Характеристика основних видів деривативів

План

1. Ринок похідних цінних паперів: сутність та функції.

2. Характеристика основних видів деривативів.

1. Ринок похідних цінних паперів: сутність та фактори впливу.

Міжнародний ринок фінансових деривативів – це строковий сегмент міжнародного фінансового ринку, на якому здійснюється торгівля похідними фінансовими інструментами.

За економічним змістом ринок похідних цінних паперів – це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.

При цьому похідні цінні папери – це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів (базових активів). Крім того, їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків виділяють чотири типи базових активів деривативів:

- товари (сommodity) – ціна деривативу «прив’язується» до ціни певного товару або руху індексу на групу товарів;

- акції і фондові індекси (equity and stock index) – ціна деривативу «прив’язується» до ціни певної акції або руху індексу цін на групу акцій;

- іноземні валюти (сurrency) – ціна деривативу «прив’язується» до курсу однієї або декількох валют;

- процентні ставки (interest rate) – ціна деривативу «прив’язується» до фіксованої, плаваючої або комбінованої процентної ставки.

Строкові ринки розвинутих країн пройшли тривалий процес еволюційного розвитку. Історично зародження строкової торгівлі пов’язане з появою її позабіржової форми – форвардних контрактів, які ще близько 400 років тому укладались як угоди про продаж майбутнього врожаю, хоча деякі спеціалісти, що досліджують питання розвитку фондового ринку вважають, що прообрази біржової форми торгівлі з поставкою товару в майбутньому були започатковані ще в Японії в першому столітті до нашої ери, а також в Стародавній Греції та Римі, де законодавче встановлювались дати загальних зібрань торгівців – «коллегіа меркаторум», на яких вперше було розроблено механізм продажу товарів з відстроченою на майбутнє поставкою та кінцевою оплатою. Біржова форма торгівлі в країнах Заходу стала продуктом еволюції від форвардних угод з реальними активами (товарами) до фінансових ф’ючерсних контрактів.

У середні віки товарні біржі успішно функціонували в багатьох містах Європи, зокрема в Антверпені (1531 р.), Ліоні (1549 р.), Тулузі (1549 р.), Лондоні (1556 р.), Амстердамі (1608 р.), причому угоди часто укладалися за зразками товару, який мав згодом надійти. В момент укладання угоди на біржі визначалась і погоджувалася ціна товару, що дозволяло уникнути можливих цінових змін на момент реальної поставки. Згодом на біржах була проведена стандартизація товарів, тобто впроваджено середні норми їх якості, що дало змогу не поставляти товарів на самі торги і сприяло запровадженню ф’ючерсних угод.

У Росії перша біржа була організована за наказом Петра І у 1705 р. в Санкт-Петербурзі, згодом виникли Одеська (1796 р.) і Кременчуцька (1834 р.) біржі, а наприкінці XIX ст. в Російській імперії налічувалося вже 114 бірж, де набули значної популярності ф’ючерсні контракти, предметом яких були переважно сільськогосподарські продукти, зокрема зерно. Строкові угоди фінансового характеру до Першої світової війни були заборонені, лише у 1913 р. законодавче затвердження ф’ючерсних угод започаткувало їх активне впровадження в біржову практику Росії.

У формі, близькій до сучасної, вперше організована торгівля строковими контрактами відбулася в США у 1751 р. на Нью-Йоркській продовольчій біржі, а першу строкову біржу – Чиказьку торгову палату, де проводились торги ф’ючерсними контрактами на сільськогосподарську продукцію, – було відкрито у 1848 р. Поява цієї біржі сприяла формуванню інфраструктури строкового ринку і відіграла вирішальну роль у становленні ф’ючерсної торгівлі.

Понад 200 років строковий ринок розвивався як товарний і лише у 1972 р. в Чикаго було організовано першу біржу фінансових ф’ючерсів. Починаючи з цього моменту світовий ринок фінансових деривативів почав стрімко та динамічно розвиватися, пропонуючи нові види похідних інструментів і вдосконалюючи внутрішню інфраструктуру.

Загальновизнано, що біржова торгівля ф’ючерсними контрактами стала одним з найуспішніших нововведень на фінансових ринках за останні десятиріччя. У 1979 р. виникла Нью-Йоркська ф’ючерсна біржа, а у 1982 р. – Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів. Згодом ці біржі перетворились на провідні світові центри строкової торгівлі. Таким чином, наприкінці XX століття торгівля строковими фінансовими контрактами, перетворилося на явище міжнародного масштабу.

Структура строкового ринку за видами основних похідних фінансових інструментів представлена форвардним, ф’ючерсним, опціонним ринками та ринком своп-контрактів. Ринок ф’ючерсів та біржових опціонів на сучасному етапі є тим сегментом міжнародного ринку деривативів, який найбільш успішно й динамічно розвивається. На ньому виникають і поширюються нові типи контрактів, організуються нові біржі.

Строковий ринок за формою організації поділяється на біржовий, де обертаються стандартизовані інструменти – ф’ючерси та біржові опціони, та позабіржовий (форварди, своп-контракти, позабіржові опціони).

За експертними оцінками оборот ринку деривативів у 8 разів перевищує світовий ВВП. Так згідно статистичних даних Банку міжнародних розрахунків, сукупний обсяг позабіржового міжнародного ринку деривативів у 2013 р. складав понад 639 трлн. дол. США.

У сучасних умовах деривативи виконують наступні основні функції:

1. Забезпечують страхування від ризиків несприятливих коливань обмінних курсів валют, процентних ставок, курсів цінних паперів і т.д.

2. Надають необмежені можливості для надприбуткових спекулятивних операцій.

3. Знижують транзакційні витрати.

4. Дозволяють створювати нові різновиди прибуткових інструментів, оскільки несуть в собі елементи окремих довгострокових боргових інструментів ринку капіталів. Забезпечують оптимізацію умов залучення зовнішніх фінансових ресурсів компаніями та іншими емітентами / позичальниками.

Характерними рисами розвитку ринку фінансових деривативів на сучасному етапі є наступні:

- питома вага деривативів, що продаються на біржах, скорочуються, зростає обсяг позабіржової торгівлі;

- за обсягом торгівлі валютні і процентні деривативи абсолютно домінують над товарними деривативами і деривативами на акції;

- більше половини торгівлі деривативами є міжнародною;

- близько половини строкових контрактів укладаються в доларах США.

Виділяють наступні види деривативів:

1. За наявністю зобов'язання щодо відчуження базового активу:

- дериватив з поставкою – дериватив, що виконується шляхом поставки товару, який є його базовим активом;

- розрахунковий дериватив – дериватив, який може бути виконаний шляхом проведення відповідних грошових розрахунків між його контрагентами.

2. За типом базового активу та (або) базового показника деривативи поділяються на такі види (українське законодавство):

1) деривативи грошового ринку – деривативи, базовим активом яких є валюта, банківські метали, та інші інструменти грошового ринку або базовим показником яких є курс валюти, валютний індекс (курси декількох валют), ціна на банківські метали, процентна ставка (процентний індекс);

2) товарні деривативи – деривативи, базовим активом яких є продукція, або інше майно (послуги), або базовим показником яких є ціна на продукцію, послуги або товарний індекс (ціна на декілька видів продукції);

3) фондові деривативи – деривативи, базовим активом яких є емісійні цінні папери (у тому числі іноземних емітентів), або базовим показником яких є ціна на такі емісійні цінні папери або біржовий індекс;

4) інші деривативи – деривативи, базовим активом яких є право вимоги, інший дериватив, інше майно, або базовим показником яких є показники статистичної інформації (що визначаються незалежно від сторін деривативу), фізичні, біологічні, хімічні показники стану навколишнього середовища, а також деривативи, які поєднують ознаки декількох видів деривативів.

3. За типом базового активу, що лежить в основі деривативу (за класифікацією Банку міжнародних розрахунків):

- валютні деривативи – деривативи, базовим активом яких є валюта, банківські метали, або базовим показником яких є курс валюти, валютний індекс (курси декількох валют), ціна на банківські метали;

- процентні деривативи – деривативи, базовим активом яких процентна ставка;

- товарні деривативи – деривативи, базовим активом яких є товари, або базовим показником яких є ціна на товар чи товарний індекс на групу товарів;

- фондові деривативи – деривативи, базовим активом яких є емісійні цінні папери, або базовим показником яких є ціна на такі емісійні цінні папери або біржовий індекс;

- кредитні деривативи – деривативи, в яких базовим активом є боргові цінні папери (як правило облігації) чи банківські кредити та інші позики

4. За формою торгівлі:

- біржові – це стандартизовані інструменти, що обертаються на біржових ринках (ф’ючерси, опціони);

- позабіржові – контракти, які укладаються лише між контрагентами без участі біржі, всі умови яких є договірними (форварди, опціони та свопи).

5. Залежно від обов’язковості виконання:

- тверді – деривативи, виконання яких є обов’язковим для сторін контракту (форварди, ф’ючерси, свопи);

- умовні – контракти, що не є обов’язковими до виконання, а надають право одній із сторін угоди виконати чи не виконати її (опціони).

6. За специфікою функціонування деривативу:

1) форварди;

2) ф’ючерси;

3) опціони;

4) свопи;

5) інші контракти (варанти, депозитарні розписки тошо).

Дата добавления: 2015-05-10