Види зобов'язань: майново-господарські, організаційно-господарські, соціально-комунальні, публічні

Загальні положення про господарські зобов'язання

ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Договірне право України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського Кодексу господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником або учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, згідно з яким один суб'єкт (зобов'язальна сторона в тому числі і боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язальної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами зобов'язань є певні суб'єкти господарювання: управне-на сторона (кредитор) та зобов'язальна сторона (боржник).

Кредитор - це особа, яка управнена вимагати від свого контрагента (боржника) вчинення певної дії (ряду дій) чи утриматись від її (їх) виконання.

Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) чи утриматися від її (їх) вчинення.

Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які повинні виконати або, навпаки, утриматися від їх виконання зобов'язальна сторона на вимогу управненої сторони.

Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарських зобов'язань у процесі їх виконання, якщо законом не встановлено інше.

Згідно з Господарським Кодексом України господарські зобов'язання можуть бути майново-господарські, організаційно-господарські, соціально-комунальні та публічні.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються такі зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, на підставі яких зобов'язальна сторона повинна вчинити певні господарські дії на користь іншої сторони чи утриматись від їх вчинення, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язальної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути: суб'єкти господарювання (господарські організації, громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які зареєстровані як підприємці відповідно до законодавства, а також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій); негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією.

Організаційно-господарським зобов'язанням визнається таке господарське зобов'язання, яке виникає в процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень відповідно до якого зобов'язальна сторона повинна здійснити в інтересах іншої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язальної сторони виконання її обов'язку.

Ч. 2. ст. 176 ГК України окреслює коло суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань, які виникають:

- між суб'єктами господарювання і власником, який є засновником певного суб'єкта або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

- між суб'єктами господарювання, які спільно організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань та товариств;

- між суб'єктами господарювання, у випадках якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених Господарським Кодексом, іншими законодавчими актами чи статутними документами суб'єкта господарювання.

Суб'єкти господарювання мають право спільно здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають управління спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, яке підписано іншими учасниками.

Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання. За рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів та відповідно до чинного законодавства суб'єкти господарювання зобов'язані створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Такий припис може міститися в рішенні місцевої ради чи в законодавчому акті. Так, згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 19.03. 1991 р. для підприємств (об'єднань), організацій, установ, незалежно від форми власності і форми господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працюють від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти осіб - у кількості одного робочого місця.

Суб'єкти господарювання в добровільному порядку та на власний розсуд можуть брати на себе такі зобов'язання: про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження; будівництво та утримання соціально-культурних об'єктів, об'єктів комунального господарства та побутового обслуговування; надавати іншу господарську допомогу з метою вирішення місцевих проблем. Також суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, а також брати участь у виконанні робіт з комплексного економічного та соціального розвитку території.

Публічним є зобов'язання, в якому одна сторона - підприємець -бере на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт чи надання послуг кожному, хто до нього звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку тощо). Підприємець не має права надавати переваги одному споживчу над іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не передбачено законом. Крім того, підприємець не має права відмовитись від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачу відповідних товарів, робіт, послуг.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати іншій стороні спричинені такими діями збитки. Розмір, умови та порядок відшкодування визначені гл. 25 Господарського Кодексу України, а також гл. 51 Цивільного Кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

Дата добавления: 2015-05-10