Юридические факты, которые порождают, изменяют и прекращают административно-правовые отношения

17.

В Украине, подзаконные административно-правовые акты классифицируются.
За субъектами издания:
1) постановления Верховной Рады Украины;
2) указы Президента Украины;
3) постановление Кабинета Министров Украины;
4) решения и постановления Верховной Рады;
5) Совета Министров Автономной Республики Крым;
6) распоряжения глав областных и районных государственных администраций нормативного характера;
7) решение, нормативные постановления местных советов;
8) решения исполнительных комитетов местных советов общего характера;
9) приказы, инструкции руководителей министерств, государственных комитетов и ведомств общего характера;
10) приказы руководителей отделов и управлений местных, государственных администраций и исполнительных комитетов местных советов народных депутатов, нормативного характера;

11) нормативные приказы, инструкции администраций предприятий, учреждений, организаций.
За юридической силой:
- общие, например Постановление Кабинета Министров Украины от 14 ноября 2000 № 1698 "Об утверждении перечня органов лицензирования");
- местные, например Решение Киевского городского совета от 4 марта 1999 148/249 «Об утверждении Порядка предоставления земельных участков и оформления права пользования землей юридическим лицам в г. Киеве»);
- локальные, например Приказ МВД Украины от 4 октября 2003 № 1155 «О совершенствовании реагирования на сообщения о преступлениях, других правонарушениях и событиях и обеспечения оперативного информирования в органах и подразделениях внутренних дел Украины».

Юридические факты - обстоятельства, с которыми нормы административного права связывают возникновение правовых отношений между соответствующими сторонами

Правообразующие факты вызывают установление правоотношений (например, совершение административных правонарушений).

Правоизменяющие факты изменяют существующие правоотношения. Так, признание за правонарушителем невозможности уплатить штраф может привести к вынесению постановления о наложении штрафа работником исполнительной службы путем обращения взыскания на личное имущество правонарушителя (ст. 308 КоАП). Такой юридический факт (вынесения постановления) изменяет содержание административных правоотношений между сторонами, хотя правоотношения сохраняются.

Правопрекращающие факты обусловливают прекращение правоотношений. Такими являются действия лица по осуществлению субъективного права или исполнение юридического обязательства. Например, уплата правонарушителем штрафа (т.е. выполнение постановления о наложении взыскания) прекращает административно-деликтные отношения, возникшие в связи с совершением правонарушения.

Юридические факты делятся на действия и события.

Действия — результаты активного волеизъявления участника пра­воотношения. Они могут быть правомерными или неправомерными. К числу правомерных действий относятся, например, издание органом исполнительной власти индивидуального акта управления в пределах своих полномочий; государственная регистрация общественных объ­единений, осуществляемая органами юстиции, и т. п. Неправомерные действия (деликты) не соответствуют требованиям административно-правовых норм, нарушают их, например административные или дис­циплинарные проступки.

События — это явления, не зависимые от воли людей (например достижение определенного возраста, с чем связываются юридические последствия; смерть; стихийное бедствие).

19) Суб’єкт адміністративно-правових відносин.

Суб’єкт адміністративного права – це юридична чи фізична особа, що є носієм прав і обов’язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати. Обов’язковою умовою визнання особи (юридичної чи фізичної) суб’єктом адміністративного права є наявність у неї елементів адміністративної правосуб’єктності. Елементи правосуб’єктності - правоздатність та дієздатність. Адміністративна правоздатність - здатність бути носієм прав і обов'язків у сфері державного управління і виникає в громадян з моменту народження й припиняється з їхньою смертю. Адміністративна дієздатність - здатність своїми діями здійснювати надані права, виконувати встановлені обов'язки й нести юридичну відповідальність за свою поведінку, наступає вона у фізичних осіб з досягненням певного віку. Адміністративна право- і дієздатність юридичних осіб виникає і втрачається одночасно Правосуб’єктність громадянина може виникати як з моменту народження (право бути зареєстрованою), так і за певних умов. Необхідно вирізняти правосуб’єктність загальну та спеціальну. Загальна правосуб’єктність – наявність у суб’єкта типових прав, обов’язків та можливості їх використання та виконання, незалежно від зовнішніх чинників. Об’єм рівний для всіх суб’єктів. Спеціальна правосуб’єктність - наявність у суб’єкта специфічних прав, обов’язків та можливості їх використання та виконання, в залежності від ряду зовнішніх чинників. Об’єм не є однаковим, залежить від волі суб’єкта тощо. За загальним правилом, правоздатність не може бути обмежена або відчужена. В той же час, за рішенням суду особу можуть позбавити, наприклад, права керування транспортними засобами права полювання, обмеження права вільного вибору місця проживання, пересування, позбавлення ліцензії, виборчого права тощо. Момент виникнення дієздатності залежить від виду правосуб’єктності: при загальнійправосуб’єктності дієздатність, переважно, виникає в повному обсязі з 18-річного віку у фізичних осіб, у юридичних осіб з моменту внесення до Державного реєстру. В той же час, адміністративна дієздатність, в залежності від особливостей адміністративно- правових відносин, може частково виникати і незалежно від вказаних обставин. Так, особа віком від 6 до 18 років має право членства в дитячих громадських організаціях; засновником дитячих та молодіжних громадських організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку. Адміністративна дієздатність при спеціальній правосуб’єктності виникає з появою певних чинників, які і обумовлюють як момент виникнення дієздатності, так і її особливості. Наприклад, пасивне виборче право виникає з моменту досягнення особою 21 року, але реалізувати це право вона здатна лише при наявності певних чинників – громадянства, відсутності судимості тощо. Юридична особа, яка займається ліцензованою діяльністю набуває дієздатності лише після (і за умови) одержання спеціального дозволу (ліцензії). Елементами дієздатності можуть виступати: 1) здатність самостійно реалізовувати належні права; 2) здатність самостійно реалізовувати встановлену компетенцію; 3) здатність самостійно приймати правові акти управління; 4) здатність самостійно застосовувати заходи адміністративного примусу; 5) здатність самостійно визнавати, гарантувати та захищати права та свободи громадян; 6) здатність самостійно нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність. Адміністративна деліктоздатність у фізичних осіб, за загальним правилом, настає з 16 років. Деліктоздатність юридичної особи виникає одночасно з правосуб’єктністю.

20) Об’єкт та зміст адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права. Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин. До суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства. Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності. Адміністративна правоздатність — це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері виконавчої влади. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції. Адміністративна дієздатність — це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права й обов'язки в сфері управління. Об'єкт — це те, заради чого виникають правовідносини. Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров'я, гідність людини, моральність тощо. Так, якщо об'єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу управління — іншому), то предметом адміністративних правовідносин будуть об'єкти матеріального характеру, тобто майно, речі. Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Це дії та події. Під діями розуміють факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними. Події — це явища, що не залежать від волі людей, але зумовлюють певні правові наслідки. Наприклад, до подій належать стихійні лиха (повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо). Адміністративно-правові відносини характеризуються всіма ознаками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особливості, які полягають у тому, що: 1) адміністративно-правові відносини складаються в сфері управління, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою; 2) в усіх відносинах однією зі сторін обов'язково є орган виконавчої влади (державного управління), орган місцевого самоврядування або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями; 3) адміністративно-правові відносини — це особливий зв'язок між їх учасниками, один із яких за даних обставин має право вимагати від іншого такої поведінки, яку передбачено адміністративно-правовою нормою; 4)адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта адміністративного права, згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення; У цілому адміністративно-правовим відносинам притаманні дві найважливіші ознаки: з одного боку — це форми соціальних відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого — це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких розв'язуються завдання управлінської діяльності.

20) Державне управління, як різновид соціального управління,та його ознаки

Управління, що розуміється в соціальному змісті, багатоманітне. У самому широкому змісті воно може розумітися як механізм організації суспільних зв'язків. У подібному змісті можна говорити про те, що його завдання і функції практично виконують усі державні органи незалежно від їхнього конкретного призначення, а також суспільні об'єднання. Елементом системи соціального управління є також і місцеве самоврядування. Як об'єкт управління тут виступає все суспільство в цілому, усі варіанти суспільних зв'язків, що розвиваються в ньому. Соціальне управління має і спеціальний зміст. У цьому варіанті його звичайно характеризують як державне управління, під яким розуміється специфічний вид державної діяльності, що відрізняє її від інших проявів (наприклад, законодавча, судова, прокурорська діяльність), а також від управлінської діяльності суспільних об'єднань і інших недержавних формувань (трудові колективи, комерційні структури і т.п.). Прийнято поділяти соціальне управління на громадське та державне. Громадське – це управління, яке здійснюється органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, іншими недержавними організаціями. Державне – це специфічний вид державної діяльності, тобто виконавча діяльність, функціонування якої пов’язане з формуванням особливої правової галузі – адміністративного права. Державне управління є видом соціального управління. Державне управління – це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, організовуючий, виконавчо – розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально – культурною та адміністративно – політичною сферами. Сутність державного управління проявляється в його особливостях, а саме: 1) другорядний, підзаконний характер; 2) організуючий характер; 3) систематична, неперервна діяльність, направлена на збереження соціальної системи, її зміцнення та розвиток; 4) універсальний характер в часі та просторі, тобто здійснюється завжди і кругом, де функціонують людські колективи; 5) суб’єкти державного управління використовують наявні у них правові та фактичні можливості для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу; 6) у віданні органів державного управління знаходиться фактична державна міць: правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні ресурси, якими вони розпоряджаються; 7) наявність великого державного апарату; 8) підконтрольний характер діяльності.

28) Різниця між державним і суспільним управлінням. Співвідношення державного управління та місцевого самоуправління.

Управління - керівництво певними суспільними процессами. Суспільне(соціальне) управлінняє провідним видом управління. Його дія поширюється на соціальну сферу, де суб'єктом та об'єктом управління виступають як окрема людина, так і колективи людей. Від біологічного і технічного соціальне управління відрізняється вольовим впливом одних суб'єктів управлінських відносин на свідомість і волю інших. Для соціального управління характерна множинність об'єктів, звідси випливає й різноманітність видів управління. До них можна віднести й державне управління. Держáвне управлíння — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Державному управлінню притаманні всі основні риси, які характеризують суспільне управління, проте різниця полягає у імперативному методі правового регулювання. Це, насамперед, свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей. Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади. Структура державного управління відрізняється складністю. Її основними елементами виступають керівні й керовані системи, їхні суб'єкти та об'єкти. Це - виконавчі й розпорядчі органи, їхній апарат, сфери й галузі управління, підприємства, установи, організації тощо. Місцеве самоуправління(самоврядування) в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. Організаційна автономія полягає в тому, що орган місцевого самоврядування повинен мати можливість самостійно визначати свою власну внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і одночасно забезпечувала ефективне управління. Органи місцевого самоврядування не підпорядковані ієрархічно іншим суб’єктам влади і будь-який адміністративний контроль за його діями можливий для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування.

22. Исполнительнаявласть: понятие и признаки

Государственнаявласть – исходящаяотгосударствавозможность и способностьоказыватьопределенноевоздействиенаповедениелюдей с помощьюопределенныхсредств.

Разделяютследующие ветви (виды) государственнойвласти: законодательная; исполнительная и судебная.

Исполнительнаявласть - ветвьгосударственнойвласти, деятельностьпоуправлениюделамигосударства и общества, осуществляемаясистемойгосударственныхорганов, которыенаделеныисполнительно-распорядительнымиполномочиями и подконтрольныорганамзаконодательной и судебнойвласти.

Признаки исполнительнойвласти:

• являетсясамостоятельнойветвьюединойгосударственнойвласти;

• выступает в качествеподзаконнойпоотношению к представительной (законодательной) власти;

• осуществляетсяорганамиисполнительнойвласти, которыеявляютсяорганамигосударственногоуправления;

• обладаетпредметно-функциональнойсамостоятельностью;

• обладаетединством, т. е. осуществляетсянавсейтерритории

• еедеятельностьноситисполнительно-распорядительныйхарактер;

• носитуниверсальныйхарактер, т. е. осуществляетсяпостоянно и непрерывно;

• имеет в своемраспоряженииопределенныесредства (ресурсы) дляосуществленияпринудительныхфункций.

Дата добавления: 2015-05-10