Суб’єкти референдного процесу в Україні. 6 страница

право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або

провадити іншу трудову діяльність на підставах і в порядку,

встановлених для громадян України.

Закордонним українцям щороку встановлюються квоти прийому до

вищих навчальних закладів України в межах обсягів державного

замовлення.

Особи, які набули статусу закордонного українця, мають право

на набуття громадянства України в порядку, встановленому Законом

України "Про громадянство України"

127. Поняття права притулку.

Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в’їзд. Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також своїх громадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі місце проживання.

Ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини (ст. 13), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (ст. 12). Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

Закріплення зазначених прав у конституційні нормі має велике значення саме по собі, але воно ще й посилюється тією обставиною, що із свободою пересування і вибору місця проживання тісно пов’язана реалізація багатьох інших конституційних прав і свобод громадян, наприклад, права власності й спадкування, права на житло, працю, охорону здоров’я і медичну допомогу, виборчі права та ін.

128. Статус біженця в Україні.

ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 08.07.11

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає

повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статус біженця - визнання спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції іноземця або особи без громадянства біженцем

Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених КУ та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особи, яких визнано біженцями в Україні, вважаються такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями.

Права особи, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

· пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;

· працю;

· провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;

· охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

· відпочинок;

· освіту;

· свободу світогляду і віросповідання;

· направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

· володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

· оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

· звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого ВРУ з прав людини;

· безоплатну правову допомогу в установленому порядку.

Особа, яку визнано біженцем має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

Особа, яку визнано біженцем має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

Обов'язки особи, яку визнано біженцем

· повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміну прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

· знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого органу міграційної служби;

· проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання. Порядок перереєстрації біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції.

·

129. Поняття та ознаки органу Української держави.

Орган -це певна державна інстанція, яка заснована державою, утворена нею у встановленому порядку і діє за її уповноваженнями.

Властивим для державних органів є:

•Діє за дорученням держави, яка встановлює законодавчо правовий статус кожного з органів

•Осідає певне місце в апараті

•Виступає від імені держави та свого імені

•Наділені державно-владним повноваженнями, які закріплені в нормативно-правових актах

Властивості державних органів України:

•Представляє Україну як державу (п.4 ст. 88 КУ)

•Діє від імені держави та за її дорученням, є її офіційним представником (п.1 ст. 102 КУ)

•Є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів, що будуються за принципом розподілу влад (ст. 6, 75, 102 КУ) і посідає певне місце в державному апараті

•Створюється у встановленому КУта законами України порядку (ст. 76, 77 КУ)

•Наділені державно-владними повноваженнями

•Мають встановлену компетенцію (ст. 56, 81, 111, 120 КУ)

•Підстави, види та міра юридичної відповідальності передбачена законом (ст. 56, 81 КУ)

•Наявність особливої структури, правових зв’язків, що об’єднує особовий склад органів у єдине ціле (ст. 76, 88, 85, 106 КУ)

•Здійснюють повноваження за кошти Державного бюджету України

•Діяльність та акти органів державної влади стосуються всіх осіб, що перебувають на території України

•Територіальний масштаб та межі діяльності: повноваження поширюються на певну територію (ст. 116, 119 КУ)

•Наявність майна

•Статус юридичної особи

Державний орган-це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади (частина державного механізму), побудована за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом порядку і здійснює завдання, функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції, його особовий склад об’єднаний правовими зв’язками.

Класифікація державних органів:

За способом виникнення:

•Первинні (формуються шляхом прямого волевиявлення народу-прямої демократії)

•Вторинні

За способом формування:

•Виборні

•Призначувані

За обсягом владних повноважень:

•Вищі (владні повноваження поширюються на всю територію країни)

•Місцеві (владні повноваження поширюються на певну територіально-адміністративну одиницю держави)

За широтою компетенції:

•Загальної компетенції (до компетенції належить широке коло питань-КабМін)

•Спеціальної компетенції (виконують одну функцію-міністерства)

Принципи діяльності державних органів:

•Загальні:

oГуманізму (ст. 3 КУ)

oСуверенності та єдності системи органів державної влади (ст. 1, 5 КУ)

oПоділу влад (ст. 6 КУ)

oЗаконності (ст. 19 КУ)

oДемократичного централізму (ст. 1, 2, 6, 75 КУ)

oСтримань і противаг (ст. 87, 90, 94 КУ)

•Спеціальні

oРівне право доступу громадян до державної служби (ст. 38 КУ)

oОбов’язковість для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади і керівниками в межах їх повноважень в по основним законам України

oГласність

oВідповідальність службовців за прийняття рішень та невиконання обов’язків

oПозапартійність державних службовців

130. Система органів Української держави

Систему органів Української держави складають органи виконавчої влади,орган законодавчої влади,органи судової влади та глава держави.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;

- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;

- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;

- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;

- гарантування діяльності органів державної влади.

Сучасні моделі системи державних органів

•Центрально-сегментна: виходить з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, які діють в масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їхні представники на місцях (голови місцевих державних адміністрацій). Представницькі ж органи на місцях розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Враховуються при цьому також такі принципи, як демократизм держави, верховенства права тощо.

Згадана система складається з кількох видів органів, які формуються специфічними засобами, мають власну компетенцію і особливості формування. Принцип розподілу влад визначає сегментність даної системи, проте це не розрізнений набір елементів. Органи держави об’єднані загальними завданнями, метою управління суспільством, методами управління, які мають загальні принципи. Тільки у своїй сукупності вони складають цілісну систему, що зумовлює її централістську сутність.

Органи даної системи розподіляються на виконавчі, законодавчі та судові.

Ця система є найбільш ефективною в умовах стабільності.

•Моноцефальна: основним принципами даної системи є принцип єдності державної влади зверху донизу – принцип єдиновладдя. Очолює цю систему один орган чи посадова особа, наділені всією повнотою влади, які, у свою чергу, наділяють певними повноваженнями всі інші органи.

“Вертикальна” підпорядкованість – характерна риса цієї системи. При цьому згадана модель пов’язана, звичайно, з однопартійністю, з відмовою від політичного плюралізму, держава “зверху” наділяє громадян правами і свободами. Основними засобами формування органів цієї системи є призначення, а компетенція, як правило, визначається єдиноначально, що пояснюється персоніфікаваністю системи, на чолі якої стоїть одна особа, авторитет якої вважається незаперечним.

Система державних органів при цій моделі складалася з органів державної влади, державного управління, суду, прокуратури, системи народного контролю.

•Монотеократична: існує в державах, де іслам проголошений офіційною ідеологією. Основою духовно-державного єдиновладдя тут є поєднання у одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.

131. ВРУ – єдиний орган законодавчої влади Української держави.

ВРУ (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п"ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Ознаки ВРУ:

•Єдиний орган законодавчої влади в Україні (ст. 75 КУ)

•Колегіальний орган (ст. 76 КУ)

•Представницький орган (ст. 5, 76 КУ)

•Виборчий орган (ст. 5, 76 КУ)

•Постійно діючий орган (ст. 78 КУ)

•Однопалатний орган (ст. 76 КУ)

Структура ВРУ:

•Конституційний склад ВРУ-450 народних депутатів

•Депутатські фракції-формуюються на 1 сессії ВРУ нового скликання до розгляду питань про обрання Голови ВРУ. Їх формування відбувається на партійній основі народних депутатів. Політ. Партія формує лише одну фракцію (мінімум-15 народних депутатів)

•Міжфракційне депутатське об’єднання-народні депутати можуть добровільно об’єднуватись в такі об’єднання без реєстрації. Об’єднання не має прав депутатської фракції. Про його створення оголошує головуючий на пленарному засідання за письмовим повідомленням керівника такого об’єднання

•Погоджувальна рада депутатських фракцій:створюється як консультативно-дорадчий орган для попередньої підготовки і розгляду організаційних питань ВРУ (склад: Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник Голови ВРУ, голови депутатських фракцій (голови депутатських груп) з правом ухвального голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. У разі відсутності голови депутатської фракції (голови депутатської групи) чи голови комітету за їх дорученням у засіданні Погоджувальної ради бере участь відповідно заступник голови депутатської фракції (заступник голови депутатської групи), перший заступник (заступник) голови комітету з правом відповідно ухвального чи дорадчого голосу.)

•Голова ВРУ

•Перший заступник Голови ВРУ

•Комітети ВРУ-голови,перші заступники,заступники голів та секретарів цих комітетів

•Тимчасові спеціальні комісії: для підготовки і попереднього розгляду питань, а також для підготовки і доопрацювання проектів законів та інших актів ВРУ

•Тимчасові слідчі комісії

Властивості ВРУ:

•Функції-це основні напрями діяльності в різних суспільних відносинах (представницькі(преамбула КУ),законодавчі (здійснення конят. Процесу і здійснення законодавчого процесу),установчі (призначення на посади та звільнення з цих посад державних службовців, вирішення територіальних питань),контрольні (контроль за роботою КМУ, здійснення контролю за виконанням прав і свобод людини, можливість депутата здійснювати особистий контроль-депутатські звернення,подання),бюджетні(затвердження держ.бюджету,контроль за держ. Бюджетом))

•Компетенція-сукупність предметів його відання та повноважень (абсолютно визначені-Україна-85,92 КУ, абсолютна невизначена,відносно визначена).Предмети відання ВРУ:ф сфері держ.будівництва,у сфері зовнішньої політики,оборони і держ.безпеки,у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина,в економічній сфері.

132. Порядок утворення ВРУ.

Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:

1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі (далі - загальнодержавний округ) за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від політичних партій (далі - партії);

2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні округи).

133. Компетенція ВРУ.

Компетенція -сукупність предметів його відання та повноважень (абсолютно визначені-Україна-85,92 КУ, абсолютна невизначена,відносно визначена).Предмети відання ВРУ:функції у сфері держ.будівництва,у сфері зовнішньої політики,оборони і держ.безпеки,у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина,в економічній сфері.

1) внесення змін до КУ в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї КУ;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї КУ;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань ПУ про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням ПУ стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення ПУ з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 КУ;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності КМУ;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї КУ;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням ПУ;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів ЦВК за поданням ПУ;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею КУ або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення ПУ указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до ПУ на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу

Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату ВРУ; затвердження кошторису ВРУ та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

134. Парламентська більшість та опозиція.

Парламентська більшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті.

Парламентська опозиція - парлам. (депутатська) група чи фракція представленої у парламенті політ, партії або коаліція (об'єднання, блок) таких партій, які не згодні з політ, курсом глави д-ви та/або викон. влади і виступають проти певних принципових питань уряд, політики. Згідно із законом вони приймають рішення про опозиц. діяльність, не беруть участі у формуванні уряду і не представлені в ньому. Коаліція (об'єднання, блок) парлам. груп чи фракцій утворюється на підставі відповід. договору (угоди).

135. Парламентські процедури.

Парламентські процедури — це встановлений нормами права порядок розгляду і прийняття рішень у парламенті. Встановлені чин­ним законодавством процедури розгляду і прийняття актів Верхо­вною радою України можна поділити на загальні і спеціальні.

До загальних парламентських процедур відносять процедури здійснення Верховною радою України функцій, в яких виявляється її соціальне призначення як законодавчого органу держави, а саме процедури законотворення, формування органів судової і виконав­чої влади та здійснення парламентського контролю за діяльністю останніх.

Спеціальні парламентські процедури виявляються у спеціально­му ускладненому чи спрощеному відносно загальних парламентських процедур порядку розгляду Верховною радою України окремих пи­тань, віднесених до її повноважень. такі процедури розгляду питань і прийняття рішень застосовуються Верховною радою тоді, коли ці питання безпосередньо не обумовлені здійсненням нею законодавчої діяльності, участю у формуванні органів державної влади або здій­сненням функцій парламентського контролю.

Спеціальний ускладнений порядок розгляду питань і прийняття рішень застосовується у парламенті з приводу питань, які мають надзвичайно важливе значення для держави та суспільства (наприклад, розгляд і прийняття державного бюджету, імпічмент президента, відправлення у відставку Кабінету Міністрів і т. ін.).

Спеціальний спрощений порядок розгляду питань і прийняття рішень застосовується у Верховній раді з приводу питань, які по суті своїй мають інформаційний, організаційний або представницький формалізований характер (наприклад, заслуховування щорічних і позачергових послань президента України), або питань, які потре­бують якнайшвидшого розв’язання (наприклад, розгляд питань про запровадження в Україні чи в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану, оголошення війни і укладення миру тощо).

Норми, що стосуються правового врегулювання спеціальних парламентських процедур у Верховній раді, містяться в Конституції України, регламенті Верховної ради України та ряді інших актів за­конодавства України включно із процедурними рішеннями Верхо­вної ради, прийнятими в межах її конституційних повноважень.

Дата добавления: 2015-05-10