Види юридичного процесу

Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що:

а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ;

б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;

в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;

г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;

д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.

УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів.

Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню чи виборів призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів, Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні чи акти юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи. Установчий процес надзвичайно різноманітний по своєму конкретному змісті. З найбільш розповсюджених його видів можна вказати на діяльність по виборам представницьких органів держави, народних судів, діяльність по призначенню посадових осіб і т.д.

Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб в умовах номенклатури; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.

ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримки системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на тім чи іншому етапі розвитку суспільства.

Спонукальними обставинами правотворчого процесу безпосередньо виступають об'єктивна потреба в правовому оформленні відповідних суспільних відносин, а також прояву права правотворчої ініціативи. У правотворчості легко знайти всі основні елементи процесуальної форми з їхніми специфічними рисами й особливостями.

ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙПРОЦЕС - це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості. Правозастосування поширене у всіляких сферах, безпосередньо зв'язано з реалізацією інтересів і насущних нестатків різних суб'єктів

права і тому виконує найбільше істотну функцію в механізмі правового регулювання. Правозастосовчій процес - специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій, посадових осіб по розгляду

всіляких індивідуальних справ, що мають юридичні значення. Вона полягає в тім, що наділяє одних суб'єктів правомочності, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, дозволі споровши про право, розгляд справ про правопорушення і відповідно до юридичної відповідальності.

Спонукальними обставинами правозастосовчого процесу безпосередньо виступають юридичні факти і фактичні склади. Кінцевими юридичними наслідками є відповідні правозастосовчі акти всілякого призначення, що містять розпорядження індивідуального характеру. Це однаковою мірою стосується характеристики як правозастосовчих проваджень, так і правозастосовчих стадій і режимів.

КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;

2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;

3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;

4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення.

146.Правова система: поняття та елементи.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Елементи правової системи поділяються на:

а) статичні

б) динамічні.

До статичних елементів правової системи належать:

- Система права — об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності й погодженості всіх юридичних норм та їх розподілі по галузях, підгалузях та інститутах права.

- Система законодавства — цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права. Структура системи законодавства — це її будова, яка зумовлена правом, інтересами держави та потребами практики правового регулювання.

- Принципи права — основоположні ідеї, керівні засади, що виражають сутність права та виходять із генеральних ідей справедливості та свободи. (Розрізняють галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права).

- Правова культура — це глибоке знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

- Юридичні установи — це такі органи, організації, установи, посадові особи державного та недержавного походження, які займаються правотворчою, правозастосовчою або правоохоронною діяльністю.

- Юридична (законодавча, нормотворча) техніка — сукупність правил та прийомів підготовки, формування та опублікування нормативних правових актів.

- Юридичні терміни — це слова або словосполучення, які достатньо чітко позначають визначені правові поняття(терміни загального вживання, спеціальні юридичні терміни, cпеціальні не юридичні терміни).

- Правова політика — це засади, принципи, напрямки та завдання правового регулювання суспільних відносин, а також стратегія і тактика його здійснення.

До динамічних елементів правової системи можна віднести наступні:

- Правотворчість — діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу по встановленню, зміні чи скасуванню юридичних норм.

- Правореалізація — втілення встановлених правових норм в діяльності суб'єктів права в результаті дотримання заборон, виконання юридичних зобов'язань, використання суб'єктивних прав.

- Юридична практика — це діяльність та накопичений в результаті цього досвід компетентних органів, посадових осіб та громадян по виданню та реалізації юридичних норм.

- Правові відносини — специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов'язків, встановлених нормами права

147.Поняття типу правової системи та критерії об’єднання правових систем держав у правові сім’ї.

Тип правових систем – сукупність національних правових систем,що мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки,які склалися на основі аналогічних спеціальних і загальних правових засобів,котрі постійно діють унаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями.

Об’єднання правових систем в один тип(сім’ю) можна робити на основі подібності в таких елементах:

1)генезис і еволюція права,ступінь рецепції римського права;

2)джерела права та їх ієрархія:

• первинні(настановні)- загальні принципи права,положення конституцій і конституційних актів;

• вторинні(ті,що конкретизують і розвивають первинні)- закон,нормативно-правовий договір,правовий прецедент,правовий звичай,релігійно-правовий текст;також методологічні підходи до їх тлумачення;

3)структура системи права-зміст основних галузей та інститутів права як результату базування на подібній юридичній доктрині;

4)юридична техніка-юридичні терміни,категорії,поняття,конструкції і види систематизації нормативно-правового матеріалу-інкорпорація,кодифікація,консолідація;

5)правозастосовна діяльність,насамперед судова,включаючи принципи судочинства як наслідок спільності ідеологій. Наявність певних ознак,якими відрізняється одна група правових систем від іншої в межах конкретного типу(сім’ї),дає змогу розглядати їх як відносно самостійні.

148.Правова система: поняття та ознаки.

Правова система – це сукупність внутрішньо узгоджених, пов’язаних, соціально однорідних юридичних засобів, методів процедур, за допомогою яких публічна влада здійснює регулятивно організуючий та стабілізуючий вплив на суспільні відносини, реалізує заходи юридичної відповідальності. Інакше кажучи правова система – це комплексна категорія, що характеризує правове життя суспільства в межах певної цивілізаційної культури.
Ознаки правової системи:

1) є підсистемою соціальної системи;

2) має власну структуру, складається з внутрішньо узгоджених, пов’язаних та взаємодіючих елементів – основний суб’єкт права;

3) здійснює регулятивно організуючий та стабілізуючий вплив на суспільні відносини за допомогою відповідних функцій;

4) характеризується метою, тобто результатом, якого має досягти система в процесі свого функціонування – належний рівень правопорядку;

5) засобами досягнення мети є діяльність суб’єктів. Така діяльність суб’єктів права здійснюється через правотворчість, правореалізацію та інші форми дії права;

6) досягнення правопорядку забезпечує належне функціонування і розвиток соціальної системи в цілому.

149.Романо-германський тип правових систем: загальна характеристика.

Україна належить до романо-германського типу правової сім'ї, який характеризується такими найбільш суттєвими юридичними ознаками:

1) визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права;

2) ієрархічністю нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою;

3) визначенням найвищого рівня у цій ієрархії за конституцією;

4) кодифікованістю значної частини нормативно-правових актів;

5) наявністю спеціалізованих органів конституційного правосуддя;

6) поділом права на публічне та приватне, а також галузевим поділом;

7) відведення ролі генетичного джерела формування принципів права правовій доктрині;

8) подібністю правових принципів та понять у національних правових системах цього типу;

9) наявністю чіткої та ефективної юридичної техніки

Романо - германський тип правової системи —це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов.

Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми - публічну і приватну, диференціація і кодифікація галузей права. Романо- германський тип правових систем виник у континентальній Європі внаслідок загальності розвитку суспільства і держав під впливом римського соціального і правового порядку;поширився на Центральні і Пд. Америку,значну частину Африки,країни Близького Сходу,Японію,Південну Корею,Таїланд,Індонезію. Він розвинувся на основі рецепції давньоримського цивільного права,його ідей,принципів та інститутів. Істотний внесок у становлення права континентальної Європи здійснило канонічне середньовічне право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних судів(особливо в Іспанії). Завдяки канонічному праву були створені нові юридичні конструкції,наприклад,інститут вини.

Основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти є супідрядними один одному за юридичною силою. Поширеною є кодифікація нормативно-правових актів,що дає підставу називати правові системи цієї сім’ї кодифікованими.

Право має систему з чіткою структурою: публічне і приватне,їх галузі,підгалузі,норми права.

Публічне і приватне право в країнах романо-германської сім’ї містить майже ті самі основні галузі:конституційне,адміністративне,міжнародне,публічне,кримінальне,цивільне,кримінально-процесуальне і т.д. Існує дуалізм права-наявність цивільного і торговельного права як відносно самостійних галузей за своєю природою,розвитком і практичною реалізацією. Матеріальне право домінує над процесуальним правом,на відміну від англо-американського права,де переважає процесуальне право. Досконалою є юридична техніка,уніфікована термінологія,запозичена переважно з римського права.

Майже в кожній країні континентального права Європи діють суди: 1)загальної юрисдикції(цивільні,кримінальні);2)спеціальноїюрисдикції(адміністративні,трудові,податкові тощо). За наявності загальних ознак правові системи романо-германського типу (сім’ї) правових систем мають особливості. Нині ті з них,що становлять правову систему ЄС,перебувають під прямим впливом нової правової галузі-європейського права.

150.Англо-американський тип правових систем: загальна характеристика.

Англо-американський тип правових систем – це сукупність національних правових систем,які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки,що склалися на основі судового прецеденту,що домінує серед інших юридичних джерел права.

Загальні ознаки:

1)виник в Англії,поширився на колонії Великої Британії;нині існує,крім Англії,в країнах:Ірландія,США,Канада,Австралія,Нова Зеландія та ін.

2)право структурно поділяється на загальне право і право справедливості;статутне(парламентське(існує з кінця 13 ст.);

3)основним джерелом(формою) права є судовий прецедент,тобто право твориться у процесі вирішення судових справ,а не шляхом формулювання норм законодавцем;

4)обов’язкові судові прецеденти створюються вищими судовими інстанціями;

5)судові прецеденти мають казуїстичний характер,тоді як норми статутів(законів)-загальний. Якщо судові прецеденти застосовують лише при вирішенні аналогічних казусів (випадків) і стосовно конкретних осіб,то норми статутів поширюються на всіх;

6)статутам(законам-актам парламенту) за формально-юридичним змістом надана вища юридична сила;

7)використовуються конституційні звичаї і правові доктрини як джерела права;

8)відсутній поділ права на приватне і публічне та суворий поділ права за галузями;

9)відсутній дуалізм права-поділ на цивільне і торговельне;

10) процесуальне право домінує над матеріальним,що виражається в незалежності судових органів,суворому дотриманні процедури,престижі адвокатської професії та ін.;

11)проводиться консолідація судових прецедентів і законів,тоді як майже повністю відсутні кодифіковані галузі права;

12)досконалою є процесуальна техніка(система доказів)та самобутньою-юридична термінологія.

Дві англомовні країни – США й Велика Британія- мають різні правові системи:їх навіть називають двома країнами, «розділеними» загальним правом.

Правова система Великої Британії:

1)розвивалася відносно незалежно від римського приватного права-цивільного права;

2)пережила період феодального права,що дістало назву англосаксонського права;

3)ґрунтується на не кодифікованій конституції:не має ні статуту,ні судового рішення,що проголошувало б Велику Британію конституційною парламентською монархією;

4)інститут присяжних засідателів утратив своє колишнє значення.

Правова система США:

1)формувалася на основі англійського права;

2)розвинулася за більшої незалежності від римського приватного права;

3)не пережила періоду феодального права-на відміну від континентальної Європи,формувалася на основі буржуазних відносин;

4)ґрунтується на кодифікованій Конституції федерації і конституціях штатів;

5)використовується інститут присяжних засідателів;

6)має дворівневу правову систему,зумовлену федеративним устроєм США. Паралельно взаємодіють правові системи федерації і штатів,у яких системи законодавства і прецедентного права різні

Дата добавления: 2015-05-07