Самостійна робота. Тема 1.1 Поняття та предмет галузі конституційного права

Тема 1.1 Поняття та предмет галузі конституційного права

Самостійна робота

Тема 8.1 Місцеве самоврядування в Україні

Самостійна робота

Тема 7.1 Територіальний устрій України

Самостійна робота

Тема 6.8 Конституційно-правові основи судової системи та органів прокуратури

Самостійна робота

Тема 6.7 Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади

Самостійна робота

Тема 6.6 Конституційно-правовий статус Президента України

Самостійна робота

Тема 6.4 Правовий статус народного депутата України

Самостійна робота

Тема 6.3 Конституційно–правовий статус комітетів та інших органів Верховної Ради України

Самостійна робота

Тема 6.1 Поняття, види та система державної влади в Україні

Самостійна робота

Тема 5.3 Народне обговорення та інші форми народовладдя в Україні

Самостійна робота

Самостійна робота

Тема 4.5 Конституційно-правові гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина в Україні

Самостійна робота

Тема 4.4 Система конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні і обов’язки громадян в Україні

Самостійна робота

Тема 4.3 Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні

Самостійна робота

1. Підстави набуття громадянства України.
2. Припинення громадянства України.

1. Правова регламентація загального режиму іноземців в України.

1. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

1. Самозахист прав та свобод людини і громадянина..

2. Судовий захист прав та свобод людини і громадянина.

Тема 5.1 Вибори і виборче право як форма прямого народовладдя в Україні

1. Поняття виборчого процесу та його стадії.

2. Встановлення результатів виборів.

1. Звернення громадян.

2. Порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг.

1. Закріплення системи органів державної влади в Конституції України.

1. Тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії ВРУ.
2. Апарат Верховної Ради України.

1. Права та обов’язки народного депутата України.
2. Депутатський запит.

1. Акти Президента України.
2. Конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України.

1. Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій.

1. Повноваження Конституційного суду України.

1. Конституційні засади територіального устрою України.

1. Компетенція районних та обласних рад.

1. Конституційно-правові норми: поняття, види та особливості

2. Структура конституційно-правової норми

1.Конституційно-правові норми: поняття, види та особливості

Конституційно-правова норма — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або держа­вою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведін­ки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конститу­ційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що пе­редбачені чинним законодавством.

Особливості змісту, які полягають у тому, що не всі нор­ми конституційного права встановлюють конкретні права та обо­в'язки учасників суспільних відносин. Багато норм конституцій­ного права є нормами-принципами, дефініціями тощо (напри­клад, ч. 2 ст. 2 Конституції України встановлює, що Україна є унітарною державою), але це жодною мірою не впливає на сту­пінь їх обов'язковості для виконання.

Різноманітність конституційно-правових норм зумовлює необхідність їх класифікації. В основу такої класифікації по­кладаються ті сфери суспільних відносин, що регулюються конституційно-правовими нормами, а також підстави, які би найбільше відображали суттєві властивості конституційно-пра­вових норм.

Конституційно-правові норми класифікують за кількома ознаками:

I. За об'єктом правового регулювання:

1) норми, що визначають основи конституційного ладу;

2) норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регу­люють відносини з приводу громадянства;

3) норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

4) норми, що визначають форму правління та територіаль­ний устрій держави;

5) норми, що визначають основні принципи системи орга­нів державної влади;

6) норми, що визначають основні засади, принципи орга­нізації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснен­ня місцевого самоврядування, його місце в системі народо­владдя;

II. За роллю в механізмі правового регулювання:

1) норми загального змісту — це норми, що встановлюють вихідні засади правового регулювання або принципи чи струк­туру органів держави (установчі, відправні норми), та норми, що містять легальні визначення тих або інших правових понять (дефінітивні норми). Це норми, які визначають правові принци­пи, поняття або категорії, що мають юридичне значення. Тому вони підлягають обов'язковому врахуванню при застосуванні будь-яких відповідних їм конкретних норм права в цілому або його окремих інститутів;

2) конкретні (регулятивні) норми, що безпосередньо вста­новлюють права та обов'язки, умови їх реалізації тощо;

ІІІ.За характером обов'язковості приписів, що в них міс­тяться:

1.імперативні норми, які характерні для тих норм консти­туційного права, де сторони відносин перебувають у нерівному становищі;

2.диспозитивні норми, тобто ті, що допускають регулю­вання стосунків за згодою сторін і встановлюють правило ли­ше на випадок відсутності домовленості між ними. Так, відпо­відно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Ця норма є диспозитивною і надає парламентуУкраїни право обрати той або інший строк набрання чинності законом;

3) альтернативні норми допускають різні варіанти поведін­ки учасників відносин залежно від конкретних умов;

IV. За характером основного призначення приписів, що в них містяться:

1) уповноважуючі норми, які визначають права суб'єктів су­спільних відносин діяти в той чи інший спосіб;

2) зобов'язуючі норми, які покладають на суб'єктів обов'яз­ки вчиняти певні дії, передбачені цими нормами, обирати той варіант поведінки, що відповідає їх вимогам;

3) забороняючі норми, які містять заборони на вчинення пе­редбачених у них дій;

V. За територією дії:

1) загальнодержавні норми, що діють на території всієї дер­жави і є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів права;

2) місцеві, або локальні, норми, які мають імперативну си­лу на території певного регіону. Такі норми закріплені в актах суб'єктів місцевого самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування). Особливим різновидом місцевих норм є норми, видані суб'єктами правотворчості Автономної Республіки Крим;

VI. За дією в часі:

1) норми конституційного права, що діють протягом неви-значеного часу, — це більшість норм конституційного права;

2) норми з обмеженим строком дії — це норми, дія яких об­межується певними хронологічними межами або нехронологіч-ними умовами;

VII. За сферою застосування:

1) загальні норми, тобто ті, дія яких поширюється на всі від­носини, що регулюються конституційним правом (це норми-принципи);

2) спеціальні норми, що регулюють обмежене коло суспіль­них відносин, пов'язаних з певною сферою суспільного життя або певним органом, тощо;

3) виняткові норми конституційного права, що видаються як доповнення до загальних або спеціальних норм і встановлю­ють різноманітні винятки з правил, що містяться в них (напри­клад, відповідно до ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досяг-ли на день їх проведення вісімнадцяти років. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Ця норма є такою, що містить ви­няток щодо першої норми);

VIII. За призначенням у механізмі правового регулювання:

матеріальні норми, які вказують на те, що потрібно роби­ти для їх здійснення;

процесуальні норми визначають як, яким чином, в якому порядку їх потрібно реалізовувати.

Слід наголосити на існуючій відмінності між матеріальними та процесуальними нормами конституційного права та матеріаль­ними і процесуальними нормами інших галузей права (напри­клад, кримінального та кримінально-процесуального, цивільно­го та цивільно-процесуального тощо). Так, конституційно-право­ві процесуальні норми обслуговують не конституційно-правові матеріальні норми взагалі, а конкретні матеріальні норми. Тому не можна порушувати питання про існування в конституційно­му праві відокремлених процесуальних норм.

Отже, матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми внаслідок їх тісного і практично нерозривного взаємо­зв'язку не утворюють самостійну галузь права. Вони формують єдину галузь конституційного права, яку не можна розглядати тільки як матеріальну. Конституційне право є однією матеріаль­но-процесуальною галуззю національного права.

У фаховій літературі вживаються терміни «процесуальні» та «процедурні» конституційно-правові норми. Стосовно співвід­ношення цих понять існують дві точки зору:

1) вони ототожнюються, оскільки будь-яка юридична про­цедура є юридичним процесом (цієї думки дотримується біль­шість учених);

2) конституційно-правовими процесуальними є лише ті нор­ми, які регулюють провадження в конституційних або інших при­рівняних до них судах; провадження в інших державних орга­нах регулюється процедурними нормами.

2.Структура конституційно-правової норми

В юридичній літературі прийнято вважати, що правові норми включають три елементи: гіпотезу (визначення умов, за яких правова норма підлягає застосуван­ню), диспозицію (власне правило поведінки) та санкцію (вказів­ка на наслідки, які настають у випадку невиконання або нена­лежного виконання приписів, що містяться у правовій нормі). Аналіз конституційно-правових норм дає можливість стверджу­вати, що більшість із них не містить гіпотезу (наприклад, у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою). Для більшості конституційно-правових норм характерна наяв­ність диспозиції. Однак значна їх кількість не містить чітких вказівок на права та обов'язки учасників правовідносин, тобто в них відсутня диспозиція в тому сенсі, в якому її зазвичай розуміють (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 148 Конституції Украї­ни Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суд­дів Конституційного Суду України).

Елементи норм конституційного права України дуже важко виокремити в конкретно об'єктивованій нормі права, в багатьох нормах гіпотеза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле. Як правило, конституційно-правова норма не міс­тить санкції.

Така специфіка конституційно-правових норм зумовлена предметом конституційного права, однак це не впливає на пра­вовий характер цих норм.

Дата добавления: 2015-05-10