Історичні умови виникнення та розвитку канонічного права

Історія

Історично, канонічне право на Заході розглядалося як поняття ширше по відношенню до церковного права, оскільки канонічне право стосувалося не тільки питань внутрішньої церковного життя, а й тих правових норм, які не торкалися церковного життя безпосередньо, проте входили в Середні століття в юрисдикцію Церкви [ 1 ]. З ходом історичного розвитку і з звуженням впливу Церкви на світські питання база канонічного права поступово звужувалася і в даний час практично збігається з базою церковного права.

Історично канонічне право базується на дисциплінарних нормах Древньої Церкви. Починаючи з XII століття викладання канонічного права відокремилося від теології, спочатку в Болоньї, останнє в Парижі і в інших європейських вищих школах (studia generalia) або університетах, що виникали по болонського або паризькому зразку. У XII столітті в Церкві з'явився т. н. «Декрет Граціан» (лат. Concordia discordantium canonum, буквально «Узгодження канонічних розбіжностей»). Цей декрет систематизував канонічне право і став, фактично, його першим підсумовуючим кодексом. Збірники папських декреталій, що виходили згодом, доповнювали цей декрет. У 1580 році Декретом Грациана і доповнюють його папські декреталії, сумарно іменовані «лат. Extravagantes», тобто«виходять за межі» (Декрету Грациана) склали новий Корпус Канонічного права (лат. Corpus iuris canonici)

Після перемоги буржуазних революцій в Європі роль канонічного права як регулятора суспільних відносин значно знизилася, а в тих країнах, в яких законодавством визнано відділення церкви від держави - ​​втратило значення чинного світського права.
теперішній час

У 1917 році папа Бенедикт XV затвердив «Кодекс канонічного права 1917 року», який замінив собою всі інші зібрання канонічних документів, упорядкувавши канонічне право у вигляді чіткої системи юридичних формулювань. Остання за часом (і діюча нині) редакція «Кодексу канонічного права» (ККП) прийнята в 1983 році. Окремо варто зауважити, що ця редакція дійсна тільки для католиків латинського обряду. Східнокатолицьких церкви, які іменуються також «церкви Sui iuris» (церкви свого права) користуються у своєму житті іншим склепінням, а саме Кодексом канонів Східних церков (ККСЦ) [ 2 ], який базується на ККП латинського обряду, однак, в той же час враховує особливості церковного життя Східних церков і встановлює загальні норми, які кожна Східна церква має можливість наповнювати конкретним змістом відповідно своїм церковним традиціям.

Сучасне канонічне право регулює питання, що стосуються:

церковної правотворчості,
прав і обов'язків членів церкви,
ієрархії церкви,
канонів здійснення таїнств,
управління церковним майном,
церковної дисципліни і т.д.

Дата добавления: 2015-05-10