Окупаційний режим в Україні у 1941 – 1944 рр

1. Розчленування України. План «Ост»

Готуючись до нападу на СРСР, керівники нацистської Німеччини заздалегідь розробили низку планів, Інструкцій, директив щодо масового знищення населення окупованих територій. У листопаді 1940 р. Управління расової політики Німеччини затвердило документ, яким чітко визначалися цілі і методи діяльності окупаційної влади на захоплених територіях, зокрема в Україні. «На сході, –говорилося в цьому документі, – ми повинні проводити політику, спрямовану на виділення окремих народностей, тобто поряд з поляками і євреями виділити українців, білорусів, гуралів, лемків і кашубів». «Я сподіваюсь, –писав автор цього злочинного опусу,– що поняття «єврей» назавжди зникне з пам'яті людей. Трохи згодом ми матимемо можливість стерти злицяземлі українців, гуралів і лемків».

Наміри гітлерівців найяскравіше відобразились у горезвісному людиноненависницькому плані «Ост» –плані знищення населення та «освоєння» окупованих гітлерівцями «східних» територій, у тому числі території України. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших нацистських діячів. За цим планом, зокрема, передбачалося:

часткове онімечення місцевого населення; заселення окупованих земель німцями

масова депортація населення, в т.ч. українців, до Сибіру

підрив біологічної сили слов`янських народів

економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів

пограбування культурних цінностей, знищення пам`ятків культури

Після загарбання фашистськимивійськами України, її територія була розділена на чотири частини. Влада в них перейшла до гітлерівської адміністрації.

1) Землі Східної Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей були приєднанідо генерал-губернаторства (яке складалося з центральних і південних районів Польщі) під назвою дистрикт «Галичина».

2)3 більшої частини українських земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» в складі Рівненської, Волинської, Кам'янець-Подільської. Житомирської областей, північних районів Тернопільської, Вінницької, східних районів Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Кримської областей, а також південних територій Білорусії та РРФСР. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів з центрами в Рівному, Житомирі, Києві, Дніпропетровську, Миколаєві та Мелітополі.

3)Райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню.

4)Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія».

Закарпаття з 1939 р. було окуповане угорськими військами.

На чолі новоутворених адміністративних одиниць стали генерал-губернатори. Саме генерал-губернатору Г.Франку належить цинічний вислів: «Якщо ми виграємо війну, то тоді, на мою думку, поляків і українців, і все те. що обертається навколо генерал-губернаторства, можна пустити хоч на фарш».

Не відставав віл свого товаришапо націонал-соціалістичній партії і Е.Кох, якого називали «коричневим царем України». Місцеве населення назавойованих гітлерівцями територіях він взагалі розглядав як неповноцінних істот «нижчої раси»: «Якщо я знайду українця гідного сісти за один стіл зі мною. – я звелю його негайно розстріляти».

Нацистський «новий порядок»

Нацистський «новий порядок» означав фізичний і моральний терор проти так званих расово-неповноцінних народів: євреїв, циган, українців, росіян, а також представників радянської влади і комуністів. Найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення.

Ще до початку війни з Радянським Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.

Однією зантилюдських справ нацистів стали масові вбивства в Києві. З першого ж дня окупації столиці України гітлерівськими військами розпочався тотальний терор. Не без допомоги зрадників окупанти виявили київських підпільників, радянських і партійних керівників, активістів. 20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру (так називались велетенські яри завдовжки 3 000 м і глибиною понад 50 м. що пролягли на околиці міста).

Наступними жертвами терору стали чотири циганські табори, яких війна привела до міста.

З 29 вересня по 2 жовтня 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі й інших містах України.

Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. чоловік). Це було складовою частиною трагедії Голокосту –знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни.

Коли окупанти вирішили, що політика знищення євреїв – «Юден-фрай» («чистий від євреїв») – в основному досягла своєї мети, вони перейшли до тотального терору проти українців.

Комендант концтабору в Бабиному Яру кат П. Радомський з глузуванням називав «Днем українця» вівторок і п’ятницю, в які в ярах на околиці міста за допомогою розстрілів і душогубок було знищено ще десятки тисяч чоловік.

Суть політики нацистської влади на українських землях висловив міністр окупованих східних територій А.Розенберг: «Слов’яни покликані працювати на нас. Коли ми перестанемо потребувати цього, вони можуть спокійнісінько помирати... Розмноження слов'ян небажане»

Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.

Виразно жах нацизму демонструють методи знущання над людьми, які застосовувались «арійцями» уЯнівському концтаборі (Львів).

Комендант табору оберштурмфюрер СС Вільгауз заради розваги стріляв у в’язнів з автомата прямо з балкона своєї канцелярії Потім передавав зброю дружині, і вона теж стріляла. Іноді, щоб розважити свою доньку, Вільгауз наказував підкидати догори дво-, чотирирічних дітей і давав чергу по них. Донька коменданта аплодувала і весело кричала: «Тату, ще!» І той стріляв знову.

Кат Янівського концтабору Вешке па спір з гестапівцями одним ударом сокири розрубав 10-річного хлопчика. Штурмшарфюрер Гайпер плоскогубцями виривав у жінок нігті, потім роздягав свою жертву підвішував її за волосся, розгойдував, а тоді стріляв по ній як по мішені, що рухається.

Катування, знищення і розстріли в Янівському таборі здійснювалися гітлерівцями під музику. Табірнийоркестр щоденно майже два роки підряд виконував «Танго смерті», написане одним із в'язнів Під ці звуки нацистами було знищено 200 тис чоловік.

Полонених використовували на важких і небезпечних роботах, що, як правило, тривали 12-18 годин на день. У таборах для військовополонених існували мізерні норми харчування, не було медичної допомоги. Звичайним явищем стало катування людей: спалювання чи закопування живцем у землю, цькування собаками тощо.

Місцем справжнього геноциду став табір для військовополонених «Шталаг-349», відомий як «Уманська яма». Після того як гітлерівці захопили Умань, вони пристосували під концтабір глиняний кар'єр цегляного заводу. Його площа досягала 10 га, глибина коливалась від 6 до 15 м. Нацисти огородили кар'єр двома рядами колючого дроту, побудували II охоронних веж. Найглибше місце кар'єру також було огороджене дротом. Так у таборі з'явилося два яруси; верхній табір для живих, і нижній – для приречених насмерть. Для охорони використовувалися вівчарки, готові розірвати кожного, хто спробує втекти. Вже на середину серпня 1941 р. в «ямі» було закатовано понад 50 тис. військовополонених.

Терором і насильством гітлерівці намагались зламати волю в'язнів, залякати їх. Були серед полонених і малодушні, і «продажні», що вислужувались перед катами, виторговували собі життя. Але більшість військовополонених трималася мужньо.

За останніми даними, у Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському, Житомирському, Уманському, Володимир-Волинському, Кіровоградському, Сиренькому і Дарницькому (в Києві) та інших концтаборах військовополонених було закатовано близько 1,5 млн. осіб.

Дата добавления: 2015-05-08