Опорний конспект. 1.Походження назв «Україна» та «Малоросія»

План

ТЕМА 6. ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

1. Походження назв «Україна» та «Малоросія».

2. Етнографічне районування України.

Література

1. Лозко Г. Українське народознавство. – К., 1995. – С. 9 – 53, 77 – 112.

2. Бєлік А.А. Антропологічні теорії культурології. – М., 1998.

3. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

4. Юрій Липа. Призначення України». – К., 1967.

5. Василь Дяченко. Антропологічний склад українського народу. – К., 1965.

1. Походження назв «Україна» та «Малоросія»

Перша писемна згадка слова «Україна» зафіксована у «Київському літописі» (1187 р.), і тільки з середини ХVІ ст. зустрічаємо цю назву в зарубіжних джерелах (географічних картах, дослідженнях тощо).

Що ж означає сама назва Україна? Існує багато гіпотез. Народна легенда пов’язує назву «Україна» з назвою тотемного птаху, яким з давніх-давен був лелека. У деяких говірках української мови є слово «крун», «кран», що означає журавель, лелека.

Проте найближчим у сучасній літературній мові є слово край, країна, що має первісне значення «рідна земля» або «земля, заселена своїм народом» (за академіком В. Русанівським).

Аргументовано доводить походження назви України Віталій Скляренко. Він вважає, що іменник «україна» виник після розпаду праслов’янської єдності на окремі племена. Його морфологічна структура така: префікс у -, що відповідає сучасному префіксу від -, корінь - край -, суфікс - ина (- іна), що вживається на позначення простору (напр.: долина, низина). Отже, Україна – близьке за значенням до сучасного слова «украяти» («відкраяти, відрізати, відділити»), тобто «відділений шматок землі», «відділена частина території, племені».

На думку Сергія Шелухіна, в часи розпаду Київської Русі на окремі незалежні князівства слово «Україна» набуло нового значення – «князівство». І дійсно, в літописах зафіксовані: «Переяславська Україна», «Галицька Україна», «Волинська Україна», «Чернігівська Україна» та ін. Коли ж українські землі були під владою Литви, вони називалися «Литовською Україною», а під владою Польщі – «Польською Україною».

Як бачимо, «козацькі України» – загальна назва у множині означає «козацькі землі». Отже, згодом усі етнічні території українців, у тому числі і в складі інших держав, стали називатися «Україною». Загальна назва землі, князівства, краю перетворилася у власну назву держави.

Вже Петро Сагайдачний в листі до польського короля 1622 р. писав про «Україну власну, предковічну вітчизну нашу». Він також вживає слова «городи українські», «народ український». Інші гетьмани (Хмельницький, Дорошенко, Мазепа) продовжують цю традицію. А також козацькі літописи, писарі, простий люд вживають назву «Україна». Наприклад, у «Літописі Самовидця» жодного разу не вжито слово «Малоросія», проте 17 разів вжито слово «Україна». Але на п. ХІХ ст. назва «малорос» набуває для українця зневажливого відтінку: цим словом називають людину з низьким рівнем національної свідомості, байдужу до рідної держави, її мови, культури, майбутнього.

Звідки ж узявся термін «Малоросія»? В Україні довгий час вважалося, що його вигадали московіти, щоб підкреслити периферійність українських земель. Після Переяславської Ради московський цар прибрав собі титул «всея Великія і Малая Русі самодержця». Але самі українці ще в ХVІІ ст. не бачили в такій термінології нічого принизливого. Назви типу «малоросійська нація», «малоросійський народ», «Україна наша малоросійська» тощо вважалися державницькими на противагу народним, просторічним, таким, як «українці», «Україна».

Вперше назва «Мала Русь» (Russia Minora) зафіксована італійським мандрівником Амвросієм Контаріні, який подорожував Україною в 1473 р.

На думку А.Кримського та Є.Маланюка, така традиція поширилася завдяки грекам, які свою метрополію називали Мікра Еллада – Мала Греція (метрополія – це місто-держава, яка володіє колоніями, тобто поселеннями, заснованими нею в інших землях). Свої колонії, як ширше коло своїх державних володінь, греки називали Мегалє Еллада – Велика Греція. За такою ж аналогією греки і візантійці називали Київську Русь Мікра Росія – Мала Росія, а її колонії на півночі (Володимир, Суздаль тощо) – Мегалє Росія, тобто Велика Росія.

Пізніше великодержавники дуже вдало скористалися цією класичною термінологією, назвавши українців «меншим (молодшим) братом».

Взагалі назви «Росія» і «Русь» вперше почали вживатися на позначення української землі, а не Московії. За польського короля Жигимонта ІІІ, тоді, коли Київська земля і Литовське князівство були приєднані до Польщі (Люблінська унія 1569 р.) замість традиційного «Русь» почали вживати грецьку форму з коренем «Рос». З цього часу почали писати «Росія Мала», «Росія Київська», а народ стали називати «російським». Офіційно назву «Росія» за Московією затвердив Петро І своїм указом на п. ХVІІІ ст.

Дата добавления: 2015-05-10