Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права

Охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних проблем виживання людської цивілізації. І це не

є голослівною заявою, що підтверджує хоча б один такий факт. За даними Всесвітнього фонду дикої природи (WWF), отриманими в результаті аналізу даних про динаміку споживання природних ресурсів тільки з 1970 по 1995 роки, якщо людство продовжить споживати природні ресурси з тією же швидкістю, що й зараз, то до 2050 року, для задоволення його потреб, потрібно бути колонізувати ще дві планети, що є аналогічними планеті Земля. Тільки за зазна­чений період, як виявилося, була вичерпана приблизно третина природних ресурсів Землі, а вже через 50 років наша планета буде повністю спустошеною.

На доказ серйозності ситуації, що склалася на Землі, фонд наво­дить такі цифри. Запаси тріски в Північній Атлантиці скоротилися з 264 тисяч тонн в 1970 році до 60 тисяч тонн в 1995 році. Площа поверхні планети, покритої лісами, за останні 30 років скоротилася на 12 %. Популяція африканських слонів в 1980 році нараховувала 1,2 мільйони особин, а сьогодні не перевищує півмільйона. У свою чергу, популяція співочих птахів у Великобританії за 30 років скоротилася на 92 %.

Таким чином, перед людством постало найскладніше завдання відшукати вихід із критичної ситуації, що створилася: або коло­нізувати космос, або радикальним чином скоротити споживання природних ресурсів. У першу чергу це стосується розвинених країн, особливо США, де рівень споживання й ступінь забруднення навко­лишнього природного середовища є найбільшим в усьому світі.

Звідси, здається, стає ясним, чому навколишнє природне сере­довище виступає важливим об'єктом міжнародно-правового регу­лювання.

Під міжнародним екологічним правом розуміють сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав щодо запобі­гання й усунення збитку різного виду й з різних джерел, які спри­чиняються національним системам навколишнього природного середовища окремих держав і системам навколишнього природного середовища, що перебуває за межами національної юрисдикції.

Основними об'єктами міжнародно-правової охорони навко­лишнього природного середовища є суша, надра, Світовий океан, небесні тіла, повітряний простір, космічний прйстір, флора й фауна Землі, а також боротьба з основними джерелами забруднення на­вколишнього природного середовища.

Основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища є промислові й хімічні відходи, ядерна зброя й складе­ні матеріали, нафта й газ, транспортні засоби, діяльність людини (правомірна й неправомірна).

Існують такі групи об'єктів міжнародно-правової охорони на­вколишнього природного середовища:

I. Усе планетарне середовище (екосистема) Землі:

— Світовий океан і його природні ресурси;

— атмосферне повітря;

— навколоземний космічний простір;

— окремі представники тваринного й рослинного світу;

— унікальні природні комплекси;

— частина прісноводних ресурсів, генетичний фонд Землі (чор­нозем).

II. Національні природні ресурси, що перебувають під юрисдик­
цією держави. У визначенні їхнього правового статусу основну роль
відіграють норми внутрішнього права. Нарівні із цим по окремих
об'єктах збільшується число міжнародних договорів, що стосується
їхньої охорони.

III. Міжнародні природні ресурси, що перебувають за межами
дії національної юрисдикції або в процесі свого розвитку (природ­
ного циклу), виявляються на території інших держав.

Правовий режим охорони й використання цих ресурсів визна­чається нормами міжнародного права. Ресурси діляться на дві групи:

1. Універсальні, які перебувають у загальному користуванні всіх

держав (наприклад, відкрите море, космічний простір, Ан­тарктика, морське дно за межами національної юрисдикції);

2. Багатонаціональні (поділювані), які належать двом або
більше країнам або використовуються ними (наприклад, водні
ресурси багатонаціональних рік, популяції мігруючих тварин,
прикордонні природні комплекси).

Джерелами міжнародного екологічного права є величезна кількість нормативно-правових актів договірного характеру, серед яких можна виділити дві групи:

— міжнародні договори й

— міжнародні звичаї.

Міжнародні договори, що регламентують міждержавні від­носини у сфері охорони навколишнього природного середовища, поділяються на:

а) універсальні:

— Конвенція щодо запобігання забрудненню моря скиданнями
відходів і інших матеріалів 1972 року;

— Конвенція щодо запобігання забруднення із суден 1973 року;

— Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори й фауни, що перебувають під погрозою зникнення, 1973 року;

— Конвенція про заборону військового й будь-якого іншого во­рожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року;

— Конвенція про трансграничне забруднення повітря на далекі відстані 1979 року;

— Конвенція ООН з морського права 1982 року; б) регіональні:

— Конвенція про охорону фауни й флори в Європі 1979 року;

— Конвенція про охорону Середземного моря від забруднення 1976 року;

— інші.

Крім того, джерела міжнародного екологічного права можна класифікувати залежно від об'єкта правового регулювання. Так, наприклад, виділяються групи міжнародно-правових актів, які регулюють:

а) міжнародно-правовий захист середовища Світового океану —

Лондонська конвенція щодо запобігання забрудненню моря нафтою 1954 року з наступними виправленнями 1962, 1969, 1971 років; Єдині міжнародні стереотипи щодо запобігання забрудненню із суден (так звана Конвенція МАРПОЛ 1973 року); Конвенція 1992 року про захист Чорного моря від за­бруднення, а також протоколи до неї;

б) міжнародно-правову охорону атмосфери й космічного просто-

ру — Конвенція про трансграничне забруднення повітря на далекі відстані 1979 року й Протокол 1988 року про контроль над викидами окислів азоту і їх трансграничних потоків;

в) міжнародно-правову охорону тваринного й рослинного сві­
ту — Лондонська конвенція щодо збереження фауни й фло­
ри в їхньому природному стані 1930 року; Вашингтонська
конвенція про охорону природи й захисту фауни й флори в
Західній півкулі 1949 року; Конвенція про охорону всесвіт­
ньої культурної й природної спадщини 1972 року; Угода про
збереження білих ведмедів 1973 року (м. Осло); Конвенція
про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що
перебувають під загрозою знищення, 1973 року; Боннська
конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин 1979
року; Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжна­
родне значення головним чином як місцеперебування водо­
плавних птахів, 1971 року;

г) видобуток і промисел живих ресурсів моря з метою їх раціо-

нального використання — Міжнародна конвенція про регу­лювання китобійного промислу 1946 року; Конвенція про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану 1982 року;

д) міжнародно-правовий захист навколишнього природного се­
редовища від радіоактивного забруднення — Конвенція про
фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року; Конвенція
про відповідальність операторів ядерних суден 1962 року;
Конвенція про громадянську відповідальність у сфері мор­
ських перевезень ядерних матеріалів 1971 року; Об'єднана
конвенція про безпеку обігу з відпрацьованим паливом і без­
пеки обігу з радіоактивними відходами 1997 року. '

Основними принципами міжнародного екологічного права, які визначають основні засади міжнародної природоохоронної діяльнос­ті й знаходять своє закріплення в міжнародних угодах профільного характеру, виступають:

— міжнародне природно-охоронне співробітництво держав і інших суб'єктів міжнародного права;

— незаподіяння шкоди навколишньому природному середови-

щу;

— оцінка трансграничних екологічних наслідків планованої діяльності;

— навколишнє природне середовище поза державним кордоном є загальним надбанням усього людства;

— міжнародна відповідальність за екологічний збиток;

— свобода дослідження й використання навколишнього природ­ного середовища і його складових компонентів;

— раціональне використання навколишнього природного сере­довища;

— інші.

В умовах триваючої науково-технічної революції, зростання реальної загрози надзвичайних подій техногенного або терористич­ного характеру зростає значення міжнародного співробітництва в цій сфері. Велику роль у такому співробітництві відіграє укладення міжнародних договорів з питань екологічної безпеки. Так, напри­клад, до таких міжнародних конвенцій профільного характеру відносяться:

а) Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого впливу на природне середовище 1977 року, що зобов'язує:

Дата добавления: 2015-05-10