Тенденції, єдність і суперечливість економічних процесів у сучасному світі

Щодо економіки, то протистояння систем породило в економічній політиці капіталістичних країн дві головні тенденції: по-перше, демократичну, побудовану на стримуванні соціалізму, пошуках компромісу і водночас підвищенні реальної заробітної плати і соціального захисту трудящих; по-друге, тоталітарну, спрямовану на військове знищення соціалізму. Перша тенденція була притаманна для США, Великої Британії, Франції та інших буржуазно-демократичних країн Заходу, друга — для Італії, Японії і особливо Німеччини, де на початку 1930-х років переміг фашистський режим.

Перемога нацистів у Німеччині багато в чому була зумовлена світовою економічною кризою 1929 — 1933 рр. Криза розпочалася в Америці, куди після Першої світової війни перемістився центр глобальної капіталістичної економіки. Швидкий темп її розвитку призвів до того, що внутрішній платоспроможний попит не встигав за зростанням продуктивності, і результатом стало перевиробництво. 25 жовтня 1929 р. ("чорної п'ятниці") спричинилася небачена паніка на Нью-Йоркській біржі. Її причиною стало катастрофічне падіння курсу акцій, ціна яких була завищеною біржовими спекулянтами. Сума збитків дорівнювала 15 млрд. доларів. Так почалася світова економічна криза. Найбільше вона вразила Сполучені Штати: у 1932 р. порівняно з 1929 р. їхнє промислове виробництво впало майже наполовину і було відкинуте на 20 років назад. "Велика депресія" кінця 20-х — початку 30-х років тією чи іншою мірою вразила усі розвинуті капіталістичні країни.

Вихід з кризи повсюдно був пов'язаний із посиленням ролі держави у господарському житті буржуазних країн. У загальних рисах її мета полягала у пожвавленні виробництва через ринок шляхом зростання платоспроможного попиту. Для цього необхідно було надати людям грошові кошти, забезпечивши будь-яким шляхом зайнятість. Цю проблему країни вирішували прямим державним втручанням в економіку. Однак методи були різними. У Німеччині це були пряме державне управління господарством і повна мілітаризація виробництва. Починаючи з 1934 р. нацистський режим спрямував усі зусилля на широкомасштабне проведення переозброєння. У вересні 1936 р. у зв'язку з початком виконання чотирирічного плану розвитку економіки під жорстким контролем Г. Герінга Німеччина перейшла до системи тотальної воєнної економіки. Все підкорялося основній меті — перетворити Німеччину в державу, яка сама себе забезпечує усім необхідним. Імпорт був суттєво скорочений, був введений жорсткий контроль за цінами і розміром заробітної плати. Різко обмежувалася свобода переходу німецьких працівників з одного місця роботи на інше. Під час воєнного будівництва в країні з'явилися мільйони нових робочих місць. Здійснюючи всебічні і всеохоплюючі заходи з уніфікації і централізації економічного життя, гітлерівському керівництву протягом короткого часу вдалося стабілізувати економіку і домогтися зростання промислового виробництва. За період з 1932 до 1937 р. безробіття скоротилося в б разів, промислове виробництво зросло на 102 %, а національний прибуток збільшився в 2 рази. Ліквідація безробіття і популістські обіцянки сприяли згуртуванню німецького народу навколо націонал — соціалістичної партії і стимулювали прискорену підготовку до Другої світової війни.

Інші підходи здійснювалися у Сполучених Штатах з приходом до влади у 1932 р. президента Ф. Рузвельта, який запропонував раціональний план виведення країни з кризи, відомий під назвою "Новий курс". Основу його становило поєднання заходів, спрямованих на посилення державного регулювання економіки та певних реформ у соціальній сфері. Цей план передбачав: 1) "кодекси підприємницької честі" (усього 750 кодексів), які визначали обсяг виробництва, розподіл ринків збуту між підприємствами, рівень цін на товари; основною вимогою була заборона продавати товари нижче визначених ними рівнів; 2) встановлення максимальної тривалості робочого дня, мінімальної заробітної плати, укладання колективних договорів, право на створення профспілок, інші заходи, які мали забезпечити розв'язання проблеми зайнятості; 3) створення Адміністрації громадських робіт, організація у всіх штатах таборів, куди набиралася безробітна молодь у віці 20 — 25 років (асигнувалося 3,3 млрд. доларів на фінансування громадських робіт); 4) прийняття "закону про допомогу фермерам"; 5) урядова підтримка діяльності банків; 6) пільгові кредити торговим організаціям та ін. Запровадженням законів передбачалося домогтися повороту економіки до стабілізації. Головне значення "Нового курсу" полягало у тому, що був фактично покладений край ері панування стихії ринку і конкуренції, відбулося офіційне визнання права особи працівника бути суб'єктом економічних і всієї сукупності суспільних відносин. Почалася ера ринку, що регулюється і є соціально орієнтованим.. За часів реформ Ф. Рузвельта не революційним, а мирним шляхом почав зароджуватися посткапіталізм, або, як тепер він зветься, "цивілізована соціально орієнтована ринкова економіка". Формування цієї стратегії "нового капіталізму" відбувалося під впливом всебічного змагання із соціалізмом. Тобто епоха панування класичного капіталізму закінчилася разом із настанням Великої депресії, утвердженням фашизму в Європі і соціалізму в СРСР. Після тріумфу Радянського Союзу у війні у світі стали поширюватися соціалістичні ілюзії. Ця обставина була однією з тих, що сприяли утвердженню націоналізації як головного засобу економічної політики на Заході. Вона була немов природним продовженням небувалої мілітаризації економіки під час війни, коли усім практично розпоряджалася держава. З іншого боку, вона вважалася найпростішим методом знайдення коштів для прискореної модернізації економіки.

Дата добавления: 2015-05-08