Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Архітектура українського бароко




Освіта

Розвиток освіти та науки в Україні йшов паралельно, взаємно обумовлюючи один одного. Україна часів козаччини була європейською країною, входила в єдиний культурний простір Європи, в якій поширювалися ідеї гуманізму. Надзвичайно чітко простежуються науково-освітні зв’язки України з університетами Лейпціґа, Гейдельберґа, Кенізберґа, Страсбурґа, Кракова та інш. Тут вчилися й вдосконалювалися українські спудеї й професори, йшов науковий, інформаційно-книжний обмін, листування тощо. Але зоологія, фізіологія, метеорологія, науки про землю, фізика, географія, астрономія були, як і скрізь у Європі, на початковій стадії розвитку. Розвиненішою була математика, особливо геометрія. Але оригінальних національних досліджень в галузі точних наук бракувало. З XVIII ст. активно розвивається вітчизняна геодезія [1].

Тривалий час інформація про визначних українських науковців середньовіччя практично замовчувалася, що є однією з причин невивченості цієї теми. Відчувається гострий брак досліджень у цій галузі й сьогодні, яка є благодатною нивою для аспірантів, докторантів тощо. Подамо кілька штрихів, елементів загальної картини наукової думки України цього періоду, які повинні допомогти скласти загальне враження про науковий потенціал нашої країни в минулому.

§ Юрій Дрогобич (1450-1495), очевидно, перший з відомих видатних українських вчених. Народився в м. Дрогобич. Доктор філософії, медицини (в титулі королівського), ректор відомого Болонського університету. Автор імовірно першої наукової друкованої книги українського автора – наукового трактату “Прогностична оцінка поточного 1483 року…”. Імовірно викладав астрономію молодому М.Коперніку в Кракові. Виходив з тези про пізнаваність світу, космосу: “Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з цих останніх – наслідок ми пізнаєм” (з “Прогностика...” (1483) [10]). Сприяв виходу в світ перших друкованих книг староукраїнською мовою в Кракові: “Тріодь Пісна”, “Тріодь Цвітна”, “Часословець”, “Осьмогласник”.

§ Павло Русин (1470-1517) – український, польський і німецький письменник і вчений, коментатор античних письменників. Здобув ступінь бакалавра в Ґрейсвальдському університеті в Померанії, професор Краківського університету. У польській історії літератури ототожнюється з Павлом Процлером. Крім літературних творів його авторству належить трактат, присвя-чений коментуванню “Парадоксів” Цицерона (рукописний фонд Вроцлавського університету).

§ Памво Беринда (...-1632) – український лексикограф, педагог, письменник. Створив перший український друкований тлумачний словник “Лексикон славенороський та імен толкування”.

§ Інокентій Гізель (1600-1683) – професор і ректор Києво-Могилянської Академії. Вперше в середньовіччі сформулював у своїх лекціях тезу про незнищенність матерії випередивши цим Лавуазьє і Ломоносова майже на сторіччя [14].

§ Стефан Яворський (1658-1722) – професор Києво-Могилянської Академії, філософ, теолог, автор курсу “Філософські змагання...”.

§ Феофан Прокопович (1681-1736) – професор і ректор Києво-Могилянської Академії. Публіцист, поет, філософ, визнаний авторитет в природничих науках. Автор концепції “просвіченого абсолютизму”, яка ним же впроваджувалася в Петровській Росії. По суті вперше саме Ф.Прокоповичем сформульована фундаментальна теза про зв’язність часу, простору і матерії, яка лежить в основі сучасної теорії відносності [15, 23]. Він же, чи не вперше в Україні, читав лекції з основ наук про землю і гірництво, які викладені в його праці “Про досконалі змішані неживі тіла – метали, камені та інші” [15].

§ Дмитро Туптало (1651-1709) – видатний агіограф, проповідник, один з найбільших у східнослов’янському світі письменників XVII-XVIII ст. [17].

Наведений перелік далеко неповний, але дозволяє скласти уяву про рівень тогочасної української науки, яка головним чином була гуманітарною.

Отже, підводячи підсумок під коротким оглядом вітчизняної освіти і науки в Україні доби козаччини, треба виділити такі принципи, характерні риси: По-перше, освітня система України часів козаччини була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. По-друге, при загальному збереженні європейської орієнтації і відкритості слід підкреслити зміщення акцентів в освіті з грецької домінанти в бік латинського світу, латинської мови як міжнародної, що розкривало нові обшири для України того періоду. По-третє, вітчизняна освітньо-наукова система середньовіччя, увібравши досвід країн Європи, створила унікальний і самобутній відкритий механізм освіти людності всієї країни, забезпечивши практично повну грамотність населення, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

Для архітектурних споруд, створених в Гетьманщині й Слобідській Україні, дослідники використовують термін козацьке бароко. Барочний храм не мав чітко вираженого фасаду, він був однаковим з усіх боків — здавалося, ніби його споруда весь час обертається навколо своєї осі. Так само і внутрішній простір позбавлений чітких меж. Стіни в ньому вигинаються, подрібнюються, розчленовуються, створюючи враження нескінченності. Крім того, барочні споруди були пройняті ідеєю величі козацької України, і тому немало з них мали грандіозні розміри, як, скажімо, Миколаївський собор у Києві.(2).
Більш усього українських барочних споруд було побудовано при гетьмані Івані Мазепі. Барочним спорудам властиві нагромадження розкішних прикрас, підкреслена декоративність, грандіозність. На цьому побудовано близько десяти храмів. У Києві, зокрема, Мазепа опікувався будівництвом Богоявленської церкви, Миколаївського собору, церкви Всіх Святих над Економічними воротами Києво-Печерської лаври. При Мазепі барочні риси здобули давні, ще часів Київської Русі, споруди — Софійський і Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, які відновили на кошти гетьмана. Перебудували у стилі бароко Успенський собор і Троїцьку надвратну церкву Печерської лаври. Власне, в такому барочному вигляді ці храми зберігаються йнині. Так, у Софійському соборі над зовнішніми галереями збудували другі поверхи і декілька нових куполів. Майже всі куполи характерної барочної форми (грушовидної), покриті золотом. Тоді ж була створена велична 76-метрова дзвіниця, прикрашена густим рослинним орнаментом. До речі, розкішні ліпні прикраси — характерна особливість козацького бароко. Щедро застосований розкішні ліпні прикраси — характерна особливість козацького бароко. Щедро застосований цей стиль і в інших спорудах, про які піклувався Іван Мазепа, зокрема в Троїцькій надвратній і Всіх Святих церквах Печерської лаври. Але якщо орнамент Троїцької церкви — рослинний, то в церкві Всіх Святих він складений з геометричних елементів.
Кошти в будівництво вкладав не тільки гетьман Мазепа. Багато храмів побудовано на гроші інших гетьманів і козацької старшини. На засоби стародубського полковника Михайла Міклашевського зведено декілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Северському, Глухові, а також Видубецькому монастирі в Києві (кам'яна трапезна з Преображенською церквою і Георгіївський собор (1696—1701); Преображенська церква у Великих Сорочинцах (1732) — на засоби гетьмана Данила Апостола. Справжніми шедеврами світової архітектури в стилі козацького бароко є також Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684—1692), Хрестовоздвиженський собор у Полтаві (1709), Покровський у Харкові (1689), Спасо-Преображенський в Родзинках (1684), церква Катерини в Чернігові (1716). (Зображення 6/7/8/9).
Друга половина ХVII — перша половина ХVIII в. в українській архітектурі помітна тим, що саме в ті часи значно зросла увага до цивільних споруд. За тодішніми законами мистецтва будували колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Видатною спорудою цивільної архітектури був корпус Києво-Могилянської академії. Кошти на його будівництво надав Іван Мазепа. Тоді був зведений перший поверх академії. Проте за два десятиліття навчальний заклад вже був переповненим. У 1732—1740 рр. за проектом архітектора Іоганна Шеделя добудований другий поверх з церквою. В кінці ХУII в. у Чернігові споруджені будівлі колегіуму і полкової канцелярії. Барочної архітектури мали на українських землях настільки значне розповсюдження, що виявлялися навіть в дерев'яних спорудах народних майстрів. Утілювалися вони оригінально і неповторно. Недаремно козацькі храми входять у скарбницю світової архітектури.
Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подiбнi до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя на засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів — добре освічених, енергійних підготовлених до пасторських обов’язків.
Українське православ’я запровадило обов’язкові лiтургiйнi правила і, подібно до польської, чеської та інших церков, нацiоналiзувалося. Останнє означало вшанування власних святих, піднесення культу регіональних релiквiй та ікон, використання місцевого християнського фольклору, що наповнювало живим змістом релігiйну свiдомiсть українця.(3)
Як і в Європі часів Реформації, в Українi йде уточнення християнських цінностей, хоча й у православному варiантi. Щоб розкуті людські сили i спрямувати їх на конкретні мирські справи, слід подолати “вiзантiйськi” традиції протиставлення релiгiйних інтересів “земним”, що породжувало зневажливе ставлення до освіти, слави, матеріальних успiхiв, прищеплювало відразу до діяльного й енергійного життя. Отже, духовні цiнностi стали предметом громадської уваги і критичного осмислення. І це спонукало передусім до реформування і православну, і новоутворену уніатську конфесiї як захисників певних поглядів та моральних установок.
Лаврська друкарня в 30—70-тi роки видала ряд книг відповідного змісту. Серед них: “Патерик” (автором якого був Сильвестр Косів) з житійними новелами про печерських святих; «Тератургема» Афанасія Кальнофойського з описом див, пов’язаних із Києво-Печерським монастирем, текст молебню з поминанням святих, що вважалися заступниками українського народу.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 690; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.