Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. Види примусових заходів медичного характеру.

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

1. Примусові заходи медичного характеру - це надання за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь, Ці заходи не є кримінальним покаранням. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно, прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в тому, що: по-перше, ст. 105 передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх, - звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, відносно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко застосовувати їх до неповнолітнього. 2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до постановлення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка. Якщо суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням зазначених заходів. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання і особа вважається такою, що не має судимості. Одночасно суд призначає певні примусові заходи виховного характеру. Частина 2 ст. 105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, зміст яких було розкрито в § 1 цього розділу. 3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Стаття 104 передбачає, що для застосування цього виду звільнення від відбування покарання необхідно враховувати: по-перше, загальні підстави й умови, передбачені в статтях 75-78; по-друге, особливості, передбачені в цій статті. Ці особливості полягають у такому: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх можливе при засудженні їх тільки до одного виду покарання - позбавлення волі; 2) іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років; 3) у разі звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу (за її згодою або на її прохання) обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. 4. Звільнення від покарання в зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Стаття 106 передбачає звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Загальна норма про цей вид давності передбачена в ст. 80 і нею, насамперед, повинен керуватися суд при звільненні неповнолітніх від покарання, враховуючи потім особливості, зазначені у ч. 3 ст. 106. Для закінчення давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин. Якщо порівняти ці строки з тими, що встановлені у ст. 80 стосовно повнолітніх, то очевидно, що вони є значно меншими за своєю тривалістю. 5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Стаття 107 передбачає підставу і правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення. Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що його підставою є виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці і навчання (ч. 2 ст. 107). Мають особливості і правові умови застосування ст. 107: по-перше, ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі; по-третє, застосування його не залежить від тяжкості вчиненого злочину; по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 щодо повнолітніх.

Дата добавления: 2015-05-10