Референдум 1 грудня 1991 р. й вибори Президента України

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, крім Акту проголошення незалежності України, було прийнято й Постанову Верховної Ради УРСР "Про проголошення незалежності України", якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

Референдум, який відбувся у намічені строки, не залишив жодних сумнівів. 90,32 % громадян, які брали участь у референдумі, на питання бюлетеня відповіли: "Так, підтверджую". Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму, незалежно від їх національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, але й представники інших національностей, для яких батьківщиною є українська земля. Підсумки референдуму однозначно засвідчили прагнення народу бути повноправним господарем на власній землі, а не "молодшим братом", частиною ще однієї імперії з новітнім фасадом. Результати голосування ознаменували повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

1 грудня 1991 р. Україна визначила першого президента своєї самостійної держави. У вітчизняній практиці посаду Президента Української РСР було засновано законом від 5 липня 1991 р.

До виборчого бюлетеня по виборах Президента України було включено 6 кандидатів — В. Гриньова, Л. Кравчука, Л. Лук'яненка, Л. Табурянського, В. Чорновола, І. Юхновського. Ще один кандидат у Президенти України О. Ткаченко на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру і закликав виборців голосувати за Л. Кравчука. Опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата: Рух висунув голову Львівської обласної Ради В. Чорновола, однак його лідери І. Драч і М. Горинь, як і Українська республіканська партія, агітували за голову УРП Л. Лук'яненка, Партія демократичного відродження України (ПДВУ) - за керівника Народної Ради в парламенті України академіка І. Юхновського та за одного з лідерів ПДВУ, народного депутата В. Гриньова.

Уже в першому турі, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради України, в недалекому минулому завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ, секретар ЦК КПУ, Леонід Макарович Кравчук. Він і став першим Президентом незалежної України (1991-1994).

День 1 грудня 1991 року назавжди залишиться важливою датою в історії українського народу, бо саме тоді вільним волевиявленням громадян було підтверджено Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою. Наш народ використав свій історичний шанс мирним демократичним шляхом реалізувати ідею відродження перерваної національної державності. Як наслідок українського референдуму, у наступні роки становлення суверенної України було продовжено. 28 січня 1992 року національний синьо-жовтий прапор отримав статус державного. 15 січня 1992 року державним гімном України стала музика композитора М.Вербицького на слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна...». 19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила Тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну. У 1996 році було ухвалено Конституцію України.

Для українського народу референдум став не лише випробуванням на політичну зрілість, а й школою народовладдя, адже вперше в історії України її майбутнє залежало насамперед від громадян. Референдум довів реальну спроможність українського народу самостійно вирішувати найважливіші питання суспільного та державного життя. Це волевиявлення народу ознаменувало шлях до створення Суверенної Соборної Української Держави, розбудови демократичного суспільства.

Ключові дати

1 грудня 1991 р. - референдум і вибори Президента України

1991—1994 pp. - Президент України Л. М. Кравчук

«Братство тарасівців», його роль у розвитку українського національного руху.

Українська студентська молодь у кінці XIX ст. прагнула активізувати суспільно-політичне життя України. Студенти вищих учбових закладів Харкова і Києва Б. Грінченко, І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, М. Міхновський та В. Боровик утворили у 1891 (1892) році громадсько-політичне товариство «Братство тарасівців». У цьому році вони здійснили подорож до Канева на могилу Шевченка, де принесли клятву боротися за утвердження його суспільно-політичних ідеалів.
Основні ідейні засади організації викладені у «Декларації віри молодих українців». Тарасівці готували до друку свої видання, організовували таємні сходки, листувалися з однодумцями у Галичині. Вони виступали за єдність і соборність українських земель, на захист української мови, за добросусідські відносини з усіма народами, які населяють Україну, справедливе вирішення економічних питань. Своїм основним завданням Тарасівці вважали національне визволення українського народу, досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені російською імперією. Братство зобов'язувалося вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, боронити інтереси українського народу. Вони розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх поглядів серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Осередки товариства знаходилися у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Лубнах.
Братство проіснувало до 1898 p., 24 його члени були заарештовані і більшість з них ув'язнено. Під впливом ідей Тарасівців на Східній Україні було заснована перша політична партія – Революційна українська партія.
Значення цієї організації полягає у тому, що Тарасівці були першою ланкою на шляху утворення справжніх політичних партій у Східній Україні. Вони першими в Наддніпрянщині поставили на перший план не культурницькі питання, що було характерним для громадівського руху 60-80-х років, а політичні і економічні питання.

Дата добавления: 2015-05-08