Самостійна робота. Тема 3.4 Основні функції і обов’язки Української держави

Тема 3.4 Основні функції і обов’язки Української держави

1. Захист суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформативної безпеки.

Економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності життєво важли­вих інтересів особи, суспільства та держави від реаль­них та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, еко­логічній та інформаційній сферах.

Обов'язок, передбачений ч. 1 ст.17 КУ, покла­дається на всі державні органи, органи місцевого са­моврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Консти­туція також визначає у ст.107 спеціальний орган - Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 ст.17 КУ покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України "Про оборону України" від, 6 грудня 1991 р. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту су­веренітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. 13). Принципи побудови Збройних Сил України, їх чисельність та склад, порядок комплектування, дис­локації та мобілізації визначаються Законом "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 р. та іншими актами законодавства України. Вони склада­ються з таких видів: сухопутні війська (війська назем­ної оборони), військово-повітряні сили (війська обо­рони повітряного простору), військово-морські сили.

Справу державної безпеки Закон "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. покладає на Службу безпеки України - державний правоохорон­ний орган спеціального призначення. Цей закон уточнює: "На Службу безпеки покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист держа­вного суверенітету, конституційного ладу, тери­торіальної цілісності, економічного, науково-техніч­ного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб" (ст. 2).

До завдань Служби безпеки України також вхо­дить попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і еко­номіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам Ук­раїни.

Відповідно до Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикор­донні війська України, а в повітряному просторі - на війська повітряної оборони України. Правовий статус Прикордонних військ України визначається Законом "Про Прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р.

У межах своєї компетенції у забезпеченні держа­вної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) Національна гвардія України, пра­вовий статус якої визначається Законом "Про На­ціональну гвардію України" від 4 листопада 1991 р., внутрішні війська Мшістерства внутрішніх справ Ук­раїни, правовий статус яких визначається Законом "Про внутрішні вшська Мшістерства внутрішніх справ України" від 26 березня 1992 р. з наступними змінами, міліція, правовий статус якої визначається Законом "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. з наступ­ними змшами, та деякі інші державні структури, пра­вовий статус яких нині визначається підзаконними актами.

Конституція передбачає, що Збройні Сили Ук­раїни та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод грома­дян або з іншою антиконституціїшою метою.

Конституцшне положення про соціальний за­хист громадян України, які перебувають на вжськовій службі, та членів їхніх сімей знайшло свій розвиток у законах "Про соціальний і правовий захист віїісько-вослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р., "Про пенсшне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внут­рішніх справ" від 9 квітня 1992 р. з наступними змі­нами, а також у відповідних розділах або статтях за­кони* "Про Службу безпеки України", "Про Прикор­донні війська України", "Про внутрішні війська Мі­ністерства внутрішніх справ України", "Про Націо­нальну гвардіїо України" тощо.

Згідно з Конституцією створення і функціону­вання будь-яких незаконних збройних формувань заборонено. Чинним законодавством встановлена кримінальна відповідальність за найманство (ст. 63 КК України) і створення не передбачених законодав­ством воєнізованих формувань чи груп (ст. 187 КК України). Зокрема, в останнії! роз'яснено, що під воєнізованим слід розуміти формування чи групу, які мають організаційну структуру вшськового типу, а саме: єдиноначальність і підпорядкованість, дисцип­ліну, а також в яких проводиться віїіськова або стро­йова чи фізична підготовка.

Положення про неприпустимість розміщення іноземних військових баз зумовлено специфжою ви­никнення нашої держави. Воно цілком відповідає тому принципу Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., за яким проголошено про її намір стати в майбутньому постіїїно нейтраль­ною державою.

Втім, дане положення Конституції тісно пов'яза­но з п. 14 "Перехідних положень".

Дата добавления: 2015-05-10