Імпічмент в Україні 5 страница

Можна нагадати, що вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування був закріплений ще в Конституції УНР 1918 р., хоча її положення так і не було реалізовано. За радянських часів цей принцип рішуче відкидався, бо він суперечив централізовано-бюрократичному характеру радянської держави.

Конституція України 1996 р. в повній відповідності з вимогами Європейської хартії, поруч із такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади тощо, в окремій статті (ст. 7) декларує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу України означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування у вирішенні всіх питань місцевого значення. Віднесення інституту місцевого самоврядування до засад конституційного ладу також означає неможливість його скасування чи обмеження.

Місцеве самоврядування як форма народовладдя отримало закріплення у ст. 5 Конституції України, згідно якої народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином Конституція України встановлює, що органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. З цього конституційного положення прямо випливає, що місцеве самоврядування посідає окреме місце в політичній системі (в механізмі управління суспільством і державою) та його слід розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади.

Така конституційна характеристика ролі місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє визначити його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади.

81.Поняття місцевого самоврядування та його органів. Принципи місцевого самоврядування та його органів

Європейська Хартія Про місцеве самоврядування дає таке визначення: «Під місцевим самоврядуванням розуміється право і реальна здатність органів місцевого самоврядування у регламентуванні їм значної частини державних справ і управляти ними, діючи у межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення”.

Аналіз Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні”, інших нормативно-правових актів, пов`язаних з регламентацією місцевого самоврядування, свідчить про те, що наша держава дотримується зазначеної стратегії його розвитку.

Адже відповідно до цих актів під місцевим самоврядуванням розуміється гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно, або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в нашій державі здійснюється на принципах:

народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законом; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування. Ці загальні принципи утворюють «правовий каркас» демократичної концепції місцевого самоврядування, яка базується на забезпеченні рівного права громадян на місцеве самоврядування. У своїй сукупності вищезазначені принципи відображають сутність місцевого самоврядування як структурно-функціонального явища української державності, як своєрідної форми організації публічної влади.

Крім визначених у ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» принципів, є й інші принципи, на яких базується місцеве самоврядування. До таких відносять: конституційно-правове визнання місцевого самоврядування як особливої форми публічної влади (ст. 5, 7 Конституції України); гарантованість державою права громадян на місцеве самоврядування; врахування думки населення при визначенні і зміні меж територій муніципальних утворень; поєднання представницької демократії з формами прямого волевиявлення громадян (місцевий референдум, збори, сходи); стабільність статусу місцевого самоврядування як складової засад конституційного ладу України тощо.

82. Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України^[1]. Місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами — територіальними колективами і сформованими ними органами, має особливий об'єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі використання окремого виду публічної власності — комунальної (муніципальної).^[2]

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

83. 84. Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця — область, район, місто, район у місті, селище, село.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Представницькими органами місцевого самоврядування є ради.

Правовою основою місцевого самоврядування в Україні є Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"^[3]., закони і підзаконні нормативно-правові акти, що приймаються на їх основі, а також акти органів місцевого самоврядування, що приймаються в рамках їх компетенції.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

· народовладдя;

· законності;

· гласності;

· колегіальності;

· поєднання місцевих і державних інтересів;

· виборності;

· правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

· підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

· державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

· судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування включає:

· територіальну громаду;

· сільську, селищну, міську раду;

· сільського, селищного, міського голову;

· виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

· районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

· органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Представни́цький о́рган місце́вого самоврядува́ння — виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Наявність представницького органу, що обирається членами територіальної громади — необхідна ознака місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

85. Виконавчі органи місцевого самоврядування.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їхні виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради утворюється відповідною радою на строк її повноважень у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет відповідно сільський, селищний, міський голова, а районної в місті ради - голова відповідної ради.

Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної в місті ради створюються радою в межах затверджених нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітетові, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної в місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом,- за погодженням із відповідними органами виконавчої влади.

86. Особливості конституційно-правового статусу сільського селищного міського голови.

Особливе місце в системі місцевого самоврядування займає сільський, селищний, міський голова, який є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Голова здійснює три основні функції:

1) представляє територіальну громаду у відношеннях з іншими територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями;

2) головує на пленарних засіданнях відповідної ради;

3) очолює виконавчий комітет відповідної ради.

Голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки і здійснює свої повноваження на постійній основі. Статус сільського, селищного, міського голови не врівноважений зі статусом сільської, селищної, міської ради - він відповідає перед радою за наслідки роботи виконавчого органу та за власну діяльність аж до припинення наданих йому повноважень за рішенням відповідної ради за наявністю підстав, передбачених законом.

Сільський, селищний, міський голова обирається безпосередньо громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади (ст. 2 ЗУ «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються від моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи.

Закон передбачає можливість дострокового припинення його повноважень у разі:

1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;

2) припинення його громадянства;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

4) порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;

5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;

6) його смерті.

Крім того, якщо голова порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень або в інших випадках, його повноваження можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

87. Поняття територіального та адміністративно-територіального устроїв України.

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, тобто систему відносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами публічної влади).

Необхідним атрибутом будь-якої держави, її важливою ознакою є наявність державної території. Територія держави - це простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави. Територія держави включає: сухопутну територію, водні простори (внутрішні морські води і територіальне море), повітряну територію (простір над сухопутною і водною територіями, умовно до космічного простору), а також підземну територію (простір під сухопутною і водною територіями до технічно доступної глибини). Особливий правовий режим, що регулюється, в першу чергу, міжнародним правом мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.

Відповідно до територіального устрою будується система державних органів та самоврядних органів на місцях. Він також сприяє збалансованому розвитку всієї території; створенню сприятливих умов для задоволення матеріальних, соціальних та культурних потреб громадян тощо.

Адміністративно-територіальний устрій - це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління. Він властивий для унітарних держав (Велика Британія, Китай, Франція, Японія, Україна та ін.).

88. система адміністративно-територіального устрою, її елементна характеристика.

Система адміністративно-територіального поділу України побудована на базі координації та субординації, створення структурних рівнів (ланок). Для сучасної системи адміністративно-територіального устрою України характерні три структурні рівні: вища ланка — Автономна Республіка Крим, область, міста республіканського підпорядкування (міста Київ і Севастополь); середня ланка — район, місто обласного підпорядкування; низова ланка —- місто районного підпорядкування, селище (селище міського типу), село, сільрада, селищна рада.

Перелік областей та міст республіканського підпорядкування міститься в Конституції України (частина друга ст. 133). До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Уперше в Україні області були створені у 1932 р. Нині їх є 24. Території областей поділяються на райони. На території області знаходиться кілька міст, підпорядкованих безпосередньо обласним органам. Звичайно області іменуються за назвою обласного центру (винятком є Закарпатська та Волинська).

У системі адміністративно-територіального устрою найбільші одиниці — Автономна Республіка Крим та області. Найбільшими за територією є: Одеська область — 33,3 тисячі кв. км, Дніпропетровська, Чернігівська — по 31,9, Харківська — 31,4 тисячі кв. км. Найменшими за територією є: Чернівецька --8,1 тисячі кв. км, Закарпатська — 12,8, Тернопільська —13,8 тисячі кв. км області. За кількістю населення найбільшими є такі області, як: Донецька — 5367,9 тисячі осіб, Дніпропетровська — 3857,5, Харківська — 3162,6 тисячі осіб. Найменшими областями є: Чернівецька - - 917,9, Волинська — 1034,8, Тернопільська — 1152,3 тисячі осіб.

У середньому на область припадає 24,1 тисячі кв. км сільськогосподарських земель, 19 районів, б міст обласного підпорядкування, 1207 населених пунктів.

В Україні є два міста республіканського підпорядкування -Київ та Севастополь, що мають згідно з Конституцією України (частина третя ст. 133) спеціальний статус, який визначається законами України. Вже прийнятий і діє Закон «Про столицю України — місто-герой Київ». Закон про місто Севастополь поки що не прийнятий.

Важливого значення набувають міста обласного і районного підпорядкування. У них знаходяться об'єкти промислового виробництва, науки, культурно-освітні установи та інші об'єкти, без яких неможливе функціонування міст і їх кількість постійно зростає. В Україні є близько 445 міст. Невеликим містам - - районним центрам має надаватись державна підтримка, оскільки надмірний розвиток великих міст-«мільйонерів» породжує і для населення, і для органів місцевого самоврядування, як свідчать приклади інших країн, надзвичайно складні проблеми, з якими зіткнеться в недалекому майбутньому і Україна.

У системі адміністративно-територіального устрою України важливе місце належить районам. Ця ланка пов'язує обласні і республіканські органи з міськими, селищними та сільськими радами, підприємствами, організаціями та ін. Кожен з районів є економічно цілісним комплексом зі своєю більш-менш розвинутою соціальною інфраструктурою. Нині в Україні 612 районів, з них у містах -- 121. Найбільше районів у м. Києві — 14, у Дніпропетровській області — 18, Донецькій — 21. Найбільшим сільським районом є Голопристансь-кий Херсонської області — 3435 кв. км, а найменшим — Во-ловецький Закарпатської області — 544 кв. км. Найбільш населеним районом є Харківський - - близько 225 тисяч, а найменш населеним — Верхньорогачицький Херсонської області — близько 15 тисяч осіб.

В Україні налічується понад 10 тисяч сільських і 200 селищних рад. Територія сільради (селищної ради) - - це не тільки села (селища), а й навколишні землі, які використовуються для сільськогосподарського виробництва.

Дуже гострою є проблема так званих неперспективних сіл. Кожного року з обліку знімаються десятки населених пунктів, що має негативні наслідки — економічні, демографічні та ін.

В Україні система поділу населених пунктів на сільські і міські є гнучкою, а це забезпечує їх безперешкодний перехід із однієї категорії в іншу. У цілому цей поділ населених пунктів на сільські та міські залежить від того, чи пов'язане населення з сільськогосподарським виробництвом, а також від територіальних кордонів та кількості населення. Усього в Україні за станом на 1 березня 1996 р. налічувалось 28 839 сіл і 279 селищ.

Згідно з частиною першою ст. 183 Конституції України до системи адміністративно-територіального устрою України входить Автономна Республіка Крим, її статус нами вже проаналізовано, тут лише зазначимо, що Автономна Республіка Крим не є звичайною адміністративно-територіальною одиницею, але вона не є й політичною автономією.

У межах території України можуть утворюватися й інші спеціальні територіальні утворення — судові, військові округи, екологічні, прикордонні, спеціальні (вільні) економічні зони, адміністративно-територіальні утворення з особливим режимом функціонування. Таким утворенням є територіальна одиниця, що має орган місцевого самоврядування та інші спеціальні органи управління, в межах якої розташовані промислові підприємства з розробки, схову, виготовлення, утилізації та переробки радіоактивних та інших матеріалів, військові та інші об'єкти, для яких необхідно мати особливий режим безпечного функціонування та охорони державної таємниці, включаючи спеціальні умови проживання громадян. Можливі й інші територіальні утворення, порядок утворення та функціонування яких має визначатися окремими законами.

Таким чином, незважаючи на те, що Україна є унітарною республікою з ускладненою системою адміністративно-територіального поділу, є всі підстави стверджувати, що цей поділ не простий і він відтворює складність соціально-економічних та політичних процесів, які є на теренах України. Водночас динамічний розвиток перетворень у нашій державі буде чинником новелізації системи і структури адміністративно-територіального поділу і прийняття нового законодавства з цього питання.

89.Шляхи вдосконалення адміністративно-територіального устрою України в контексті конституційної та адміністративно-територіальної реформ.

Адміністративно-територіальний устрій - це законодавчо закріплена система поділу держави на територіальні утворення відповідно до яких здійснюється організація та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування.

У понятійно-термінологічному апараті адміністративно-територіальних одиниць є чимало суперечностей.

По-перше, поза переліком адміністративно-територіальних одиниць у нормах Конституції України опинилися міські, сільські та селищні ради, оскільки у відповідності до статті 133 розділу IX Основного Закону систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

По-друге, перелік адміністративно-територіальних одиниць включає як власне адміністративно-територіальні одиниці, такі, як області та райони, так і адміністративно-територіальні одиниці, які по суті є населеними пунктами: міста, селища та села. Це спричинило певну плутанину в поняттях „адміністративно-територіальна одиниця" та „населений пункт".

По-третє, відсутність базового рівня адміністративно-територіальних одиниць - сільських та селищних рад - неминуче приводить до порушення принципу повсюдності територій, за яким значні території поза межами сіл та селищ не належать ні до будь-яких адміністративно-територіальних одиниць.

Існуюча схема адміністративно-територіального устрою України являє собою складну неупорядковану чотириступеневу структуру. Кожна адміністративно-територіальна одиниця наділена державою відповідними повноваженнями у сфері державного управління, а також виконує певні самоврядні функції.

У цій системі є чимало неточностей і суперечностей. Так, одні й ті самі адміністративно-територіальні одиниці - міста районного значення, селищні та сільські ради - можуть належати як до третього, так і до четвертого рівня. Відсутність в адміністративно-територіальному устрої України найнижчого базового рівня та різноманіття адміністративно-територіальних одиниць третього та четвертого рівнів, ускладнюють адміністративно-територіальну схему по горизонталі. Особливої актуальності ця проблема набуває для специфічних міських адміністративно-територіальних утворень, на території яких діють інші адміністративно-територіальні одиниці, але які не складають єдиної територіальної громади.(15)

Особливістю адміністративно-територіального устрою України є значні регіональні відмінності.

Найбільша за площею область - Одеська (33,2 тис. кв. км) - переважає найменшу - Чернівецьку (8,1 тис. кв. км) - більше ніж у чотири рази.

Площі з найменшими показниками сконцентровані на заході, а найбільші - на сході і південному сході (Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Чернігівська).

Диспропорції в розрізі областей спостерігаються і в кількості населення, що пов'язане зі ступенем промислового розвитку. Регіонами з максимальною кількістю населення є Дніпропетровська, Донецька, а також Луганська, Львівська, Одеська та Харківська області. При цьому виділяються регіони із максимальною кількістю населення - на сході, та регіони з мінімальною кількістю - на заході. Різниця досить відчутна - у 4-5 разів.

До колізій належить і те, що серед областей дві (Волинська і Закарпатська) є такими, у яких назва не сходиться з назвами обласного центру.

Значні відмінності спостерігаються щодо кількості адміністративних одиниць у зазначених регіонах. Кратність (співвідношення кількості) досягає кількох разів. Так, кількість сільських районів у Вінницькій і Харківській областях більша, ніж у Чернівецькій та Івано-Франківській областях у 2,1 рази. При цьому в районах Івано-Франківської та Тернопільської областей припадає понад 30 сільських рад, у той час як цей показник по Луганській або Дніпропетровській області складає 11-12. Дуже непропорційним по регіонах є показник кількості населених пунктів різного типу та підпорядкування, що теж зумовлює певну недосконалість адміністративно-територіального поділу на рівні середньої адміністративної ланки.

Значною непропорційністю відзначається кількість міст по регіонах. Територіальний інтервал цього показника досить значний (від 9 до 51 міста). Значною кількістю міст виділяються традиційно промислові регіони (особливо Львівщина - 43 міста та Донеччина - 51). Найменша кількість відповідно в областях традиційно непромислових або слаборозвинутих у цьому відношенні - Житомирська, Миколаївська, Херсонська (по 9 міст).

При визначені спроможності регіональних центрів до виконання своїх функцій важливим є показник людності. При цьому всі регіональні центри належать до великих міст. З них у п'яти - кількість населення перевищує 1 млн. мешканців: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Одеса, Харків. Ще три центри мають більше ніж 500 тисяч мешканців: Запоріжжя, Львів, Миколаїв

Населення чотирьох найменших за людяністю регіональних центрів становить трохи більше 200 тисяч мешканців: Ужгород, Тернопіль, Луцьк, Рівне.

Дуже помітні диспропорції адміністративно-територіальної системи на рівні районів і міст обласного підпорядкування.

Середні значення площ районів в окремих регіонах характеризуються значною тенденцією зростання із заходу на схід і південний схід. Найвищі значення спостерігаються в Автономній Республіці Крим, Херсонській, Чернігівській областях. Найменші - в Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

Середня кількість населення окремих областей та Автономної Республіки Крим коливається в межах двократного перевищення. Найбільш раціональною схемою адміністративно-територіального устрою слід вважати таку, при якій населені пункти розміщені рівномірно. Головне - ступінь доступності до регіонального центру з периферії і навпаки у разі здійснення адміністративних функцій, надання різноманітних послуг та здійснення зв'язків. Дуже незручним розташуванням відзначаються центри Закарпатської, Волинської, Черкаської, Миколаївської, Харківської областей.

Компактність областей визначає також територіальну доступність з периферії до центру. Найбільшою компактністю відзначаються лише три регіони - Волинська, Харківська, Запорізька.

Середньою як для України компактністю характеризуються області: Закарпатська, Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська та Сумська.

Найбільш незручна конфігурація в областей: Кіровоградської, Одеської, Черкаської та Автономної Республіки Крим.

Несприятливою обставиною для функціонування адміністративних районів є віддаленість районів від регіонального центру. Близько 25% усіх адміністративних районів віддалені від регіонального центру на віддаль понад 100 км. Така ситуація спостерігається майже в усіх регіонах України, але найбільше вона виражена в Одеській, Херсонській, Полтавській, Чернігівській, Луганській і Сумській областях.

Дата добавления: 2015-05-07