Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Логіка, стиль і мова закону




Культура законотворчості неодмінно припускає логічно послідовний виклад тексту закону, строго витримані професійні стиль і мова закону й разом з тим його простоту, зрозумілість, доступність широким верствам населення. Важко переоцінити значення логіки, стилю й мови для законотворчості, тому що навряд чи можна назвати яку-небудь іншу область суспільної практики, де помилково побудована фраза, разрыв між думкою і її текстуальним вираженням, невірно або недоречно використане слово здатні спричинити настільки важкі, іноді навіть трагічні наслідки, як область законотворчості. Порушення логіки закону, неточність його формулювань, невизначеність використаних термінів породжують численні запити, тягнуть доповнення, тлумачення й роз'яснення, викликають непродуктивну витрату часу, чинностей й енергії й разом з тим є живильним ґрунтом для бюрократичної тяганини й зловживань, дозволяють псувати зміст закону й неправильно його реалізовувати. Ніж досконаліше текст закону, тим менше викличе він утруднень при його виконанні, дотриманні й застосуванні. Саме тому логіка, стиль і мова закону - одна з основ законодавчої техніки.

У сучасній західній юридичній літературі одержала широке поширення "теорія стилю права", за аналогією напоминающая теорію "мистецтва для мистецтва". Відзначаючи "крайню абстрактність" сучасного законодавства й відсутність у ньому таких якостей, як зрозумілість, простота й популярність, німецький юрист Ганс Долле вказує: "Іноді здається, що законодавець махнув на це рукою й схилився на сторону тих, хто дотримується думки, що кодекси складаються не для профанів, а для судді; їхнє значення полягає в тому, щоб... бути зрозумілими судді, профанові ж вони можуть бути й незрозумілими". Інший автор, А. Шнитцер затверджує, що до ясної форми вираження права може змушувати тільки низький рівень розвитку людей. Справа доходить до того, що вживають спроби теоретичного обґрунтування писати закони малодоступним для грамотної людини мовою. Навіть у знанный авторитет в області законодавчої техніки В. Гедема вважає, що труднощі, які пов'язані з ясністю й доступністю мови закону, непереборні. Для того щоб позбавити неспеціалістів від напруги думки, відзначав В. Гедеман, закон повинен докладно передбачати всілякі випадки життєвих відносин, їм регульованих, але тоді він втрачає внутрішнє багатство змісту кожної окремої норми й, поверх того, розростається кількісно, захаращуючи пам'ять і плодячи неминучі протиріччя між своїми нормами.

Ці висновки викликають рішучі заперечення. По-перше, сфера права - настільки справа складне, тонке, делікатне, що обійтися без "напруги думки" неспеціалістів неможливо. По-друге, "усілякі випадки життєвих відносин", які повинні бути передбачені законом, досягаються не тільки шляхом опису кожного з них (що в окремих випадках необхідно), але й більше прийнятним прийомом законодавчої техніки, а саме: розширенням диспозиції правової норми. Тим самим значно скорочується число норм, "загромождающих пам'ять". По-третє, протиріччя між правовими нормами можуть мати місце, як свідчить практика, поза залежністю від їхнього числа. Нарешті, по-четверте, з меншого або більшого числа правових норм логічно зовсім не випливають труднощі, пов'язані з ясністю й доступністю їхньої мови. Зрозуміло, створити узагальнюючу правову норму значно сутужніше, ніж описати в ній окремо взяті конкретні суспільні відносини. Завдання законотворчості в тім і складається, щоб ці труднощі переборювати, тому що закони створюються аж ніяк не тільки для суддів або державних чиновників, а для всіх людей.

При творчості законів безперечно передбачається дотримання правил граматики й синтаксису. Надзвичайно важливо також логічно послідовно викладати в законі правовий матеріал. Статті і її пункти (частини), глави, розділи й параграфи закону повинні випливати друг із друга, кожне положення закону повинне бути органічно пов'язане з іншими й, зрозуміло, не повторювати й тим більше не суперечити ім. Інакше кажучи, закон повинен являти собою цілісну систему, кожен елемент якої доповнює, конкретизує або розвиває попередній й одночасно є основою для розгортання положень наступних елементів.

Повнота, цілісність, логічна завершенность законодавчого тексту - неодмінна умова. Текст закону не може бути незакінченим, що залишає можливість його довільного "доповнення" або "розширення". У ньому повинні знайти місце все без винятку атрибути закінчених фраз, положень, правил.

Ще однією особливістю стилю законодавчого тексту є його директивность й офіційність. Директивность законодавчого тексту виражається в його обов'язкових, вольових, владних формулюваннях. Суб'єкти права зобов'язані поводитися в повній відповідності із вказівками закону, у строго встановлених рамках запропонованого їм повинності. Це не художній стиль, за допомогою якого створюються образи або описуються ті або інші факти, події, явища або процеси, почуття або переживання героїв. Це й не стиль пояснень, переконань, доказів, не стиль викладу підсумків раціонального мислення науки, що оперує "чистими поняттями" (Г. Гегель). Це стиль строгих приписань, наказів, вимог виконувати законом установлені правила. У директивное™ стилю закону втілена і його офіційність, що закріплює суверенну волю держави. Сформульовані законодавцем правові правила поведінки офіційні, тому що обов'язкові для всіх, приймаються вищими представницькими державними органами, публікуються в офіційних виданнях, підписуються офіційною посадовою особою, не можуть бути ким би те не було, за винятком самого законодавця, скасовані, змінені, викладені іншими словами або доповнені.

Стиль закону повинен бути рівним, спокійним, стриманим, байдужним до суб'єктивних переживань й емоцій осіб, з ним що знайомлять. Він виключає пишність, урочистість, пафос, риторику або заземлену щоденність, а також використання гіпербол, метафор, алегорій. Ці вимоги законодавчої техніки до стилю закону створюють враження про його безбарвність, сірість, одноманітності, формализованности. Але це враження помилково, тому що яскравість, виразність, краса й добірність стилю закону - у логічності й послідовності, економічності й раціональності, умотивованості й формальній визначеності, в однозначності, точності й чіткості викладу змісту правових приписань.

Зрозуміло, логіка, стиль і мова закону не можуть принципово відрізнятися від звичайного (повсякденного). Але літературно грамотний виклад закону аж ніяк не виключає використання спеціальних професійно-юридичних виражень і слів, що дозволяють найбільше точно й коротко передати думку законодавця. Наприклад, термін "хуліганство" у законі істотно відрізняється від його вживання в повсякденній мові. Далеко не все те, що у звичайному слововживанні вважається хуліганством, зізнається таким законом.

Повсякденна мова в чинність його універсальності, многозначимости, образності аж ніяк не завжди задовольняє потреби в точності й стислості законодавчого тексту. Повсякденна мова використається в різних значеннях. Тим часом вимога точності законодавчого тексту припускає однозначне його розуміння. При використанні повсякденної мови необхідно домагатися такого викладу думки законодавця, що було б очевидним, виключало які-небудь сумніви в контексті правових приписань. Крім того, повсякденна мова припускає індивідуальну реакцію того, до кого він звернений, і, отже, його сприйняття в законі залежить від культури, освіченості, досвіду й інших суб'єктивних якостей кожного індивіда. Тому не слід зловживати образними оборотами й термінами (або краще зовсім виключити їх з тексту закону).

Відома професіоналізація законодавчої мови необхідна для точності, чіткості й стислості приписань закону, що виключають можливість його довільного тлумачення й перекручування в процесі судової й адміністративної практики. У будь-якій сфері науки й практики, як відомо, широко використається спеціальна термінологія, що має той важливий зміст, що дозволяє передати думку максимально коротко, точно й однозначно. Спеціальна термінологія використається й у законодавстві. Термінологічна розвиненість законодавства свідчить про рівень культури законотворчості. Чим богаче термінологічний фонд, докладніше відпрацьований і ширше використається законодавча термінологія, тим у більшій мері досягаються стабільність, визначеність і лаконічність закону, Професіоналізація законодавчої мови особливо важлива для викладу частини, що постановляє, закону, але аж ніяк не обов'язкова для всіх інших його частин. Наприклад, преамбула закону, що визначає умови й завдання реалізації, повинна викладатися повсякденною мовою, простими і ясними вираженнями, доступними для розуміння всіма. Спеціальними ж термінами варто користуватися з максимальною обережністю, переконавшись у тім, що вони адекватно відображають відповідні поняття, у достатньому ступені устояні.

Не слід уживати й такі юридичні вираження, зміст яких далеко не збігається із загальновживаним значенням слів, у них ув'язнених (наприклад, "кабальна угода", "заповідальна відмова" або "виробництво справи").

Обертає на себе увага ще один момент, що суперечить вимогам законодавчої техніки, а саме: недостатня строгість і невпорядкованість використання в законодавстві юридичних термінів. В одному випадку говориться, наприклад, про "незаконне полювання", а в іншому - про "браконьєрство"; в одному застосовується термін "митний контроль", в іншому - "митний огляд"; в одному випадку мова йде про "штатний склад", в іншому - про "штатний апарат"; в одному - "захисна зона", в іншому - "охоронна зона". Така стилістична розмаїтість хоча й створює враження "жвавості" законодавчого тексту, навряд чи доцільно, доречно в ньому. Тут цілком оправданна "сухість" мови. Тому необхідна уніфікація, стандартизація, строга єдність юридичної термінології, використовуваної в законах.

Одне з основних вимог, пропонованих до законодавчої мови, - його ясність. Закон повинен бути доступний населенню, що досягається насамперед простотою словникового запасу, яким користується законодавець. Незнання закону, як відомо, не є підставою для його недотримання. Але щоб закон виконувався, він повинен бути доступний всім тим, до кого звернений. Тому в тексті закону варто використати максимально прості слова, терміни й фрази, широко вживані в побуті й легко сприймані людьми. Необхідно також уникати складних конструкцій із причетними й дієприкметниковими оборотами. Не можна зловживати використанням у законі іноземних слів. Навряд чи.виправдано занадто часте вживання в законі, наприклад, таких слів, як "екстериторіальність", "мораторій", "рентабельність", легко замінних російськими словами.

Разом з тим визнання пріоритету міжнародного права над національним, розширення міжнародних зв'язків і співробітництва обумовлюють необхідність використання в міждержавному спілкуванні термінів і виражень неросійського походження. Однак використання "інтернаціонального" правової мови виправдано при дотриманні трьох обов'язкових умов. По-перше, якщо ці терміни й вираження оптимальні й правильно позначають відповідні поняття. По-друге, вони досить міцно ввійшли в міжнародний юридичний лексикон, стабільне і їхнє вживання мотивированно. По-третє, їхній зміст розшифровується, порозумівається в самому законі.

Однакова термінологія, особливо в міжнародному публічному й приватному праві, у різного роду міжнародних деклараціях, договорах, угодах і т.д. сприяє нормалізації й поглибленню співробітництва у світовому співтоваристві, у рішенні економічних, політичних, культурних, екологічних, транспортних, здравоохранительных й інших проблем, у яких зацікавлені всі народи миру.

У законах недоречні й деякі канцелярські обороти, бюрократичні штампи, архаїчні вираження типу "мати місце", "підшукання", "на предмет", "учинити підпис", "погодити питання" і т.д., такі незграбні словосполучення, як "жива людина", "економічні зносини" й інші, що нерідко зустрічаються в законодавстві.

Простота викладу закону не повинна досягатися за рахунок його повноти й точності. Закон нерідко регулює складні суспільні відносини, що виникають на ґрунті науково-технічної революції, що розгорнулася, екологічного кризи, демографічних, міграційних й інших процесів. Використання спеціальних термінів у законі в цих умовах виявляється неминучим. Однак і зловживати ними не треба. І проте в законодавстві число спеціальних термінів, виражень, оборотів (формули, технизированные позначення, скорочення й т.п.) постійно росте. У багатьох випадках вони цілком оправданны. Так, шкали ставок, таблиці, зразки, географічні карти, креслення, схеми, різного роду знаки, символи значно підвищують визначеність і точність законодавчого тексту, скорочують його, своєю наочністю дозволяють більш правильно зрозуміти й виконувати законодавчі приписання. Але одночасно вони негативно відображаються:' на стандартизації язикової форми й стилю законів. Подібне протиріччя можна, на наш погляд, трохи зм'якшити, якщо вивести спеціальні позначення з тексту закону й помістити їх у додатку до нього. Але це не завжди вдається, більше того, не завжди доцільно.

Так чи інакше, але при всій об'єктивній необхідності й корисності наповнення законодавчого тексту спеціальною термінологією не треба нею зловживати, потрібно прагнути уникати зайвих технічних й інших вузькоспеціальних термінів.

Сказане ставиться й до використання юридичної, термінології в законі. Професіоналізація законодавчого тексту об'єктивно обумовлена різноманіттям і всі зростаючою складністю соціальних зв'язків. Уживання спеціально-юридичних термінів і понять дозволяє сформулювати закон точно й коротко. Не можна, наприклад, відмовитися від терміна "третя особа" у цивільному праві або від терміна "акцепт", замінивши його великим визначенням "письмова згода зобов'язаного за перекладним векселем третьої особи зробити його оплату". Така багатослівність лише обтяжить закон.

Звичайно, можна було б уникнути застосування в тексті закону спеціальних юридичних і неюридичних термінів, замінивши їхніми описовими вираженнями. До цьому доцільно прибігати в тих випадках, коли самі описові вираження досить лаконічні, точні й загальнодоступні. Можна було б без шкоди для справи замість, наприклад, вираження "особи, дієздатність яких обмежена" ужити слово "неповнолітні". Але в більшості випадків такі заміни приводять до небажаної громіздкості законодавчих текстів і створюють безліч утруднень при застосуванні даних законів. А тому у відомих межах необхідно користуватися спеціальною термінологією, оскільки кожен термін припускає точно встановлене значення, що дає можливість викласти закон у стислій формі, максимально ущільнити законодавчий текст. Це, однак, повинне застосовуватися в тих випадках, коли закон має спеціальну й порівняно вузьку область використання. Коли ж закон, що містить юридичну термінологію, звернений до всього суспільства або значній його частині, те кожен такий термін повинен знайти роз'яснення або в самому законі, або у виносці, або в окремій статті. Цим шляхом і йде законотворчість різних країн. Такі, наприклад, терміни, як "суд першої інстанції", "касаційна інстанція", "законні представники", "законодавча пропозиція", "посадова особа", неодмінно роз'ясняються в самому законі.

Визначення юридичних понять ("легальні визначення") необхідно, тому що неправильне тлумачення або хоча б незначний відступ від їхнього щирого змісту може породити порушення законності з усіма звідси негативними наслідками, що випливають. У практиці застосування законодавчих актів виникають труднощі через відсутність визначень термінів, що мають юридичне значення, таких, як "багатодітна родина", "утриманці", "родичі", "члени родини", і т.д.

Важливо з'ясувати й технічні прийоми викладу легальних визначень у законах. Можна, скажемо, винести за дужки всі визначення й об'єднати їх в особою (окремої) статті закону або давати визначення в примітці до статті або у виносці. При всіх варіантах необхідно, щоб визначення були максимально короткими.

Нерідко юридичні поняття містять ряд елементів, у свою чергу, що бідують у визначенні. У таких випадках не можна включати "визначення у визначення" і тим самим створювати надмірно довгі, важко сприймані формули. Краще давати багатим за змістом юридичним поняттям головні визначення й додаткові (подопределения) або розчленовувати визначення на кілька пунктів (частин).

Зрозумілість закону може бути порушена вживанням слів місцевого діалекту, доступних населенню деяких регіонів, але неясних для більшості населення, наприклад, "торгівля вразнос або в розвіз із лотків", "коробейники". Не слід допускати в законі незрозумілі словесні скорочення типу "житлоплоща" замість "житлове приміщення" або "житло", "зелені насадження" замість "посадки дерев", а також "медсаннадзор", "капстроительство", "ветлікар", "госфонд", "ветнадзор", "госорган" і т.п. Деякі скорочення цілком оправданны з погляду досягнення лаконічності законодавчого тексту, але тільки якщо вони загальноприйняті й усім зрозумілі (зокрема, "універмаг"). Неприпустимі й такі бюрократичні вираження, що зустрічаються в законодавстві, як, наприклад, "вирощування командних кадрів", "облікова кількість", "залучення до податку".

Не менш важливою вимогою, пропонованою до законодавчої мови, є його точність, внаслідок чого досягається максимальна чіткість вираження думки, позиції й мети законодавця. Це та специфічна вимога, що служить передумовою виконання велінь закону і яке виключає його довільне тлумачення й реалізацію. Навряд чи буде перебільшенням, якщо скажемо, що точність законодавчого тексту аж ніяк не менш, а скоріше більше важлива, чим навіть у сфері точних наук. Закон повинен передавати думку, ідею, устремління законодавця максимально точно, виключати двозначність і перекручування. У тексті закону кожна фраза повинна бути викарбувана. У відмінність, наприклад, від художнього твору, сприйманого читачами по-різному й навіть у різні вікові періоди їхнього життя неоднаково, закон заперечує подібний простір для сприйняття. Він чітко, строго й жорстко визначає границі ув'язнених у ньому правових правил, і ці правила повинні усвідомлюватися й здійснюватися однозначно.

Для досягнення точності законодавчого тексту необхідно користуватися тільки термінами, що мають строго певне значення. Ці терміни повинні максимально точно й повно виражати зміст закону, не залишаючи сумнівів щодо вкладеного в нього змісту. Можливість кривотолков тексту закону нетерпима. А таку можливість допускають самі закони, коли використають, наприклад, такі слова, як "інші" або "інші", які провокують довільне домысливание правоприменителем закону або вимагають пояснення законодавцем того, що конкретно мається на увазі під "іншими" або "іншими". Тим часом гарний закон виключає "розвиток" його змісту й сформульований так, що не має потреби в додаткових роз'ясненнях.

Важливою вимогою законодавчої мови є стислість. Закон лаконічний, як будь-який наказ, конкретна директива. Використання в ньому язикових коштів повинне бути гранично економічним. Не слід викладати зміст закону довгими фразами, між якими нерідко розривається логічний зв'язок. Багатослівність, зайві слова, повторення засмічують закон, відволікають від з'ясування його змісту. Такі часто вживані слова, як "підняти", "зміцнити", "підвищити", "активізувати", "поглибити", "охопити", не несуть якого-небудь інформаційного навантаження, позбавлені конкретності, розпливчасті й взагалі нічого загального не мають правовою мовою закону. Чіткість, економічність, лаконічність - необхідні якості закону, Лише завдяки стислості закон у стані найбільше ефективно регулювати відповідні суспільні відносини. Однак стислість не повинна досягатися за рахунок обмеження змісту, у якому всі юридично значимі елементи зобов'язані бути присутнім. Без цього немає й точності закону.

Зрозумілість, точність і стислість мови закону створюють сприятливі умови для однакового його розуміння й тлумачення, однакового дотримання, виконання й застосування. Робота з формулювань і редакції закону вимагає великої уваги, досвіду й мистецтва. Необхідно домогтися не тільки внутрішньої, але й зовнішньої логіки, зв'язку, взаємозумовленості між статтями й пунктами (частинами), главами й розділами закону.

Неухильне дотримання вимог законодавчої техніки щодо логіки, стилю й мови закону буде сприяти його вдосконалюванню й поліпшенню практики реалізації, зміцненню режиму правопорядку в країні.

Глава XII РЕЦЕПЦІЯ ПРАВА




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 2512; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.024 сек.