Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Природа публічного й приватного права




Розуміння права як цілісного, системно організованого явища дозволяє побачити його різні грані. Одна з них - розходження публічного й приватного права, їхнє співвідношення й взаємозв'язок. Прийшовши до нас із глибини століть, право знову виявляє свій багатий потенціал в аспекті правопонимания, правотворчества й правозастосування. Відомо, що в Римі існувало цивільне право як сугубо національне й найбільш древнє право, що регулювало майнові відносини тільки між римськими громадянами, Ці відносини характеризувалися строгим формалізмом, консерватизмом і національною обмеженістю. Закони XII таблиць служили головним джерелом римського права.

Поступово, у міру розширення торговельних й інших відносин Рима з іншими народами виникла необхідність іншої правової системи — права народів як різновиду римського права. Воно було більше рухливим. Формується преторское право як продукт діяльності преторів й інших магістратів, що доповнювали своїми актами й рішеннями перші дві системи. Всі три системи в сукупності й становили римське цивільне право, що у результаті зближення й злиття надалі зложилося в єдине поняття римського приватного права1.

Одновременно й поруч із часткою правом виникає й існує публічне право. Римський юрист Ульпиан характеризував його як право, що ставиться до положення Римської держави. Критерієм розрізнення приватного й публічного права служить інтерес: для першого переважне значення мають інтереси окремих осіб, їхнє правове положення й майнові відносини, для другого головними є державні інтереси, правове положення держави, його органів і посадових осіб, регулювання відносин, що володіють яскраво вираженим суспільним інтересом.

Стабільність сфер, методів правового регулювання й правових інститутів пояснює життєздатність розподілу права на приватне й публічне. Воно було відбито в наступних закордонних правових системах те у виразному виді, то у вигляді ідей правової держави, то у вигляді ідей суспільного договору. У російському праві через його специфіку й помітну питому вагу в ньому звичаїв й "общинного права" розподіл на публічне й приватне право історично не було виражено настільки чітко, як в інших системах1. Лише в XIX в. увага до цього питання підсилилося через наростаючий інтерес прогресивної громадськості до ідей конституціоналізму й зверхності законів.

Відомий російський юрист Н. М. Коркунов дав докладну характеристику розвитку ідей публічного й приватного права стосовно до російської історії. Вона була виражена в "Лекціях, що перевидавалися, по загальній теорії права"2. Н. М, Коркунов шукає основні розходження юридичної форми відносин. Поруч із формою поділу об'єкта, розрізнення "мого" й "твого" існує ще інша форма - пристосування об'єкта до спільного здійснення інтересів, що розмежовують, зацікавленими суб'єктами. Обидві форми забезпечення юридичної можливості дорівнює необхідні й не можуть заміняти одна іншу. Завжди й скрізь вони повинні існувати як дві необхідні форми дії права. Тому з більшою зручністю можна було б прийняти їхнє розходження за підставу класифікації правових явищ. Всі особливості приватного й публічного права цілком порозуміваються розходженням розподілу об'єкта і його пристосування.

Г. Ф. Шершеневич систему публічного права будує на основі норм про державу (державне право), норм про взаємини між органами керування й громадянами (адміністративне право), норм фінансового, карного й судового права. В області приватного права не спостерігається, на його думку, такої диференціації, як у публічному праві, коли вся вона зайнята цивільним правом і його головними частинами — особи, речі3.

На початку XX в. у Росії акцентувалася увага на різних аспектах правової держави. С. А, Котляревский вірно підкреслював, що теорію правової держави стали розвивати в нас у зв'язку з переходом до конституційного ладу. Світогляд слов'янофілів не визнавало правових гарантій і замість них висувало релігійно^-моральні — єднання пануючи й народу, державної влади й думки, земель. Держава піднімалася над правом, хоча право має догосударственную історію у зв'язку із союзами людей. Але держава як суб'єкт права повинне визнавати права й за іншими суб'єктами права — за громадянами і їхніми об'єднаннями1.

Як видно, розвиток і поглиблення на рубежі століть ідей правової держави не йшло всупереч або паралельно з ідеєю поділу права на публічне й частку. Здається, даний процес виражав нове співвідношення двох підсистем права - не стільки їхнє розрізнення, скільки інше співвідношення між ними й наростаюче взаємопроникнення (принципів, інститутів, норм). В основі ж лежало мінливе подання про співвідношення особистості й суспільства, влади.

Основоположники марксизму приділяли велику увагу праву. К. Маркс і Ф. Энгельс у ранніх працях наголошували на загальнодемократичних властивостях закону. Поступово підсилюється їхня увага до його політичного трактування й до вираження в законі інтересів панівного класу.

У роботі "До критики гегелівської філософії права" К. Маркс не приймає гегелівське пояснення приватного права як права абстрактної особистості, тому що мова йде, на його думку, про право суб'єктів держави. Цивільне суспільство є визначальним стосовно держави. "Роздільність цивільного суспільства й політичної держави виступає необхідно як відділення політичного громадянина, громадянина держави, від цивільного суспільства, від своєї власної, справжньої, емпіричної дійсності"2.

Как видно, проводиться думка про розрізнення сфер впливу права й про відношення до нього всього суспільства, класу й конкретних індивідів,

Установлена в Росії революційна диктатура пролетаріату є влада, завойована й підтримувана насильством пролетаріату над буржуазією. По В. И. Леніну, це влада, не зв'язана ніякими законами3. Закон є мірою політичної4. Подання про державу як способі універсального перетворення й організації суспільства зв'язувалося із правом як знаряддям тотального державного регулювання в суспільстві. Звідси відбувається відома ленінська формула: "Ми нічого "частки" не визнаємо, для нас усе в області господарства є публічно^-правове, а не частка". Плоди такого світогляду виражалися в гігантському процесі усуспільнення як у матеріальному змісті, так й у зміні свідомості. Колективістська свідомість, затверджена за допомогою права, ставало відмітною рисою соціалізму. І все-таки один з уроків непу укладався в умінні правильно знаходити й утримувати міру сполучення загальних і приватних інтересів у державній політиці й праві. Відбувалася в 1922- 1923 р. кодифікація радянського права привела до прийняття Цивільного кодексу, Трудового кодексу, Кримінального кодексу. Сфера майнової самостійності підприємств, трестів у той період була досить широкої, і це сприятливим образом відображалося на розвитку виробничої й торговельної діяльності. Але при розробці нового цивільного законодавства все-таки передбачалося широке застосування державного втручання в "приватноправові" відносини.

У післяреволюційні роки тривали суперечки із приводу природи права. Закон нерідко сприймалося як явище, властиве лише досоціалістичному суспільству й тимчасове на тлі державного регулювання, що наростало, і планування. Так, Е, Б. Пашуканйс уважав первинною юридичною кліткою економічного життя правовідносини. Право опосредует спілкування відособлених суб'єктів із приводу еквівалентного обміну з такими його елементами, як домагання на майно, інтерес, договір і судову суперечку. Посилення планових початків веде, на його думку, до загасання закону й звуженню сфери товарних відносин. Господарюючі суб'єкти поступово будуть перебувати в прямих, технічно доцільних відносинах, їх "юридична природа" зникає1.

Длаючи різновид поглядів відрізнялася пошуком аналогії дії права як машини у виробництві. А. И. Елистратов думав, що такий правовий техніцизм спрощує процесс. володарювання й вносить у нього елементи автоматизму. Технічні норми стають пріоритетними2. Подібний правовий нігілізм підсилював тенденції ігнорування юридичних початків у житті суспільства й стирав розходження між різними способами правового регулювання. І держава в той період часу сприймалося нерідко як внеконституционное.

Д. А. Магеровский галузями права вважав господарське, трудове, державне й адміністративне, судове й каральне. Д. И. Курський розрізняв міжнародне, федеративне, концесійне, карне й цивільне право.

У багатьох підручниках по теорії держави й права залишалося осторонь питання про розподіл права на публічне й частку. Лише в репліках визнавалася наявність таких автономних елементів правової системи, як інститути й галузі права, а крім того, великого інтересу, службовців, посадових осіб, видів санкцій варіюються.

В цілому ж можна відзначити безперечне посилення ролі публічного права в його новому виді в сучасних суспільних процесах. По суті справи, у всіх державах миру на рубежі XX-XXI вв. спостерігаються різні прояви загальної об'єктивної закономірності - визнання загальнонаціональної значимості публічної сфери, ролі держави в суспільному прогресі, забезпечення статусу громадян на рівні світових стандартів, зміцнення наднаціональних норм й інститутів взаємодії. Це визнання тих загальнолюдських цінностей, імперативів і майбутнього миропорядка, які досяжні шляхом органічної взаємодії й колективних, погоджених дій.

У рамках розглянутої теми назвемо галузі права й законодавства, які можна віднести до публічного права: а) конституційне законодавство; б) адміністративне законодавство (в узагальненому виді) - ними охоплюється близько 20 галузей й інститутів, що входять в особливу частину: про утворення, культуру, житлово-комунальному господарстві, обороні, державній безпеці й ін.; частина з них чисто публічно-правова, частина - регулюється в управлінському аспекті, наприклад, утворення; в) фінансове законодавство, що включає податкове законодавство; г) адміністративно-процесуальне законодавство, включаючи законодавство про адміністративну відповідальність; д) карне законодавство; е) карно-процесуальне законодавство; ж) кримінально-виконавче законодавство; з) арбітражний процес; і) міжнародне публічне право; к) міжнародне гуманітарне право; л) економічне законодавство.

Не можна не згадати й про такі галузі законодавства, як законодавство по загальних питаннях охорони навколишнього природного середовища й раціонального використання природних ресурсів, про землю, про надра, про ліси, про води, про охорону атмосферного повітря. У них багато інститутів і норм публічного права, які заслуговують на увагу.

Така загалом сфера публічного права, що містить у собі, по-перше, публічні галузі права, по-друге, публічні галузі законодавства, по-третє, галузі законодавства публічної спрямованості, по-четверте, елементи публічного в приватному праві.

Примітно, що явно домінуюча роль цивільного права приводить до "перенесення" його характеру на всю область приватного права- Тому виправдано послатися на базові оцінки цивільного права як галузі, що регулює имущественно-стоимостные відносини й особисті немайнові відносини, що виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їхніх учасників. Цивільне право спочиває на наступних принципах: дозволительная спрямованість правового регулювання, рівність правового режиму для всіх суб'єктів цивільного права, неприпустимість довільного втручання в приватне життя, недоторканність власності, воля договорів, вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів на всій території країни1.

Приватне право виступає як макросистема, що охоплює такі галузі, як цивільне право, сімейне, авторське, житлове право, цивільний процес, і ін. Формуються галузі освітнього, медичного права, безпосередньо "звернені" до людини й призначені для реалізації конституційних прав громадян.

У різних країнах обсяг і зміст публічного й приватного права неоднакові.

У Франції традиційно до галузей публічного права відносять конституційне право (форма, структура й організація держави, вищих органів виконавчої влади й ін.), адміністративне право (структура й взаємодія органів керування й т.д.), фінансове право (питання державних витрат і доходів, податків, позик, грошового обігу), міжнародне публічне право. У ФРН рамки публічного права охоплюють конституційне, адміністративне, податкове, карне, карно-процесуальне, цивільне процесуальне право, міжнародне публічне, а також церковне право.

Приватне право в ряді країн включає як цивільне, так і торговельне право. Право інтелектуальної власності нерідко одержує самостійне вираження й визнання. "Гуманітарне право" у широкому змісті не залишається поза полем його притягання. За рубежем читаються самостійні курси по правах людини.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 489; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.021 сек.