зі слів очевидців), мав 8 торжищ (ринкових площ) і 400 церков. В кінці XI ст. літопи­сець поставив Київ у ряд з такими світовими центрами, як Рим, Антіохія, Олександрія.

Не дивно, що сучасникам він здавався «величеством сияющ», а саксонець Адам Бременський, відомий мандрівник і географ XI ст., північнонімецький хроніст назвав Київ «суперником Константино­поля і кращою прикрасою грецького світу». До монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько 50 тисяч. Лон­дон, в якому проживало 20 тисяч, досяг такої цифри лише через 100 років. У давньоруських містах Чернігові й Галичі населення було по 25 тисяч, а в Переяславі й Білоозері - по 10-12 тисяч. Для порівнян­ня: в Парижі в кінці XIII ст. жило 24 тисячі чоловік, у Тулузі, Мар­селі, Барселоні - по 12-15 тисяч.

Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі. Головні причини хрещення Русі - соціально-політичні. В кінці X ст. виникла потреба в загальновизнаній ідеології. А в той час нею могла бути лише релігія. Така ідеологія мала б сприяти об'єднанню та кон­солідації східних слов'янських племен у одній державі і розвитку її політичних, торговельних і культурних відносин з християнськими державами.

Релігія є несучим елементом будь-якої культури. Це не просто віра в надприродне або система обрядів, це - спосіб життя, певна система ідей, вірувань, уявлень про людину, її місце у світі.

Дані про проповіді християнства в Подніпров'ї відносяться до І ст. н.е. і в переказах зв'язані з іменем Андрія Первозванного. Апостол, поставивши нібито хрест на місці майбутнього Києва, передбачив, що тут виникне «град велик». Отже, проповідь християнства існувала давно, хоча християнство ще і не стало пануючою релігією.

Язичницька релігія стала на перешкоді як внутрішній, так і зовнішній політиці Київської Русі. Князь Володимир намагався реформувати багатобожне язичництво, перетворити його в єдинобожне з культом єдиного, верховного бога держави Перуна. Визначною подією в ду­ховному житті Русі стала побудова в Києві в 980 р. нового язичниць­кого храму, святилища. Це знайшло своє відображення в літопису: «І почав княжити Володимир один, і поставив кумири на пагорбі за

Лекція 13. Культура Київської Русі

межами двора теремного: Перуна дерев'яного, а голову його срібну, а вус золотий, і Хорса, Дажбога і Стрибога, і Симаргла, і Мокош». Але реформація язичництва, спроба Володимира поставити язичницьку релігію на службу державі (перша релігійна реформа Володимира в 980 р.) не дала бажаних наслідків. Вона не сприяла державному бу­дівництву, розвиткові писемності та культури, налагодженню зв'язків з християнськими країнами. Пантеон з шести богів не перетворив Київ на єдиний ідеологічний центр язичницької Русі.

В інших слов'янських країнах на цей час язичницьку релігію вже замінило християнство. Воно з його монотеїзмом (єдинобожжям), ієрархією святих, ідеєю посмертної винагороди, з богослужінням значно більше відповідало князівській владі, ніж будь-яка інша релі­гія. Тому князь Володимир у 988 р. провів другу релігійну реформу -остаточно хрестив Русь. До нього першим князем, який прийняв християнство, був Аскольд, за ним хрестилась Ольга. Запровадження християнства було закріплене шлюбом Володимира з Анною - сес­трою візантійського імператора Василія.

У переказі про хрещення Русі розповідається, що посли князя Володимира, яким доручили відшукати істинну релігію, побувавши на богослужінні в соборі Святої Софії в Константинополі, так вис­ловили свої враження: «Ми не знали, де ми перебуваємо - на землі чи на небі». Філософськи точніше це враження можна було б вира­зити так: «Перебуваючи на землі, ми маємо досвід прилученості до небесного буття». Цілком можна повірити переказові, що це вражен­ня було вирішальним під час навернення руського народу до хрис­тиянства. Його запровадження мало прогресивний характер, сприя­ло відмиранню пережитків родового ладу. Давньоруська держава прилучилась до європейської цивілізації, античної культурної спад­щини передової на той час культури Візантії. Лише з часу хрещення Русі у ній почали бурхливо розвиватися писемність та книжність, руські люди ознайомилися з кращими здобутками світової літерату­ри і науки. Спочатку в Києві, а потім і по всій Русі почали заснову­вати школи й книгописні майстерні (скрипторії) і незабаром східно­слов'янська країна стала однією з наикультурніших у середньовічній Європі. Так, як і в Європі, християнство у Київській Русі виступало, насамперед, як релігія середньовічного суспільства.

Після хрещення на Русі виникла церковна організація за зраз­ком візантійської. При Ярославі Мудрому була створена Київська

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

митрополія, яка аж до 1448 p. входила до складу Константинопольсь­кої церкви.

Православ'я на Русі мало свої особливості. Так, на зразок візан­тійської церкви храми не мали скульптурних композицій. їхня на­явність вважалася відгуком язичництва. В православній церкві бого­служіння велося рідною, національною мовою, тоді як католицизм визнавав церковною лише латинь.

У справі поширення християнства та втілення його в народні маси величезне значення мало християнське богослужіння. Християнська церква добре розуміла силу психологічного впливу на людину монументального мистецтва, зокрема величних архітектурних споруд, оздоблених, за словами літописця, всілякою красою. Тому й сам князь Володимир і його наступники виявили жваву будівничу діяльність. Вони старанно будували церкви.

У літописі Нестора «Повість минулих літ» під 988 роком читає­мо: «Наказав (Володимир) будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де раніше стояли кумири. І поставив церкву на честь святого Василія (свого християнського патрона) на горбі, де стояв ідол Пе­руна й інші».

При зведенні будов у Х-ХІІ ст. застосовувалася стародавня цег­ла - плінфа та камінь. Початок кам'яного культового будівництва пов'язується з побудовою князем Володимиром у Києві в 989-996 pp. церкви Богородиці, або як її називали в народі - Десятинної. Назва зумовлена тим, що на її утримання виділялася десята частина вели­кокнязівських прибутків. До нашого часу Десятинна церква не збере­глася, вціліли частково лише її фундаменти. 6 грудня 1240 р. її зруй­нували монголо-татари.

Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво прояви­лися у Софійському соборі у Києві, який збудував другий син Воло­димира - Ярослав. Софія Київська або Софійський собор - це го­ловний (митрополичий) храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній. Софія - слово грецьке, що означає мудрість. Софійський собор - найвидатніша архітектурна споруда Русі, що збереглася до нашого часу. Впродовж кількох століть собор був осе­редком політичного і культурного життя країни. В ньому відбували­ся собори руських єпископів, в ньому ставили на велике княжіння та приймали іноземних послів, правили молебні на честь перемог руських дружин і присягалися на вірність. Згідно з «Повістю минулих

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

було вже близько 50 монастирів, 17 - тільки в одному Києві. Серед них перше місце належить Києво-Печерському монастирю, заснова­ному в 1051 р. Назву «Печерський» монастир дістав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважають­ся ченці Антоній та Феодосій. Монастир зіграв велику роль у розвит­ку давньоруської культури, став свого роду освітнім центром і цент­ром літописання, дав багато церковних діячів.

Визначною архітектурною спорудою був Успенський собор Киє­во-Печерського монастиря, споруджений в 1073-1089 pp. на за­мовлення Святослава Ярославича. Це - головна споруда монастиря (Лаври). Знищений 3 листопада 1941 р. під час німецької окупації Києва. В середині собор прикрашали мозаїка, фрески, різьблені, ши­ферні плити. За даними «Києво-Печерського патерика», у виконанні мозаїк собору з 1084 р. брав участь патріарх українського малярства, відомий давньоруський художник Аліпій (Алімпій - близько 1050-17.08.1114 pp.) - монах Києво-Печерського монастиря. Крім того, існує припущення, що він є автором фресок та мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (зруйнований у 1934 р.). В Успенсь­кому соборі були високохудожні скульптурні мармурові надмогильні пам'ятники К.Л.Острозькому і фельдмаршалу П.О.Румянцеву. В храмі також знаходились поховання церковних та культурних діячів Ук­раїни: І.Гізеля, З.Копистенського, П.Могили.

В оздобленні давньоруських храмів, крім монументального живопису, який виступав в найтіснішому зв'язку з архітектурою, важливе місце займали ікони. Це був один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва на Русі. Але до нашого часу дійшла тільки невелика кількість ікон. Одна з найбільших на Русі іконописних майстерень ХІ-ХП ст. знаходилася у Києво-Печерському монастирі. Тут творили перші вітчизняні живописці - ченці - уже згадуваний Аліпій і Григорій, які навчалися іконописному мистецтву у візан­тійських майстрів. Особливо славилися роботи ікономаляра Аліпія, про якого у «Києво-Печерському патерику» сказано: «Ікони писать був він великий майстер». В кінці XI ст. склалася київська іконо­писна школа.

В 1108 р. в Києво-Печерському монастирі була побудована Троїцька надбрамна церква. З часів Київської Русі зберігся ще один архітектурний пам'ятник - церква Спаса на Бересті. В ній похова­ний засновник Москви - князь Юрій Долгорукий.

Лекція 13. Культура Київської Русі __________________________

Пам'ятник XII ст. був і на Житомирщині. Це - церква Василя в Овручі. Вона побудована в 1190 р., у XIII ст. знищена монголо-тата-рами, а в XVI ст. зруйнована литовським князем Гедиміном. На її руїнах архітектор В.О.Щусев (1873-1949) в 1904-1911 pp. збудував нову церкву, яка відтворює її первісні форми з княжих часів.

У Київській Русі розвивалося прикладне мистецтво. До нього на­лежать ювелірні вироби з коштовних металів, різні прикраси: весіль­ні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, ча­ри, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, чеканкою, художнім литвом. Витвори давньоруських майстрів славились далеко за межами Київської Русі - в Сканди­навії, Болгарії, Візантії.

Набули поширення й інші види ремісничої діяльності. Всього на Київській Русі існувало понад 40 ремісничих спеціальностей. Серед них важливе місце займала ковальська справа. Вироблялось понад 150 видів виробів із заліза, сталі. На Русі були зроблені науково-технічні відкриття, в тому числі створення циліндричного замка, який з успіхом продавався в Європі.

Значного поширення на Русі набула музика. Вже тоді існували професіональні виконавці. Серед них були співці билин та переказів, які співали героїчно-епічні пісні. Найбільш яскравий представник цих виконавців - Боян - співець й музикант XI ст., який жив при дворі Святослава Ярославича. Його згадує автор «Слова о полку Ігоревім». Боян співав, акомпануючи собі на музичному інструменті, - гуслях. Музична майстерність Бояна була така висока, що слухачам здава­лося, ніби струни на гуслях самі собою звучали під його пальцями.

Серед професіональних музик і акторів важливе місце займали скоморохи-витівники, згадки про яких зустрічаються в літературних пам'ятках з XI ст. Вони мандрували по містах і селах. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично-виконавськими жанрами - були танцюристами, фокусниками, акторами, водили ведмедів, гра­ли на гуслях, трубах, флейтах, гудках та бубнах. Скоморохів зоб­ражено на широко відомій фресці в Софійському соборі. Фреска зафіксувала оркестр, що складається з семи музикантів.

Київська Русь мала літературу. Основними її темами були княжі суперечки, боротьба з кочівниками, прийняття нової релігійної сис­теми. Від ХІ-ХІІ ст. дійшло понад 80 духовних і світських книг. Із

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

запровадженням християнства літературною мовою на Русі стала церковно-слов'янська, що прийшла разом із церковними книгами з Болгарії. Цією ж мовою перекладалася й іноземна література. Христи­янська церква принесла на Русь не лише перекладну богослужбову візантійську літературу та її різні жанри, а й відповідну систему євро­пейської світської літератури (хроніки, історичні повісті, житія, па­терики, повчання, слова). Найдавнішою точно датованою книгою, що збереглася до наших днів, є «Остромирове Євангеліє», виконане в 1056-1057 pp. на замовлення новгородського посадника Остромира -свояка київського князя Ізяслава. Звідси і назва - «Остромирове Євангеліє». Втім, більшість дослідників вважає, що манускрипт з самого початку призначався не для Остромира, а для Софійського собору в Новгороді, можливо, як дарунок від Софії Київської. Книга написана кириличним уставом на найкращому пергаменті, багато оз­доблена орнаментами та мініатюрами. Переписав її зі староболгарсь­кого оригіналу та оформив київський каліграф диякон Григорій. Цьо­му унікальному рукописному витвору судилося посісти почесне місце у скарбниці найвизначніших творів світової культури.

Дійшла до нас й інша книга - Ізборник Святослава, укладений в 1073 та 1076 pp. для князя Святослава Ярославича, звідси і його на­зва. Ізборник має енциклопедичний характер. Це фактично перша давньоруська енциклопедія. Він складається з «Відповідей Анаста-сія Синаїта» - зведення виписок із біблійних книг і творів візантій­ських богословів Василія Великого, Іоанна Златоуста та ін. До нього входить також перелік книжок, що не рекомендуються для читання благовірним християнам. Всього в Ізборнику міститься 380 творів, що належать 25 авторам. Рукопис щедро прикрашений мініатюрами.

Навколо Ярослава Мудрого склався гурток з представників дав­ньоруської інтелектуальної еліти. До нього входив славетний книж­ник і філософ, письменник-публіцист і громадський діяч, перший митрополит з руських Іларіон (? - близько 1088 p.). Він був першим митрополитом з руських, введених у сан без згоди візантійського патріарха. Обрання його знаменувало проголошення незалежності Київської церкви від Константинопольської. Іларіон відзначався вче­ністю та благочестям. Як сказано у «Повісті минулих літ», Іларіон був «муж добрий... і книжник, і пісник». Він є автором визначної пам'ятки вітчизняної писемності, першого давньоруського релігійно-філософського твору «Слово про закон і благодать» (близько 1037 p.),

Дата добавления: 2015-05-09