Основні правила

Сумо

Бунраку

Культура Японії

Бунра́ку (яп. 文楽, ぶんらく) — традиційний японський ляльковий театр. Традиційна назва японського лялькового театру — нінґьо дзьорурі (人形浄瑠璃, にんぎょうじょうるり, «лялькове дзьорурі»). Виник на межі 16 — 17 століття. Належить до нематеріальних культурних надбань Японії.

Назва «бунраку» походить від імені акторської трупи Бунраку кінця 18 століття, яка спеціалізувалася на виконанні лялькових вистав. На початок 20 століття вона залишилася єдиною трупою цієї спеціалізації, тому її назва стала синонімом японського лялькового театру.

Вистави бунраку виконуються з використанням ляльок-маріонеток, під речитативний спів-читання дзьорурі та награш тристурнника сямісена. Основну частину репертуару театру складають ліричні п'єси, написані драматургом Тікамацу Мондзаемоном. На відміну від лялькових театрі світу, які є переважно бутафоно-комічними, в бунраку надається перевага реалістичності та трагізму.

За 400 років існування лялькового театру бунраку він користувався популярністю переважно серед міського населення. Основним конкурентом виступав театр кабукі. Який часто запозичував сюжети з п'єс лялькового театру до своїх вистав.

Сумо (яп. 相撲, すもう, «боротьба») — вид єдиноборства, в якому два борці виявляють сильнішого на круглому полі. Цей вид спорту походить з Японії і вважається одним з видів бойових мистецтв. Традиція сумо ведеться з давніх часів, тому кожен поєдинок супроводжується численними ритуалами. Легенда пов'язує із сумо саме існування сучасної японської нації на Японських островах. Так, згідно з цією легендою, бог Такамикадзуті вступив у двобій з богом варварів. Завдяки його перемозі японці отримали право оселитися на території острова Хонсю. Божеством-покровителем сумоїстів є Номі-но-Сукуне — легендарний борець за часів імператора Суйніна.

Сумо влаштовували під час проведення святкувань при імператорському дворі. Воно, як елемент обрядовості, було і під час церемоній у буддійських та синтоїстських храмах. В епоху Едо навіть з'явилися феодали даймьо, що володіли власними рікісі — борцями сумо. Періодично проводилися змагання з сумо, яке стало частиною міської культури, а борці рікісі, що займалися тільки сумо, могли забезпечити своє існування.

У 1909 в районі Токіо Рьоґоку був споруджений палац сумо Кокугікан. Тоді ж переможець поєдинку східного та західного таборів рікісі став визначатися загальною кількістю перемог та поразок. Ця реформа зробила з сумо справжній вид спорту.

Для піднесення популярності сумо, яку воно почало втрачати після Першої світової війни та Великого землетрусу Канто, у 1925 було створено єдину Асоціацію сумо Великої Японії. Сприяло популярності радіотрансляції з 1928, що зробили сумо доступнішим. З метою збільшення тривалості боїв у 1931 діаметр арени дохьо зріс до 4.55 м.

Два основних правила використовуються для визначення переможця кожної сутички:

1. Той, що торкнувся першим землі будь-якою частиною тіла, окрім стоп, вважається таким, що програв.

2. Той, що торкнувся першим землі за межами круга вважається таким, що програв.

Зрідка суддя оголошує переможцем суперника, який першим торкнувся землі. Це відбувається у тому випадку, коли обидвоє суперників торкнулися землі в один і той же час, і судді вирішили, що у того, хто торкнувся землі другим, не було шансу перемогти; іншими словами, він знаходився у безвихідній позиції.

Часто поєдинок продовжується всього декілька секунд, оскільки один з борців швидко витісняє з круга іншого. Хоча іноді поєдинок може тривати і декілька хвилин. У сумо одним з визначальних чинників є маса борця: майже всі спортсмени важать більше 100 кг.

Дата добавления: 2015-05-10