Мистецькі стилі 2 страница

162. Мода – панування в певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу.

163. Моногамія – єдиношлюбство, тобто, коли особа може бути одруженою тільки з однією особою іншої статі, – основна форма шлюбу упродовж століть у різних регіонах України і багатьох народів інших країн.

164. Мораль народна – система етичних поглядів і уявлень українців, традиційних правил, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей.

165. Музей – культосвітній та науково-дослідний заклад, що нагромаджує і досліджує пам’ятки історії, культури, науки, техніки, а також реставрує їх, зберігає і популяризує.

166. Музи – поширена з грецької міфології назва покровительок мистецтв – 9 дочок Зевса і Мнемозіни, за кожною з яких був «закріплений» певний вид творчості.

167. Набат – сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами в дзвін («бити у набат»).

168. Народ – все населення певної країни або держави. У вужчому смислі як про народ іноді говорять про окремий етнос. Нарешті у повсякденному вживанні цього терміна під ним розуміють людські маси, що соціально відокремлені від пануючих або керуючих верств та груп суспільства.

169. Народ України – спільність етносів та етнічних груп, все населення, яке проживає в Україні. Домінуюче місце в її структурі займає український етнос як корінний і як титульна нація. Термін «народи України» був впроваджений в науковий обіг в добу тоталітаризму з ідеологічних мотивів.

170. Народна дидактика – складова національної системи виховання, що зберігає і передає від покоління до покоління прагнення пізнавати навколишній світ, закони розвитку природи, суспільства, виявляти роль і місце людини в житті.

171. Народна драма – один з найдавніших видів народної творчості, у якому слово поєднувалось з ритуальною пантомімою, співом, вистави проходили при відсутності сцени та декорацій.

172. Народна естетика – природне сприйняття, відчуття і розуміння краси, що ґрунтується на споконвічних народних звичаях і традиціях і має національний характер.

173. Народна мораль (етика) – історично сформовані норми моралі: совість, правдивість, гідність, справедливість, чесність, які проймають всі грані життя, є його сутністю.

174. Народна педагогіка – емпіричний тисячолітній досвід впливу на людину для розвитку її розуму та обдарувань, виховання національної самосвідомості й патріотизму, гуманізму, моральності, працелюбності, краси та сили.

175. Народна правосвідомість (звичаєве право) – закони добра і краси, правди і справедливості, гідності і милосердя, які історично склалися в певному суспільстві і за якими народ жив і живе.

176. Народна творчість, вид творчої діяльності народу, що виявляється в усній поезії, епосі, музиці, малярстві і скульптурі, танцях, театральних дійствах, фольклор.

177. Народна філософія (етнософія) – система природного сприймання і осмислення дійсності, сукупність ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, духовний світ людини, її долю, покликання і роль в історії, а також – на можливу участь у людському житті не «надприродних» сил.

178. Народний звичай – традиційний порядок відзначення подій, свят, який пов’язаний з виконанням певних дій та використанням відповідних атрибутів та предметів.

179. Народний обряд – сукупність установлених звичаєм дій, пов’язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; церемонія культових та звичаєвих обрядів.

180. Народні оповідання – оповіді-спогади про надзвичайні зустрічі, пригоди, характерні повчальні історії, випадки з життя.

181. Народність – історична форма спільності людей, що утворюється з племен і передує нації.

182. Народознавець – вчений, науковець, фахівець і з етнографії України.

183. Народознавство – історична наука, що досліджує етнічні спільноти на предмет визначення специфічних ознак і функцій, виявлення їх змісту та закономірностей процесу становлення з погляду забезпечення існування етносу та вивчає культуру й побут народів світу, їх походження, розселення і культурно-побутові взаємини; сукупність усіх особливостей побуту, звичаїв, культури певного народу.

184. Населення – основна демографічна категорія – загал людності, яка живе на певній території та в єдиному географічному середовищі.

185. Наснага – фізична енергія, сила; душевне піднесення; творчий запал, бойовий настрій.

186. Настрій – внутрішній душевний стан людини, напрям думок, почуттів, інтересів, бажання щось робити.

187. Натуралізм – погляд на світ, відповідно до якого природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення всього сущого; методологічний принцип обґрунтування моральності; пояснення моральності людини і побудова етичних теорій на основі законів природознавства; напрям і творчий метод у мистецтві й літературі, який з фотографічною точністю відображає поодинокі явища життя, ігноруючи художнє узагальнення, типізацію.

188. Наука – одна з форм суспільної свідомості, що дає об’єктивне відображення світу, система знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на навколишній світ; окрема галузь цих знань.

189. Національна культура – сукупність культурних надбань, властива даному народу; особлива, специфічна для даної національної спільноти система тих чи інших видів людської діяльності.

190. Національна самосвідомість – усвідомлення кожної людини себе самодостатнім представником і носієм національної культури, усвідомлення своїх здібностей, якостей, думок, почуттів, дій, місця, ролі у природі, суверенній державі, світові в цілому.

191. Національна свідомість – це складна сукупність соціальних, політичних, економічних, філософських, релігійних, моральних тощо поглядів, переконань та стереотипів, які охарактеризовують певний рівень духовного розвитку нації.

192. Національна система виховання – історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі патріотизму, гуманізму, демократичності.

193. Національний світогляд – обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів, яка складає основу національної духовності і відображається в ідейній, морально-етичній спадщині, традиціях і звичаях української нації, її минулій історії та сучасному бутті.

194. Національний характер – сукупність типових якостей і психологічних особливостей етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів.

195. Нація – історична стійка спільність людей (етнос), що складається у процесі формування спільності території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури та характеру. Усвідомлює необхідність створення власної держави для забезпечення свого самозбереження, і домоглася чи домагається її утворення. Нація є вищим ступенем суспільної єдності людей, ніж етнос, оскільки вона пов’язує своїх членів не лише спільністю території, походження, назви, мови, культури, традицій, але й спільною волею, прагненнями, устремліннями.

196. Недільні школи – безкоштовні школи для дорослих в Росії давали початкову освіту. Були відкриті в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Житомирі, Таращі.

197. Нігілізм – у широкому розумінні слова заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкорінилися в суспільному житті.

198. Ногата – у Стародавній Русі – дрібна грошова одиниця.

199. Нормани – назва народів Скандинавії в період VIII – середини IX ст. У Скандинавії їх називали вікінгами, в Київській русі – варягами.

200. Нюанс – у мистецтві, літературі – тонке розрізнення в чому-небудь, ледь помітний відтінок.

201. Образ художній – специфічна для літератури і мистецтва конкретно-чуттєва форма відображення дійсності; тип, узагальнений письменником, митцем, персонаж; зображення; також – ікона.

202. Обскурантизм – вкрай вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.

203. Оранта – один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в IX-XIII століттях.

204. Острозька школа – греко-слов’яно-латинська колегія. Перша школа на Україні вищого рівня. Заснована К. Острозьким у 1576 р. Перший ректор – Г. Смотрицький.

205. Паволока, у Давній Русі – коштовна привозна тканина; також – полотно, що наклеювали на липовій дошці перед малюванням ікони.

206. Панорама – твір мистецтва, який широко і всебічно показує життя.

207. Пантеїзм – філософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнювався з природою.

208. Пародія – сатиричний літературний, музичний, малярський тощо твір, який іронічно копіює інший твір або його форму.

209. Пастораль – літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого – поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності і тиші, однак з певною часткою манірності, солодкуватості.

210. Патетика – захоплена, пристрасна, схвильована мова, що має метою вплинути на почуття.

211. Патріархат – останній період первіснообщинного ладу. Характеризувався пануванням чоловіка в господарстві і в суспільних відносинах.

212. Пафос – натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; пристрасний, піднесений тон промови.

213. Пектораль – шийна металева прикраса, відома з часів залізного віку, найвідоміша пектораль – золота скіфська, знайдена Б. Мондзолевським у кургані Товста Могила.

214. Печеніги – тюркські кочові племена VIII-ІХ ст. Жили між Волгою і Уралом. Часто нападали на Київську державу. Остаточно розбив Я. Мудрий у 1036р.

215. Пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до когось, до чогось.

216. Плем’я – етнічна одиниця, група родів, яка походить від спільного предка, має спільну територію і пов’язана спільністю організації.

217. Плеяда – група видатних діячів певної епохи, які пов’язані спільністю поглядів, завдань, напряму (назва – від назви скупчення зірок).

218. Побут – загальний уклад життя, сукупність звичаїв і традиційних форм, притаманних якому-небудь народові, певній соціальній групі.

219. Покон – звичай за часів Київської Русі.

220. Половці – народність тюркської групи другої половини XI ст. Прийшли з Північно-Західного Казахстану у причорноморські степи. Кочівники, постійно загрожували Київській Русі. Остаточно розгромлені Батиєм у 1238 р.

221. Праслов’янська мова – мова-попередник усіх слов’янських мов, що мала за основу один з праіндоєвропейських діалектів.

222. Псевдонім – прибране ім’я, прізвище, авторський знак, яким користується письменник, журналіст, актор та ін., замість власного прізвища.

223. Радіо – галузь науки, техніки і культури, пов’язана з передаванням на відстань радіохвиль.

224. Раритет – рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.

225. Раса – велика група людей, що склалася історично і має спільне походження та характерні спільні фізичні особливості, набуті під впливом природних і соціальних умов існування.

226. Регіон історико-етнографічний – умовний етнотериторіальний простір у рамках усього етносу, який за історичним обличчям його населення є самобутнім, що зафіксовано в історичних документах і відтворене у крайовій символіці та в людській пам’яті; край.

227. Ренесанс – період у розвитку європейської культури (епоха Відродження), що мав великий вплив на все світове мистецтво.

228. Реставрація – відновлення в первісному вигляді творів мистецтва, архітектурних споруд, які були зіпсовані, зруйновані тощо.

229. Ритм – рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, зображальних тощо).

230. Риторика – наука красномовства і про художню прозу взагалі, ораторське мистецтво. Виникла у Стародавній Греції в V ст. до н.е., у Стародавньому Римі – ІІІ ст. до н.е. Антична риторика орієнтована головним чином на судові і парадні промови.

231. Ритуал – особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв’язок з минулими нормами життя предків.

232. Рукоділля – виготовлення виробів ручним способом, взагалі – ручна робота; шиття, в’язання, вишивання тощо як вид ручної роботи.

233. Русини – стародавня назва українців та українців Галичини, Буковини і Закарпаття, які перебували в складі Австро-Угорщини.

234. Русь (руси, рос) – найменування східнослов’янських племен у VI-IX ст., саме вони утворили давню державу Русь.

235. Рушник – полоса декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом, що традиційно використовувалась для оздоблення житла, в українських національних обрядодіях; символ життєвої дороги.

236. Сагайдак – шкіряна сумка для стріл.

237. Самобутність – оригінальність, неподібність, самостійність у розвитку, незалежність від впливів, неповторність.

238. Самодіяльність – художньо-музична, театральна, хореографічна, поетична, малярська тощо творчість осіб, які не є в цій справі професіоналами, аматорство.

239. Сатира – художній прийом у творах літератури чи мистецтва, заснований на різкому висміюванні пороків, хиб, інших негативних явищ.

240. Світогляд – система поглядів на життя, природу і суспільство.

241. Свято – урочисте відзначення знаменної дати, події, що включає розважальні елементи та деякі обрядові дії.

242. Силует – однобарвне контурне зображення чого-небудь, намальоване на однотонному фоні; контур, обрис чого-небудь, що видніються віддалік.

243. Силянка – бісерні прикраси, виготовлені технікою нанизування (силення) бісеру, разок намиста; також – нитка, на яку щось нанизують.

244. Символ – речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає якесь явище, поняття, ідею.

245. Символіка – умовне відображення подій. явищ, понять, ідей за допомогою певних знаків – символів або сукупність символів.

246. Синкретизм – злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; у філософії – різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

247. Скіфи – іраномовні кочові племена, які проживали на території Причорномор’я (VII ст. до н.е. – III ст. н.е.). Скіфи були царські, кочовики, скотарі і землероби. Мали політичне об’єднання на чолі з царськими скіфами, яке успішно воювало з персами. залишили по собі унікальну культуру. Основні заняття – землеробство, скотарство, обробка металів.

248. Сленг – розмовний варіант професійної мови, слова та вирази, що використовуються у спілкування людей різних вікових груп, професій, соціальних прошарків, жаргон.

249. Слов’яни – велика група споріднених мовою та культурою народів, що компактно живуть у східній та центральній Європі (та в діаспорі). Умовно поділяються на східних (білоруси, українці, росіяни), західних (поляки, словаки, чехи, лужичани), південних (болгари, серби, хорвати, словенці, македонці). Слов’яни – споконвічні жителі середньої та східної Європи, пам’ятки їхньої культури відомі з ІІ тис. до н.е.

250. Слов’янофіл – прибічник слов’янства, прихильник усього слов’янського, слов’янолюб.

251. Слов’янофоб – противник усього слов’янського, слов’яноненависник.

252. Слова-паразити – часто повторювані у висловлюванні слова чи словосполучення, які не несуть у собі ніякого смислового навантаження, так звані «порожні слова». Таке явище спостерігається або у зв’язку з тим, що мовець вагається у виборі потрібного слова, або не наважується чи не може виразно, чітко висловити думку. Наприклад: ну, от, теє, того, значить та ін.

253. Словник – книга, в якій в алфавітному або тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо); також – сукупність слів якоїсь мови, лексика.

254. Слово – мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет чи явище.

255. Софійський собор – головний храм давньоруської держави, збудований 1037 р. у період князювання Ярослава мудрого, найдосконаліший витвір мистецтва свого часу.

256. Співець – той, хто складає вірші, прославляє кого-небудь, що-небудь у літературі, музиці, живописі тощо.

257. Спілка – тісне єднання, об’єднання людей зі спільними інтересами чи цілями; товариство.

258. Спудей – учень бурси або іншого духовного навчального закладу, назва учнів середніх і молодших класів старої Києво-Могилянської академії.

259. Старовина – давно минулі часи, старовинні предмети.

260. Стародруки – книжки, видані д 1800 року.

261. Староукраїнська літературна мова – поширена в XIV-XVIII ст. в Україні, Білорусі (а частково і в Польщі та Молдові), мова юридичних документів, конфесійної, полемічної, художньої, проповідницької, історіографічної, частково наукової літератури.

262. Стенд – щит для виставки тих чи інших експонатів; пристрій, на якому випробують деталі, апарати тощо; також – місце для стрільби в рухомі мішені.

263. Стиль – сукупність ознак, що характеризують мистецтво певного часу чи напряму або індивідуальну манеру художника.

264. Суржик – метафоричне називання суміші мов, коли виникає плутанина українських і російських, українських і польських мовних одиниць тощо, викликаючи ефект неграмотності з огляду на загальнолітературну норму.

265. Таври – основне населення гірських і передгірських районів Криму у І тис. до н.е. Займалися тваринництвом, землеробством, рибальством.

266. Талант – видатні здібності людини, обдарування.

267. Твір – те, що створено ким-небудь і реально існує, виріб; також – наслідок наукової чи мистецької творчості.

268. Творення – процес творчої діяльності.

269. Творець – той, хто створює матеріальні або духовні цінності, автор творів, засновник, основоположник чого-небудь, у віруючих – одне з найменувань бога.

270. Творчість – діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей.

271. Телебачення – передача зображення на відстань, нині – засіб зв’язку і вид мистецтва.

272. Тема – коло явищ, подій, що становлять зміст літературного чи мистецького твору; предмет розмови, лекції, дослідження тощо.

273. Теорія – логічне узагальнення практичного досвіду людей; система поглядів на сутність явищ і процесів природи, суспільства та людського мислення.

274. Трахтемирівський монастир – православний чоловічий монастир поблизу Трахтемирова (тепер село Черкаської обл.). З 1578 р. ним володіли реєстрові козаки. Шпиталь – притулок для поранених і старих козаків.

275. Тривога – неспокій, збентеження в очікуванні неприємності, страх перед чимось.

276. Тризуб – родовий знак Київських князів, елемент державного герба України.

277. Українізація – державна політика в галузі культури та мови, яка здійснювалась на Україні в 20-х роках XX ст. Вона передбачала широке впровадження української мови в школах, пресі, державних і культурних установах. Згорнуто на початку 30-х років, а ініціаторів репресовано (М.О. Скрипник, О.Я. Шумський та ін.).

278. Україністика – сукупність наук, які вивчають мову, літературу, культуру українського народу.

279. Українознавство – є цілісною системою наукових інтегративних знань про Україну й світове українство як цілісність, як геополітичну реальність, що розвивається в цілісності простору й часу.

280. Українофіл – прихильник всього українського, царські можновладці так називали тих, кого вважали причетним до українського національного руху.

281. Українофоб – ненависник українців і всього українського.

282. Український народний одяг – одяг, що формувався упродовж багатьох століть, має риси: декоративна мальовничість, широке застосування різних матеріалів та розмаїття технологій.

283. Український стиль (модернізм) – течія в архітектурі, малярстві та ужитковому мистецтві початку ХХ ст.; використання мистецької спадщини Київської Русі, української народної орнаментики та елементів бойківського і лемківського фольклору.

284. Універсалізм – методологічна позиція, яка передбачає наявність вселюдських феноменів.

285. Фасон – крій, модель, зразок, за яким шиють одяг, взуття, головні убори, також – певна манера, спосіб одягатися.

286. Феномен – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

287. Філантроп – людинолюб, добродійник, благочинець, благодійник.

288. Фільм – твір кіномистецтва, кінокартина.

289. Фрагмент – окрема частина твору мистецтва; уривок тексту; уламок викопної посудини чи кістки тощо.

290. Фраза – висловлювання, що становить смислову та інтонаційну єдність, стійкий умовний вираз – «крилата фраза».

291. Фундатор – той, хто поклав початок чомусь, засновник, основоположник.

292. Фуркалки – стародавні популярні дитячі іграшки, що виготовлялися із невеличких дерев’яних паличок, пластинок чи свинячих кісточок, які закріплювались на нитці. при зсукуванні та розкручуванні нитки паличка розкручувалась, відтворюючи різні звуки. вважається, що за первісного ладу це був музичний інструмент, який згодом перетворився у дитячу забаву. досвідчений гравець за допомогою фуркали міг створювати різні мелодії.

293. Фуркало – народна назва дзиґи (яка фуркає, розкручуючись).

294. Фурор – гучний публічний успіх, який викликає палке схвалення.

295. Художня мова – сукупність правил і знакових систем, за допомогою яких твориться і передається інформація у мистецтві.

296. Церемонія – порядок здійснення якого-небудь урочистого обряду і самообряд; також – умовності в поводжені людини.

297. Церковнослов’янська мова – старослов’янська літературна мова, яка використовується як мова православної релігії. Під впливом живих народних мов мертва. Зазнавала змін, виступаючи в болгарській, українській, російській, сербській, македонській, румунській редакціях. Ці відмінності фіксуються в пам’ятках Х – ХІ ст. Норми церковнослов’янської мови змінювалися залежно від того, куди переміщувався центр слов’янської писемності. Церковнослов’янська мова як писемно-книжна мова в часи Київської Русі існувала паралельно з давньоруською літературною мовою, сформованою на народній основі.

298. Цивілізація – (лат. civilis – гідний, вихований) – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.

299. Чепи – золоті князівські прикраси у формі ланцюжка.

300. Шедевр – зразковий витвір, найвище досягнення мистецтва, майстерності.

ТЕМАТИЧНИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

1. Ампір – стиль пізнього класицизму в архітектурі й мистецтві (переважно декоративно-вжитковому), що виник у Франції на поч. ХІХ ст. Характеризується суворими монументальними формами й зверненням до давньоримських та давньоєгипетських декоративних деталей.

2. Бароко (від італ. barocco – вибагливий, химерний) – стиль у європейському мистецтві кінця XVI – середини XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Характеризувався примхливістю форм і декоративною пишністю. Батьківщина бароко – Італія, де у визначних мистецьких центрах (Римі, Мантуї, найменше у Венеції і Флоренції) виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.

3. Готика (від італ. gotico – готи). Готичний стиль – це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI ст.). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

4. Еклектизм – стиль в архітектурі та живописі, що передбачає поєднання різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель або художніх виробів, які мають якісно інше значення та призначення (використання історичних стилів в архітектурі та художній промисловості ХІХ ст.)

5. Експресіонізм (від франц. expression – вираження, виразність) – літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ ст. Мав своїх прихильників в мистецтві Франції, Австрії, Польщі, німецькомовної Швейцарії.

6. Імпресіонізм (від франц. impression – враження) – художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці – котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині ХІХ ст. у Франції. Засновники імпресіонізму – як і символізму та експресіонізму – діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла – проте на відміну від неокласицизму не зобов’язувалися об’єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього.

7. Класицизм (англ. classicism, від лат. сlassicus – зразковий) – напрям в європейській літературі та мистецтві, який наслідував античні зразки в літературі і мистецтві. Уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

8. Неоготика або псевдоготика – (тобто нова або ж псевдо готика) – напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готики з класицизмом.

9. Неокласицизм (від грецьк. nέος – молодий, новий і лат. classicus – зразковий) – загальна назва ряду художніх течій ІІ пол. ХІХ-ХХ ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».

10. Романтизм – напрям у європейському мистецтві й літературі, який виник наприкінці XVIII – на початку XIX ст.; його представники боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народно-поетичні теми. Художній метод мистецтва й літератури, пройнятий оптимізмом і прагненням показати в яскравих образах високе призначення людини.

11. Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон – знак, ознака, прикмета, символ) – літературно-мистецький напрям кінця ХІХ – початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.

12. Футуризм – стилістичний напрям у літературі й мистецтві поч. ХХ ст.

Дата добавления: 2015-05-09