Романс – невеликий ліричний твір, строфічний, з віршами середньої довжини з характерною пісенною інтонацією, без чітких жанрових ознак

Шпрух (нем. Spruch – вираз) – жанр середньовічної німецької поезії морально-дидактичного змісту, для якої характерні парні рими с 4 наголосами в кожному рядку.

Куртуазний мінезанг – середньовічна німецька пісня, в якій йдеться про високе, куртуазне кохання.

Народний мінезанг – близький до народних любовних пісень ліричний твір архаїчного стиля, сповнений простоти й природності почуттів.

Трубадури – середньовічні провансальські поети-співці.

Трувери – французькі поети-співці, творчість яких склалася на півночі Франції (головним чином в Пікардії) при дворах феодальної знаті.

Мінезингери – німецькі середньовічні поети-співці.

Лицарський роман – епіко-авантюрний жанр куртуазної літератури, в якому значне місце відведено культу Прекрасної Дами й морально-етичному аспекту; головний герой – мандрівний лицар – здійснює свої подвиги заради слави, морального удосконалення, кохання й заради честі своєї дами. У лицарському романі поетизується лицарство в образах короля Артура, Ланселота, Тристана, Амадиса та ін. Найвідоміші автори: Кретьєн де Труа, Гартман фон Ауе, Вольфрам фон Ешенбах, Т. Мэлорі (Англия) та ін.

Античний цикл – лицарські романи, в яких античні події, сказання й твори переосмислюються відповідно до феодально-лицарської ідеології й буття.

Бретонські ле – невеликі віршовані новели любовного змісту.

Артурівські романи – цикл лицарських романів, основаних на сказаннях про короля Артура й лицарях круглого столу.

Романи про святий Грааль – цикл лицарських романів, в яких відображена спроба об’єднати світський лицарський ідеал з панівними релігійними постулатами; в їх основі – перекази про святий Грааль.

Візантійські романи – значна група творів, у сюжетній структурі яких найважливіше значення має мінливість людської долі, у подоланні якої головну роль відіграють не лицарська мудрість і вправність, а терпіння, наполегливість та іноді – хитрість; для них характерні насиченість побутовими деталями й простота викладу.

Міська (бюргерська) література – література, яка виникла в середньовічних містах і відбиває світогляд і життя третьої верстви, вона відрізнялась реалістичністю зображення дійсності, певною „приземленістю”, здоровим глуздом і грубуватим гумором, іноді межованим з натуралізмом.

Фабліо (лат. Fabula – байка, оповідання) – жанр народного походження, коротка віршована, пізніше прозова повість комічного чи сатиричного змісту у французькій літературі 12 – поч. 14 ст.

Шванк (нім. Schwank) – невелике оповідання в німецькій міській літературі 13 – 17 ст., спочатку віршоване, а потім – прозове, тематично близьке до французького фабліо й прозаїчної новели раннього Відродження.

Тваринний епос – поеми сатиричного й алегоричного характеру, основані на байках і казках народів світу про тварин.

Алегорична поема – жанр, в основі якого – інакомовне втілення абсолютних цінностей, характерна двоплановість оповіді.

Міська лірика – пісенна середньовічна лірика в межах міської літератури.

Балада – вірш з трьох строф з наступним коротшим посланням, написаних на три рими з обов’язковим рефреном; число віршів у строфі має співпадати з числом складів у рядку (8-10).

Рондель (чи рондо) – строфічний вірш з обов’язковим повторенням першого вірша в середині й в кінці та з обмеженою кількістю рим (2-3).

Віреле – строфічний вірш, який починається заключними віршами своїх строф.

Мейстерзанг – німецька бюргерська лірика 12 – 13 ст. як правило морально-дидактичного характеру.

Пьюї – об’єднання міських поетів, де влаштовувалися регулярні поетичні змагання.

Літургічна драма – вид середньовічної релігійної вистави (9-13 ст.), яка була складовою пасхальної чи різдвяної церковної служби (літургії) й інсценувала окремі епізоди Євангелія.

Містерія – жанр західноєвропейського релігійного театру пізнього середньовіччя; велике драматичне інсценування біблійних сюжетів за межами церкви, на міських площах. Вирізняється масовістю учасників та видовищним характером.

Міракль – жанр релігійної драми, який являє собою обробку легенд про діяння діви Марії та святих. У ньому розповіді про чудеса поєднувалися з достатньо точними й барвистими зображеннями повсякденного життя городян.

Мораліте – драматична вистава морально-дидактичної спрямованості, діючими особами в якій виступали алегоричні фігури людських вад і чеснот.

Фарс – вид народного театру й літератури західноєвропейських країн, для якого характерні комічна, сатирична спрямованість, побутовий зміст, реалістична конкретика, вільнодумство й буфонада.

Дата добавления: 2015-05-10