ІшшшшШІШШ

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

В Острозі І.Федоров почав співпрацювати у видавничій справі з Г.Смотрицьким. За завданням К.Острозького вони разом з членами науково-літературного гурдка зайнялися виданням Біблії - скарбниці світової культури. У підготовці Біблії до видання брали участь та­кож вчені-греки, запрошені князем.

Славетна «Острозька Біблія» була надрукована окремою книгою в 1581 р. Це - видатна дата в історії української культури. Біблія є шедевром церковної вченості й видавничої справи свого часу, зраз­ком високої поліграфічної майстерності І.Федорова. Це - перше по­вне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Написання Біблії цією мовою свідчило про давність і наступність українських куль­турних традицій, велич загальнослов'янської культури.

Видання знаменне і тим, що тут вперше з'явилися друковані по­етичні рядки на українській мові. Вони присвячувались князю К.Ост-розькому і зробив це Г.Смотрицький, який написав прозову і віршову передмови до Біблії. У присвяті К.Острозькому письменник розпові­дає про його полководницьку діяльність, дякує за видання книги і за інші заслуги перед православною церквою. Біблія має 1256 сторінок. До нашого часу дійшло понад 270 примірників. її тираж невідомий.

«Острозька Біблія» була найпершою друкованою Біблією не тільки на сході слов'янства, а навіть серед всього слов'янського світу. Вона призначалася не лише для українських земель, а й для всього православного люду - була відома також і у Західній Європі -Німеччині, Англії, Франції, Італії. Наступні видання Біблії у Москві (1663) та Петербурзі (1751) були по суті передруком Острозької з незначними фонетичними змінами. Взагалі книгу книг - Біблію -перекладено 2092 мовами. Жодний твір за всю історію людства не здобув такого інтересу читачів. Сьогодні практично не можна визна­чити тираж всіх видань Святого Письма.

Наступного, після виходу Острозької Біблії, 1582 р. стався конфлікт між князем К.Острозьким та І.Федоровим. Першодрукар повернувся до Львова, де через матеріальні ускладнення не зміг про­довжувати друкарсько-видавничу діяльність. І.Федоров помер 16 грудня 1583 р. і був похований на території Онуфріївського монас­тиря. На його могилі вдячні львівські міщани встановили надгробок з написом: «... друкованіє занедбалоє обновил». Такий напис дає право на існування гіпотези про існування книгодрукування в Україні до І.Федорова.

Лекція 14. Українська культура литовсько-польскоїдоби (XIV-XVIIcm.)

Після І.Федорова друкарню в Острозі взяв в свої руки видатний педагог і письменник Василь Суразький (народився приблизно в 1530 р. в Суражі). Під його керівництвом і редакцією в 1582-1598 pp. вийшло десь 25 книжок, здебільшого з його ж передмовами. Це зро­било Острозьку друкарню найпродуктивнішою на той час у Східній Європі. Помер В.Суразький, очевидно, в 1598 р. Редактором і хазяї­ном друкарні став священик Дем'ян Наливайко (7-1627), рідний брат знаменитого ватажка повстанців Северина Наливайка, проте такого розмаху книгодрукування, що було за попередника, досягти йому не вдалося.

У Львові енергійний і освічений єпископ Гедеон Балабан (до по­стригу в ченці - Григорій) (1530-10.02.1607) започаткував львівську братську друкарню, давши на неї частину своїх коштів. І львівське братство викупило із застави друкарню І.Федорова. Правда, коли в 1586-р. антиохійський патріарх Йоаким надав львівському братству право ставропігії, контролю за діяльністю духовенства, це привело до гострого конфлікту й затяжної боротьби між братством та єпис­копом. У боротьбі з ним братчики сперлися на підтримку констан­тинопольського патріарха Ієремії. Посварившись зі Львівським брат­ством, Г.Валабан заклав у 1596 р. у маєтку свого улюбленого небожа Федора у Стрятині друкарню й школу (нині Рогатинського району Івано-Франківської області), видав церковні книги («Служебник», 1604 p.; «Требник», 1606 p.).

У стрятинській друкарні та школі працював видатний гуманіст, вчений-філолог, педагог, лексикограф, поет, типограф і гравер Пам-ва Беринда (між 50-70-ми pp. XVI ст. - 23.07.1632 p.). Після смерті Г.Балабана П.Беринда переїхав із Стрятина до Львова і завідував братською друкарнею..

На початку XVII ст. провідним діячем львівського Успенського братства став знаний філософ й богослов, письменник, друкар Став-ровецький Кирило Транквіліон (помер у 1646 p.). Він організував власну пересувну друкарню, де випустив книгу «Зерцало Богословія» (два видання 1618 і 1635 pp.) та збірку проповідей «Євангеліє учи-тельнеє...» (1619). В цих творах він виклав ідеї гуманістичного розу­міння людини. Його погляди отримали подальший розвиток у твор­чості видатного українського мислителя Г.Сковороди (1722-1794).

З іменем Кирила Транквіліона Ставровецького пов'язане виник­нення друкарства на Чернігівщині. Близько 1625 р. він був призначений

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові. Наприкінці життя Транквіліон влаштував там друкарню й у 1646 р. видрукував у ній збірку своїх віршів та прозаїчних статей під назвою «Перло мно-гоцьнное». Після його смерті друкарню було закрито.

В Києві книговидавничою справою займався такий український культурний діяч початку XVII ст., як Єлисей Плетенецький. Похо­див він із села Плетенич, біля Золочена у Галичині, з шляхетського роду. Переїхавши до Києва, згадаймо вислів М.Грушевського про «на-шествіє галичан» на Київ, Є. Плетенецький стає архімандритом (на­стоятелем, намісником) Києво-Печерської лаври і був на цій посаді досить довго (25 років) - з 1599 до 1624 р. Навколо нього об'єднався лаврський гурток вчених і письменників. За словами М.Грушевсь­кого, Єлисей Плетенецький «відкрив нову добу в житті сеї твердині українського аскетизму й зробив з Печерського монастиря першоряд­ну культурну силу».

У 1615 р. він заснував у лаврі першу друкарню в Києві, яка незаба­ром стала найбільшою в Україні. Цю друкарню Є. Плетенецький купив у спадкоємців Федора Балабана у місті Стрятині, перевіз її до Києва, у лавру. Він же для потреб друкарні в місті Радомишлі, яке належало лаврі, заснував велику папірню. Остання постачала папір для друкарні.

Взагалі виробництво паперу в Україні має давні традиції. Перша папірня була заснована у 1541 р. у місті Буськ на Львівщині. Потім папірні з'явилися на Волині, Київщині, на Лівобережній Україні. Свою папірню заснував у Острозі і князь К. Острозький. Вже до кінця XVI ст. в Україні було збудовано 7 папірень. Після Переяславської ради 1654 р. з України завозили в Росію не лише хліб, а й папір. Наявність паперу сприяла розвитку книгодрукування.

Первістком лаврського друку, найпершою київською книжкою став «Часослов» або молитвослов, надрукований 20 грудня 1616 р. Назва походить від «часи» (години) - частини церковних служб. В ньому містилися молитви щоденних церковних служб. Він призна­чався для використання священиками, читцями і співаками. Це була найпопулярніша церковна книга у давній Україні. Вона широко вико­ристовувалась як читанка при навчанні грамоти. Чимало її текстів заучувалися напам'ять. Часослов завжди був у східнослов'янському суспільстві своєрідним джерелом пізнання світу і духовного сенсу життя. Перше видання Часослова з'явилося 1491 р. у Кракові. Відомі видання - Львівське (1609), Острозьке (1612).

Лекція 14. Українська культура литовсько-польскоїдоби (ХІУ-ХУПст.)

Є.Плетенецький у передмові до «Часослова» так охарактеризу­вав мету книгодрукування: дуже корисними книгами веселити сер­ця правовірних, зміцнювати їх у правій вірі й робити добрішими. Ще ясніше сформулювали службово-просвітницький характер своєї кни­годрукарської діяльності в передмові до «Анфологіона» 1619 -р. лаврські ченці, радіючи з того, що «за ласкою Божою, яка осяває серця людей, не на кам'яних скрижалях, а на скрижалях тілесних сердець причиняти до добра людей, печатним ділом зображувати і подавати книги різних наук для користі народу нашого...»¹.

За перші 13 років існування друкарня видала 40 богослужбових релігійно-полемічних, морально-повчальних та навчальних книг. Лаврська друкарня, найбільша і найпотужніша в Україні, славилась тоді дуже гарним шрифтом, папером, чистою роботою; взагалі доско­налим мистецьким виконанням. Печерське друкарство стояло не нижче західного, а часом і перевершувало його в художньому плані.

Книги друкувалися як церковнослов'янською, так і старо­слов'янською, тогочасною українською літературною, близькою до народної, мовою. Вона, за словами сучасника, українського церков­ного діяча, поета й друкаря, знавця грецької, латинської, церковно­слов'янської та «руської», тобто української мови, Тарасія Левковича Земки, «щира і великославна, прекрасна і всякої благодаті сповне­на». А український церковний та культурний діяч Захарія Копис-тенський у передмові до одного з видань написав цілий панегірик цій мові, яка «широко і далеко розповсюдилася і славною була, від слави і слав'янською її названо». З 1633 р. друкарня випускала кни­ги також латинською, грецькою та польською мовами.

У друкарні Києво-Печерської лаври з 1619 р. працював голов­ним друкарем, редактором, перекладачем діяч української культури, освіти і науки XVII ст. Памва Беринда (світське ім'я - Павло), який переїхав до Києва із Львова. В 1620 р. патріарх Єрусалимський Феофан, вбачивши хист і майстерність П.Беринди, удостоїв його звання протосингела, тобто головного друкаря.

П.Беринда є автором фундаментального слов'яно-українського словника «Лексиконь словеноросский альбо имен толкование», який

¹ Ломачинська Ірина. Книгами веселити серця... - Православні монастирі та друкарська справа в Україні XVI-XVII ст. // «Людина і світ». - 1999. - № 7. - С 40.

22*

Дата добавления: 2015-05-09