Сторони в зобов'язанні

Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише за­значає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту або кількох. Наприклад, вказаний у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не лише породжу­ють ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи при­пинення.

З норм чинного законодавства випливають такі підстави виникнення зобов'язань:

1) правочини (у тому числі договори) як передбачені, так і
не передбачені законом, але такі, що не суперечать йому;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та
інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або
збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

4) адміністративні акти (наприклад, видача ордера держад­
міністрацією, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти до­
говір найму житла);

5) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення
дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення);

6) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків;

7) судове рішення (наприклад, щодо переддоговірного спору).

Серед підстав виникнення зобов'язань чільне місце нале­жить договору. Не випадково поняття "договір" і "зобов'язання" інколи ототожнюють. Але це не зовсім вірно. Очевидно, що ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Зобов'я-

зання є ширшим поняттям. Договори — це лише частина зо­бов'язань.

Сторонами в зобов'язанні є кредитор і боржник.

Кредитор — це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором.

Боржник — протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її іменують боржником. Кредитора зазвичай називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника — пасивною.

Як правило, кожна із сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь в зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання називаються зо­бов'язаннями із множинністю осіб.

Розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб. Активною множинністю буде зобов'язання з кількома креди­торами, пасивною — з кількома боржниками, змішана множин­ність означає, що в зобов'язанні беруть участь кілька осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора.

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов'язанні.

Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:

• передання ним своїх прав іншій особі за правочином (від-
ступлення права вимоги або цесія);

• правонаступництва;

• виконання обов'язку боржника поручителем або заставо­
давцем;

• виконання обов'язку боржника третьою особою.
Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом

чи договором.

Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в алі­ментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.

Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допус­кається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава вико­нання зобов'язання забезпечували, то вони при цьому при­пиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставо-

давець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Дата добавления: 2015-05-10